Постанова

від 27.10.2015 по справі 908/3903/15

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

27.10.2015р. справа №908/3903/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 секретаря ОСОБА_4 від позивача:не з"явився від відповідача:ОСОБА_5, представник за дов. б/н від 08.09.14р. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Запоріжспецекологія» м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 07.09.2015 року у справі№908/3903/15 (суддя Зінченко Н.Г.) за позовомКонцерну «Міські теплові мережі» в особі філії Концерну «Міські теплові мережі» Орджонікідзевського району м.Запоріжжя до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Запоріжспецекологія» м.Запоріжжя простягнення 215 639,32грн. вартості безпідставно набутої теплової енергії ВСТАНОВИВ:

30.06.2015 року Концерн «Міські теплові мережі» в особі філії Концерну «Міські теплові мережі» Орджонікідзевського району м.Запоріжжя звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Запоріжспецекологія» м.Запоріжжя про стягнення 215 639,32грн. вартості безпідставно набутої теплової енергії ( т.1 а.с.3-7).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.09.2015р. по справі №908/3903/15 позовні вимоги задоволені у повному обсязі (т.3 а.с.35-38).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Запоріжспецекологія» м.Запоріжжя на користь Концерну «Міські теплові мережі» в особі філії Концерну «Міські теплові мережі» Орджонікідзевського району м.Запоріжжя вартість спожитої теплової енергії у розмірі 215 639,32грн. та 4 312,79грн. судового збору.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції, приймаючи до уваги положення законів України "Про житлово-комунальні послуги" та "Про теплопостачання" дійшов висновку про те, що теплова енергія у спірний період була отримана відповідачем без договору, а в силу властивостей теплової енергії повернення її в натурі не є можливим, тому відповідач відповідно до приписів ч. 2 ст. 1213 ЦК України повинен відшкодувати позивачу вартість цієї теплової енергії.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Запоріжспецекологія» звернувся із апеляційною скаргою на рішення господарського суду Запорізької області від 07.09.2015р. у даній справі, в якій просив рішення господарського суду Запорізької області від 07.09.2015р. по справі №908/3903/15 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити (т.3 а.с.54-57).

Апелянт вважає, що рішення є незаконним та підлягає скасуванню у зв"язку з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, скаржник вказує на те, що по-перше, не отримував від позивача проектів договорів, по-друге, у розрахунку, наданого позивачем є посилання на договір №203587, проте договору між сторонами не має, по-третє, ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відношення між учасниками договірних відношень у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Апелянт вказує на те, що у судовому засіданні питання щодо відключення приміщення відповідача від мереж централізованого опалення не досліджувалось, а відтак посилання суду на наказ Мінбуду України №4 від 22.11.2005р. «Про порядок відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води» є безпідставними.

Крім того, на думку апелянта, позивач сам повинен був припинити постачання теплової енергії у зв»язку з несплатою відповідачем за вказані послуги.

Також, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про застосування строку позовної давності.

Позивач надіслав на адресу Донецького апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу №1675/юр від 15.10.2015р., в якому просить суд залишити рішення господарського суду Запорізької області від 07.09.2015р. по справі №908/3903/15 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, який колегією суддів розглянутий, прийнятий до уваги та залучений до матеріалів справи (т.3 а.с.63-68).

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Позивач у судове засідання не з"явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Через канцелярію суду надійшло клопотання позивача від 26.10.2015р. № 1700/юр, в якому останній просив розглянути справу за відсутності його представника, висловивши свою позицію щодо апеляційної скарги, яку просив залишити без задоволення, а рішення суду без змін (т.3 а.с.74-75).

Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності сторони, належним чином повідомленої про час та місце розгляду справи, явка якої не визнавалася судом обов"язковою.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Позивач, Концерн «Міські теплові мережі» м. Запоріжжя є юридичною особою (ідентифікаційний код 32121458), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, випискою з ЄДР, здійснює свою діяльність на підставі Статуту (т.1 а.с.105-122).

Відповідно до п.2.1 Статуту основною діяльністю Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії; транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами; постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут ( п.2.2.Статуту).

Філія Концерну «Міські теплові мережі» Орджонікідзевського району м.Запоріжжя є структурним підрозділом Концерну «Міські теплові мережі» без права юридичної особи.

Отже, позивач є теплопостачальною організацією - суб"єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Позивач, звертаючись з позовною заявою про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію посилався на ті обставини, що він здійснював постачання теплової енергії відповідачу в нежитлові приміщення, які належать відповідачу на праві власності, розташовані за адресою: по вул. 40 років Радянської України, буд. 86 приміщення №19, та приміщення № 33 по вул. 40 років Радянської України, буд. 92 в м. Запоріжжі (договори купівлі-продажу від 13.12.2011р. (т.1 а.с.25-28).

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Запоріжспецекологія» м.Запоріжжя є юридичною особою (код ЄДРПОУ 37891323).

Як зазначає позивач, Концерн «МТМ» в особі філії Концерну «МТМ» Орджонікідзевського району звертався до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача про визнання договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 203587 від 01.04.2014р. укладеним. Однак, рішенням господарського суду Запорізької області від 08.10.2014р. у справі №908/3112/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2014р. по вказаній справі у задоволені позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 03.05.2015р. рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції залишено без змін, оскільки проект договору не відповідав Типовому договору, не містив ряд істотних умов договору на надання житлово-комунальних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач листами від 25.06.2012р., 24.09.2012р., 03.01.2013р. та 09.04.2014р. звертався до відповідача з пропозиціями укласти договір про надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, направляв на його адресу відповідні проекти договорів, але договір між сторонами укладено не було (т.1, а.с.29, 38, 39, 41).

Позивач вказує на те, що в опалювальні періоди з січня 2012р. по квітень 2012р., з жовтня 2012р. по квітень 2013р., з жовтня 2013р. по квітень 2014р., з жовтня 2014р. по квітень 2015р. здійснювалася поставка теплової енергії відповідачу у приміщення, розташоване за адресами: м.Запоріжжя, вул.40 років Радянської України, 86, прим.19, вул. 40 Років Радянської України, 92, прим.33 на потреби централізованого опалення на загальну сумі 215 639,32 грн.

Величина теплового навантаження по приміщенню за адресою: вул.40 років Радянської України,86 прим.19 складає Qоп=26999ккал/год.

Величина теплового навантаження по приміщенню за адресою: вул.40 років Радянської України,92 прим.33складає Qоп= 567 ккал/год.

Житлові будинки за вказаними вище адресами обладнані приладом обліку теплової енергії на опалення.

Як зазначає позивач, вартість 1 Гкал теплової енергії складала:

- з 01.10.2011р. встановлений тариф на теплову енергію у розмірі 771,10грн. (без ПДВ) (для потреб інших споживачів) на підставі постанови НКРРКП України "Про встановлення тарифів на теплову енергію Концерну «Міські теплові мережі» від 30.09.2011р. №127 (т.2 а.с.101);

- з 01.01.2014р. встановлений тариф на теплову енергію у розмірі 677,10грн. (без ПДВ) (для потреб інших споживачів) на підставі постанови НКРРКП України "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетоустанов та інших споживачів (крім населення) Концерну «Міські теплові мережі» від 31.12.2013р. №475 (т.2 а.с.100);

- з 01.04.2014р. встановлений тариф на теплову енергію у розмірі 815,70грн. (без ПДВ) (для потреб інших споживачів) на підставі постанови НКРРКП України «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетоустанов та інших споживачів (крім населення) Концерну «Міські теплові мережі» від 31.03.2014р. №224 (т.2 а.с.99);

- з 01.06.2014р. встановлений тариф на теплову енергію у розмірі 940,07грн. (без ПДВ) (для потреб інших споживачів, крім населення) на підставі постанови НКРРКП України «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ та інших споживачів (крім населення) Концерну «Міські теплові мережі» від 16.05.2014 р. №511 (т.2 а.с.98);

- з 01.12.2014р. встановлений тариф на теплову енергію у розмірі 1 126,16грн. (без ПДВ) (для потреб інших споживачів, крім населення) на підставі постанови НКРРКП України «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) Концерну «Міські теплові мережі» від 28.11.2014 р. №640 (т.2 а.с.97);

- з 01.03.2015 р. встановлений тариф на теплову енергію у розмірі 1 606,78грн. (без ПДВ) (для потреб інших споживачів, крім населення) на підставі постанови НКРРКП України «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) Концерну «Міські теплові мережі» від 27.02.2015 р. №264 (т.2 а.с.96);

- з 01.04.2015 р. встановлений тариф на теплову енергію у розмірі 1384,84 грн. (без ПДВ) (для потреб інших споживачів, крім населення) на підставі постанови НКРРКП України «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) Концерну «Міські теплові мережі» від 31.03.2015 р. №1115 (т.2 а.с.95).

Опалювальний сезон 2011-2012 р. було розпочато на підставі розпорядження голови Запорізької міської ради "Про початок опалювального сезону 2011-2012 років у м.Запоріжжі" від 17.10.2011 р. №641р з 17.10.2011р. Завершено опалювальний сезон на підставі розпорядження міського голови "Про закінчення опалювального сезону 2011-2012р." від 05.04.2012 р. № 165р з 06.04.2012 р. (т.2 а.с.108-109).

Опалювальний сезон 2012-2013 р. було розпочато на підставі розпорядження голови Запорізької міської ради "Про початок опалювального сезону 2012-2013 років у м.Запоріжжі" від 25.10.2012р. №388 з 26.10.2012 р. Завершено опалювальний сезон на підставі розпорядження міського голови "Про закінчення опалювального сезону 2012-2013р." від 02.04.2013р. № 93р з 02.04.2013 р. (т.2 а.с.106-107).

Опалювальний сезон 2013-2014 р. було розпочато на підставі розпорядження голови Запорізької міської ради "Про початок опалювального сезону 2013-2014 років у м.Запоріжжі" від 04.10.2013р. №433 з 05.10.2013р. Завершено опалювальний сезон на підставі розпорядження міського голови "Про закінчення опалювального сезону 2013-2014р." від 07.04.2014 р. № 123 з 08.04.2012 р. (т.2 а.с.104-105).

Опалювальний сезон 2014-2015 р. було розпочато на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради "Про початок опалювального сезону 2014-2015 років у м.Запоріжжі" від 21.10.2014р. №389 з 23.10.2014р. Завершено опалювальний сезон на підставі розпорядження міського голови "Про закінчення опалювального сезону 2014-2015р." від 10.04.2015 р. № 154 з 13.04.2015р. (т.2 а.с.102-103).

Факт постачання теплової енергії до приміщення відповідача підтверджується актами про зняття показань приладів обліку теплової енергії в будинку №86 по вул.40 років Радянської України, а саме: від 31.01.2012р., від 22.02.2012р., від 28.03.2012р., від 18.04.2012р, від 05.10.2012р., від 31.10.2012р., від 27.11.2012р., від 31.12.2012р., від 24.01.2013, від 26.02.2013р., від 26.03.2012р., від 10.04.2013р., від 02.10.2013р., від 23.10.2013р., від 26.11.2013р, від 26.12.2013р., від 28.01.2014р., від 25.02.2014р., від 26.03.2014р, від 10.04.2014р., від 15.10.2014р., від 30.10.2015р, від 24.11.2014р, від 25.12.2014р., від 27.01.2015р., від 24.02.2015р., від 25.03.2015р., від 16.04.2015р., які наявні у матеріалах справи.

Факт постачання теплової енергії до приміщення відповідача підтверджується актами про зняття показань приладів обліку теплової енергії в будинку №92 по вул.40 років Радянської України, а саме: від 31.01.2012р., від 29.02.2012р., від 30.03.2012р., від 18.04.2012р, від 05.10.2012р., від 31.10.2012р., від 30.11.2012р., від 31.12.2012р., від 31.01.2013, від 26.02.2013р., від 26.03.2012р., від 10.04.2013р., від 02.10.2013р., від 23.10.2013р., від 28.02.2013р, від 29.03.2013р., від 09.04.2013р., від 02.10.2013р., від 23.10.2013р., від 27.11.2013р., від 26.12.2013р., від 28.01.2014р., від 25.02.2014р., від 26.03.2014р., від 10.04.2014р., від 15.10.2014р., від 30.10.2014р., від 24.11.2014р., від 25.12.2014р., від 27.01.2015р., від 24.02.2015р., від 25.03.2015р., від 16.04.2015р., які наявні у матеріалах справи.

Обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується згідно теплового навантаження з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання у розрахунковому періоді відповідно до абзацу 2 п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 р. № 1198.

Позивачем на адресу відповідача за спірний період направлялися акти приймання-передачі теплової енергії, які відповідачем позивачу повернуті не були, та рахунки на оплату за спожиту теплову енергію. Факт направлення зазначених актів і рахунків підтверджується реєстрами відправленої кореспонденції за спірний період, які скріплені відбитками календарних штемпелів відділення підприємства поштового зв'язку.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 27.05.2015р. позивачем відповідачу разом з листом вих. № 656/09 від 27.05.2015 р. з вимогою про погашення 215 639,32 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію повторно були направлені акти приймання-передачі теплової енергії та рахунки на оплату спожитої теплової енергії за спірний період (т. 1 а.с.94).

Відповідачем зазначений лист був залишений без відповіді та задоволення.

Оскільки відповідач не виконував обов'язки по оплаті за спожиту теплову енергію, у останнього утворилася заборгованість за спожиту теплову енергію за спірний період у розмірі 215 639,32 грн.

Враховуючи ту обставину, що нежитлові приміщення відповідача, розташовані за адресою по вул.40 років Радянської України, 86 та по вул.40 років Радянської України, 92, знаходяться у багатоквартирних будинках, зазначені житлові будинки обладнані системою централізованого опалення, яка гідравлічно та теплотехнічно об"єднана з системою опалення нежитлового приміщень відповідача, що становить єдину систему централізованого опалення багатоквартирних житлових будинків №№86 та 92 по вул. 40 років Радянської України у м.Запоріжжі, позивач наполягає на тому, що відсутність договору не є підставою для звільнення споживача від оплати заборгованості з поставленої теплової енергії, а цивільні права та обов"язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, а також із дій осіб, які породжують ці права та обов"язки.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги з посиланням на норми ст.ст.11, 387, 509, 525, 526, 530, 1212, 1213 ЦК України, ст.173,193 ГК України, Закону України "Про теплопостачання», Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про теплопостачання» від 02.06.2005р. № 2633-1У (далі - Закон № 2633), Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. №1875-1У (далі -Закон № 1875), Правилами користування тепловою енергією затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198.

Згідно зі статтею 13 Закону України № 1875 залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України № 1875 передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов"язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону споживач зобов"язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними.

Згідно ст. 1 Закону України № 2633-1У теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Пунктом 4 ст. 19 Закону України №2633-1У передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії (ст.24 Закону України "Про теплопостачання").

Стаття 19 Закону України №1875 передбачає, що відношення між учасниками договірних відношень у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних началах.

Правила користування тепловою енергією затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198 та визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії ( далі - Правила).

Пунктом 3 цих Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією (п. 4 Правил).

Відповідно до частини 1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п.2 ст.275 Господарського кодексу України, ст.1, п.4 ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного між Теплопостачальною організацією та Споживачем.

Відповідно до п. 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМУ від 03.10.2007р. № 1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

Абзацом 5 п. 5 зазначених Правил встановлено, що теплопостачальна організація укладає договори з власниками (балансоутримувачами) теплових мереж на транспортування теплової енергії за тарифами, встановленими відповідно до законодавства.

До обов»язків споживача теплової енергії, зокрема, належить вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил ( абз.6 п. 40 Правил).

Таким чином, наявність договірних відносин між сторонами у даному випадку є обов»язковою та такою, що передбачена Законом.

Як вже було встановлено, договір між сторонами на постачання теплової енергії не укладався.

Проте, відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-59цс13 від 30.10.2013р.

Відповідно до вимог ст.111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов"язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Зобов"язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до загальних умов виконання зобов"язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов"язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов"язань.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов"язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов"язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.

Зобов"язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов"язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов"язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмет договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов"язанням.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов"язанням, в якому, серед інших прав і обов"язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов"язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч.1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

На протязі спірного періоду 2012-2015рр. позивачем на адресу відповідача направлялись неодноразово претензії щодо оплати спожитої теплової енергії, які залишені відповідачем без задоволення.

Матеріалами справи підтверджено направлення на адресу відповідача рахунків за спірний період.

У судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що послуги з теплопостачання у спірний період надавалися.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи стягнення боргу послався на норми ст.ст.1212, 1213 ЦК України та дійшов висновку про стягнення вартості спожитої теплової енергії без достатньої правової підстави, проте колегія суддів не може погодитися з цим з огляду на вище наведене та вважає цей висновок суду неправильним.

Господарський суд, з"ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обгрунтування своїх вимог або заперечень посилалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (Абзац 7 підпункту 3.12 пункту 3 постанови Пленуму ВГСУ від 26.11.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" із змінами, внесеними згідно з постановами Вищого господарського суду №3 від 23.03.2012, №6 від 10.07.2014р.).

Таким чином, висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог щодо стягнення вартості теплової енергії з відповідача у сумі 215 639,32 грн. за отримані послуги з теплопостачання є правильним, але за мотивами, викладеними у постанові.

Доводи апелянта, відповідача у справі, колегія суддів вважає безпідставними та відхиляє з огляду на вищенаведене.

Що стосується доводів апелянта стосовно безпідставного відхилення місцевим господарським судом клопотання про застосування строків позовної давності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 07.09.2015р. (т.3 а.с. 33) та змісту наведеного рішення (т.3 а.с. 35-38) відповідач у судовому засіданні звернувся до суду з усним клопотанням про застосування строку позовної давності, обґрунтувавши останнє тим, що позивачем заявлено вимоги про стягнення вартості безпідставно набутої теплової енергії за період з січня 2012 р. по квітень 2015 р., а позов подано 30.06.2015 р.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що про зміну власника спірного приміщення позивач дізнався у червні 2012р., про що свідчать лист ПАТ В«ЕРКО+ЗапоріжжяВ» вих. № 5 від 05.06.2012р. (вх. № 240 від 05.06.2012р.) (т. 1, а.с. 24) та службова записка від 21.06.2012р. (т.1 а.с. 85), належним чином засвідчена копія якої міститься в матеріалах справи, після чого позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір на теплопостачання на належні йому приміщення (листи № 09/838 від 22.06.2012р.) (т.1а.с. 38).

Таким чином, судом першої інстанції було правомірно відхилене усне клопотання відповідача про застосування строку позовної давності.

Інші доводи апелянта відхиляються колегією суддів за безпідставністю.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що судове рішення повинно бути залишено без змін за мотивами, викладеними у постанові, а апеляційна скарга без задоволення.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 94 ГПК України, до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору і надсилання копії скарги іншій стороні у справі. Проте, при порушенні апеляційного провадження судом апеляційної інстанції було встановлено, що до апеляційної скарги заявником додане платіжне доручення №ю114/3537545/2 від 23.09.2015р. на суму 4 734,56 грн., тобто судовий збір апелянтом сплачено у меншому розмірі, ніж передбачено діючим законодавством на 1 грн. 13 коп.

У судовому засідання представник апелянта не надав витребувані судом докази доплати судового збору у сумі 1,13 грн., а відтак дана сума повинна бути стягнута з апелянта на користь Державного бюджету України.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Запоріжспецекологія» м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 07.09.2015 року у справі №908/3903/15 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 07.09.2015 року у справі №908/3903/15 - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Запоріжспецекологія» м.Запоріжжя судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 грн. 13 коп. на користь Державного бюджету України.

Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

ОСОБА_2

Судді

ОСОБА_3

Надр.5 прим:1 -у справу; 1-позивачу;1 -відповідачу;1 -ДАГС;1-ГС Запоріз. обл.