Рішення

від 26.10.2015 по справі 927/98/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

В« 26В» жовтня 2015 року справа № 927/98/15

Позивач: Публічне акціонерне товариство В«Комерційний банк В«ПівденкомбанкВ» ,

пр-т. Ватутіна, 33 А, м. Донецьк, 83105

В особі: Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ В«КБ В«ПівденкомбанкВ» ОСОБА_1,

пр.-т Червонозоряний, 82, м. Київ, 03138

Відповідач 1: Товариство з обмеженою відповідальністю В«ДТ-УкраїнаВ»

вул. Шевченка, 15, м. Чернігів, 14000

Відповідач 2: Приватне акціонерне товариство В«Страхова компанія В«ГрандвісВ»

проспект Перемоги, 127, м. Чернігів, 14013

Предмет спору: про визнання договору про відступлення права вимоги № 1 від 25.04.2014 р. недійсним

Суддя І.Г.Мурашко

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 довіреність № 99 від 21.09.2015 р., представник

від відповідача-1: ОСОБА_3 довіреність № б/н від 30.09.2015 р., представник

від відповідача-2: ОСОБА_4 довіреність № б/н від 21.09.2015 р., представник

ОСОБА_5 довіреність № б/н від 21.09.2015 р., перший заступник голови правління

ОСОБА_6 довіреність б/н від 19.10.2015 р., представник

ОСОБА_7 - голова правління

Суд виносить рішення після оголошених перерв у судових засіданнях 24.09.2015 р., 01.10.2015 р., 15.10.2015 р., 21.10.2015 р. відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 26.10.2015 р., на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

Публічним акціонерним товариством В«Комерційний банк В«ПівденкомбанкВ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_8 подано позов до відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю В« ДТ-УкраїниВ» та відповідача - 2 Приватного акціонерного товариства В«Страхова компанія В«ГрандвісВ» про визнання договору про відступлення права вимоги № 1 від 25.04.2014 р. недійсним.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 24.02.2015 р. по справі № 927/98/15 позов ПАТ «КБ «Південкомбанк» до відповідача -1 ТОВ «ДТ - Україна» та відповідача -2 ПрАТ «СК «Грандвіс» задоволено повністю, договір про відступлення права вимоги № 1 від 25 квітня 2014 р., укладений між ПАТ «КБ «Південкомбанк», в особі начальника Чернігівського відділення ОСОБА_9, ПрАТ «СК «Грандвіс» та ТОВ «ДТ - Україна» визнано недійсним (а.с.102-107, т. 1). Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 р. по справі № 927/98/15 апеляційні скарги ТОВ «ДТ-Україна» та ПрАТ «СК «Грандвіс» залишено без задоволення, рішення господарського суду Чернігівської області від 24.02.2015 р. залишено без змін (а.с.171-179, т. 1).

Постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2015 р. по справі № 927/98/15 задоволено частково касаційну скаргу ПрАТ «СК «Грандвіс», постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 р. та рішення господарського суду Чернігівської області від 24.02.2015 р. у справі № 927/98/15 р. скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області в іншому складі суду (а.с.224-232, т.1).

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 04.09.2015 р. справу № 927/98/15 прийнято до розгляду суддею Мурашко І.Г. (а.с.1, т.2).

На виконання вимог ухвал суду від 04.09.2015 р. та 15.09.2015 р. позивачем надано письмові пояснення по справі з урахуванням позиції Вищого господарського суду України, що викладена в постанові від 05.08.2015 р. Так, позивач зазначив , що заявлений позов обґрунтований відсутністю у начальника Чернігівського відділення ПАТ «КБ «Південкомбанк» ОСОБА_9 необхідного обсягу повноважень на укладення договору про відступлення права вимоги № 1 від 25.04.2014 року., що є підставою для визнання такого договору недійсним. Позивач вказав на те, що на його думку при укладенні спірного правочину ОСОБА_9, як повноважна особа, яка діяла від імені банку, порушила приписи ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, ч. 10 ст. 42, п. 2 ч. 2 ст. 43 Закону України «Про банки та банківську діяльність», абз. 3 п. 6.5.10 Статуту позивача. Позивач ствердив, що відповідачі 1, 2 були обізнані про обмеження повноважень начальника Чернігівського відділення позивача ОСОБА_9 на укладення спірного договору, але незважаючи на це, уклали з неуповноваженою особою банка оспорюваний договір, який в подальшому не отримав наступного схвалення від позивача (а.с. 72-76, т. 2) (а.с. 121-123, т. 3). Позивач зазначив, що при укладенні спірного договору, начальником Чернігівського відділення ПАТ «КБ «Південкомбанк» ОСОБА_9 порушена процедура прийняття рішень щодо укладення договорів про відступлення права вимоги по кредитним договорам, яка визначена Положенням про Кредитний комітет та Кредитні комісії ПАТ «КБ «Південкомбанк», Положенням про кредитування юридичних осіб в ПАТ «КБ «Південкомбанк», Положенням про кредитну політику ПАТ «КБ «Південкомбанк» та Статутом позивача (а.с. 1-3, т. 3). Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що вчинення начальником Чернігівського відділення ПАТ «КБ «Південкомбанк» ОСОБА_9 договору про відступлення права вимоги № 1 від 25.04.2014 року з перевищенням наданих їй повноважень, призвело до порушення права позивача, зокрема: на отримання від Відповідача -1 (ТОВ «ДТ-Україна») суми залишку кредиту, суми процентів за користування кредитом, суми пені та інших сум платежів, передбачених кредитним договором № 12К-60С; на задоволення кредиторських вимог шляхом звернення стягнення на предмет застави згідно з договором застави майнових прав на депозитний вклад № 123-60С/2 від 30.09.2013 р., що полягає у втраті позивачем всіх повністю прав заставодержателя, у зв'язку з припиненням зобов'язання, забезпеченого заставою внаслідок його відступлення відповідачу-2 на підставі оспорюваного правочину; на здійснення позивачем господарської діяльності, а саме, обмежено право позивача на досягнення ним економічних результатів/одержання прибутку від виконання ТОВ «ДТ-Україна» кредитного договору.

Таким чином, на думку позивача, укладення сторонами оспорюваного правочину, порушило його права та спричинило останньому збитки у вигляді неповернення відповідачем -1 суми залишку кредиту, процентів за користування кредитними коштами, суми пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, та не отриманого прибутку/доходу за користування відповідачем -1 кредитними коштами (а.с.181-183, т.3).

На підтвердження зміни прізвища уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_8 на ОСОБА_1 позивачем надано наказ від 10.04.2015 р. № 166-к Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (а.с.83, т. 2).

Відповідач 1 проти заявленого позову заперечив в повному обсязі, зазначив, що не знав і не міг знати про обмеження повноважень начальника Чернігівського відділення ПАТ «КБ «Південкомбанк» ОСОБА_9 на укладення спірного договору, оскільки вважає, що таких обмежень не існує взагалі. Відповідач 1 вказав на те, що ОСОБА_9 діяла на підставі довіреності № 207, згідно якої, на його думку, була уповноважена у тому числі на укладення договору про відступлення права вимоги від 25.04.2014 р. № 1. Крім того, відповідач 1 зазначив, що оскільки Банк та позивач (Фонд в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію) є різними юридичними особами, позивач не може стверджувати про несхвалення колишнім керівництвом Банку спірного правочину, який вчинений сторонами до введення тимчасової адміністрації у Банку (26.05.2014 року).

При цьому, відповідач 1 вважає, що саме позивач повинен довести суду факт несхвалення колишнім керівництвом Банку спірного правочину. У зв'язку з чим, відповідачем 1 було заявлено клопотання про витребування у позивача доказів про несхвалення колишнім керівництвом Банку договору про відступлення прав вимоги № 1 від 25.04.2014 р., укладеного сторонами до введення тимчасової адміністрації, тобто до 26.05.2014 р. (а.с. 21, т. 2).

Позивач проти заявленого клопотання заперечив, зазначивши про фактичну неможливість виконання заявленого відповідачем-1 клопотання, так як, доказів несхвалення банком спірного договору не існує взагалі. Позивач ствердив, що одразу, після того як дізнався про існування договору від 25.04.2014 р. № 1 про відступлення права вимоги, звернувся з даним позовом до суду. Таким чином, позивач вважає, що фактична відсутність доказів схвалення ним спірного правочину підтверджує його несхвалення.

Крім того, у судовому засіданні 01.10.2015 р. відповідачем -1 було заявлено клопотання про витребування у позивача довідки з переліком знищених позивачем документів стосовно діяльності Чернігівського відділення банку та довідки про знищені документи щодо діяльності кредитного комітету та кредитної комісії (а.с. 97, т.2). На думку відповідача -1, позивачем було умисно знищено ряд архівних документів, що містили підтвердження подальшого схвалення банком спірного правочину.

Позивач проти заявленого клопотання також заперечив, зазначивши, що ним було знищено виключно електронну переписку між ним та клієнтами банку, зокрема відповідачами 1, 2. Всі інші документи в письмовій формі (зокрема, листування сторін) наявні у позивача, Крім того, позивач наголосив на тому, що відповідачі 1, 2 не позбавлені в силу вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, самостійно надати до суду докази схвалення керівництвом банку спірного правочину, у разі їх наявності.

У відповідності до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів по справі. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Всупереч вимогам ст. 38 ГПКУ, відповідачем -1 в заявлених клопотаннях та його представником в судових зсіданнях не було визначено, які саме докази мають бути витребуванні у позивача, та які обставини перешкоджають відповідачу-1 надати такі докази самостійно, у зв'язку з чим заявлені клопотання судом відхилені.

Відповідач -2 проти заявленого позову заперечив в повному обсязі (а.с. 24-29, т. 2). На думку відповідача - 2, начальник Чернігівського відділення банку ОСОБА_9 діяла в межах наданих повноважень на підставі довіреності № 207, із змістом якої відповідач -2 був ознайомлений, а тому підстави для визнання договору від 25.04.2014 р. № 1 про відступлення права вимоги недійсним відсутні. На думку відповідача-2, Уповноважена особа Фонду не має права втручатись в діяльність банку до введення тимчасової адміністрації (26.05.2014 р.), а тому, несхвалення Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб спірного правочину, вчиненого сторонами 25.04.2014 р., тобто до введення тимчасової адміністрації, не є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відповідач-2 не вбачає обставин, які б свідчили про те, що права позивача були якимось чином порушені при укладенні оспорюваного правочину, всупереч твердженням останнього. Навпаки, наслідком укладення спірного правочину є перехід у власність банку депозитного вкладу відповідача - 2, що розміщений на рахунку № 26526027925006 відкритому у Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк» відповідно до договору № 123Д-60Ю банківського вкладу «Страховий» та договору застави майнових прав на депозитний вклад № 12З-60С/2 від 30.09.2013 р., що забезпечували вимоги позивача за кредитним договором № 12К-60С від 30.09.2013 р., укладеного між ним та відповідачем-1. При цьому, відповідач - 2 ствердив, що станом на 02.07.2014 р. заборгованість відповідача-1 в сумі 279002,97 грн. згідно довідки позивача від 07.07.2014 р. за № 48/2260, була меншою за депозит в сумі 292541,69 грн., який отриманий банком у власність на підставі оспорюваного правочину, а тому, твердження позивача , що своїми діями відповідачі 1, 2 створили умови, за яких повернення наданого ТОВ «ДТ - Україна» кредиту стало неможливим та позбавили позивача доходів, які він розраховував отримати, є безпідставним.

Крім того, Відповідачем-2, на підтвердження того, що позивач є належним по даній справі, було заявлено клопотання про витребування у позивача письмової інформації про стан реалізації (продажу) активів шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором №12К-60С від 30.09.2013 р. (лот № 1358) іншим фінансовим установам, а також копію договору про відступлення прав вимоги, який укладається позивачем у разі реалізації активів шляхом відступлення прав вимоги на конкурсі. До клопотання додано витяг із сайту ПАО КБ Південкомбанку (а.с.35, т. 2).

Судом заявлене клопотання задоволено та витребувано у позивача інформацію про стан реалізації (продажу) активів шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором №12К-60С від 30.09.2013 р. (лот № 1358) іншим фінансовим установам, а також копію договору відступлення прав вимоги, який укладений позивачем у разі реалізації активів шляхом відступлення прав вимоги на конкурсі (а.с.89-90, т. 2).

На виконання вимог суду позивачем надані письмові пояснення по справі від 30.09.2015 р. за № 09/4025 (а.с.107, т.2), згідно яких ним не укладались договори, угоди про зміну сторони, про відчуження майнових прав, наслідком яких була б реалізація (продаж) позивачем активів відповідача 1 та/або відповідача 2 шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором № 12К-60С від 30.09.2013 р. іншим фінансовим установам. Таким чином, підстави вважати його неналежним позивачем по даній справі відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, заслухавши повноважних представників сторін, господарський суд , -

Встановив:

У відповідності до вимог ст. 1 ГПК України, право на звернення до господарського суду , згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ, мають підприємства та організації за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Тобто, перш за все підлягає доказу наявність такого порушеного права позивача .

Згідно вимог ст..15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому, відповідно до приписів ч.2 ст.16 цього кодексу, способами захисту такого порушеного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним ( п.2). Аналогічні приписи містить ст.. 20 ГК України.

30.09.2013 р. між Публічним акціонерним товариством В«Комерційний Банк В«ПівденкомбанкВ» (позивач, кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«ДТ-УкраїнаВ» (відповідач-1, позичальник) укладено кредитний договір № 12К-60С, відповідно до умов якого, банк надає позичальнику кредит в сумі 413000,00 грн. для придбання транспортного засобу TOYOTA Land Cruiser 200 4.5D комплектації Premium DLX, з кінцевою датою повернення - 29.09.2015 р. (п. 1.1 кредитного договору) (а.с. 17-20, т. 1).

Виконання позичальником зобов'язань за цим договором (повернення кредиту, сплата процентів за користування ним, комісій, штрафних санкцій, інших платежів, передбачених цим договором), забезпечується, зокрема заставою майнових прав на грошові кошти у сумі 413000,00 грн., які розміщені ПрАТ «Грандвіс», в Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк» згідно з договором банківського вкладу «Страховий» № 123Д-60Ю від 30.09.2013 р. (п. 1.2.2 кредитного договору).

У зв'язку з чим, 30.09.2013 р. між Публічним акціонерним товариством В«Комерційний Банк В«ПівденкомбанкВ» (позивач, банк) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія В«ГрандвісВ» (відповідач-2, вкладник) було укладено договір № 123Д-60Ю банківського вкладу В«СтраховийВ» , за умовами якого банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № 2652.6.027925.006 в Чернігівському відділені ПАТ «КБ «Південкомбанк». Вкладник перераховує грошові кошти у безготівковій формі на рахунок, а банк приймає грошові кошти вкладника в сумі 413000,00 грн. (п.п.1.1-1.2 договору банківського вкладу «Страховий») (а.с. 21-24, т. 1).

Згідно п. 1.7 договору банківського вкладу «Страховий» № 123Д-60Ю в редакції додаткової угоди № 1 від 30.09.2013 р., майнові права на вклад, що є предметом цього договору, є предметом застави згідно з договором застави майнових прав на депозитний вклад № 123-60С/2 від 30 вересня 2013 року та всіх додаткових угод до нього, укладених в забезпечення виконання зобов'язання ТОВ «ДТ-Україна» за кредитним договором № 12К-60С від 30 вересня 2013 року (а.с.22, т. 1)

За приписами п. 1.8 договору банківського вкладу «Страховий» № 123Д-60Ю в редакції додаткової угоди № 1 від 30.09.2013 р., вкладник доручає банку відповідно до ст. 26 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» здійснити договірне списання коштів з вкладного (депозитного) рахунку, зазначеного в п. 1.1 цього договору, в сумі заборгованості позичальника за кредитним договором в межах суми, зазначеної в п. 1.9 цього договору. При цьому, вкладник доручає банку від імені вкладника підписувати будь-які документи , якщо їх оформлення буде необхідно відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ для виконання доручення, передбаченого цим пунктом договору.

За умовами цього договору не знижувальний залишок на рахунку на період дії кредитного договору, в частині виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором встановлюється у розмірі 413000,00 грн. (п. 1.9 договору банківського вкладу). Часткове повернення коштів за графіком часткового повернення вкладу здійснюється з укладенням додаткової угоди до договору застави стосовно зміни предмету застави та його заставної вартості. При цьому, часткове повернення вкладу згідно графіку, здійснюється за умови, що залишок суми вкладу буде не меншим залишку заборгованості за кредитом (п. 1.10 договору банківського вкладу).

Додатковою угодою № 11 від 05.05.2014 р. до договору банківського вкладу «Страховий» сторонами викладено п. 1.9 договору в новій редакції, а саме: за умовами цього договору незнижувальний залишок на рахунку на період дії кредитного договору, в частині виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором був встановлений у розмірі 292541,69 грн. (а.с.24, т. 1).

Судом встановлено, що незнижувальний залишок на вказаному депозитному рахунку в сумі 292541,69 грн. є незмінним починаючи з 22.05.2014 р ., оскільки з цього часу позивач жодних списань з цього рахунку не здійснював, що підтверджується письмовими поясненнями позивача № 09/4229 від 20.10.2015 р., довідками позивача № 09/4215 від 20.10.2015 р. та № 14/4249 від 22.10.2015 р., довідкою відповідача-2 № 475 від 22.10.2015 р. (а.с. 121-123, 140, 176 т. 3).

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 30.09.2013 р. № 12К-60С, Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк В«ПівденкомбанкВ» (позивач, заставодержатель) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія В«ГрандвісВ» (відповідач-2, заставодавець) укладено договір від 30.09.2013 р. № 123-60 С/2 застави майнових прав на депозитний вклад, що розміщений на рахунку № 26526027925006, відкритому в Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк» на підставі договору від 30.09.2013 р. №123Д-60Ю банківського вкладу В«СтраховийВ» (а.с.25-27, т. 1).

Відповідно до п. 1.1 договору застави майнових прав на депозитний вклад № 123-60С/2, цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають з кредитного договору № 12К-60С від 30 вересня 2013 року, а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, укладеного між заставодержателем та ТОВ «ДТ - Україна» (надалі за текстом позичальник), за умовами якого позичальник зобов'язаний до 29 вересня 2015 р. (включно) повернути заставодержателю отримані за кредитним договором кредитні кошти в сумі 413000,00 грн., сплатити проценти за його користування у розмірі 7,7 процентів річних, разову комісію за надання кредиту у розмірі 1 процент від суми кредиту, разову комісію за підготовку та оформлення кредитного договору у сумі 360,00 грн., в т.ч. ПДВ 60,00 грн., а також повністю сплатити штрафні санкції (пеню) у випадках та розмірах, передбачених кредитним договором, інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги. Відповідно до цього договору заставодержатель ПАТ «КБ «Південкомбанк» має право у випадку невиконання позичальником ТОВ «ДТ-Україна» своїх зобов'язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майнових прав, наданих в заставу на нижче вказаних умовах.

Так, на виконання умов договору застави майнових прав на депозитний вклад № 123-60С/2 ПрАТ «СК «Грандвіс» (вкладник, заставодавець) передав в заставу ПАТ «КБ «Південкомбанк» майнові права на депозитний рахунок, що розміщений на рахунку № 26526027925006, відкритому в Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк на підставі договору банківського вкладу «Страховий» № 123Д-60Ю від 30 вересня 2013 року, в забезпечення виконання ТОВ «ДТ -Україна» умов кредитного договору від 30.09.2013 р. № 12К-60С, зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Судом встановлено, що на момент винесення рішення по справі депозитний вклад ПрАТ «СК «Грандвіс», що був переданий останнім ПАТ «КБ «Південкомбанк» в забезпечення виконання ТОВ «ДТ -Україна» умов кредитного договору від 30.09.2013 р. № 12К-60С, знаходиться у позивача в розмірі незнижувального залишку , визначеного сторонами додатковою угодою № 11 від 05.05.2014 р. до договору банківського вкладу «Страховий», в сумі 292541,69 грн ., що підтверджується наданими довідками ПАТ «КБ «Південкомбанк» від 20.10.2015 р. № 09/4215, від 22.10.2015 р. № 14/4249 та ПрАТ «СК «Грандвіс» № 475 від 22.10.2015 р. (а.с. 123, 140, 176, т. 3).

Виходячи з умов кредитного договору від 30.09.2013р. № 12К-60С сторони погодили, що кредитор має право відступити право вимоги за цим договором без згоди позичальника (абз. 4 п. 7.3 кредитного договору).

Реалізуючи зазначене право, 25 квітня 2014 року між Публічним акціонерним товариством В«Комерційний банк В«ПівденкомбанкВ» (позивач, первісний кредитор) в особі того ж самого підписанта - начальника Чернігівського відділення ПАТ В«КБ В«ПівденкомбанкВ» ОСОБА_9, що діє на підставі довіреності від 20.12.2013 № 207, Приватним акціонерним товариством В«Страхова компанія В«ГрандвісВ» (відповідач-2, новий кредитор) в особі голови правління ОСОБА_7 та Товариством з обмеженою відповідальністю В«ДТ -УкраїнаВ» (відповідач-1, боржник) в особі керівника ОСОБА_10 підписано договір про відступлення права вимоги № 1 (надалі - оспорюваний правочин) (а.с.16, т. 1).

Відповідно до п. 1.1 договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору до боржника, і стає кредитором за кредитним договором № 12К-60С від 30 вересня 2013 р., укладеним між первісним кредитором та боржником, а боржник не заперечує проти цього.

Згідно п. 1.2 вказаного договору відповідач-2 передає позивачу, а позивач приймає предмет застави, що складається з майнових прав на депозитний вклад, що розміщений на рахунку № 26526027925006, відкритому у Чернігівському відділенні ПАТ В«КБ В«ПівденкомбанкВ» відповідно до договору № 123Д-60Ю банківського вкладу В«СтраховийВ» та відповідно до договору застави майнових прав на депозитний вклад № 123-60С/2 від 30.09.2013 р., що забезпечує вимоги позивача, що витікають з кредитного договору № 12К-60С від 30 вересня 2013 р. між позивачем та відповідачем -1.

До відповідача -2 переходить право вимоги в повному обсязі та на умовах, що існуватимуть на момент настання відкладальної обставини ( п. 1.3. договору ).

Відповідно п. 2.1 договору про відступлення права вимоги, права та обов'язки сторін за цим договором набувають чинності лише після настання відкладальної обставини. До настання відкладальної умови жодна із сторін не має права вимагати від іншої виконання обов'язків за даним договором.

Як вбачається з п. 5.1. договору про відступлення права вимоги , договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до закінчення терміну дії кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України). Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами п. 2.2. договору про відступлення права вимоги, відкладальна обставина за даним договором вважається такою, що настала, за наявності хоча б однієї з наступних умов: (б) прострочення боржником виконання хоча б одного грошового зобов'язання, яке випливає з кредитного договору № 12К-60С від 30 вересня 2013 р., укладеного між первісним кредитором та боржником або настання подій передбачених пунктом 3.2.8 цього кредитного договору. В такому випадку факт настання відкладальної обставини підтверджує виписка банку про виникнення простроченої заборгованості по кредитному договору або повідомлення про настання подій передбачених пунктом 3.2.8 цього кредитного договору, у т.ч. по заяві позичальника про неможливість подальшого виконання умов даного кредитного договору , які первісний кредитор надсилає новому кредитору, або може бути отримана новим кредитором від боржника.

Судом встановлено, що 22.05.2014 р. позичальник (відповідач-1) разом з новим кредитором (відповідачем -2) , звернулись до первісного кредитора ( позивача) із заявою, в якій, зокрема, просили позивача, у зв'язку з неможливістю подальшого виконання умов кредитного договору, звернути стягнення на предмет застави відповідно до умов договору застави майнових прав на депозитний вклад № 123-60С/2 від 30.09.2013 р., яким забезпечено кредитний договір № 12К-60С від 30.09.2013 р. (а.с.9, т. 2),. Вказана заява отримана позивачем (первісним кредитором) 22.05.2014 р. за вхідним № 509, про що свідчить відмітка банку на вказаній заяві.

В судовому засіданні 24.09.2015 р. представником відповідача-1 були надані усні пояснення, згідно яких останній вважає, що відкладальна обставина за умовами оспорюваного договору, а саме підпункту б) пункту 2.2 договору, настала 22.05.2014 р., оскільки саме 22.05.2014 р. позивачем була отримана вищевказана заява відповідача-1.

Відповідачем -1 також заявлено клопотання про витребування у позивача виписки банку про виникнення простроченої заборгованості у ТОВ «ДТ-Україна» по кредитному договору № 12К-60С від 30.09.2013 р. (а.с.22, т. 2). Заявлене клопотання відповідач-1 обґрунтовує тим, що виписка банку по особовому рахунку відповідача -1 за кредитним договором № 12К-60С від 30.09.2013 р. також додатково підтвердить факт настання відкладальної обставини виходячи з умов п.п. 1.2, 1.3, 2.2 оспорюваного договору та п. 3.2.8 кредитного договору, всупереч доводам позивача.

Позивач проти заявленого клопотання заперечив. На його думку, відкладальна обставина за оспорюваним договором є такою, що взагалі не настала, оскільки такий договір не набув чинності, так як оспорюється позивачем (а.с.122, т.3 ). Позивач зазначив, що дослідження виконання сторонами умов кредитного договору виходить за межі предмету спору по даній справі.

Суд не приймає до уваги доводи позивача щодо того, що відкладальна обставина за оспорюваним договором є такою, що взагалі не настала, оскільки такий договір не набув чинності, так як оспорюється позивачем. Так, згідно п. 5.1 договору про відступлення права вимоги від 25.04.2014 р., цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до закінчення терміну дії кредитного договору, тобто такий договір набув чинності 25.04.2014 р. Факт оспорювання дійсності такого договору однією із сторін не свідчить про те, що даний правочин не набув чинності, а тому висновки позивача є хибними.

Однак, судом заявлене відповідачем -1 клопотання відхилено як недоцільне , оскільки дослідивши матеріали справи, заслухавши повноважних представників сторін, суд встановив, що згідно п. 2.2. (б) оспорюваного договору, відкладальна обставина є такою, що настала з моменту повідомлення боржником (відповідачем-1) первісного кредитора (позивача) про неможливість подальшого виконання умов кредитного договору.

Таким чином, згідно п.1.3 спірного договору, заборгованість відповідача визначається на дату настання відкладальної обставини, тобто в даному випадку 22.05.2015р. Матеріали справи містять докази, що станом на 22.05.2015р. сума поточної заборгованості відповідача 1 за кредитом становить 276706,25 грн. Виникнення в подальшому заборгованості відповідача 1 за кредитним договором сторонами не оспорюється підтверджується наявними матеріалами справи та додаткових доказів не потребує.

Виходячи зі змісту заяви № 3 від 22.05.2014 р. (а.с.9, т. 2), відповідач-1, за погодженням з відповідачем-2, просив позивача негайно здійснити списання коштів з депозитного рахунку, що розміщений в Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк» в рахунок погашення поточної заборгованості за кредитним договором № 12К-60С від 30.09.2013 р. у розмірі залишку заборгованості за кредитом, з метою уникнення утворення простроченої заборгованості за кредитом саме у зв»язку із неможливістю подальшого виконання умов кредитного договору.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 531 Цивільного кодексу України визначено, що боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Таким чином, відповідач -1 разом з відповідачем -2, подавши позивачу заяву від 22.05.2014 р. про звернення стягнення на предмет застави, скористався своїм правом на дострокове погашення заборгованості за кредитним договором від 30.09.2013 р. № 12К-60С.

За приписами ч. 1 ст. 528 Цивільного кодексу України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто . У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Доречи, у відповідності до вищезазначеної прямої вказівки закону, 25.04.2014 р. між сторонами було підписано додаткову угоду до кредитного договору № 12К-60С, згідно якій пункт 3.1. кредитного договору доповнено підпунктом 3.1.2 про те, що кредитор зобов'язаний впродовж 2-х робочих днів звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов'язань, передбачених п. 1.2.2 договору, шляхом першочергового списання грошових коштів з депозитного рахунку ПрАТ «СК «Грандвіс», що розміщені в Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк» згідно договору банківського вкладу «Страховий» № 123Д-60Ю від 30.09.2014 р, на виконання зобов'язань позичальника за цим договором (а.с. 214, т.3). При цьому,позивачем не оспорюється факт наявності у ОСОБА_9 право на підписання додаткових угод до кредитного договору, крім того, відсутність у уповноваженої особи Фонду такої додаткової угоди не ставить під сумнів її чинність , враховуючи презумпцію чинності правочину.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 22.05.2014 р. ( відкладальна обставина наступила до введення тимчасової адміністрації) розмір депозитного вкладу заставодавця в сумі 292541,69 грн. перевищував розмір заборгованості відповідача-1 за кредитним договором № 12К-60С в сумі 276706,25 грн., що підтверджується довідкою позивача № 14/4247 від 22.10.2015 р. (а.с.175, т. 3). Більш того, згідно вказаної довідки розмір заборгованості відповідача -1 за кредитним договором № 12К-60С в сумі 291370,02 грн. (заборгованість по тілу кредиту та відсотки за користування кредитними коштами) станом на момент звернення позивачем до суду з даним позовом (26.01.2015 р.) був меншим за депозитний вклад, яким такі вимоги було забезпечено.

Однак, позивач , всупереч вимогам закону, ухилився від прийняття належного виконання зобов'язань ТОВ «ДТ - Україна» за кредитним договором № 12К-60С.

Згідно ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Отже, судом встановлено, що саме позивач є таким, що прострочив виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором № 12К-60С, що, починаючи з 22.05.2014 р., в силу закону, зокрема, унеможливлює нарахування відповідачу 1 будь-яких штрафних санкцій за прострочення грошового зобов»язання , а тому, розмір заборгованості відповідача 1 за кредитним договором в сумі 303101,87 грн. станом на день подання позову до суду (26.01.2015р) з урахуванням пені в сумі 11731,85 грн.( а.с.175 т.3/3), судом до уваги не приймається.

Зазначене спростовує доводи позивача щодо порушення відповідачами 1,2 його прав, що, на думку позивача, полягає у «спричиненні останньому збитків у вигляді неотриманого доходу за користування ТОВ «ДТ - Україна» кредитними коштами та позбавленні його права на повернення наданого кредиту, отримання від Відповідача -1 (ТОВ «ДТ-Україна») суми залишку кредиту, суми процентів за користування кредитом, суми пені та інших сум платежів, передбачених кредитним договором № 12К-60С; на задоволення кредиторських вимог шляхом звернення стягнення на предмет застави згідно з договором застави майнових прав на депозитний вклад № 123-60С/2 від 30.09.2013 р., втраті позивачем всіх повністю прав заставодержателя, у зв'язку з припиненням зобов'язання, забезпеченого заставою внаслідок його відступлення відповідачу-2 на підставі оспорюваного правочину; на здійснення позивачем господарської діяльності», тощо.

У відповідності до постанови Вищого господарського суду України від 05.08.2015 р. при новому розгляді справи господарському суду першої інстанції необхідно з'ясувати обставини щодо обізнаності відповідача про обмеження повноважень начальника Чернігівського відділення Публічного акціонерного товариства В«Комерційний банк В«ПівденкомбанкВ» ОСОБА_9 на укладання спірного договору, а також на підставі зібраних у справі матеріалів, зробити висновок в частині схвалення оспорюваного правочину позивачем відповідно до ст. 241 ЦК України після його укладення.

Згідно п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Згідно довіреності № 207 від 20.12.2013 р., на підставі якої діяла ОСОБА_9 (а.с.28, т. 1), останній було надано «право представляти інтереси банку по всіх справах та питаннях діяльності Чернігівського відділення ПАТ «КБ «Південкомбанк» перед фізичними та юридичними особами… з усіх питань пов'язаних з цією довіреністю. Для здійснення представницьких функцій ОСОБА_9 надається право підписувати всі необхідні документи, пов'язані з діяльністю відділення, в тому числі документи, пов'язані із здійсненням відділенням банківських операцій, а саме:» (перелік документів). Позивач вважає цей перелік вичерпним, а тому, на його думку, відповідачі були обізнані про обмеження повноважень ОСОБА_9І на підписання спірного договору відступлення права вимоги.

Але суд погоджується з позицією відповідачів 1,2 про те, що саме із змісту зазначеної довіреності, відповідачі 1,2 не могли знати про обмеження начальника Чернігівського відділення ПАТ«КБ «Південкомбанк» щодо підписання спірної угоди. На думку суду перелік документів в довіреності не є вичерпним, оскільки в довіреності зазначено, що для здійснення представницьких функцій ОСОБА_9 надається право підписувати всі необхідні документи, пов'язані з діяльністю відділення, в тому числі і зазначені в переліку документи.

Також в підтвердження того, що дії ОСОБА_9 були самовільними, позивач вказав на порушення останньою процедури прийняття банком рішень щодо укладення договорів відступлення права вимог по кредитним договорам, зокрема відсутність погодження його умов з Кредитним комітетом позивача (а.с.1-3, т. 3).

Однак, зазначений довід не знайшов свого підтвердження, оскільки проаналізувавши зміст Положення про Кредитний комітет та Кредитні комісії Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» (а.с. 4-13, т. 3), Положення про кредитування юридичних осіб в ПАТ «КБ «Південкомбанк» (а.с.14-45, т. 3), Положення про кредитну політику ПАТ «КБ «Південкомбанк» (а.с.46-51, т. 3), статут ПАТ «КБ «Південкомбанк» (а.с.52-73, т. 3), суд дійшов висновку, що укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) не належить до виключної компетенції кредитного комітету банку, всупереч твердженням позивача.

Так, виходячи зі змісту Положення про Кредитний комітет та Кредитні комісії ПАТ «КБ «Південкомбанк», Кредитний комітет банку (Кредитна комісія) це колегіальний орган, який уповноважений приймати рішення щодо можливості та умов проведення активних операцій в межах встановлених лімітів, а також вирішувати інші питання щодо здійснення банком кредитних операцій в порядку та на умовах, передбачених цим положенням. Пунктом 1 Положення визначено поняття активних та кредитних операцій( а.с.29 т.1/3), до яких цесія (уступка права вимоги) не віднесена. Крім того, зазначені позивачем документи є внутрішніми документами банку, які не відомі відповідачам 1,2, а тому не можуть бути доказом обізнаності відповідачів про їх зміст.

Таким чином, позивачем не доказано, що відповідачі знали або повинні були знати про наявні обмеження повноважень представника позивача, а тому відсутні підстави визнання недійсним спірного правочину із зазначених позивачем підстав, а саме, згідно вимог ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України та п. 2 ч. 2 ст. 43 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Не знайшов свого підтвердження довід позивача про те, що оспорюваний договір був підписаний сторонами значно пізніше ніж 25.04.2014 р.. На погляд позивача, спірний договір був підписаний за попередньою зловмісною домовленістю ТОВ «ДТ - Україна», ПрАТ «Грандвіс» та ОСОБА_9 з метою неповернення ТОВ «ДТ - Україна» наданого кредиту.

В зв»язку із цим, відповідачем -1 було заявлено клопотання про витребування у позивача інформації про результати розгляду заяви про вчинення злочину від 19.01.2015 р. № 09/147, адресованої начальнику Чернігівського МВ УМВС України та/або вирок у кримінальній справі, який набрав законної сили. Відповідач -1 зазначив, що позивач, обґрунтовуючи заявлений позов, безпідставно посилається на те, що дії начальника Чернігівського відділення ПАТ «КБ «Південкомбанк» ОСОБА_9 підпадають під ознаки кримінального правопорушення виходячи з приписів Кримінального кодексу України.

Судом заявлене клопотання було задоволено, та зобов'язано позивача надати до суду інформацію про результати розгляду заяви про вчинення злочину від 19.01.2015 р. № 09/147 (а.с. 89-90, т.2).

На виконання вимог суду позивачем надано письмові пояснення від 30.09.2015 р. № 09/0429 (а.с.106, т. 2) та додаткові пояснення від 08.10.2015 р. № 09/4138 (а.с.102-110, т. 3) щодо результатів розгляду заяви позивача про вчинення злочину ОСОБА_9

Так, листом від 26.02.2015 за № 09/1186 позивач звернувся до Прокурора м. Чернігова (а.с.104, т.3), згідно якого просив останнього зобов'язати Чернігівський МВ УМВС України в Чернігівській області внести заяву ПАТ «КБ «Південкомбанк» до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та розпочати досудове розслідування по факту вчинення ОСОБА_9 злочину.

Листом-відповіддю від 02.04.2015 р. № 4239-вих.1 ОСОБА_11 Перший заступник Прокурора міста Чернігова повідомив позивача про те, що не вбачає правових підстав для внесення даних про наведені у зверненні факти до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань прокуратурою м. Чернігова (а.с.106, т.3).

Позивач звертався до Прокуратури Чернігівської області листом від 15.06.2015 р за № 09/3030 (а.с.107, т.3) щодо належного розгляду заяви банку. Прокуратурою м. Чернігова Чернігівської області була надана відповідь за зверненням позивача листом від 06.07.2015 р. № 2301-15 (а.с. 108, т. 3), згідно якої Перший заступник прокурора м. Чернігова повідомив позивача про те, що його звернення щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань розглянуте, та роз'яснено останньому, що у відповідності до ст.ст. 303-307 КПК України скарги на рішення, дії або бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду за правилами судового розгляду. Однак, як заявлено представником позивача в судовому засіданні, до цього часу ним не було оскаржено рішення, дії або бездіяльність слідчого чи прокурора.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що твердження позивача про вчинення ОСОБА_9 злочину при укладенні спірного правочину не відповідають дійсності.

Крім того, відповідачем 2 надано до суду електронне листування у період, що передував укладенню оспорюваного правочину (березень 2014 р.) між повноважним представником ПрАТ «СК «Грандвіс» та працівником банку ОСОБА_12, яка перебувала на посаді начальника відділу супроводження активних операцій ПАТ «КБ «Південкомбанк» (що підтверджено представником позивача в судовому засіданні) та діяла в межах наданих повноважень згідно посадової інструкції, якою на неї покладено супроводження процесу підписання з клієнтами кредитних договорів (гарантій, авалю, факторингу , тощо ) та (в разі необхідності) договорів застави, поруки (а.с.95-97, 148,177-179,т.3). З електронної переписки між повноважним представником ПрАТ «Грандвіс» ОСОБА_5 та повноважним представником банку ОСОБА_12 вбачається, що сторони узгоджували зміст договору про відступлення права вимоги за кредитним договором № 12К-60С від 30.09.2013 р. (а.с.95-96, т.3), який згодом був укладений сторонами. Зазначений доказ позивачем не спростований. Таким чином, твердження позивача, що спірний договір укладався значно пізніше дати його укладання не відповідає дійсності.

Крім того, вирішуючи спір по суті, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача відповідачами при укладенні спірного договору, а отже, у відповідності до вимог ст..1 ГПК України,- про відсутність в даному випадку права позивача на судовий захист.

Наслідком укладення спірного договору був перехід у власність позивача депозитного вкладу ПрАТ «СК «Грандвіс» за договором № 123Д-60Ю банківського вкладу «Страховий» та договором № 123-60С/2 від 30.09.2013 р. застави майнових прав на депозитний вклад, з моменту настання відкладальної обставини, тобто не тільки в разі виникнення простроченої заборгованості відповідача 1 за кредитним договором (як в договорі застави майнових прав на депозитний рахунок), а і в разі повідомлення про неможливість подальшого виконання зобов'язань по кредитному договору, що на думку суду є додатковим захистом прав первісного кредитора ( позивача) та доказом того, що ОСОБА_9 при укладенні спірного договору діяла в інтересах банку у повній відповідності до вимог ч. 10 ст. 42 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Крім того, на думку суду, укладення спірного договору було цілком доцільним з огляду на порушення позивачем вимог закону та законних прав відповідача на дострокове погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок заставного майна (неприйняття виконання з посиланням на право звернення на предмет застави, а ні обов»язок), як і відбулось в даному випадку 22.05.2014 р. При винесенні рішення судом також враховано, що на дату настання відкладальної обставини 22.05.2015р. розмір депозитного вкладу в сумі 292541,69 грн. значно перевищував розмір заборгованості відповідача-1 за кредитним договором № 12К-60С в сумі 276706,25 грн. на цю ж дату (а.с.175, т. 3).

Враховуючи все вищезазначене, виходячи із вимог щодо законності, обґрунтованості та справедливості судового рішення, суд вважає позов таким, що задоволенню не підлягає.

У відповідності до п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 р. № 7 у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд, розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

На день подачі позовної заяви до суду (21.01.2015 р.) позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

За приписами п. 2.2 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» (в редакції станом на 21.01.2015 р. - день подання позовної заяви) за подання заявленого позову (позовної заяви немайнового характеру) мав бути сплачений судовий збір у розмірі 1218,00 грн. (1 розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2015 р.). Згідно п.4.2 та п. 5.2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону за подання апеляційної скарги на рішення суду мав бути сплачений судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, та за подання касаційної скарги на рішення суду - 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при подані позовної заяви.

Згідно ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Таким чином, позивачем має бути відшкодований судовий збір за подання апеляційних скарг відповідачами 1, 2 у розмірі 609,00 грн., та судовий збір за подання касаційної скарги відповідачем 2 у розмірі 852,60 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити в повному обсязі.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» (83015, м. Донецьк, пр-т. Ватутіна, 33-А, код ЄДРПОУ 19358767, з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТ-Україна» (14000, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, код ЄДРПОУ 38776828) - 609,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» (83015, м. Донецьк, пр-т. Ватутіна, 33-А, код ЄДРПОУ 19358767, з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Грандвіс» (14013, Чернігівська область, м. Чернігів, пр-т. Перемоги, 127, код ЄДРПОУ 22821660) - 609,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, 852,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 29.10.2015р..

Суддя І.Г.Мурашко