Ухвала

від 22.10.2015 по справі 2а-4290/10/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/44266/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

за участю представника відповідача Дутка-Гефко Х.М., представника прокуратури Гудименко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.03.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012 по справі № 2а-4290/10/0970

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західпромпостач"

до Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2010 року Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.07.2010 №0000642301/0 та від 11.11.2010 № 0000832301/2, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 620 562,60 грн., у тому числі 443 259,00 грн. за основним платежем та 177 303,60 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 11.11.2010 № 0000842301/2, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 76 089,18 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 16610,55 грн.; від 29.07.2010 № 0000582301/0 та від 11.11.2010 № 0000582301/2, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 945 882,55 грн., (1 516 533,50 грн. за основним платежем та 1 429 349,05 за штрафними (фінансовими) санкціями).

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовити.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена невиїзна документальна перевірка Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП "Будгаранткомфорт" за період з 01.01.2009 по 30.09.2009 та за період з 01.10.2009 по 30.04.2010 з урахуванням акту позапланової документальної перевірки від 07.06.2010 № 3062/23-31874187.

За результатами проведеної перевірки, оформленої актом від 21.07.2010 №3474/23-31874187, фахівцями контролюючого органу встановлено порушення позивачем ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, п. 5.1 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 2 ст. З, п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ", пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за №233/2037, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 516 533,50 грн. та ПДВ на загальну суму 519 348,00 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та його контрагентом ПП "Будгаранткомфорт" є безтоварними та не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки, відповідно до висновку головного спеціаліста експертного сектору ІСТЕ СБУ в управлінні СБУ в Івано-Франківській області від 15.06.2010 №10-ДПА, первинні документи по взаємовідносинам з позивачем (акти приймання виконаних підрядних робіт, податкових та видаткових накладних, від імені ПП "Будгаранткомфорт" підписано "ймовірно" не директором підприємства ОСОБА_6, також, у позивача відсутні первинні документи, що засвідчують транспортування товарів і обладнання. Крім того, контрагент позивача немає необхідних умов для здійснення господарських операцій (трудових та матеріальних ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів) та у своїх ланках постачання має господарюючих суб'єктів, які за юридичною адресою не знаходяться та не звітують до контролюючих органів. Таким чином, на думку контролюючого органу, вищезазначене свідчить про порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, а отже такий правочин є нікчемним та не породжує правових наслідків, зокрема, і щодо формування валових витрат та податкового кредиту.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки податкового органу щодо фіктивності операцій, внаслідок чого формування позивачем валових витрат та податкового кредиту спрямоване на отримання лише податкової вигоди, є безпідставними, оскільки господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано дані податкового обліку фактично відбулися, що підтверджено відповідними первинними документами. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту вчинення платником податку податкового правопорушення не підтверджено.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

А відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

А за змістом положень пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат, пов'язаних із одержанням доходу, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09/07/1997 за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (п. 3.4 Порядку), оскільки, як визначено п. 2 ст. 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів купівлі - продажу, надання послуг та виконання будівельних робіт, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог ст. 9Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ", первинних документів (договори, податкові та видаткові накладні, акти приймання виконаних підрядних робіт).

Вищезазначене підтверджується також і свідченнями директора ПП "Будгаранткомфорт" ОСОБА_6, який також підтвердив і факт складення, видачі та підписання особисто ним податкових накладних, видаткових накладних, актів здачі-прийняття виконаних підрядних робіт, належним чином завірені копії яких містяться у матеріалах справи.

Крім того, безпідставними є також твердження скаржника, про невстановлення у ході перевірки факту передачі товару від продавця до покупця у зв'язку із відсутністю документів, що засвідчують транспортування та зберігання товарів, оскільки відсутність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, окрім того, як вбачається з п. 3.2 договорів постачання товарів від 23.12.2008 № 3/23-12, від 26.12.2008 № 2/26-12 та від 30.12.2008 № 1/30-12 поставка товарів і обладнання здійснювалась саме контрагентом позивача ПП "Будгаранткомфорт" та безпосередньо на об'єкт виконання підряду (тваринницькі приміщення), а відтак відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути доказом безтоварності господарських операцій проведених з ПП "Будгаранткомфорт".

Доводи відповідача про фіктивність укладених угод між позивачем та його контрагентом, судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єкта господарювання (контрагента) достатніх матеріальних чи трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, як і наявність чи відсутність останнього за юридичною адресою не має своїм наслідком недійсність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.03.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012 по справі № 2а-4290/10/0970 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко