Ухвала

від 20.10.2015 по справі 2а-2398/11/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року Справа № 876/4821/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.

суддів: Попка Я.С., Сеника Р.П.,

з участю секретаря судового засідання Мартинишина Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції в місті Івано - Франківську на постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року у справі за позовом приватного підприємства В«ПерламутрВ» до Державної податкової інспекції в місті Івано - Франківську про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В C Т А Н О В И В:

ПП В«ПерламутрВ» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську, та просить суд постановити рішення, відповідно до якого скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 15.07.2011 року №0000822301, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 414343,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 207172 грн. (всього 621515,00 грн.), і № НОМЕР_1, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 331474,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 165737,00 грн. (всього 497211,00 грн.).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року позов задоволено повністю.

Постанова мотивована тим, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону України В«Про оподаткування прибутку підприємствВ» , Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» , а також про нікчемність угод укладених ним з ТзОВ В«ФарексвейВ» , ТзОВ В«ТехстайлВ» і ТзОВ В«ФоджаВ» є помилковими, не ґрунтуються на вимогах законодавства і відповідач не надав належних доказів на їх підтвердження.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що під час проведення перевірки ПП В«ПерламутрВ» встановлено відсутність реальних поставок йому товарів (робіт, послуг) від ТзОВ В«ФарексвейВ» і ТзОВ В«ТехстайлВ» , що свідчить про те, що при укладенні між ними договорів сторони не мали мети настання їх реальних наслідків, в зв'язку з чим ці договори згідно з ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 цього Кодексу не створюють будь - яких правових наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Крім того, згідно з відповідями Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва встановлено, що неможливо провести зустрічну перевірку ТзОВ В«ТехстайлВ» щодо підтвердження господарських відносин з позивачем, відсутність ТзОВ В«ФакрексвейВ» за місцезнаходженням, а згідно з повідомленням Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в місті Києві встановлено порушення кримінальної справи за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України в частині створення фіктивного підприємства та за фактом підроблення документів юридичної особи ТзОВ В«ТехстайлВ» . Також апелянт зазначає, що всупереч вимогам Податкового кодексу України позивач не надав письмових пояснень з приводу фінансово-господарських відносин з ТзОВ В«ФарексвейВ» і ТзОВ В«ТехстайлВ» та документів, складених при їх проведенні. А посилання позивача на їх знищення не може братись до уваги, оскільки нормами податкового законодавства встановлено обов'язок платника податків відновити втрачені документи податкового і бухгалтерського обліку.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги і заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено те, що 15-21.06.2011 року працівники Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську провели документальну позапланову невиїзну перевірку ПП В«ПерламутрВ» з питань взаємовідносин з ТзОВ В«ФарексвейВ» , ТзОВ В«ТехстайлВ» і ТзОВ В«ФоджаВ» за період з 01.04.2008 року до 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт від 29.06.2011 року № 5100/23-1/23799460.

В акті перевірки зазначено про встановлення фактів порушення позивачем вимог п. п. 1.19, 1.21 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України В«Про оподаткування прибутку підприємствВ» , в результаті чого занижено податок на прибуток на 547676,33 грн., та п. 1.4 ст. 1, пп. пп. В«аВ» , В«бВ» , В«вВ» п. 6.4 ст. 6, пп. пп. В«аВ» , В«вВ» п. 6.5 ст. 6 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» , в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на 438141,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 15.07.2011 року № НОМЕР_2, яким ПП В«ПерламутрВ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 414343,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 207172 грн. (всього 621515,00 грн.), і № НОМЕР_1, яким ПП В«ПерламутрВ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 331474,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 165737,00 грн. (всього 497211,00 грн.).

Свої висновки податковий орган обґрунтовує тим, що не підтверджено наявність поставок позивачу товарів (робіт, послуг) від ТзОВ В«ФарексвейВ» , ТзОВ В«ФоджаВ» і ТзОВ В«ТехстайлВ» у період з 01.07.2009 року до 31.12.2009 року, в зв'язку з чим укладені між ними договори здійснені без мети настання реальних наслідків, отже, є нікчемними відповідно до п. п. 1, 5 ст. 203, п. п. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість зазначених висновків відповідача з наступних підстав.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України В«Про оподаткування прибутку підприємствВ» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України В«Про оподаткування прибутку підприємствВ» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до вимог пп.11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України В«Про оприбуткування прибутку підприємствВ» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Підпунктом 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України В«Про оподаткування прибутку підприємствВ» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» , податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» , право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом першої інстанції, з чим погоджується апеляційний суд, встановлено, що ненадання позивачем первинних документів на запит податкового органу обумовлене знищенням таких документів внаслідок пошкодження системи опалення, що підтверджується матеріалами справи.

Також судом першої інстанції вірно встановлено те, що первинні документи та реальність операції з ТзОВ В«ФарексвейВ» , ТзОВ В«ФоджаВ» і ТзОВ В«ТехстайлВ» у період з 01.07.2009 року до 31.12.2009 року досліджувались відповідачем під час здійснення планових перевірок позивача 09 грудня 2009 року та 4 березня 2001 року.

Цими перевірками встановлено те, що показники господарської діяльності позивача сформовані на підставі первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, що відображені в податкових деклараціях позивача за вказаний період, відповідають їх змісту.

Також судом першої інстанції вірно встановлено те, що і позивач і його контрагенти на час укладення спірних правочинів були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а спірна сума податкового кредиту відображена позивачем в розрізі контрагентів.

Суд першої інстанції вірно вказав на те, що відповідачем суду не надано доказів недостовірності відомостей відображених у вищевказаних актах планових перевірок позивача від 09.12.2009 року та 04.03.2011 року, не надано доказів притягнення до юридичної відповідальності посадових осіб податкової інспекції за внесення до акту перевірки неправдивих відомостей, і як наслідок є доведеним факт формування позивачем податкових показників валових витрат та податкового кредиту за 2008-2009 роки на підставі первинних бухгалтерських документів та документів податкового обліку.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується із правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в інформаційному листі № 1112/11/13-10 від 20.07.2010, а також з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України В«Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людиниВ» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Щодо нікчемності правочинів, що укладені між ПП В«ПерламутрВ» та його контрагентами ТзОВ В«ФарексвейВ» , ТзОВ В«ФоджаВ» і ТзОВ В«ТехстайлВ» апеляційним судом встановлено наступне.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року В«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ» , визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як зазначено в акті перевірки, правочини між ПП В«ПерламутрВ» та його контрагентами ТзОВ В«ФарексвейВ» , ТзОВ В«ФоджаВ» і ТзОВ В«ТехстайлВ» укладені без мети настання реальних наслідків.

В силу ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними тільки судом.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено факту нікчемності договорів, які укладалися між ПП В«ПерламутрВ» та його контрагентами, оскільки їх недійсність не встановлена законом, як і не доведено фіктивності таких правочинів.

Встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2015 року у вказаній справі зазначено те що, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження самих договорів укладених між позивачем та ТОВ В«ФарексвейВ» , ТОВ В«ТехстайлВ» та ТОВ В«ФоджаВ» та всіх первинних документів, пов'язаних з їх виконанням, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Як встановлено апеляційним судом первинні документи, у яких відображені господарські операції між позивачем та ТОВ В«ФарексвейВ» , ТОВ В«ТехстайлВ» та ТОВ В«ФоджаВ» знищенні внаслідок пошкодження системи опалення, що підтверджується матеріалами справи, однак реальність операції з ТзОВ В«ФарексвейВ» , ТзОВ В«ФоджаВ» і ТзОВ В«ТехстайлВ» у період з 01.07.2009 року до 31.12.2009 року досліджувались відповідачем під час здійснення планових перевірок позивача 09 грудня 2009 року та 4 березня 2001 року, під час яких було встановлено те, що показники господарської діяльності позивача сформовані на підставі первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, що відображені в податкових деклараціях позивача за вказаний період, відповідають їх змісту.

Враховуючи викладене апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення - рішення № НОМЕР_2 та №0000812301 від 15.07.2011 року є протиправними, а відтак їх слід скасувати.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і в повному обсязі встановив обставини справи, прийняв обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції в місті Івано - Франківську залишити без задоволення, а постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року у справі № 2а-2398/11/0970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

Судді Я.С. Попко

ОСОБА_1