Рішення

від 19.10.2015 по справі 461/15338/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 461/15338/14 Головуючий у 1 інстанції: Городецька Л.М.

Провадження № 22-ц/783/4657/15 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д.І.

Категорія: 55

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Інституту народознавства Національної академії наук України, третя особа - Директор Інституту народознавства Національної академії наук України ОСОБА_6, про стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

18 грудня 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом, в якому просила стягнути з Інституту народознавства Національної академії наук України в її користь середньомісячний заробіток з моменту поновлення на роботі, а саме з 11 липня 2014 року по грудень 2014 року; стягнути з відповідача на її користь 10 000 гривень моральної шкоди. Надалі позивачкою подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просила: стягнути з Інституту народознавства Національної академії наук України в її користь середньомісячний заробіток з моменту поновлення на роботі, а саме з 05 липня 2014 року по 19 січня 2015 року; стягнути з відповідача на її користь 10 000 грн. моральної шкоди; керуючись ст. 237 КЗпП України - покрити шкоду, заподіяну Інститутом народознавства Національної академії наук України, у зв'язку з оплатою на її користь середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за рахунок директора Інституту народознавства ОСОБА_6 В обґрунтування заявлених вимог послалась на те, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 липня 2014 року її поновлено на роботі в Інституті народознавства Національної академії наук України на посаді провідного зберігача фондів МЕХП (Музей Етнографії та художнього промислу) та стягнено в її користь середньомісячний заробіток за один місяць за час вимушеного прогулу. Однак, фактично до виконання обов'язків провідного зберігача фондів МЕХП Інституту народознавства роботодавець її не допустив. Відповідно до п. 2 наказу № 33-к від 11 липня 2014 року її зобов'язано приступити до виконання обов'язків провідного зберігача фондів МЕХП з моменту набуття законної сили рішенням Галицького районного суду м. Львова. Вважає даний наказ неправомірним, оскільки відповідач лише формально відобразив у наказі про поновлення її на роботі, хоча дану посаду не ввів у штатний розклад, до робочого місця не допустив, роботу не надає, прихід на роботу свідомо не фіксує в табелі робочого часу, заробітну плату не виплачує. Такими діями відповідач порушує її законне право на працю, створює неналежні умови праці, які перешкоджають їй виконувати посадові обов'язки. Оскільки її середньоденний заробіток становить 118,92 грн., то відповідач зобов'язаний відповідно до ст. 236 КЗпП України виплатити їй з 05 липня 2015 року по 19 лютого 2015 року 18 283,68 грн. середньомісячного заробітку. Крім того, у зв'язку із виниклою ситуацією, їй завдано моральних страждань, які пов'язані з неотриманням заробітної плати, та відсутністю можливості утримувати сім'ю.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_2 до Інституту народознавства Національної академії наук України, третя особа - Директор Інституту народознавства Національної академії наук України ОСОБА_6 про стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди - відмовлено повністю.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2, вважає його незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що з часу поновлення її на роботі, вона кожного дня приходила по місцю праці, однак роботодавець постійно створював їй перешкоди у виконанні нею трудових обов'язків та свідомо не обліковував у табелі обліку її робочий час. Дана обставина не була взята судом до уваги, не дивлячись на те, що нею були подані документи про те, що вона неодноразово зверталась до керівника інституту з проханням не чинити зазначених перешкод. Крім цього, вона зверталась з приводу цього до органу прокуратури, якою порушено відносно керівника інституту кримінальну справу за ст. 172 КК України. Звертає увагу на те, що в оскаржуваному рішенні суд посилався на лист Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України № 129/6 від 03 лютого 2015 року та лист Відділу фінансово-економічного забезпечення діяльності НАН України № 12/1 від 10 лютого 2015 року, однак дані листи неправомірно були взяті судом до уваги, оскільки їх дія не поширюються на оспорюваний період. Також суд неправомірно відмовив їй у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи інформаційної довідки про результати проведення перевірки в Інституті народознавства Територіальною інспекцією з питань праці у Львівської області, яка проводилась у зв'язку з упередженим ставленням роботодавця до неї, та якою були зафіксовані грубі порушення чинного трудового законодавства. Звертає увагу на те, що вона має на утриманні двох дітей, а роботодавець позбавив її конституційного права на оплату праці. Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 травня 2015 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач - Інститут народознавства Національної академії наук України та третя особа - Директор Інституту народознавства Національної академії наук України ОСОБА_6 повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення їм поштових відправлень (а.с. 139, 140), в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, причину своєї неявки суду не повідомили, матеріалів справи достатньо для розгляду справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частинами першою та другою ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Однак зазначеним вимогам закону дане рішення не відповідає.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, щопідставою для виникнення у позивачки права на оплату праці має бути наявність факту виконання нею для відповідача певної трудової функції, що підлягає оплаті, оскільки позивачка ОСОБА_2 не виконувала у спірний період жодної трудової функції, що підтверджується табелями обліку використання робочого часу, то заробітна плата відповідно не нараховувалася, крім того позивачкою під час розгляду справи не було надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження позовної вимоги.

Проте з такими висновками районного суду погодитись не можна.

З матеріалів справи вбачається наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працювала в Інституті народознавства Національної академії наук України з 1991 року на посаді провідного зберігача фондів МЕХП (Музей Етнографії та художнього промислу).

Наказом № 75-К від 11.11.2013 року ОСОБА_2 було попереджено про ліквідацію з 16.01.2014 року посади провідного зберігача фондів МЕХП (а.с. 46).

Наказом № 5-К від 15.01.2014 року ОСОБА_2 переведено на посаду доглядача МЕХП з 17.01.2014 року з оплатою відповідно до штатного розпису.

Із наказом № 5-к ОСОБА_2 ознайомилася, однак не погодилася, оскільки не подавала заяви на переведення на посаду доглядача.

Наказом № 6-К від 16.01.2014 року ОСОБА_2 звільнено з посади провідного зберігача фондів МЕХП з 16.01.2014 року за ст. 36 п. 6 КЗпП України.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04.07.2014 року ОСОБА_2 поновлено на посаді провідного зберігача МЕХП та вирішено стягнути на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 20 435,78 грн. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та виплату середнього заробітку в межах одного місяця в сумі 3 969,58 грн. допущеного до негайного виконання (а.с. 3).

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21.01.2015 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 04.07.2014 року в частині стягнення з Інституту народознавства Національної академії наук України на користь ОСОБА_2 середньомісячного заробітку в сумі 20 435,78 грн. за час вимушеного прогулу змінено та ухвалено: «Стягнути з Інституту народознавства Національної академії наук України на користь ОСОБА_2 середньомісячну заробітну плату в сумі 6778,60 грн. за час вимушеного прогулу». В решті рішення суду залишено без змін (а.с. 53-55).

На виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 04.07.2014 року про поновлення на роботі ОСОБА_2 відповідачем видано наказ № 33-к від 11.07.2014 року, а державним виконавцем Галицького ВДВС ЛМУЮ 25.07.2014 року складено акт про виконання рішення суду (а.с. 4, 44).

Встановлено, що посада провідного зберігача фондів МЕХП, яку обіймала позивачка ОСОБА_2 до поновлення на роботі за рішенням суду, була скорочена з 16.01.2014 року відповідно до наказів Інституту народознавства Національної академії наук України № 70 та № 75-к від 11.11.2013 року (а.с. 45-46).

З матеріалів справи також вбачається, що позивачці ОСОБА_2 було запропоновано переведення на посаду доглядача МЕХП із збереженням середньомісячної заробітної плати, яка передбачена відповідно до посади провідного зберігача фондів МЕХП, однак вона не погодилася.

03.02.2015 року Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України листом за № 129/6, у відповідь на звернення Інституту народознавства НАН України щодо внесення змін у штатний розпис Інституту шляхом введення додаткової посади провідного зберігача фондів МЕХП та перегляду кошторису видатків, запропонувало Інституту перевести ОСОБА_2 на іншу посаду або розглянути можливість розірвання з нею трудового договору (а.с. 47).

Листом № 12/1 від 10.02.2015 року начальником Відділу фінансово-економічного забезпечення діяльності НАН України проінформовано Інститут народознавства НАН України про недопустимість збільшення чисельності працівників, та роз'яснено, що внесення змін до штатного розпису можливе лише у межах планованого фонду заробітної плати, затвердженого у кошторисах (а.с. 48-49).

Судом встановлено, сторонами не заперечується, що після поновлення на роботі позивачка виходила роботу, систематично зверталась до відповідача з заявами про відсутність роботи.

У п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що відповідно до правил ст. 24 КЗпП України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

У ч. 1ст. 1 Закону України «Про оплату праці», який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Відповідно до ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.

У відповідності до ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Згідно п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оплата вимушеного простою ставиться у залежність від повідомлення працівником про початок простою власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) у тому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємства.

Відповідач не заперечує, що ОСОБА_2 виходила на роботу, незабезпечення її роботою обґрунтовує тим, що рішенням Галицького районного суду м. Львова вищевказана посада відновлена не була, і на час прийняття даного рішення діяла постанова Кабінету Міністрів України № 65 від 01.03.2014 року «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету», якою заборонено збільшення чисельності посад. Інститут народознавства є державною установою, що фінансується за рахунок коштів державного бюджету України.

На підставі викладеного, беручи до уваги матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки після поновлення на роботі ОСОБА_2 перебувала на робочому місці без виконання нею трудових обов'язків, а відповідач, не забезпечив її роботою у зв'язку з відсутністю організаційних умов, необхідних для її виконання, то період з 05 липня 2014 року по 19 січня 2015 року є часом простою не з вини працівника, а тому оплату вищевказаного періоду необхідно проводити у відповідності до положеннями ч. 1 ст. 113 КЗпП України, якою визначено порядок оплати за час простою не з вини працівника в розмірі двох третин від встановленого посадового окладу .

З штатних розписів за 2014 рік та 2015 рік (а.с. 82-88, 95-101) вбачається, що оклад провідного зберігача фондів МЕХП становить 1 806,00 грн., отже відповідач за період з 05 липня 2014 року по 19 січня 2015 року повинен провести ОСОБА_2 оплату часу простою в сумі 7 711,61 грн. (за 19 днів травня 2014 року - 994,95 грн. /1806:23:3х2х19/; за червень-грудень 2014 року 6 020,00 грн. /1806:3х2х5/; за 11 днів січня 2015 року 696,96 грн. /1806:23:3х2х11/; 994,95 грн. + 6 020,00 грн. + 696,96 грн. = 7 711,61 грн. - сума вказана без відрахування обов'язкових платежів).

За змістомстатті 237-1 КЗпП України підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль в організації свого життя.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 13Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4(з наступними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно дост. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннямист. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством, згідно зіст. 9 КЗпП - є недійсними.

Судова колегія вважає, що підлягає частково до задоволення і вимога апелянта про стягнення в її користь моральної (немайнової) шкоди відповідно до вимогст. 237-1 КЗпП України, при цьому судом враховується, що відповідачем не приймались заходи щодо забезпечення позивачки роботою у відповідності до діючого законодавства, у зв'язку з простоєм не проводились належні виплати, що призвело до моральних страждань позивачки, необхідності змінювати свої життєві зв'язки, психологічного стресу, отже підстави для відшкодування такої шкоди є доведеними. Достатнім для компенсації такої шкоди колегія суддів вважає розмір 1 000,00 грн.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції не визначився які правовідносини сторін випливають зі встановлених судом обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, у зв'язку з чим ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення.

Необхідно зазначити, що посилання позивачки на невідповідну правову норму не може сприйматись судом без врахування змісту позовних вимог, які дають підставу для висновку про застосування іншої норми матеріального права, якою врегульовано спірні правовідносини. Помилкове посилання позивачки не на ту норму права, не свідчить про неправильне обрання способу захисту порушених прав, які підлягають захисту.

Щодо вимоги ОСОБА_2 про покриття шкоди, заподіяної Інституту народознавства Національної академії наук України, у зв'язку з оплатою на її користь середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, за рахунок директора Інституту народознавства ОСОБА_6, який являється третьою особою, то така до задоволення не підлягає, оскільки за процесуальним становищем треті особи не є суб'єктами матеріально правових відносин, не користуються правами сторін і не несуть їх обов'язків. Тому суд не вправі поширювати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, матеріально-правові наслідки вирішення позову та покладати обов'язок виконання рішення суду.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене при невідповідності висновків суду обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення - про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 травня 2015 року скасувати, ухвалити нове, яким:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Інституту народознавства Національної академії наук України (79000, м. Львів, проспект Свободи, 15, ідентифікаційний код 03534469) в користь ОСОБА_2 7 711,61 грн. (сім тисяч сімсот одинадцять гривень 61 коп.) заробітної плати, за час простою не з вини працівника, за період з 05 липня 2014 року по 19 січня 2015 року (сума вказана без відрахування обов'язкових платежів), та 1 000 грн. (одну тисячу гривень) у відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Інституту народознавства Національної академії наук України (79000, м. Львів, проспект Свободи, 15, ідентифікаційний код 03534469) в дохід держави 243,60 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

Копняк С.М.