Ухвала

від 21.10.2015 по справі 2а-14221/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/41216/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року

у справі № 2а-14221/11/2670

за позовом Національного комплексу «Експоцентр України»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Національний комплекс «Експоцентр України» (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 квітня 2011 року № 0000672306/0 та № 0006682306/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2012 року позовні вимоги були задоволені повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20 квітня 2011 року № 0000672306/0 та № 0006682306/0.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2012 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу НК «Експоцентр України», посилаючись на те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва провела документальну планову виїзну перевірку НК «Експоцентр України» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої був складений акт № 178/1-23-60-21710384 від 28 березня 2011 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема: вимоги пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 196192,00 грн., у тому числі: за 1 квартал 2008 року - 13838,00 грн., за 2 квартал 2008 року - 25646,00 грн., за 3 квартал 2008 року - 42000,00 грн., за 4 квартал 2008 року - 30209,00 грн., 1 квартал 2009 року - 84066,00 грн.; вимоги підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 128250,00 грн. та зменшено значення рядка 26 на загальну суму 23463,00 грн..

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що НК «Експоцентр України» неправомірно включило до складу валових витрат відповідного податкового періоду вартість рекламних послуг, наданих йому ТОВ «Центр Сприяння Торгівлі» згідно договору на закупівлю послуги в галузі реклами на 2008 рік від 11 серпня 2008 року № 9-5, а податок на додану вартість, сплачений у складі вартості таких послуг, - до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, оскільки позивачем не була недоведена доцільність та економічна обґрунтованість використання вищенаведених послуг у власній господарській діяльності та їх декларування в податковій звітності, оскільки: згідно наданих до перевірки договорів із замовниками рекламних послуг, яким НК «Експоцентр України» надавало послуги щодо розміщення експозицій замовників і надання в користування відкритих і закритих майданчиків (площі у павільйонах), не передбачено обов'язок НК «Експоцентр України» здійснювати та наводити рекламну інформацію про замовників по телебаченню, радіо, в друкованих засобах, друк каталогів та інше; в наданих рахунках-фактурах, актах виконаних робіт рекламні послуги щодо суб'єктів господарської діяльності замовникам не перевиставлялися, доходи від реклами вказаних суб'єктів господарювання не отримувались.

20 квітня 2011 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000672306/0, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацом 1 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила НК «Експоцентр України» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на 245241,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 196192,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 49049,00 грн.

20 квітня 2011 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0006682306/0, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацом 1 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила НК «Експоцентр України» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 160311,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 128250,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 32063,00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не було доведено правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, оскільки витрати позивача на послуги з комплексної рекламної кампанії підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами та відносяться до господарської діяльності позивача, з урахуванням видів діяльності, які здійснює НК «Експоцентр України».

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно Положення про НК «Експоцентр України», затвердженого розпорядженням керівника Державного управління справами від 12 грудня 2008 року № 341, предметом діяльності позивача є, зокрема, надання послуг з організації виставок і ярмарків (т.1 арк. справи 142-151).

За визначеннями, наведеними у постанові Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 року № 1065 «Про вдосконалення виставково-ярмаркової діяльності в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виставка - це захід, пов'язаний з демонстрацією продукції, товарів та послуг, який сприяє просуванню їх на внутрішній та зовнішній ринок з урахуванням його кон'юнктури, створенню умов для проведення ділових переговорів з метою укладення договорів про постачання або протоколів про наміри, утворення спільних підприємств, отримання інвестицій. Ярмарок - це захід, безпосередньо пов'язаний з роздрібною або оптовою торгівлею, що проводиться регулярно в певному місці та у визначений строк.

Також, вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 року № 1065 «Про вдосконалення виставково-ярмаркової діяльності в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), затверджені вимоги до проведення виставок і ярмарків, згідно яких організатори та розпорядники виставок і ярмарків відповідно до укладеного договору забезпечують надання учасникам та відвідувачам комплексу послуг, який повинен включати: виділення виставкового обладнання, надання комунальних послуг; страховий захист виставкових об'єктів (приміщень, площ); забезпечення охорони та пожежної безпеки учасників та виставкових об'єктів (приміщень, площ); забезпечення вентиляції, опалення, прибирання виставкових об'єктів (приміщень, площ); видання каталогу виставки або ярмарку (для міжнародних виставок і ярмарків - обов'язково державною мовою та однією з офіційних мов ООН); здійснення митних процедур; вантажно-транспортні послуги; забезпечення роботи закладів громадського харчування на території виставок і ярмарків, а також пунктів обміну валют (на міжнародних виставках і ярмарках); створення умов для роботи засобів масової інформації.

Відповідно до каталогу цін на основні види виставкових послуг НК «Експоцентр України», затвердженого заступником генерального директора у 2001 році, введеного в дію 02 січня 2002 року, у вартість виставкового збору входить: розміщення інформації про учасника виставки в каталозі; виготовлення запрошень на офіційне відкриття виставки; виготовлення запрошень на відвідування виставки; виготовлення каталогів та надання учасникам та відвідувачам виставки; виготовлення беджів; виготовлення дипломів учасникам виставки; організація роботи прес-центру; організація і проведення прес-конференцій; організація ділових переговорів, прийомів, презентацій, фуршетів (т. 1 арк. справи 117).

За визначенням, наведеним у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування валових витрат є наявність у платника податку - покупця відповідних розрахункових та платіжних документів, а підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що реальність отримання позивачем від ТОВ «Центр Сприяння Торгівлі» рекламних послуг згідно договору № 9-5 від 11 серпня 2008 року підтверджений належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними та актом звірки щодо оплати послуг із зазначенням реквізитів банківських виписок (т.1 арк. справи 127-142) та не заперечувалась податковим органом.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

І.В. Приходько