Ухвала

від 21.10.2015 по справі 826/17967/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/35363/14

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Карманнікова М.О.,

представника відповідача Чарковської Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього підприємства «Ярославь»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 року

у справі № 826/17967/13-а

за позовом дочірнього підприємства «Ярославь» (далі - позивач, ДП «Ярославь»)

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві)

третіх осіб публічного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля» (далі - третя особа-1, ПАТ «ПК «Поділля»), товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля» (далі - третя особа-2, ТОВ «ПК «Зоря Поділля»)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ДП «Ярославь» звернулось у листопаді 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.10.2013 року № 0008932203, № 0008952203, № 0008942203, № 0008962203.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2014 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2014 року скасовано, у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Треті особи заяви про приєднання до касаційної скарги позивача або заперечень на касаційну скаргу не надали.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 30.06.2013 року, за результатами якої складено акт від 02.10.2013 року за № 544/26-54-22-03-07/30729372.

Під час проведення перевірки встановлено вчинення позивачем порушень: п. 5.1. ст. 5, пп. 5.2.1. п. 5.2., пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст. 138 пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 250 448,00 гривень та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 654 417,00 гривень; ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, абз. «а» пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195, п. 198.1, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 ПК України, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 140 616,80 гривень.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.10.2013 року:

№ 0008932203, яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 271 980,50 гривень, у тому числі 250 448,00 гривень за основним платежем та 21 532,50 гривні за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0008952203, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 654 417,00 гривень;

№ 0008942203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 358 850,49 гривень, у тому числі 1 137 132,80 гривні за основним платежем та 221 717,69 гривень за штрафними фінансовими санкціями;

№ 0008962203, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 6228,00 гривень.

Підставою для винесення спірних рішень слугувало встановлення податковим органом порушень податкового законодавства, а саме: віднесення позивачем до витрат підприємства (і до податкового кредиту відповідно), витрати на рекламні послуги, виготовлення логотипу, каталогів на загальну суму 752 454,16 гривень (без ПДВ), наданих ТОВ «Автоком», які не підтверджені належною первинною документацією; віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту коштів сплачених при взаємовідносинах з ТОВ «Бригада АС», ТОВ «Компанія «Промарена», ПП «Транс-Інвестбуд», оскільки правочин, укладений позивачем з такими контрагентами, укладено без мети настання реальних наслідків та, на переконання податкового органу, є нікчемним; віднесення позивачем до затрат підприємства витрати по нарахованих відсотках за користування кредитними коштами в розмірі 135 315,06 гривень, оскільки отримані кошти були перераховані позивачем до ТОВ «Український автомобільний холдинг» в якості поворотної фінансової допомоги, що свідчить, на думку відповідача про відсутність зв'язку операції по отриманню кредиту із господарською діяльністю позивача. Крім того перевіркою було встановлено удаваність договорів продажу цукру нерезидентам, в результаті чого ДП «Ярославь», на думку відповідача, занизило податкове зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2013 року на суму 842 079,00 гривень.

Підставою для висновків податкового органу з приводу безпідставності формування валових витрат та податкового кредиту за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ «Бригада АС», ТОВ «Компанія «Промарена», ПП «Транс-Інвестбуд» став аналіз актів про неможливість проведення зустрічних звірок, а також даних податкових баз співставлення.

Саме наведені вище обставини слугували підставою для висновків податкового органу про нікчемність правочину укладеного позивачем з ТОВ «Елтіс», а також укладених на виконання таких правочинів договорів комісії.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені позивачем обставини, які підтверджуються достатніми доказами, свідчать про необґрунтованість податкових повідомлень-рішень, а тому прийняті податкові-повідомлення рішення підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові, оскільки визнав висновки відповідача про наявність порушень, що стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень, правомірними.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналізуючи наведені норми, суд першої інстанції вірно зазначив, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналогічні вимоги щодо формування податкового кредиту та валових витрат ставились Законом України «Про прибуток приватних підприємств» та Законом України «Про податок на додану вартість».

Судом першої інстанції встановлено, що 20.12.2012 року між позивачем та ТОВ «Компанія Промарена» (постачальник) було укладено договір поставки запчастин № 20/12, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця комплектуючі та запасні частини до автотранспорту, поставка товару здійснювалась на умовах доставки товару постачальником покупцю.

Виконання сторонами умов вказаного договору підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом першої інстанції копіями первинних документів, а саме: податковими та видатковими накладними; банківськими виписками.

Також судом першої інстанції встановлено, у 2010 році у зв'язку із виробничої необхідністю позивачем було здійснено доукомплектування (встановлення системи кондиціонування) автобусу А40162 «Богдан» за участю ТОВ «Бригада АС», що підтверджується дослідженими судом першої інстанції актом здачі-приймання послуг, податковою та видатковою накладними, банківською випискою, довіреністю, наказом щодо доукомплектації. Судом першої інстанції встановлено, що отримані послуги по доукомплектуванню були використані у подальшій господарській діяльності позивача, шляхом поставки доукомплектованого системою кондиціонування автобусу покупцю - КП «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв».

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що наведені у акті перевірки доводи відповідача щодо безтоварності цієї операції у зв'язку із відкриттям кримінального провадження щодо директора ТОВ «Бригада АС» не перебувають у безпосередньому зв'язку із цією господарською операцією у зв'язку із тим, що кримінальне провадження відкрите за ознаками складу злочину, відповідальність за який передбачена ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, а суть порушення зводиться до того, що ТОВ «Бригада АС» зменшувало податкові зобов'язання від реальної господарської діяльності шляхом вчинення безтоварних операцій по придбанню товарів, робіт, послуг у фіктивних підприємств. Враховуючи ту обставину, що внаслідок правовідносин із позивачем у ТОВ «Бригада АС» виникають саме податкові зобов'язання, щодо яких зі сторони ТОВ «Бригада АС» порушень не зафіксовано.

Також судом першої інстанції було встановлено, що 01.02.2012 року між позивачем та ТОВ «Транс-Інвестбуд» (виконавець) було укладено договір № 01/02, за умовами якого виконавець зобов'язався надати позивачу послуги з комплексного прибирання території від снігу та льоду, ямкового ремонту асфальтобетонного покриття.

Виконання сторонами умов вказаного договору підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом першої інстанції копіями первинних документів, а саме: договорами про надання послуг; додатковою угодою; довідкою про вартість виконаних робіт; договірною ціною за формою локального кошторису; актом приймання-виконання виконаних робіт; податковою накладною; банківською випискою.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що висновки акту перевірки щодо безтоварності господарської операції між позивачем та ТОВ «Транс-Інвестбуд» базуються виключно на акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Транс-Інвестбуд» із його постачальниками, ніяких аргументів на підтвердження безтоварності власне самої операції між позивачем та ТОВ «Транс-Інвестбуд» в акті перевірки не наведено.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність та не обґрунтованість висновків щодо нікчемності та безтоварності правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Бригада АС», ТОВ «Компанія «Промарена», ПП «Транс-Інвестбуд».

Щодо висновків податкового органу з приводу відсутності підтверджуючої документації по взаємовідносинам з ТБ «Автоком», то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який зазначив наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 08.02.2011 року між позивачем та ТБ «Автоком» (виконавець) було укладено договір № 8/02, за умовами якого виконавець зобов'язався надати рекламні послуги по розміщенню рекламних матеріалів позивача у друкованих засобах масової інформації. Додатками до договору сторонами було погоджено вид рекламних послуг та їх вартість, зокрема: розміщення рекламних матеріалів в журналі «Автоком» (лютий, березень, квітень 2011 року); розробка логотипу компанії; виготовлення каталогів; розповсюдження каталогів.

Виконання сторонами умов вказаного договору підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом першої інстанції копіями первинних документів, а саме: договорами; додатками до договорів; актами приймання-виконання виконаних робіт (наданих послуг); доповненнями до актів; видатковими накладними; доповненнями до видаткових накладних; податковими накладними; банківськими виписками.

Враховуючи наведені фактичні обставини справи колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТБ «Автоком».

Також судом першої інстанції зазначено, що під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи податкового органу з приводу удаваності договорів продажу цукру нерезидентам. Такі міркування у повній мірі спростовано як наданою документацією, так і наданими третьою особою без самостійних вимог на предмет спору, письмовими поясненнями.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26.11.2012 року між позивачем та ТОВ «ПК «Зоря Поділля» (постачальник) було укладено договір поставки № Z340235, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити позивачу цукор білий кристалічний бурякового врожаю 2012 року в мішках по 50 кг, виробник ПАТ «ПК «Поділля» та або ТОВ «ПК «Зоря Поділля» на умовах FCA склад постачальника.

Фактичне виконання сторонами умов вказаного договору підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом першої інстанції копіями первинних документів, а саме: видатковими та податковими накладними; банківськими виписками.

Реальність здійснення позивачем експорту такого товару у повній мірі підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судом першої інстанції копіями: контракту; додаткової угоди до контракту; вантажно-митною декларацією; комерційними інвойсами; сертифікатами про походження товару; дорожніми відомостями; ВМД; банківськими виписками; актами приймання-виконання виконаних робіт, тощо.

Також підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток підприємств слугували висновки податкового органу щодо завищення витрат від операцій з нарахування процентів за борговими зобов'язаннями, у зв'язку із використанням кредитних коштів не в господарській діяльності.

Судом першої інстанції встановлено, що дійсно 20.09.2010 року між ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк» та ДП «Ярославь» було укладено кредитний договір, за умовами якого ДП «Ярославь» отримало грошові кошти у сумі 2 000 000,00 гривень на поповнення обігових коштів для цілей власної господарської діяльності.

Крім того, 13.01.2011 року між ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк» та ДП «Ярославь» було укладено кредитний договір, за умовами якого ДП «Ярославь» отримало грошові кошти у сумі 1 500 000,00 гривень на поповнення обігових коштів для цілей власної господарської діяльності.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача про те, що позивач використовував отримані за кредитними договорами кошти не у господарській діяльності, оскільки відповідачем не надано доказів того, що у позивача на момент позики та перерахування кредитних грошей не було ще грошей на рахунках.

Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, а тому такі підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства «Ярославь» - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 року у справі № 826/17967/13-а - скасувати.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2014 року у справі № 826/17967/13-а - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько