Ухвала

від 25.11.2015 по справі 349/1024/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 349/1024/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2573/2015

Категорія 34

Головуючий у 1 інстанції Рибій М. Г.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Вакарук В.М., Горейко М.Д.,

секретаря Драганчук У.М.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська транспортна група» до ОСОБА_2 про відшкодування завданої матеріальної шкоди за апеляційною скаргою представника ТзОВ «Українська транспортна група» на рішення Рогатинського районного суду від 20 жовтня 2015 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рогатинського районного суду від 20 жовтня 2015 року відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник Товариства з обмеженою відповідальністю ( далі ТзОВ) «Українська транспортна група» зазначає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом не взято до уваги той факт, що п.3 ч.1 ст. 134 КзпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. Не погоджується з тим, що на відповідача не може бути покладена повна матеріальна відповідальність за заподіяння шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Вважає що суд дійшов невірного висновку, оскільки працівники несуть повну відповідальність за майно та інші цінності, отримані ними під звіт на підставі довіреності або іншого разового документа.

Суд при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував всіх обставин справи, та фактично прийняв рішення не дослідивши усіх доказів по справі.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до наказу про прийняття на роботу № 16/09/10 К від 16.09.2010 р. ОСОБА_2 працював водієм-експедитором в ТзОВ «Українська транспортна група» і був звільнений з роботи наказом позивача від 29.01.2015 року.

ОСОБА_2, перебуваючи у трудових відносинах з позивачем 17.08.2014 року, керуючи транспортним засобом Volvo FM, реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом, які належать позивачу на праві власності, здійснював перевезення вантажу по маршруту Туреччина-Польща у напрямку Роман-Сучава (Румунія) вчинив зіткнення з іншим транспортним засобом IVECO, належним іншій особі, чим спричинив пошкодження цих транспортних засобів.

Зібраними доказами у справі стверджується факт вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди за участі ОСОБА_2

Відповідно до висновку № 210 експертного авто-товарознавчого дослідження від 07 вересня 2015 року вартість відновлювального ремонту вищезазначених транспортних засобів з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 102 054,00 грн. (а. с. 28-38).

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить стягнути з відповідачу заподіяну шкоду в повному розмірі на підставі ст.. 134 КЗпП України, вказуючи, що з ОСОБА_2 був укладений відповідно до ст.. 135-1 КЗпП України письмовий договір про прийняття на себе працівником повної матеріальної відповідальності від 16.09.2010 року (а.с.8).

На підтвердження обов'язку ОСОБА_2 в повному обсязі відшкодувати заподіяну шкоду позивач надав копію цього договору, наказ про призначення відповідального за транспортним засобом від 01 серпня 2014 року (а. с. 9), посадову інструкцію водія-експедитора (а. с. 10), копію акту приймання-передачі транспортного засобу (а. с. 62).

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Статтею 134 КЗпП України передбачено випадки, при наявності яких, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.

Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснив, що, розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску) перевезення або застосування в процесі виробництва затверджено постановою Державного комітету ОСОБА_3 Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної ОСОБА_3 Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24.

Суд першої інстанції оцінюючи доводи позивача та застосовуючи до даних правовідносин відповідні законодавчі акти, прийшов до обґрунтованого висновку, що посада водія-експедитора до зазначеного переліку не відноситься.

У даному переліку передбачено тільки посаду експедитора з перевезення вантажів, робота водія у цьому переліку також відсутня. Відповідно, водій-експедитор, з яким укладено відповідний договір, несе повну матеріальну відповідальність тільки за незабезпечення збереження вантажів, які передані йому для перевезення, а не за пошкодження транспортного засобу і на відповідача не може бути покладена повна матеріальна відповідальність за заподіяння шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ТзОВ «Українська транспортна група» відхилити.

Рішення Рогатинського районного суду від 20 жовтня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_4

ОСОБА_5