Ухвала

від 27.10.2015 по справі 369/3179/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/3179/15-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т. В. Провадження № 22-ц/780/5496/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 53 27.10.2015

УХВАЛА

Іменем України

27 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

при секретарі Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 серпня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування в особі директора ОСОБА_4, ОСОБА_2 районної державної адміністрації Київської області про визнання незаконним звільнення з роботи, скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення відшкодування за невикористану відпустку, неправомірно відрахованої заробітної плати, оплати листа непрацездатності, премії, надбавки за складність та напруженість в роботі та відшкодування моральної шкоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із даним позовом, який мотивувала тим, що працювала на посаді заступника директора з правових та кадрових питань ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування з 02 січня 2013 року, наказом від 20 лютого 2015 року № 3-к була звільнена за п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв’язку зі скороченням чисельності штату працівників. Вважає, що її звільнення здійснено з порушенням вимог закону та є упередженим, накази від 18 грудня 2015 року № 130 щодо скорочення чисельності та штату працівників та від 20 лютого 2015 року № 3-к про припинення трудового договору є незаконними та підлягають скасуванню. Вказує, що в ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування будь-яких виробничих процесів, впровадження яких зумовлює зменшення кількості працівників певних категорій, не було, не відбулось реорганізації або перепрофілювання тощо; їй не було запропоновано вакантні посади; видання наказів є виключно власною ініціативою та помстою директора центру за її правову позицію щодо постійного зловживання директором службовим становищем; внаслідок неправомірних дій відповідача вона втратила дитину. Просила визнати незаконним та скасувати наказ ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування від 18 грудня 2014 року № 130 щодо скорочення чисельності та штату працівників; від 20 лютого 2015 року № 3-к про припинення трудового договору; поновити її на посаді заступника директора з правових та кадрових питань; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 4767,28 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 851,30 грн., відшкодування днів невикористаної відпустки в сумі 510,78 грн., неправомірно відрахованої заробітної плати в сумі 1076,20 грн., оплату листка непрацездатності в сумі 510,78 грн., премію в сумі 16614 грн., надбавку за складність та напруженість в сумі 11757,60 грн., моральну шкоду в сумі 100000 грн., а всього 136087,94 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 серпня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування від 20 лютого 2015 року № 3-к про припинення трудового договору, поновлено ОСОБА_3 на посаді, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 лютого 2015 року по 11 серпня 2015 року в розмірі 10891,53 грн. та допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

Відповідач ОСОБА_2 територіальний центр соціального обслуговування подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 серпня 2015 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача відбулось з порушенням чинного законодавства та законних прав позивача, оскільки позивач на час звільнення була вагітною і звільнена без дотримання вимог ст. 184 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що на підставі наказу (розпорядження) № 4-к від 02 січня 2013 року ОСОБА_3 прийнята на роботу до ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування на посаду заступника директора з правових та кадрових питань (а. с. 8 т. 1).

25 січня 2013 року Головним управлінням праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації направлено лист директорам територіальних центрів, в якому доручено терміново внести конкретні пропозиції по скороченню чисельності принаймні на 10 відсотків з направленням вивільнених коштів на поліпшення виконання статутних коштів (а. с. 72).

Наказом ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування від 23 липня 2014 року № 76 встановлено посадові оклади працівникам із 01 липня 2014 року, в тому числі ОСОБА_3 в розмірі 2556 грн. (а. с. 123 т. 1).

Наказом ОСОБА_2 територіальним центром соціального обслуговування від 31 січня 2014 року № 9ос установлено з січня по грудень 2014 року у межах затвердженого фонду оплати праці надбавку за складність, напруженість у роботі ОСОБА_3 в розмірі 20 % посадового окладу (а. с. 113 т. 1).

17 листопада 2014 року ОСОБА_2 територіальним центром соціального обслуговування направлено лист № 298 на адресу голови ППО ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування про погодження скорочення посад апарату управління, в тому числі заступника директора з правових та кадрових питань (а. с. 155 т. 1).

18 листопада 2014 року на засіданні профспілкового комітету погоджено скорочення посади заступника директора з правових та кадрових питань (а. с. 156 т. 1).

Згідно листа ОСОБА_2 районної державної адміністрації Київської області від 10 грудня 2014 року № 07-28/4450 у відповідь на лист від 06 листопада 2014 року № 289 районна державна адміністрація не заперечує проти виведення з 01 січня 2015 року зі штатного розпису ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування працівників наступних посад: заступник директора з правових та кадрових питань, юрисконсульт, заступник завідувача відділення соціальної допомоги вдома та інспектора з охорони праці (а. с. 9 т. 1).

Наказом ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування від 18 грудня 2014 року № 130 доручено внести зміни до штатного розпису шляхом виведення з нього 20 лютого 2015 року наступних посад: заступника директора з правових та кадрових питань, заступника завідувача відділення соціальної допомоги вдома, юрисконсульта, інспектора з охорони праці. Доручено підготувати в термін до 19 грудня 2014 року проект попередження працівників про їх наступне вивільнення з 20 лютого 2015 року в зв’язку із скороченням вищевказаних посад, з врахуванням можливості подальшого їх працевлаштування на інших вакантних посадах (в разі наявності їх в штатному розписі) на момент попередження і вивільнення працівників, які надати працівникам під їх підпис, в тому числі ОСОБА_3 (а. с. 10 т. 1).

19 грудня 2014 року ОСОБА_2 територіальним центром соціального обслуговування складено повідомлення № 327 про наступне звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності працівників на ім’я ОСОБА_3, яке не містить її підпису (а. с. 11 т. 1).

Також 19 грудня 2014 року ОСОБА_2 територіальним центром соціального обслуговування направлено повідомлення № 329 на адресу голови ППО ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування про погодження розірвання 20 лютого 2015 року трудових договорів із зазначеними громадянами (а. с. 151 т. 1).

31 грудня 2014 року профспілковим комітетом ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування направлено повідомлення на адресу директора центру ОСОБА_4 про надання згоди на розірвання трудових договорів в тому числі з ОСОБА_3 (а. с. 153 т. 1).

23 січня 2015 року ОСОБА_3 подала заяву на ім’я голови ППО ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування про виключення її з членів первинної профспілкової організації і припинення відрахування профвнесків з її заробітної плати з 23 січня 2015 року (а. с. 139, 140 т. 1).

27 січня 2015 року профспілковий комітет ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування направив повідомлення на ім’я ОСОБА_3 про те, що профспілковий комітет на своєму засіданні 27 січня 2015 року ухвалив рішення про її виключення із членів ППО ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування з 23 січня 2015 року та припинення відрахування з заробітної плати профспілкового внеску у розмірі 1 % (а. с. 137 т. 1).

Згідно довідки Боярської жіночої консультації від 11 лютого 2015 року № 167, ОСОБА_3 знаходиться на обліку із терміном вагітності 7 тижнів (а. с. 15 т. 1).

19 лютого 2015 року працівниками апарату управління ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування складено акт про те, що 19 лютого 2015 року ОСОБА_3 після її виходу з лікарняного було ознайомлено з листом № 50 від 16 лютого 2015 року щодо повторного пропонування їй посади соціального працівника відділення соціально-побутової адаптації в зв’язку зі скороченням її посади, однак від поставлення підпису про ознайомлення з листом ОСОБА_3 відмовилась (а. с. 202 т. 1).

Наказом ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування від 20 лютого 2015 року № 3-к припинено трудовий договір із ОСОБА_3 в зв’язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України із виплатою вихідної допомоги 2062,40 грн. ОСОБА_3 при ознайомленні з наказом вказала, що не згідна та заперечує у зв’язку з порушенням численних норм КЗпП України та залишення без уваги довідки від 11 лютого 2015 року № 167, яка зареєстрована та надана нею особисто директору ОСОБА_4 (а. с. 12 т. 1).

Згідно з довідкою ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування від 25 лютого 2015 року № 65, середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 складає 105,68 грн., вихідна допомога виплачена в розмірі 2062,40 грн. (а. с. 14 т. 1).

Як вбачається із листа Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району від 20 липня 2015 року № 664, ОСОБА_3 зверталась в жіночу консультацію 11 лютого 2015 року із встановленням діагнозу вагітність 6-7 тижнів, вузлова фіброміома матки, рекомендовано обстеження та «Д» облік по вагітності за місцем проживання. 11 лютого 2015 року була виписана довідка № 167 про строк вагітності за місцем вимоги (а. с. 230 т. 1).

Під час апеляційного перегляду рішення до суду було надано лист Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району від 09 вересня 2015 року № 789 про те, що дійсно 11 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернулася в жіночу консультацію зі скаргами на затримку менструації, за даними огляду та врахованих скарг встановлено діагноз вузлова міома матки, вагітність 6-7 тижнів. Лікар вважав недоцільним проведення УЗД на малому терміні та рекомендував одночасне проведення медичних досліджень з 11-13 тижня вагітності (згідно наказу МОЗ № 417). Повне обстеження, забір інших аналізів, та реєстрація цих аналізів не проводилася. 23 лютого 2015 року знову була оглянута лікарем гінекологом. З огляду на скарги, дані УЗД та аналізу крові неможливо підтвердити чи спростувати діагноз вузлова міома матки з порушенням менструального циклу або самовільний викидень в малому терміні на фоні гіпертонічного кризу.

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як вбачається із наведеної норми закону, поняття змін в організації виробництва і праці не вичерпується лише реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників. Власник або уповноважений ним орган вправі на свій розсуд вносити зміни до штатного розпису, в тому числі має право зменшити чисельність посад, здійснити звільнення працівників, одночасно прийнявши рішення про прийняття на роботу працівників іншого фаху і кваліфікації, чисельність інших посад.

Скорочення штату працівників окремих посад здійснено відповідачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01 березня 2014 року № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету», розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 березня 2014 року № 156-р «Про заходи щодо збалансування місцевих бюджетів у 2014 році в процесі їх виконання».

Таким чином, у ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування були передбачені законом підстави для скорочення окремих посад працівників.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо дотримання відповідачем порядку звільнення з роботи, колегія суддів враховує наступне.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Колегія суддів звертає увагу, що повідомлення № 327 про наступне звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності працівників на ім’я ОСОБА_3 від 19 грудня 2014 року не містить її підпису.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач звільнив з посади заступника директора з правових та кадрових питань ОСОБА_3, порушивши вимоги ст. 184 КЗпП України, яка забороняє звільнення вагітних жінок з роботи без працевлаштування, в тому числі і в зв’язку зі скороченням штату та чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується із такими висновками, виходячи із наступного.

Так, згідно довідки Боярської жіночої консультації від 11 лютого 2015 року № 167, ОСОБА_3 знаходиться на обліку із терміном вагітності 7 тижнів, зареєстровано у ОСОБА_2 територіальному центрі соціального обслуговування 20 лютого 2015 року за № 48 (а. с. 15 т. 1).

Обставин реєстрації довідки про стан вагітності позивача в системі діловодства ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування відповідачем не спростовано, оскільки протилежне доводиться доказами, наявними в матеріалах справи, а саме зазначеною довідкою.

Доводи апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи доказів щодо отримання безпосередньо директором відповідача довідки про вагітність та її обізнаності з текстом цієї довідки, стан вагітності позивача на час звільнення, а також точний час переривання вагітності не ґрунтуються до вимогах закону і відхиляються колегією суддів, оскільки, виходячи із наявності реєстраційної відмітки надходження довідки в системі діловодства відповідача, останній повинен був діяти, виходячи із наведених в довідці відомостей.

Колегія суддів ввідхиляє доводи апелянта, що ст. 184 КЗпП України захищає трудові права саме вагітних жінок та жінок, які мають дітей до трьох років, а оскільки на момент звернення з позовом вагітність позивача перервалася, до вказаної категорії осіб вона не відносилась і тому не мала підстав для звернення до суду.

Так, розглядаючи справи про поновлення на роботі, суд повинен виходити із дотримання порядку звільнення позивача, а не із оцінки належності його до пільгових категорій на момент розгляду справи.

Оскільки, виходячи із довідки від 11 лютого 2015 року № 167, ОСОБА_3 перебувала в стані вагітності, звільнення її відповідачем без працевлаштування не відповідає вимогам ч. 3 ст. 184 КЗпП України, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Таким чином висновки суду про поновлення позивача на посаді відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України в п. 19 від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв’язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).

Згідно вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зазначені вимоги судом першої інстанції були належним чином враховані та стягнуто із відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 лютого 2015 року по 11 серпня 2015 року в розмірі 10891,53 грн.

Не можна погодитися також із доводами апелянта про те, що в рішенні суду не зазначено, що сума, яка підлягає стягненню, не містить відомостей щодо прибуткового податку з громадян, справляння і оплата якого є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, оскільки на результати розгляду справи вони не впливають і дане питання може бути вирішене шляхом ухвалення додаткового рішення.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 серпня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 ніким не оскаржується і відтак не є предметом апеляційного перегляду.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

ОСОБА_5