Ухвала

від 21.10.2015 по справі 821/4389/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/800/40148/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постановуХерсонського окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року у справі№821/4389/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Олеся» доНовокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області проскасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олеся» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області від 11 листопада 2013 року №0001012200, яким визначено зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем в сумі 251628,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 125814,00 грн.; №0001002200, яким визначено зобов'язання із податку на прибуток за основним платежем в сумі 260448,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 130224,00 грн.; та №0007511700, яким визначено зобов'язання із податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в сумі 19027,96 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 10612,65 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року, позовні вимоги задоволено частково та скасовано повністю податкові повідомлення-рішення від 11 листопада 2013 року №0007511700, №0001002200, а податкове повідомлення-рішення від 11 листопада 2013 року №0001012200 в частині визначення зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 251593,00 грн. та за штрафними санкціями на 125796,50 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведення відповідачем планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року складено акт від 28 жовтня 2013 року №1330/220-21273392, згідно висновків якого позивачем порушено вимоги:

- пунктів 138.2, 138.8, підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого нараховано податку на прибуток у сумі 260448,00 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування за 2012 рік у сумі 862368,00 грн.;

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся у сумі 251628,00 грн.;

- пункту «б» 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, через неподання як податковим агентом податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування;

- пункту «б» 176.2 статті 176, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 169.2.1 пункту 169.2 статті 169, підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся на загальну суму 19027,96 грн.;

- підпункту 168.1. 2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, у зв'язку з порушенням строків сплати (перерахування) податку до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу за перевіряємий період з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року, внаслідок чого нарахована пеня сумі 2595,69 грн.

За результатами перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 11 листопада 2013 року:

- №0001012200, яким визначено зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем в сумі 251628,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 125814,00 грн.;

- №0001002200, яким визначено зобов'язання із податку на прибуток за основним платежем в сумі 260448,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 130224,00 грн.;

- №0007511700, яким визначено зобов'язання із податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в сумі 19027,96 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 10612,65 грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновок податкового органу про порушення ТОВ «Олеся» пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в частині віднесення до податкового кредиту квітня 2011 року сум ПДВ не підтверджених належним чином складеними податковими накладними по господарським операціям із ТОВ «Дніпропетровський автоцентр «МАЗ» на суму ПДВ 18,50 грн. та Одеською залізницею на суму ПДВ 16,08 грн. є законним, з чим також погодився позивач, у зв'язку з чим визнав податкове повідомлення від 11 листопада 2013 року №0001012200 таким, що не підлягає скасуванню в частині визначення зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем на 35,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на 17,50 грн. та відмовив в задоволенні позову в цій частині. Задовольняючи позов в іншій частині позовних вимог, дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення податкових зобов'язань.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про часткову обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Підставою для збільшення сум грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 16530,14 грн. став висновок податкового органу про те, що позивачем надано додаткове благо фізичним особам у вигляді оплати вартості послуг мобільного зв'язку ПрАТ «МТС», оскільки позивачем не дотримано умови для підтвердження використання мобільного зв'язку у виробничих цілях.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладені з ПрАТ «МТС» договори про надання телекомунікаційних послуг від 1 січня 2011 року та від 1 січня 2012 року, відповідно до яких ПрАТ «МТС» зобов'язується надавати послуги мобільного зв'язку, а абонент зобов'язується приймати та оплачувати отримані послуги мобільного зв'язку. На підставі цих договорів TOB «Олеся» отримувало послуги мобільного зв'язку та оплачувало їх, що підтверджується платіжними дорученнями, банківськими виписками та актами виконаних робіт.

Наказами TOB «Олеся» від 4 січня 2011 року №4 та від 3 січня 2012 року №6 затверджено список працівників, які мають право на користування мобільним зв'язком, для чого їм надані картки тарифних пакетів, що придбані підприємством та затверджені правила користування мобільним зв'язком на підприємстві, відповідно до яких співробітники мають право користуватися мобільним зв'язком тільки з метою провадження господарської діяльності підприємства.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 цієї ж статті встановлено, що додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не с винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.

В силу вимог підпункту «а» 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із розділом III цього Кодексу.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з підпунктом 138.1.1 пункту 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, серед яких, зокрема, визначено витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати).

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, з огляду на вимоги вищенаведених норм, суди при оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у ПрАТ «МТС» послуг мобільного зв'язку дійшли обґрунтованого висновку про те, що вартість послуг мобільного зв'язку, які сплачуються юридичною особою, не може розглядатись як додаткове благо за наявності первинних документів, які підтверджують використання мобільного зв'язку у виробничих цілях для провадження господарської статутної діяльності.

Іншим мотивом для збільшення сум грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 1320,47 грн. став висновок податкового органу про те, що позивачем надано додаткове благо ФОП ОСОБА_3, внаслідок виконання реконструкції офісних приміщень на загальну суму 7483,17 грн. під магазин будівельних матеріалів ФОП ОСОБА_3, що знаходиться у АДРЕСА_1.

Розглядаючи названий епізод, суди встановили, що позивачем було прийнято рішення про реконструкцію офісних приміщень адміністративної будівлі у АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності, за рахунок орендаря ФОП ОСОБА_3 та саме підприємцем понесені витрати на реконструкцію будівлі

Оскільки матеріалами справи спростовано висновки податкового органу щодо надання позивачем додаткового блага ФОП ОСОБА_3 у вигляді реконструкції будівлі, тому судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів про не порушення позивачем вимог підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Іншою підставою для збільшення сум грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1177,35 грн. став висновок відповідача про те, що TOB «Олеся» неправомірно використовувало податкову соціальну пільгу при розрахунку заробітної плати працівника ОСОБА_4, який за іншим місцем роботи також користувався соціальною пільгою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач 18 жовтня 2013 року з повідомлення податкового органу дізнався про порушення працівника ОСОБА_4 щодо використання ним податкової соціальної пільги також за іншим місцем роботи, що, в свою чергу, зумовило неможливість провести утримання із його заробітної плати цих сум за жовтень 2013 року.

Відповідно до статті 169 Податкового кодексу України платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги. Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати).

Платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги. Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право.

Якщо платник податку порушує норми цього пункту, внаслідок чого, зокрема, податкова соціальна пільга застосовується також під час отримання інших доходів протягом будь-якого звітного податкового місяця або за кількома місцями отримання доходів, такий платник податку втрачає право на отримання податкової соціальної пільги за всіма місцями отримання доходу починаючи з місяця, в якому мало місце таке порушення, та закінчуючи місяцем, в якому право на застосування податкової соціальної пільги відновлюється.

Платник податку може відновити право на застосування податкової соціальної пільги, якщо він подасть заяву про відмову від такої пільги всім роботодавцям із зазначенням місяця, коли відбулося таке порушення, на підставі чого кожний роботодавець нараховує і утримує відповідну суму недоплати податку та штраф у розмірі 100 відсотків суми цієї недоплати за рахунок найближчої виплати доходу такому платнику податку, а у разі, коли сума виплати недостатня, - за рахунок наступних виплат. Якщо сума недоплати та/або штрафу не були утримані податковим агентом за рахунок доходу платника податку, то такі суми включаються до річної податкової декларації такого платника податку.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, встановлює також порядок інформування роботодавців платника податку про наявність порушень ним норм підпункту 169.2.1 цього пункту, виявлених на підставі даних податкової звітності чи документальних перевірок, а також порядок інформування роботодавця про позбавлення платника податку або про відновлення його права на податкову соціальну пільгу.

Відповідно до Порядку інформування роботодавців платника податку про наявність порушень застосування податкової соціальної пільги, позбавлення платника податку або про відновлення його права на податкову соціальну пільгу, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 24 грудня 2010 року №1023, орган ДПС повідомляє роботодавця про наявність виявлених на підставі даних податкової звітності чи документальних перевірок порушень платником податку - працівником такого роботодавця застосування податкової соціальної пільги, позбавлення платника податку.

Отже, при вирішені цього епізоду дійшли правильного висновку про те, що контроль за правомірним застосуванням податкової соціальної пільги та повідомлення роботодавця про наявність порушень щодо її застосування працівником, покладається безпосередньо на податковий орган, та при виявленні порушення її застосування, відповідач формує і направляє роботодавцю повідомлення встановленого зразка, яким в даному випадку є TOB «Олеся». А TOB «Олеся» на виконання норм пункту 169.2 статті 169 Податкового кодексу України, має нарахувати і утримати відповідну суму недоплати податку та штраф у розмірі 100 відсотків суми цієї недоплати за рахунок найближчої виплати доходу такому платнику податку, а у разі, коли сума виплати недостатня, - за рахунок наступних виплат. Якщо ж суму недоплати та/або штрафу не будуть утримані податковим агентом (позивачем) за рахунок доходу платника податку, то такі суми включаються до річної податкової декларації такого платника податку.

Враховуючи вірно встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо повідомлення позивача про порушення застосування податкової пільги працівником 18 жовтня 2013 року, а також беручи до уваги, що заробітна плата нараховується та виплачується по закінченню місяця, відтак відсутні підстави для притягнення позивача до відповідальності та визначення йому зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб.

Підставою для визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток стали висновки контролюючого органу про те, що господарські операції між TОB «Олеся» та його контрагентами: TOB «Комп'ютерні мережі», ПП «Юга-С», ПП «Авірум», TOB «Армотек», ПП «Новокаховських автотехцентр», TOB «Поліметал-Торг», TOB «СТЦ Охоронні системи», ПП «Cнаб-Трейд», TOB «Благо-Юг», TOB «Компанія «Промсталь» не спричиняють реального настання правових наслідків, що обумовлені ними, у них відсутні об'єкти оподаткування, які підпадають під визначення статей 138, 198 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з TOB «Комп'ютерні мережі» при виконанні договору від 1 січня 2011 року з надання послуг з організації доступу до мережі інтернет через базову мережу у період з травня по вересень 2011 року, з ПП «Юга-С» при виконанні договору купівлі-продажу від 26 квітня 2011 року № 90 з придбання нафтопродуктів у період з квітня по жовтень 2011 року, з ПП «Авірум» при виконанні договору купівлі-продажу з придбання товарно-матеріальних цінностей (шурупокрут та шліфмашина) у вересні 2011 року, з TOB «Армотек» при виконанні договору купівлі-продажу з придбання товарно-матеріальних цінностей (лак та шнур делатаційний) у серпні 2011 року, з ПП «Новокаховських автотехцентр» при виконанні договору купівлі-продажу від 1 січня 2011 року з придбання автошин, з TOB «Поліметал-Торг» при виконанні договору поставки від 1 жовтня 2012 року з придбання товарно-матеріальних цінностей (арматура), з TOB «СТЦ Охоронні системи» при виконанні договору від 1 листопада 2012 року №8-11 про надання інформаційно-консультаційних послуг з питань пожежної безпеки, з ПП «Cнаб-Трейд» при виконанні договору купівлі-продажу від 1 липня 2012 року №13з придбання гідромолоту, з TOB «Благо-Юг» при виконанні договору від 15 травня 2012 року №БІО-0033б з придбання плівки, з TOB «Компанія «Промсталь» при виконанні договору купівлі-продажу від 2 серпня 2012 року №18-0 з придбання металевих виробів (круги), підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: актами виконаних робіт, актом про надання послуг, податковими та видатковими накладними, виписками банку, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, договорами перевезення, посвідченнями про відрядження, деклараціями про прийняття вантажу, авансовим звітом водія.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, недійсними в судовому порядку не визнавались.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів та послуг, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію вищенаведених договорів, також дослідили подальше використання придбаних товарів та послуг у відповідному податковому періоді, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про реальність отримання від спірних контрагентів товарів та послуг позивачем, а також про фактичне їх використання у власній господарській діяльності.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірки контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Поруч з цим слід відзначити, що відсутність у контрагента або у позивача трудових ресурсів та транспорту для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість поставити товар, надати послуги чи виконати роботи та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів/ послуг/робіт, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів та послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне їх використання в господарській діяльності, тому суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з вищенаведеними контрагентами.

Між тим, слід погодитись з висновком судів, що наслідком не підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними документами є виключення з податкового обліку витрат на оплату придбаних товарів/робіт/послуг, у тому числі й по ПДВ, внаслідок чого віднесення позивачем до податкового кредиту квітня 2011 року сум ПДВ не підтверджених належним чином складеними податковими накладними по господарським операціям з ТОВ «Дніпропетровський автоцентр «МАЗ» на суму ПДВ 18,50 грн. та Одеською залізницею на суму ПДВ 16,08 грн. є неправомірним.

Враховуючи наведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для часткового задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

Н.Є. Маринчак