Ухвала

від 15.10.2015 по справі 817/2646/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року м. Київ К/800/10353/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014

у справі № 817/2646/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства „Рівнеазот"

до Державної податкової інспекція у м. Рівному Головного управління

Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Рівнеазот" звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекція у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень: № 0003302342, № 0003312342, № 0003322342 від 15.07.2013.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення: № 0003302342, № 0003312342, № 0003322342 від 15.07.2013.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з його контрагентами та складено акт № 448/22-200/05607824 від 01.07.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0003302342 від 15.07.2013, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 692738 грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 167212 грн.; № 0003322342 від 15.07.2013, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 434460 грн. та нараховані штрафні санкції в сумі 217230 грн.; № 0003312342 від 15.07.2013, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 450037 грн., та нараховані штрафні санкції в розмірі 184763, 25 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", п. 44.1 ст. 44 розділу І, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 розділу ІІІ Податкового кодексу України, п. 4.1, пп. 7.3.1 п.7.3, 7.4.5.пункту 7.4 статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість", п. 185.1 ст. 185, п. 187.1, ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10, п. 201.14, п. 201.15 ст. 201 розділу V Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (який регулював порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом правила містяться і у статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

До 01.04.2011 порядок формування валових витрат визначався статтею 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідне положення міститься і у пункті 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, згідно з яким витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З викладених правових норм випливає, що умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ та податку на прибуток, а також наявність належним чином оформлених первинних облікових документів на купівлю товарів (робіт, послуг).

Аналізуючи відповідність сформованих позивачем податкового кредиту та витрат в оспорюваних сумах наведеним критеріям, суди, дослідивши рух активів у процесі виконання операцій з поставки спірними постачальниками товарів в адресу позивача, встановили, що виконання цих операцій підтверджується наявними у справі договорами, видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, виписками з банківського рахунку Товариства про оплату останнім придбаної продукції безготівковим способом.

Суди не виявили недостовірності або суперечливості відомостей у зазначених документах та не встановили фактичних обставин, що дозволили б оцінити операції між Товариством та спірними контрагентами як фіктивні.

Державною податковою інспекцією в свою чергу, не подано доказів, які свідчать про те, що товар насправді не поставлявся позивачеві, або поставлявся іншою особою, ніж та, що вказані у первинних документах.

Посилання відповідача на фіктивність реєстрації названих контрагентів саме по собі не може спростовувати реальність розглядуваних операцій. Адже наявність у контрагента ознак організації, що не провадить господарську діяльність, саме по собі не є доказом отримання покупцем необґрунтованої податкової вигоди, позаяк кожний учасник господарського обороту несе індивідуальну відповідальність за виконання своїх обов'язків та незалежно один від одного реалізує свої права. З тих самих мотивів і неможливість проведення зустрічної перевірки постачальників не може впливати на податковий облік покупця як іншого платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що валові витрати позивача по взаємовідносинах з ТОВ „Лондрі Трейд", ТОВ „Діапринт", ТОВ „Компанія „Раритет", ТОВ „Вергун", ТОВ „ТД Техенергоснаб", ТОВ „Дніпрозварка", ТОВ „Укргідроком", ТОВ фірма „Синевір", ТОВ „Матадор", ТОВ „Компанія „Міст", ТОВ „Харчпромпостач", ТОВ „Укрпромізол", ТОВ „Енерготех", ТОВ „Азовспецтехнології", ТОВ „Дебант Україна", ПП „НВП „Інвестмаш", ТОВ „Рейдан Білд", ПП „Агро Успіх Плюс" сформовані у відповідності з діючим податковим законодавством на підставі первинних бухгалтерських документів, складених під час виконання господарських зобов'язань.

Твердження податкової інспекції про відсутність у спірних постачальників об'єктивної можливості виконати розглядувані поставки в силу відсутності необхідних матеріально-технічних та трудових ресурсів також об'єктивно були відхилені судами попередніх інстанцій.

Адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах, податковою інспекцією не доведено належними засобами доказування неможливості виконання спірними постачальниками розглядуваних поставок наявними у них силами та засобами з огляду на специфіку товару, що поставляється, його габарити та обсяги тощо.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій цілком об'єктивно визнали непідтвердженим висновок відповідача про відсутність між позивачем та спірними постачальниками реальних господарських відносин як такий, що не відповідає матеріалам справи, та правомірно задовольнили позов.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 у справі № 817/2646/13-а слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 у справі № 817/2646/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С .Е. Острович О.І. Степашко