Рішення

від 21.10.2015 по справі 187/265/15

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6919/15 Справа № 187/265/15 Головуючий у 1 й інстанції - Говоруха В.О. Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року м. Дніпропетровськ 21 жовтня 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів - Волошина М.П., Демченко Е.Л.

при секретарі - Прудченко В.Д.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договір дарування та застосування наслідків їх недійсності, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 у березні 2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договорів дарування. В подальшому, до початку розгляду справи по суті позивачем було змінено предмет позову, який під час розгляду було уточнено, за остаточною редакцією якого ОСОБА_3 просить суд визнати недійсним з моменту укладання договори дарування від 02 квітня 2014 року АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 укладені між сторонами про дарування земельних ділянок НОМЕР_1 (0,15 га) та НОМЕР_2 (0,045 га), розташованих у АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на дані земельні ділянки.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що між сторонами були укладені договори дарування земельних ділянок (0,15 га та 0,045 га) для особистих потреб від 02 квітня 2014 АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3. Вказані земельні ділянки знаходяться у АДРЕСА_1. Між тим, при укладанні зазначених договорів волевиявлення позивача хоч і було вільним, але не відповідало його внутрішній волі, а укладені ним договори не були спрямовані на реальне настання правових наслідків. Оскільки, на переконання позивача його особистому майну загрожувала конфіскація у зв'язку з притягненням його до кримінальної відповідальності за ч.3 ст.212 КК України. За таких обставин ОСОБА_3, всіляко став формально відчувати своє майно на користь третіх осіб, в тому числі й на відповідача, шляхом укладання договорів дарування. Також, на підставу недійсності правочину позивач посилається, що 16 травня 2014 року, тобто вже після переоформлення землі на відповідача, ним було введено в експлуатацію газопровід у будинку, що свідчить про те, що останній продовжував володіти і користуватись формально подарованими земельними ділянками, а значить, формальне дарування землі не було спрямоване на фактичну передачу відповідачу права власності на неї /а.с.4-5, 78-79, 113-116/.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, визнано недійсними з моменту укладання договіру дарування від 02 квітня 2014 року АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про дарування земельних ділянок НОМЕР_1 (0,15 га) та НОМЕР_2 (0,045 га), розташованих у АДРЕСА_1, визнано за позивачем право власності на вказані земельні ділянки, також вирішено питання щодо судових витрат /а.с.201-207/.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування сум першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування оскаржуваного рішення /а.с.213-215/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі ч.1 ст.309 ЦПК України, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Судом встановлено, що 02 квітня 2014 року між сторонами укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу Лимар Є.В. за реєстровим АДРЕСА_2, згідно якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,150 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 20-21, 40-41/.

Також 02 квітня 2014 року між сторонами укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу Лимар Є.В. за реєстровим АДРЕСА_3, згідно якого позивач подарував відповідачу земельну ділянку площею 0,045 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 18-19, 43-44/.

02 квітня 2014 року нотаріусом вчинено державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 0,150 га, кадастровий номер НОМЕР_3, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 власником якої є ОСОБА_2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №19924564 від 02.04.2014 р. серії ЕАО № 714662 ДРФ ДП «Центр ДЗК» /а.с. 42/.

02 квітня 2014 року нотаріусом вчинено державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 0,045 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 власником якої є ОСОБА_2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №19924783 від 02.04.2014 р. серії ЕАО № 714664 ДРФ ДП «Центр ДЗК» /а.с. 45/.

На зазначених земельних ділянках по АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок за №16 загальною площею 459,5 кв. м та житловою 200,9 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_2, яке зареєстровано за ним 17 листопада 2014 року та підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серія та номер 29619056 виданого 18 листопада 2014 року, витягом з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №29619133 від 18 листопада 2014 року /а.с.46, 47/.

Відповідно рішення Курилівської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області від 22 жовтня 2014 року №61 були внесені зміни до рішення виконкому селищної ради від 25 червня 2008 року №111 «Про впорядкування нумерації житлових будинків по АДРЕСА_1» зазначивши № об'єкта нерухомого майна 16 та його власника ОСОБА_2, що підтверджується відповідним витягом /а.с.48/.

Також в матеріалах справи містяться технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 від 07 жовтня 2014 року, де замовником вказаний відповідача, Договір №1005164 від 25 грудня 2014 року про користування електричною енергією для побутових споживачів Дніпропетровської області з ПАТ «Енергопостачальна компанія «Дніпрообленерго» разом з додатковою угодою № 1 від 25 грудня 2014 року, договір 0129048 про надання населенню послуг з газопостачання укладений 25 грудня 2014 року з ПАТ «Дніпропетровська» укладених з ОСОБА_2 також розрахункова книжка по оплаті за природній газ та дублікат абонентської книжки про право на користування газом від 18 грудня 2014 року на ім'я ОСОБА_2 Отже, зазначене свідчить про зацікавленість відповідача у догляді та збереженню майна прийнятого у дарунок, тобто з його боку вбачається реальний намір досягнути правових наслідків щодо отримання подарованого майна від дарувальника та його володінню у подальшому.

Про зазначене також свідчить відсутність заборгованості за спожиті послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними документами, а саме актом звіряння № 1/1005164 від 06 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ ДТЕК Дніпрообленерго станом на 31 березня 2015 року, довідкою № 24 від 06 квітня 2015 року ПАТ «Дніпропетровськгаз». Також в матеріалах справи міститься квитанції про прийняття податків і зборів АВ № 085921 від 18 вересня 2014 року, АА № 737171 від 06 квітня 2015 року та довідки Курилівської селищної ради від 06 квітня 2015 року № 254 і № 257.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України на момент вчинення правочину.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином.

Тобто, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним.

В даному випадку позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що оскаржувані правочини не відповідають вимогам ст.ст.203, 215 ЦК України.

Згідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ч.1, 2 ст. 319 ЦК України - власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ч. 1 ст. 722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до ч. 4 ст. 722 ЦК України прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Відповідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

У листі Верховного Суду України від 24.11.2008 «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що з огляду на положення ч.5 ст. 203, 234 ЦК України у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача. Необхідно оцінювати докази та враховувати те, чи обговорювали сторони істотні умови, чи здійснювались нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину тощо.

Крім цього, Пленум Верховного Суду України у пункті 24 Постанови від 6 листопада 2009 року N 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 на момент укладення оскаржуваних правочинів, тобто 02 квітня 2014 року, являвся законним власником вказаних земельних ділянок та мав вільне право будь-яким чином розпорядитися вказаним майном, оскільки жодних законних обмежень та заборон щодо розпорядження даним майном не існувало.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та зазначалося вище на підставі договорів дарування було здійснено реєстрацію за обдарованим відповідачем права власності на спірні земельні ділянки, а згодом переоформив особові рахунки по оплаті комунальних послуг, що свідчить про фактичне передачі дару

Отже оскаржувані договори дарування є виконаними сторонами повністю.

Щодо наданих позивачем документів на підтвердження недійсності правочину, а саме документи з газифікації будинку АДРЕСА_1: перелік виконавчої документації по газифікації житлового будинку, технічні умови від 06 грудня 2012 року, довідка Курилівської селищної ради, заява на виконання робіт по підключенню та пуску газових приладів від 02 грудня 2013 року, довідка на підключення газових приладів, довідка-дозвіл на приєднання до системи газопостачання, колегія суддів не може прийняти до уваги як доказ про фактичне користування вказаними земельними ділянками, оскільки зазначені документи датовані до укладення спірних договорів дарування. Крім того, посилання на виписану абонентську книжку на користування газом де зазначено, що ОСОБА_3 газ включено 16 травня 2014 року, спростовується наявним в матеріалах справи дублікатом абонентської книжки про право на користування газом від 18 грудня 2014 року переоформленою вже на ім'я ОСОБА_2

Таким чином, позивач не довів суду відсутність в учасників оскаржуваних правочинів наміру створити юридичні наслідки, що свідчить про відсутність підстав, передбачених ст.234 ЦК України для визнання правочинів фіктивними та задоволення позову.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції на підставі ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення, яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 303, ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2015 року - скасувати.

ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування - відмовити

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Волошин М.П.

Демченко Е.Л.