Постанова

від 21.10.2015 по справі 818/3414/15

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 р. Справа №818/3414/15

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гелета С.М.

за участю секретаря судового засідання - Кліщенко В.О.

позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Сумський міський відділі УМВС України в Сумській області про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1М.) звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України у Сумській області про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення, поновлення на посаді та стягнення коштів за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідача щодо прийняття спірних наказів в частині звільнення з органів внутрішніх справ за вчинення проступку, який дискредитує звання працівника органів внутрішніх справ України.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю та просили суд позов задовольнити. Додатково зазначали, що оскаржувані накази є безпідставними, незаконними та протиправними, оскільки прийнятий за відсутності підстав та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Представник відповідачів проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні. Зазначав, що позивача було звільнено з посади правомірно.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ з 16.10.2002р., остання посада перед звільненням - заступник начальника відділу дільничних інспекторів міліції Сумського МВ УМВС України в Сумській області.

Прокуратурою Сумської області 18.06.2015р. розпочато кримінальне провадження №42015200000000261 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України щодо вимагання грошових коштів окремими працівниками міліції Сумського МВ незаконної грошової винагороди за вирішення питання про не притягнення його до кримінальної відповідальності за торгівлю у невстановлених місцях.

Під час проведення оперативно-профілактичних заходів з перевірки оперативної інформації 01.07.2015р. працівниками ВВБ у Сумській області ДВБ МВС України спільно з працівниками прокуратури Сумської області та ВІОС УКЗ УМВС затримано ОСОБА_1 під час отримання останнім неправомірної грошової винагороди в сумі 2100 грн. від гр.ОСОБА_4

Прокуратурою Сумської області ОСОБА_1 01.07.2015р. повідомлено підозру у вчинені злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

Наказом № 581 від 09.07.2015р. призначено проведення службового розслідування згідно п. 2.2.2 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України.

27.07.2015р. затверджено висновок службового розслідування за фактом відкриття кримінального провадження та повідомлення про підозру заступнику начальника відділу ДІМ Сумського МВ майору міліції ОСОБА_1 (а.с.15-24)

27.07.2015р. видано наказ №657 «Про надзвичайну подію в Сумському МВ та покарання винних» (а.с.110-112).

На виконання вимог наказу №657 від 27.07.2015р., на підставі ст.ст. 2, 8 , 12, 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України наказом начальника управління МВС України у Сумській області № 701 від 12.08.2015р. позивача звільнено з органів внутрішніх справ за п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Згідно наказу № 701 від 12.08.2015р., підставами для його видання стало порушення позивачем службової дисципліни, невиконання вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ, ст.1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.п. 2.2-2.4, 3.3, 4.1 розділу ІІІ, п.п. 1.1, 1.2 розділу IV, п.п. 7.2, 7.3, 7.8 розділу VII Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, що виразилося у скоєнні вчинку, який дискредитує звання рядового та начальницького складу, обґрунтованій підозрі у вимаганні та отриманні незаконної грошової винагороди, завдання своїми діями непоправної шкоди своїй репутації і авторитету органів внутрішніх справ у цілому.

В подальшому, згідно витягу з наказу начальника УМВС України у Сумській області № 272 о/с від 13.08.2015р., позивача звільнено з посади 13.08.2015 року згідно п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за дискредитація звання рядового і начальницького складу). Підставою для прийняття даного рішення став наказ № 701 від 12.08.2015 року.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон № 565-ХІІ), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення № 114), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про міліцію", міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Статтею 4 Закону України "Про міліцію" передбачено, що правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.

Згідно п. 10 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією України та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до п. 66 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. Звільнення з органів внутрішніх справ осіб рядового і начальницького складу, з підстав визначених п.66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

За приписами пункту 62 цього Положення №114, звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Таким чином, пунктом 66 Положення №114 передбачено спеціальну підставу для припинення служби, яке відбувається у формі звільнення.

Звільнення за пунктом 66 Положення може мати місце лише тоді, коли за результатами проведеного службового розслідування повністю доведено, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Вищевказаною нормою законодавства визначено спеціальну підставу для звільнення з органів внутрішніх справ, яка може мати місце лише у випадку, коли доведено, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання службових обов'язків.

Чинним законодавством не визначено поняття дискредитації.

Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довір'я когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. Аналіз складових цього поняття дає можливість зробити висновок, що вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення служби.

Означені вимоги відображені у статті 5 Закону України "Про державну службу", Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ, Етичному кодексі працівника органів внутрішніх справ та інших нормативно-правових актах, що регулюють діяльність органів системи МВС України та їх особового складу.

Відтак, під вчинками, що дискредитують звання працівника ОВС, та власне органи внутрішніх справ, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ, у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

До таких вчинків, слід віднести: вчинення злочину, встановленого вироком суду, що набрав законної сили; скоєння корупційного діяння як різновиду адміністративного правопорушення; систематичне скоєння адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, громадський порядок та громадську безпеку; заняття підприємницькою діяльністю; організацію страйків та участь у них; розголошення службової таємниці; появу на службі або поза службою в нетверезому стані, що ображає людську гідність; вживання алкогольних напоїв у форменому одязі у громадських місцях; прийняття наркотичних або токсичних препаратів без рецепту лікаря; систематичне порушення правил носіння форменого одягу, зовнішньої охайності; неодноразове грубе і зверхнє ставлення до громадян; прояв жорстокого або принизливого ставлення до людей; скоєння аморального проступку, не сумісного з продовженням служби в ОВС; систематичне поширення компрометуючої ОВС України інформації за допомогою засобів мас-медіа.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV (далі - Статут).

Поняття службової дисципліни закріплено ст. 1 Дисциплінарного Статуту, де зазначено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно зі ст.2 Дисциплінарного Статуту дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни. Відповідальність осіб рядового і начальницького складу встановлена ст. 5 Статуту, де зазначено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно із Статутом.

Відповідно до ст. 7 Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовою у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової її етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань їй інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культур ний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності і статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливою, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй у користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень і доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Статтею 12 Дисциплінарного Статуту визначено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

Порядок накладення дисциплінарного стягнення визначений ст. 14 Дисциплінарного статуту, яка встановлює, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного про ступку, вчиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.

Тобто, припинення служби за вказаною нормою є найсуворішою санкцією відповідальності працівника ОВС, який вчинив діяння, несумісне з посадою та може мати місце лише тоді, коли доведено, що особа скоїла такий вчинок, проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Згідно з ч. 4 ст. 14 Дисциплінарного статуту, порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України. Тобто, передумовою звільнення є ретельне проведення службового розслідування.

Відповідно до п. 1.1. Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затв. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.03.2013 N 230, за реєстр. в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2013 р. за N 541/23073 (далі - Інструкція) службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з'ясування інших обставин.

За пунктом 8.3 Інструкції, в описовій частині висновку службового розслідування викладаються встановлені при проведенні службового розслідування відомості про: обставини, за яких особа (особи) РНС скоїла(и) дисциплінарний проступок або які стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим; посаду, звання, прізвище, ім'я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в органах внутрішніх справ і на займаній посаді - з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних"), характеристику особи (зокрема, про наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), винної в учиненні дисциплінарного проступку, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв'язку між неправомірними діяннями особи РНС та їх наслідками; умови, що передували скоєнню дисциплінарного проступку або спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; наявність вини особи (осіб) РНС, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного.

В судовому засіданні представник відповідача зазначав, що позивача було звільнено із займаної посади в зв'язку із вчиненням дисциплінарного проступку, що дискредитує звання працівника органів внутрішніх справ, за результатами проведеного службового розслідування за вимагання та отримання незаконної грошової винагороди.

Слід зазначити, що факт скоєння правопорушення підлягає встановленню та повинен бути доведеним, отже, всі обставини скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, мають бути встановлені в процесі проведення службового розслідування, а саме: чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою тощо.

Стосовно процедури проведеного службового розслідування, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що службове розслідування було призначено наказом №581 від 09.07.2015р. (а.с. 107)

Персональний склад комісії даним наказом не було визначено, п. 2-3 передбачено, що з метою проведення повного і всебічного службового розслідування створити комісію в складі працівників УКЗ та інших зацікавлених служб УМВС, за згодою, до проведення службового розслідування долучити працівників ВВБ в Сумській області ДВБ МВС України.

На вимогу суду надати письмові докази того, яким чином особи, що зазначені в акті службового розслідування, були включені до складу комісії, представник відповідача зазначив, що жодних письмових наказів щодо створення персонального складу комісії УМВС України в Сумській області видано не було.

В судовому засіданні було допитано свідком члена комісії із проведення службового розслідування гр.ОСОБА_5, яка пояснила, що її безпосередній керівник відділу, в якому вона працює, в усному порядку повідомив, що вона буде в складі комісії.

В судовому засіданні було допитано свідком члена комісії із проведення службового розслідування гр.ОСОБА_6, який пояснив, що йому безпосереднім керівником відділу, в якому він працює, в усному порядку було повідомлено, що він буде в складі комісії при проведенні службового розслідування.

Відповідно до 3.2 - 3.3 Інструкції службове розслідування проводиться посадовою особою, якій воно доручено, чи декількома особами у складі комісії, одна з яких за необхідності призначається головою цієї комісії. Проведення службового розслідування доручається працівникам підрозділів внутрішньої безпеки, інспекції з особового складу підрозділів кадрового забезпечення, а якщо такі підрозділи не передбачені штатним розписом, уповноважені на те начальники доручають проведення службових розслідувань найбільш досвідченим працівникам, здатним усебічно вивчити обставини, що стали підставою для призначення службового розслідування, та зробити об'єктивні висновки.

Таким чином, службове розслідування проводиться посадовою особою, якій воно доручено.

В даному випадку встановити посадову особу згідно наказу № 581 від 09.07.2015р. неможливо, оскільки керівником не визначено ні кількості осіб, які мають право бути у складі комісії, відсутні прізвища посадових осіб, яким доручено провести службове розслідування, не надано право керівнику УКЗ в подальшому самостійно визначати кількість та персональний склад комісії.

Посилання представника відповідача на те, що керівник, який призначив службове розслідування не зобов'язаний визначати конкретну посадову особу, є необґрунтованим та безпідставним. Посилання на зазначення в наказі про проведення службового розслідування виключно на назви відділів, яким доручено провести розслідування без зазначення конкретної посадової особи, є порушенням п. 3.2-3.3 Інструкції. Також в даному наказі доручено проводити службове розслідування «зацікавленим службам УМВС», при цьому перелік таких зацікавлених служб ні даним наказом, ні Інструкцією не визначено.

Відповідно до п. 3.4 Інструкції забороняється проводити службове розслідування особам, які зацікавлені у наслідках розслідування.

Натомість в комісії при проведенні службового розслідування включено майора міліції ОСОБА_6, який є одночасно і особою, яка бере участь у кримінальному провадженні №42015200000000261 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України відносно ОСОБА_1, який був у складі групи при проведенні негласних слідчих розшукових дій, є свідком по кримінальній справі зі сторони обвинувачення.

Відповідно до пункту 6.3 Інструкції, особа рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ, стосовно якої проводиться службове розслідування, має, зокрема, право отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для його проведення; висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка(і) його проводить(ять); за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.

Цієї нормою також встановлено заборону затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи, стосовно якої таке проводиться, письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення.

Так, згідно матеріалів службового розслідування, ОСОБА_1 під час проведення службового розслідування відмовився від надання пояснень на підставі ст.63 Конституції України.

Слід зазначити, що наказ про призначення службового розслідування видано 09.07.2015р. (а.с.107), а пояснення, які відповідач вважає отримані від ОСОБА_1 під час проведення службового розслідування, взагалі датовані 02.07.2015р.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив, що дійсно, 02.07.2015р. йому в Сумському МВ УМВС один із працівників міліції запропонував написати пояснення відносно події, що відбулася 01.07.2015р., а оскільки даний працівник не надав жодних обґрунтувань щодо підстав для відібрання такого пояснення у нього, він дійсно відмовився від їх надання із посиланням на ст.63 Конституції України. При цьому жодного повідомлення про проведення службового розслідування він від відповідача не отримував, під час проведення службового розслідування взагалі знаходився у відпустці, гр. ОСОБА_5, зазначену як така, що відбирала пояснення він не знає, дана особа 02.07.2015р. не відбирала у нього пояснення, під час проведення службового розслідування він не відмовлявся від надання пояснень.

В судовому засіданні було допитано свідком гр. ОСОБА_5 підтвердила, що особисто у ОСОБА_1 жодних пояснень вона не відбирала, бланк пояснення залишила у одного із працівників Сумського МВ, де працював позивач, попросила знайти ОСОБА_1 для написання пояснень щодо події, що відбувалася 01.07.2015р., потім через деякий час повернулася та забрала бланк пояснення в якому містилася інформація, що ОСОБА_1 відмовляється від надання пояснень на підставі ст.63 Конституції України. Під час проведення службового розслідування інших пояснень від ОСОБА_1 вона не отримувала, оскільки вважала, що позивач відмовився від їх надання 02.07.2015р. Чи було відомо позивачу про проведення службового розслідування їй не відомо, дану обставину вона не з'ясовувала.

Слід зазначити, що відповідно до п. 3.4 Інструкції розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.

Матеріалами справи не підтверджується факт того, що відповідачем виконано вимоги п. 3.4 Інструкції, в акті службового розслідування відсутня інформація відносно того, що службове розслідування проводилося за участю безпосереднього начальника ОСОБА_1

Відповідно до п. 1.3 Інструкції у разі якщо під час службового розслідування буде встановлено, що вчинений особою РНС дисциплінарний проступок містить ознаки кримінального правопорушення, виконавець вносить начальнику, яким призначено службове розслідування, пропозицію щодо вжиття заходів у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.

В судовому засіданні представник відповідача наполягав, що проведеним службовим розслідуванням встановлено вчинення позивачем саме дисциплінарного проступку, зокрема, вимагання та отримання грошових коштів службовою особою - ОСОБА_1

Суд критично оцінює вказані висновки та звертає увагу на той факт, що вимагання службовою особою є кримінально карною дією і вказані обставини підлягають встановленню за наслідками кримінального провадження і доведення вини винної особи, а оскільки даний проступок містить ознаки кримінального правопорушення, таким чином, відповідач зобов'язаний вжити заходи під час проведення службового розслідування, передбачені КПК України.

В судовому засіданні член комісії ОСОБА_6 не зміг належним чином обґрунтувати, який саме дисциплінарний проступок вчинив позивач, що саме досліджувалося під час проведення службового розслідування, лише зазначив, що дискредитація полягає у підозрі ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, але даний факт дійсно повинен бути доведений під час розгляду кримінальної справи в суді.

Оскільки факт скоєння правопорушення підлягає встановленню та повинен бути доведеним, отже, всі обставини скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, мають бути встановлені в процесі проведення службового розслідування, а саме: чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою тощо.

При розгляді справи встановлено, що факт дискредитації матеріалами службового розслідування не доведений. Вказаного висновку суд дійшов у зв'язку з тим, що висновок службового розслідування ґрунтується лише на факті порушення кримінального провадження, при цьому позивачем заперечується факт вчинення кримінального правопорушення, склад інших вчинків, що дискредитують звання працівника ОВС під час проведеного службового розслідування встановлено не було.

Матеріалами справи взагалі не підтверджується факт проведення повноцінного службового розслідування.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 зазначила, що під час проведення службового розслідування відносно факту вимагання та отримання грошових коштів жодна особа опитана не була, такі пояснення відсутні. Під час проведеного службового розслідування в усному порядку член комісії ОСОБА_6 повідомив їй виключно інформацію про порушену кримінальну справу, вручення ОСОБА_1 підозри у вчиненні злочину, факт затримання позивача 01.07.2015р. під час отримання грошових коштів в сумі 2100 грн. Про інші обставини їй повідомлено не було.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_7 підтвердив, що жодні подробиці обставин по кримінальній справі №42015200000000261 він не мав права розголошувати, оскільки у інших двох членів комісії не було доступу до таємниці, було надано лише загальну інформацію про факт порушення кримінальної справи, вручення ОСОБА_1 підозри у вчиненні злочину, факт затримання позивача 01.07.2015р. під час отримання грошових коштів в сумі 2100 грн.

Таким чином, в судовому засіданні члени комісії ОСОБА_5, ОСОБА_6 не змогли обґрунтувати на підставі яких доказів вони встановили факт вчинення ОСОБА_1 саме дисциплінарного проступку, а не кримінального правопорушення.

Згідно матеріалів службового розслідування жодні докази комісією не було отримано, обмежилося лише наявною інформацією про порушення кримінальної справи та врученням підозри.

Суд зазначає, що за вимогами Інструкції висновки службового розслідування мають ґрунтуватись на фактичних обставинах, підтверджуватись належними доказами та не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

У відношенні позивача обставини скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, не були предметом службового розслідування.

Відповідачем не було дотримано встановлену процедуру проведення службового розслідування, не відібрано жодних пояснень в осіб, які мають відношення до вчиненого проступку, в ході службового розслідування не забезпечено дотримання прав позивача, пояснення у ОСОБА_1 під час службового розслідування не відбирались, з наказом про проведення службового розслідування, з висновками цього розслідування позивач ознайомлений не був, докази того, що позивач взагалі не був обізнаний про сам факт проведення службового розслідування та про склад комісії, яка проводила таке службове розслідування, відсутні.

Згідно висновку службового розслідування під час його проведення членам комісії було отримано лише загальну інформацію про стан кримінальної справи відносно ОСОБА_1, що і відображено у висновку.

У висновку взагалі не міститься посилань на вчинення виконавцем конкретних дій під час проведення службового розслідування з метою забезпечення повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин подій. Відсутні посилання на дослідження будь-яких доказів, отримання пояснень, які б підтвердили факт скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.

Фактично, ні у висновку службового розслідування, ні в інших матеріалах справи не міститься посилань на конкретні докази, якими підтверджується вчинення позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу. ОСОБА_3 обставини жодним чином не можуть свідчити про об'єктивність і всебічність проведеного службового розслідування.

Крім того, вказана інформація у висновку службового розслідування фактично вказує на скоєння злочину, але матеріали справи не містять доказів про наявність вироку відносно позивача за скоєння злочину.

У висновку службового розслідування міститься лише загальна інформація щодо діючих нормативно-правових актів, зокрема, Дисциплінарного статуту, Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», інформація про складення позивачем присяги працівника ОВС, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу ОВС, перелік посадових осіб, які повинні займатися організацією роботи з попередження корупційних проявів серед працівників УМВС України в Сумській області .

Суд зазначає, що дані обставини не підтверджують факт скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, який став підставою звільнення, а лише містять опис нормативно-правових актів.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В пункті 42 рішення «Бендерський проти України» від 15.11.2007р. Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09.12.1994р.). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» від 13.05.1980р.).

З огляду на викладене, відповідачами, не лише не доведено у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, що позивачем вчинено саме дисциплінарний проступок, який, згідно п. 66 Положення № 114, є підставою для звільнення, але й порушено процедуру проведення службового розслідування, яке покладено в основу звільнення позивача.

Відповідно до ст..62 Конституції України, ст.17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Порушення службової дисципліни, інкриміноване позивачу, було пов'язано з обвинуваченням у вчиненні злочину, а відповідно до положень частини 6 ст.21 Закону України «Про міліцію», звільнення працівника міліції зі служби у зв'язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після набуття звинувачувальним вироком законної сили.

Статтею 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

У випадку винесення судом обвинувального вироку по кримінальному провадженню №42015200000000261, відповідач в подальшому буде зобов'язаний вчинити дії щодо звільнення позивача із займаної посади в зв'язку із набранням вироком законної сили в строки та порядку, передбаченому діючим законодавством.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 7 листопада 2002 року по справі "Лавентс проти Латвії" зазначив, що пункт 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод вимагає від представників держави - насамперед суддів, що розглядають справу, але й від інших представників органів влади, щоб вони утримувалися від публічних заяв про те, що обвинувачений вчинив правопорушення, яке йому ставлять за вину, доти, доки ця вина не буде офіційно встановлена судом.

У рішенні від 10 лютого 1995 року по справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський Суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

26.09.2006 року Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Грабчук проти України" зазначив, що презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону. Цього достатньо, навіть за відсутності жодного формального висновку, що існує деяка підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною. Питання, чи, порушує, твердження посадової принцип презумпції невинуватості, має бути з'ясоване у контексті тих фактичних обставин, у яких це твердження було зроблене.

Тобто, сам по собі факт затримання позивача співробітниками правоохоронних органів не свідчить про скоєння ним дисциплінарного проступку та порушення Присяги працівника ОВС. Суд вважає, що в даному випадку доказом вчинення позивачем дисциплінарного проступку може бути лише висновок ретельного службового розслідування.

Слід зазначити, що наявність або відсутність провадження у кримінальній справі стосовно позивача не є визначальними при встановленні в його діях ознак, за які можливе його звільнення відповідно до п.66 Положення, натомість ні з висновку службового розслідування, ні з оскаржуваних наказів про звільнення, як вже зазначалось, не вбачається, в чому саме полягає дисциплінарний проступок і яким чином такий проступок дискредитував його звання.

Відповідачем при звільненні позивача за відсутності беззаперечних доказів вчинення ним дій, які дискредитують звання рядового і начальницького складу, та за наявності порушеної кримінальної справи, по якій не ухвалено обвинувального вироку, порушено необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані застосовані заходи дисциплінарного впливу.

Даний висновок суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 22 січня 2015 року по справі №К/800/51867/14.

Відповідно до ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Доказування правомірності рішення означає також і доказування фактичних обставин, за яких може бути прийнято відповідне рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що звільнення позивача було проведено без з'ясування всіх обставин події, за відсутності зібраних у встановленому законом порядку необхідних доказів, які б підтверджували протиправність поведінки позивача та звільнення саме за п. 66 (за дискредитацію) Положення.

З огляду на викладене, накази Управління міністерства внутрішніх справ України в Сумській області №701 від 12.08.2015р., №272о/с від 13.08.2015р. підлягають скасуванню, а позивач ОСОБА_1 поновленню на посаді, з якої був звільнений.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

В ході розгляду справи встановлено, що з дня фактичного звільнення 13.08.2015р. по день ухвалення рішення у справі тривалість вимушеного прогулу позивача склала 47 робочих дні. В довідці, наданій Сумським МВ УМВС, розмір середньоденного грошового забезпечення визначений в сумі 153,53грн. (а.с.86), відповідно розмір середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу складає 7215,91 грн.

Згідно п. 32 Постанови Пленуму ВС України від 06.11.1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержання допомоги по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Згідно довідки Сумського центру зайнятості № 1822 від 13.10.2015р., позивач отримав допомогу в розмірі 2783,81 грн. (а.с.104).

Таким чином на користь позивача підлягає стягнення сума грошового забезпечення в розмірі 4432,10 грн.

З урахуванням того, що згідно вимог ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплат заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, суд вважає за необхідне постанову в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 3224,13 грн. допустити до негайного виконання.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Сумський міський відділі УМВС України в Сумській області про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення коштів - задовольнити.

Скасувати наказ Управління міністерства внутрішніх справ України в Сумській області №701 від 12.08.2015р., №272о/с від 13.08.2015р.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу дільничних інспекторів міліції Сумського міського відділу УМВС України в Сумській області.

Стягнути з Сумського міського відділу УМВС України в Сумській області (м.Суми, вул. Першотравнева,21, і.к. 38523274) на користь ОСОБА_1 (м.Суми, вул..Куликівська,48,і.к. НОМЕР_1) суму середнього грошового забезпечення час вимушеного прогулу в розмірі 4432,10 грн. (чотири тисячі чотириста тридцять дві грн. 10 коп.)

Постанова в частині поновлення на посаді та виплати ОСОБА_1 заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в сумі 3224,13 грн. (три тисячі двісті двадцять чотири грн.13 коп.) підлягає негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня отримання постанови в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження, закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складено та підписано 26.10.2015р.

Суддя (підпис) С.М. Гелета

З оригіналом згідно

Суддя С.М. Гелета