Ухвала

від 20.10.2015 по справі 826/4202/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4202/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

У Х В А Л А

Іменем України

20 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.,

суддів: Кучми А.Ю. та Аліменка В.О.,

за участю секретаря Авраменко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Теплостиль" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Теплостиль" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2015 року Приватне підприємство "Теплостиль" звернулося в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 12 вересня 2014 року № 00010422203 та № 00010432203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2015 року в задоволенні позову відмовлено, рішення суду вмотивовано тим, що позивачем було безпідставно сформовано податковий кредит та витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Перший український «Правочин», ФОП ОСОБА_2, ТОВ «БМД Сервіс плюс», ТОВ «Комплекс Систем плюс», ТОВ «Добробуд ІнтегралСервіс», ФОП ОСОБА_3 за перевіряє мий період.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 вересня 2014 року № 00010432203 та № 00010422203. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, думку сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову - залишити без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу №1580 від 07.08.2014, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Теплостиль» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Перший український «Правочин», ФОП ОСОБА_2, ТОВ «БДМ Сервіс плюс», ТОВ «Комплекс Систем Плюс», ТОВ «Добробут Інтеграл Сервіс», ФОП ОСОБА_4 за період з 01.01.2010 по 31.12.2013.

За результатами перевірки складено акт від 20 серпня 2015 року №937/26-54-22-03-07/34427258 (том 1 а.с. 19-44).

Податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

п. 5.1 ст. 5 пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 60 928 грн., в тому числі I-IV кв. 2010 в сумі 116 852 грн., за І кв. 2011 в сумі 47 977 грн., ІІ-ІV кв. 2011 в сумі 151 675 грн., I-IV кв. 2012 в сумі 293 424 грн.;

п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188є1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, ст. 201.10 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 544 120 грн., а тому числі по періодах: січень 2010 року - 2 475 грн., лютий 2010 року - 1105 грн., березень 2010 року - 5 912 грн., квітень 2010 року - 8 449 грн., травень 2010 року - 10 518 грн., червень 2010- 2 136 грн., липень 2010 року - 16 116 грн., серпень 2010 року - 16 320 грн., вересень 2010 року - 11 593 грн., жовтень 2010 року - 8 882 грн., листопад 2010 року - 7 269 грн., грудень 2010 - 3 300 грн., січень 2011 - 6 325 грн., лютий 2011 - 6 504 грн., березень 2011 - 28 298 грн., квітень 2011 - 9 607 грн., травень 2011 - 6 714 грн., червень 2011 року - 4 579 грн., липень 2011 - 14 274 грн., серпень 2011 року - 6 331 грн., вересень 2011 року - 9 820 грн., жовтень 2011 - 22 478 грн., листопад 2011 - 9 719 грн., грудень 2011 - 48 369 грн., січень 2012 року - 4 857 грн., лютий 2012 - 8 430 грн., березень 2012 - 32 266 грн., квітень 2012 - 12 342 грн., травень 2012 року - 17 725 грн., червень 2012 - 14 517 грн., липень 2012 - 20 458 грн., листопад 2012 - 15 567 грн., грудень 2012 року - 54 482 грн.

На підставі акту та за результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення від 12.09.2014 №00010422203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку прибуток підприємств у розмірі 518 455, 00 грн., в тому числі основний платіж - 445 099 грн., штрафні (фінансові) санкції 73 356 грн.; №00010432203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 467 180 грн., в тому числі основний платіж - 373 744 грн., штрафні (фінансові) санкції 93 436 грн. (том 1 а.с. 116-117).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факт здійснення господарських операцій з контрагентами - ТОВ «Перший український «Правочин», ФОП ОСОБА_2, ТОВ «БДМ Сервіс плюс», ТОВ «Комплекс Систем Плюс», ТОВ «Добробут Інтеграл Сервіс», ФОП ОСОБА_4, а тому віднесення сум коштів та податку на додану вартість з вартості таких послуг та товару до валових витрат і податкового кредиту є безпідставним, що свідчить про правомірність донарахування податковим органом позивачу сум податку на прибуток і податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями - рішеннями.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуга) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому чисті при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Абзацом 1 підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

На підставі підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закон № 334/94-ВР не включаються до валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Аналогічні положення містяться у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті Податкового кодексу України.

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, належить, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139,1 статті 139 встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із вказаних норм права вбачається, що обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв'язку з отриманням товарів, робіт (послуг).

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

Згідно ст. 9 даного Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Комплект Систем Плюс» (Виконавець) було укладено договір про надання транспортних послуг № 28/09/12 від 28 вересня 2012 року, за умовами якого виконавець зобов'язується надати замовникові транспортні послуги, пов'язані з обслуговуванням вантажів Замовника, а Замовник зобов'язується надавати замовлення на виконання послуг, відповідно до умов дійсного Договору, приймати та своєчасно сплачувати надані послуги (а.с. 132-135).

На підтвердження умов виконання вказаного договору, позивачем надано копії податкових накладних, актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), банківських виписок (том 1 а.с. 136-147).

На підтвердження господарських відносин між позивачем та ТОВ «Добробуд Інтеграл Сервіс», ТОВ «БДМ Сервіс Плюс», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Перший Український «Правочин», ФОП ОСОБА_2 позивачем надано копії видаткових накладних, актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, банківських виписок (том 1 а.с. 149-208), (том 1 а.с. 210-310), (том 2 а.с. 5-295), (том 3 а.с. 2-4), (том 3 а.с. 7-259).

Колегія суддів звертає увагу на те, що надані позивачем копії актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки не містять повний зміст та обсяг робіт (послуг), з них неможливо встановити які саме роботи, за який час і ким саме виконувались, посади та дані осіб, які їх підписали, копії видаткових накладних, наданих позивачем, також не відповідають встановленим чинним законодавством України вимогам, оскільки не містять даних про місце їх складання, посади осіб, що їх підписали, а у копіях податкових накладних відсутня інформація щодо форми цивільно-правового договору, на підставі яких здійснювались господарські операції.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Така ж сама правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що надані позивачем документи не можуть враховуватись при формуванні витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, колегія суддів бере до уваги вирок Подільського районного суду міста Києва у справі № 1-431/11 від 08.06.2011 (який набрав законної сили 23 червня 2011 року), яким ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України (а.с. 65-66).

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем не надано інших належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій на підставі яких сформований податковий кредит та валові витрати за спірними господарськими операціями, а самі по собі податкові накладні та первинні документи не підтверджують право позивача на формування податкового кредиту або валових витрат, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому не вбачається підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції..

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Теплостиль" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2015 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 26 жовтня 2015 року.

Головуючий суддя: Н.В. Безименна

Судді: В.О. Аліменко

А.Ю.Кучма

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.