Постанова

від 28.03.2007 по справі 22/330-06

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

28.03.2007                                                                                  

Справа № 22/330-06 

Дніпропетровський апеляційний

господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Лисенко О.М.

(доповідача)   

суддів: Виноградник О.М., Джихур

О.В.  

при секретарі судового засідання:

Лазаренко П.М.

за участю представників сторін:

від позивача

-  ОСОБА_2, нотаріально посвідчена

довіреність НОМЕР_1;

від відповідача 1 -  Шамаров Т.О  юрисконсульт, довіреність №119  від 01.01.07;

від відповідача 2 -  у судове засідання не з'явився,  про час та місце судового засідання був

повідомлений належним чином  (а. с. 54);

розглянувши у відкритому судовому

засіданні апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1, смт. Веселе,

Запорізька область  на рішення господарського

суду  Дніпропетровської   області від 20.10.2006 року  у справі № 22/330-06

за позовом  Приватного підприємця ОСОБА_1, Запорізька

область, Веселівський район, смт. Веселе,

до відповідача-1   Державного підприємства “Придніпровська

залізниця”, м. Дніпропетровськ

відповідача-2 Державного підприємства

“Ровенькиантрацит””, м. Ровеньки Луганської області

про

стягнення  1542,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

       Приватний підприємець ОСОБА_1, смт.

Веселе Запорізької області звернувся з позовом до Державного підприємства  “Придніпровська залізниця” м.

Дніпропетровськ, Державного підприємства “Ровенькиантрацит”. м. Ровеньки

Луганської області про стягнення 1542,80 грн. вартості недостачі антрациту АС.

      Рішенням господарського суду

Дніпропетровської області від 20.10.2006 року по справі №22/330-06 ( суддя

Пуппо Л.Д.) в задоволенні позовних вимог до перевізника відмовлено у зв'язку з

пропуском позивачем строку позовної давності. До відповідача-2 в позові

відмовлено, оскільки його вина в недостачі відсутня.

        Не погодившись із рішенням, приватний

підприємець ОСОБА_1 подав до суду апеляційні скаргу , в якій просив рішення

скасувати, а  позов задовольнити,

посилаючись на те, що судом першої інстанції неправильно застосований строк

позовної давності відносно перевізника. А також на те, що він не був належним

чином повідомлений про час і місце судового засідання.

      Державне підприємство “Придніпровська залізниця”

вважає доводи скаржника безпідставними, просить залишити рішення без змін.

      Державне підприємство “Ровенькиантрацит”

відзив на апеляційну скаргу не надало, представник в судове засідання не

з'явився.

      Заслухавши доповідь судді-доповідача,

пояснення представників позивача та відповідача-1, обговоривши доводи

апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що

апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню  з таких підстав.

Державне підприємство “Ровенькиантрацит” відвантажило по залізничній

накладній НОМЕР_2 на адресу приватного підприємця ОСОБА_1 антрацит АС.

Видача вантажу здійснювалась залізницею вантажоодержувачу на підставі

статті 52 Статуту залізниць України з перевіркою ваги вантажу. При цьому виявлена

недостача антрациту, про що складено комерційний акт НОМЕР_3.

Відповідно до частин 1, 2 статті

908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти

здійснюється за договором перевезення.

Частинами 1, 2, 3 статті 909

Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу,

одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною

(відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право

на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за

перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу

укладається у письмовій формі.

Згідно зі статтею 920 Цивільного

кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення,

сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше

не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами

(статутами).

Частинами 1, 2 статті 924

Цивільного кодексу України встановлено, що перевізник відповідає за збереження

вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі

одержувачу, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження

вантажу, багажу, пошти сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг

запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату,

недостачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажів у розмірі

фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження

вантажу, багажу, пошти, сталося не з його вини.

Згідно зі статтею 2 Статуту

залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від

06.04.1998 року № 457 Статут залізниць України (далі Статут) визначає

обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств,

організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Статтею 6 Статуту встановлено, що

накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений

відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з

вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на

перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь

третьої сторони-одержувача.

Відповідно до частини 2 статті 34

Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно

до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не

можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 129 Статуту

обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності

залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час

залізничного перевезення засвідчуються комерційними актами або актами загальної

форми, які складаються станціями залізниць.

Комерційний акт складається для

засвідчення, в тому числі невідповідності маси вантажу натурою з даними,

зазначеними у транспортних документах.

Відповідно до статті 111 Статуту

залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або

пошкодження вантажу, коли вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому

складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування

або пошкодження вантажу під час перевезення.

Відповідно до частини 1 пункту 4

Правил складання актів, затверджених 

наказом Міністерства транспорту України 28.05.02 № 334, зареєстрованих в

Міністерстві юстиції України 08.07.02 № 567/6855, комерційні акти складаються

на місцях загального користування -у день вивантаження або в день видачі

вантажу одержувачу.

Згідно до пункту 12 Правил видачі

вантажів (статті 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту), затверджених наказом

Міністерства транспорту України від 21.11.00 № 644, при наявності на станції

призначення або в одержувача вагонних ваг, на вимогу одержувача залізниця може

перевірити масу вантажів, що перевіряються навалом та насипом і прибули без

ознак втрати. У разі відсутності вагонних ваг на станції призначення і в

одержувача, ці вантажі видаються без перевірки.

Як вбачається з комерційного акту

НОМЕР_4 вантаж прибув з недостачею 4750 кг., навантаження у вагоні нижче бортів

на 20-30 см., рівномірне, не марковане, над 1 і 7 люками є поглиблення довжиною

1,5 м по всій ширині вагону глибиною 30 см. Над 3 і 4 люками, ліворуч, по ходу

потяга довжиною 2 м шириною 1,2 м глибиною 0,3 м. Двері зачинені, механізм

справний, течі вантажу не має. Комерційний акт складений на підставі Акту

загальної форми  від 01.11.05 станції

Чаплино.

При таких обставинах колегія суддів

вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про несправність

перевезення,  у зв'язку з чим відсутня

вина вантажовідправника у недостачі .

Частиною  другою статті 9 Цивільного кодексу України

встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання

майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема,  Господарський кодекс України, який набрав

чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого урегулюванні

майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм

Цивільного кодексу України.

Це стосується і положень про позовну

давність.

Частиною першою статті 223

Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації в судовому

порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання

застосовуються загальний і скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним

кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті

315 Господарського кодексу України для пред”явлення заявником до перевізника

позовів, що випливають із перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Такої ж тривалості установлено

строк для подання позовів до залізниць, зокрема, статтею 136 Статуту залізниць

України передбачено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний

термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.

Відтак, з огляду на положення

статей 134, 136 Статуту залізниць України, вказаний термін позовної давності у

даній справі пов”заний з днем настання подій, що є підставою для подання

позову, а саме, з днем видачі вантажу та виявлення при цьому його недостачі,

засвідченої комерційним актом.

Відповідно до частини четвертої

статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про

застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови в позові.

Звертаючись до суду з даним позовом

27 липня 2006 року про стягнення грошових коштів за документом, складеним у

листопаді 2005 року, позивач цей строк пропустив.

Про пропуск строку позовної

давності, відповідач-1 вказав у своєму відзиві на позовну заяву.

Оскільки позивачем пропущений строк

позовної давності, доказів пропуску строку позовної давності по поважних

причинах позивач не надав, з заявою про 

відновлення строку позовної давності, позивач до суду не звернувся, у

суду не має підстав для його відновлення.

Листом від 10.10.06 року розгляд

справи був відкладений  на 20.10.06 о 12

год. 40 хв.

Відповідно до пункту 2 частини

третьої статті 104 ГПК України, порушення 

норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для

скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським

судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про

місце засідання суду.

Докази належного повідомлення

позивача про час і місце судового засідання в матеріалах справи відсутні, у

зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Оскільки позивачу в позові

відмовлено, державне мито за перегляд справи по апеляційній скарзі покладається

на скаржника.

На підставі викладеного та,

керуючись статтями 49, 101 - 105 

Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного

підприємця ОСОБА_1 смт. Веселе, Веселівського району Запорізької області

задовольнити частково.

Рішення  господарського суду Дніпропетровської    області від 20.10.2006 року по справі №

22/330 -06 скасувати.

В задоволенні позовних вимог до

відповідачів відмовити.

Постанова може бути оскаржена в

касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                          

О.М.Лисенко

Суддя                                                                                 О.М.Виноградник

Суддя                                                                                 О.В.Джихур