Ухвала

від 08.10.2015 по справі 810/1861/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2015 року м. Київ К/800/53739/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вимпел»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року

у справі № 810/1861/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вимпел»

до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вимпел» (далі - ТОВ «Вимпел»; позивач) звернулось до суду з позовом до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - Іванківська МДПІ Київської області ДПС; відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000522300 від 27 листопада 2012 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ТОВ «Вимпел», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну позапланову перевірку ТОВ «Вимпел» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість при господарських взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «УК Транссервіс» за період з 01 жовтня 2011 року по 31 жовтня 2011 року, за результатами якої складено акт № 604/22/32505124 від 23 листопада 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000522300 від 27 листопада 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 92 631,00 грн. (61 754,00 грн. - основний платіж; 30 877,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, названий акт індивідуальної дії залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення товариством пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої в ціні придбаних у ТОВ «УК Транссервіс» послуг з транспортного обслуговування за нікчемним правочином.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операції з придбання послуг (робіт) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідної операції належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про її обсяг та зміст.

При цьому варто враховувати, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість податкового кредиту первинною документацією покладено на платника-покупця послуг (робіт), оскільки саме він виступає суб'єктом, який обчислює кінцеву суму податку, що підлягає сплаті до бюджету.

В свою чергу, умовою достовірності доказів щодо придбаних послуг, зв'язку цих послуг з власною господарською діяльністю платника є, перш за все, конкретизація змісту, обсягу, результату таких послуг.

Як з'ясовано судами, на обґрунтування правомірності включення суми податку на додану вартість, сплаченої в ціні придбаних у ТОВ «УК Транссервіс» послуг з транспортного обслуговування, до складу податкового кредиту позивач посилався на наявність у нього відповідних акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкової накладної, платіжних доручень, банківських виписок.

Разом з тим, судовими інстанціями встановлено, що долучений товариством до матеріалів справи акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) не деталізований, містить узагальнену інформацію щодо змісту спірних послуг, а будь-яких інших документів, які б достеменно підтверджували зв'язок наданих контрагентом послуг з транспортного обслуговування з господарською діяльністю позивача, зокрема, тих, які б дали змогу встановити маршрут перевезення, вид транспорту, кількість перевезень, їх тривалість, дату, час, обумовленість ціни за отримані послуги тощо, останнім не представлено.

Наведені обставини в сукупності з іншими доказами, в тому числі щодо відсутності у контрагента ТОВ «Вимпел» технічних та технологічних можливостей надати спірні послуги, реєстрації ТОВ «УК Транссервіс» в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановленої особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні від його імені будь-яких первинних документів, свідчать про обґрунтованість висновку судів попередніх інстанцій про безпідставність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за проведеною з ТОВ «УК Транссервіс» операцією.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вимпел» відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.