Рішення

від 20.10.2015 по справі 349/1024/15-ц

РОГАТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 349/1024/15-ц

Провадження № 2/349/372/15

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 жовтня 2015 року м. Рогатин

Рогатинський районний суд Івано-Франківської області у складі

головуючого судді Рибія М. Г.,

секретар Мартиновська І. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ТзОВ «Українська транспортна група» до ОСОБА_1 про відшкодування завданої матеріальної шкоди ,

в с т а н о в и в:

ТзОВ «Українська транспортна група» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування завданої матеріальної шкоди в розмірі 102 054,00 грн.

В обґрунтування позову вказує, що 17.08.2014 року ОСОБА_1, який перебував на той момент в трудових відносинах з ТзОВ «Українська транспортна група», керуючи транспортним засобом Volvo FH, реєстраційний номер НОМЕР_1, з напівпричепом Schwarzmueller SPA 3/E, реєстраційний номер НОМЕР_2, які належать ТзОВ «Українська транспортна група» на праві власності, здійснюючи перевезення вантажу по маршруту Туреччина-Польща, у напрямку Роман-Сучава (Румунія), скоїв зіткнення з транспортним засобом IVECО, реєстраційний номер НОМЕР_3, що спричинило пошкодження вищезазначених транспортних засобів.

В судовому засіданні представник ТзОВ «Українська транспортна група», ОСОБА_2, позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовні заяві.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України суд проводить заочний розгляд справи.

Суд, заслухавши пояснення представника ТзОВ «Українська транспортна група», дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Так, на підставі копій наказу № 16/09/10 К від 16.09.2010 року про прийняття на посаду (а. с. 7) та наказу № 29/01/15 К2 від 29.01.2015 року про звільнення (а. с. 12), судом встановлено, що ОСОБА_1 працював водієм-експедитором в ТзОВ «Українська транспортна група» на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до копії письмового пояснення ОСОБА_1 від 28.08.2014 року та перекладених копій документів дорожнього відділу поліції муніципалітету Роман (дозволу на ремонт, підтвердження вилучення посвідчення водія, листа адресованого ТзОВ «Українська транспортна група») підтверджується факт вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди за участі ОСОБА_1

Відповідно до висновку № 210 експертного авто-товарознавчого дослідження від 07 вересня 2015 року вартість відновлювального ремонту вищезазначених транспортних засобів з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 102 054,00 грн. (а. с. 28-38).

На підтвердження обов'язку ОСОБА_1 в повному обсязі відшкодувати заподіяну шкоду позивач надав копію договору про повну матеріальну відповідальність від 16 вересня 2010 року (а. с. 8), наказ про призначення відповідального за транспортним засобом від 01 серпня 2014 року (а. с. 9), посадову інструкцію водія-експедитора (а. с. 10), копію акту приймання-передачі транспортного засобу (а. с. 62).

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Статтею 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;

8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Статтею 135-1 КЗпП України передбачено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснив, що, розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску) перевезення або застосування в процесі виробництва затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24.

Посада водія-експедитора до зазначеного переліку не відноситься. У ньому лишень передбачено посаду експедитора з перевезення вантажів, робота водія у цьому переліку також відсутня. Це означає, що водій-експедитор, з яким укладено відповідний договір, несе повну матеріальну відповідальність тільки за незабезпечення збереження вантажів, які передані йому для перевезення, а не за пошкодження транспортного засобу.

За таких обставин на відповідача не може бути покладена повна матеріальна відповідальність за заподіяння шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Статтею 60 ЦПК України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не надано доказів про наявність інших підстав для стягнення з відповідача шкоди в повному розмірі, передбачених ст. 134 КЗпП України.

Керуючись ст. ст. 208, 212-215, 224 ЦПК України,

в и р і ш и в:

В позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Рогатинський районний суд Івано-Франківської області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення може бути переглянуте Рогатинським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М. Г. Рибій