Ухвала

від 20.10.2015 по справі 812/302/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"20" жовтня 2015 р. № К/800/39791/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Голубєвої Г.К., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуАлчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області на постановуЛуганського окружного адміністративного суду від 11 . 04.2014 та ухвалуДонецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 у справі №812/302/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Атлас» доАлчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області проскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11.04.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Атлас» задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.01.2014 №0000012201 про збільшення ТОВ «КК «Атлас» суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 2973757,50 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 2379006,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 594751,50 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «КК «Атлас» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Женевьєва» за грудень 2011 року, січень, березень-червень 2012 року, за результатами якої складено акт від 18.12.2013 №1040/12-06-22-05/25355767, яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в частині завищення суми податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Женевьєва», що призвело до заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 2379006 грн.,

На підставі висновків названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012201 від 08.01.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 2973757,50 грн., в тому числі за основним платежем - 2379006 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 594751,5 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не доведено наявність порушень податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій підтверджується первинними документами.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Вирішуючи спір по суті, попередні судові інстанції, посилаючись на положення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дійшли правильного висновку, що наведеними правовими нормами, в першу чергу, регламентовано пряму взаємозалежність правильності врахування платником податку у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів (робіт, послуг) від підтвердження проведених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами.

Разом з тим, поза увагою судів залишено те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Отже, наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення здійснюваних операцій або звичаєвій практиці.

При цьому, слід враховувати, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Однак умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

Між тим, суд першої інстанції, розглядаючи спір, жодних висновків щодо достовірності чи не достовірності даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, не зробив, а лише, перелічивши їх, обмежився висновками про їх наявність.

Не виправив цієї помилки і апеляційний суд вказавши, що в силу п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України тільки відсутність податкових накладних дає підстави для висновку про неправомірність віднесення певних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Отже, поза увагою судів залишено те, що для формування податкового кредиту мають значення, як податкові накладні, так інші первинні документи, які видаються на підтвердження реально вчиненої операції, зважаючи на що, при оцінці правильності їх врахування позивачем у податковому обліку, слід дослідити усі первинні документи, пов'язані з виконанням спірних договорів в сукупності з іншими доказами, що стосуються предмету доказування, з врахуванням даних про рух активу на шляху від виробника до кінцевого вигодонабувача робіт. Встановити наявність зв'язку між фактом придбання робіт з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Окрім того, податковий орган під час розгляду спору в судах першої та апеляційної інстанцій ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах та їх відповідність вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, можливість виконання будівельних робіт кількістю штатних працівників контрагента.

Як вбачається з судових рішень, суди попередніх інстанцій вказаним доводам правової оцінки взагалі не надали, не встановили чи відповідають вони дійсності, а відтак ці обставини підлягають дослідженню при новому розгляді справи.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що з метою підтвердження реальності спірних господарських операцій, судам попередніх інстанцій необхідно дослідити не лише наявність або відсутність відповідних первинних документів, але й їх форму та зміст, фактичне здійснення оподатковуваних операцій позивача з контрагентом, наявність у останнього умов для здійснення господарської діяльності, обладнання та виробничих потужностей, а також трудових ресурсів, кваліфікованих спеціалістів, які мають наукові, технічні або інші спеціальні знання у відповідній галузі господарювання, в т.ч. із можливим залученням третіх осіб, на момент укладення і вчинення спірних правочинів.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись або спростувати, як висновки податкового органу стосовно суті порушення, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки доказів, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів.

Насамкінець, поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилось те, що предметом адміністративного позову в даній справі є скасування податкового повідомлення-рішення, а відповідно до пункту 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень і його скасування, тобто, скасуванню рішення суб'єкта владних повноважень передує саме визнання його протиправним.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області задовольнити частково.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.04.2014 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Донецького апеляційного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.О.Бухтіярова Г.К.Голубєва