Ухвала

від 22.10.2015 по справі 2а/1570/5393/2011

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/38059/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіорандо-Україна" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 по справі № 2а/1570/5393/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіорандо-Україна"

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень - рішень від 13.01.2011 № 0000192310/0 та № 0000182310/0, якими позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) з податку на прибуток на суму 71 240,00 грн. та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 530,00 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2012 позов задоволено частково, податкове повідомлення-рішення від 13.01.2011 №0000182310/0 скасовано, податкове повідомлення-рішення від 13.01.2011 № 0000192310/0 скасовано в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 70 975,25 грн. (за основним платежем у сумі 56 780,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 14 195, 25 грн.), в решті позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 рішення суду першої інстанції скасовано в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 13.01.2011 № 0000192310/0 та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про скасування вказаного податкового повідомлення - рішення, в решті рішення першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачем цілком правомірно віднесено до складу валових витрат комісійну винагороду банку за конвертацію валюти та суму збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі - продажу валюти, оскільки відповідно до договору доручення, до якого в подальшому будо внесено зміни, повірений (позивач у справі), у зв'язку з неможливістю виконання договору (підвищення цін на товар), повертає суму передоплати довірителю, а суми комісій, які утримані банком за проходження платежу є витратами саме Повіреного.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 31.08.2009 по 30.09.2010, за результатами якої оформлено акт від 29.12.2010 № 17497/23-1/36612949 та встановлено ряд порушень у позивача, зокрема пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1, пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5, пп. 7.9.2 п. 7.9 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 56780,00 грн., пп. 4.1.4 п. 4.1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами", що полягало у несвоєчасному подані податкових декларацій з ПДВ.

На підставі акту перевірки та вказаних висновків Державною податковою інспекцією прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Розв'язуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині віднесення до складу валових витрат комісійної винагороди банку за конвертацію валюти та сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі - продажу валюти суд апеляційної інстанцій виходив з того, що вказані витрати понесені позивачем не були спрямовані на отримання прибутку та не компенсують вартості придбаних товарів, робіт чи послуг, а тому не є валовими витратами в розумінні п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до витрат включаються також суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування" , за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що витрати, які несе господарюючий суб'єкт по операціям з купівлі - продажу іноземної валюти, включаючи і витрати на сплату збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і комісії банку, підлягають включенню до складу валових витрат лише у випадку, якщо такі витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю підприємства та направлені на отримання прибутку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій між позивачем (повірений) та компанією "KLAVETO ENTERPRISES LTD" (довіритель) 07.12.2009 укладено договір доручення, за яким повірений зобов'язувався за винагороду від імені та за рахунок довірителя укласти договори на придбання зерна по цінам, які зазначені у договорі доручення. Для виконання цього договору поручитель перечислює на банківський рахунок повіреного грошові кошти у сумі 3200000,00 дол. США.

Відповідно п. 5 вказаного договору довіритель за виконання повіреним доручення виплачує йому винагороду в сумі 5000,00 дол. США шляхом перерахування коштів на поточний рахунок повіреного протягом 30-ти календарних днів з моменту надання довірителю звіту повіреного про виконання доручення. Крім того, п. 4 договору передбачено, що довіритель зобов'язаний відшкодувати повіреному понесені затрати на виконання договору.

Таким чином, всі витрати позивача, які пов'язані з виконанням договору доручення, повинні бути відшкодовані довірителем, а позивач повинен отримати прибуток у сумі 5000,00 дол. США.

Проте, 15.01.2010 позивачем було складено акт невиконання зобов'язань до договору доручення 07.12.2009, в якому зазначено, що у зв'язку з неможливістю виконання п. 1.1 зазначеного договору повірений зобов'язується повернути у строк до 27.01.2010 передоплату, здійснену довірителем, при цьому суми комісії, утриманих банками за проходження платежу через їх рахунки віднесені на рахунок повіреного (позивача).

Згідно зазначеного акту позивачем було повернуто компанії "KLAVETO ENTERPRISES LTD" отримані грошові кошти, що підтверджується платіжними документами, що містяться в матеріалах справи.

З урахуванням вище встановлених обставин справи Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність віднесення позивачем на валові витрати понесені у зв'язку з виконанням договору доручення, оскільки такі витрати підлягають повному відшкодуванню довірителем, що фактично було передбачено умовами договору. Крім того, посилання позивача на неможливість виконання договору доручення (підвищення цін на товар), у зв'язку з чим позивач взяв на себе витрати (винагорода банку, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування) є також безпідставним, оскільки вказані витрати не спрямовані на отримання прибутку та як вірно зазначив суд апеляційної інстанції не компенсують вартості придбаних товарів, робіт чи послуг які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а тому фактично не є валовими витратами Товариства.

Отже, в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіорандо-Україна" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 по справі № 2а/1570/5393/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко