Постанова

від 12.03.2019 по справі 2а-2398/11/0970

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

12 березня 2019 року

справа №2а-2398/11/0970

адміністративне провадження №К/9901/26013/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року у складі судді Остап'юк С.В.,

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року у складі суддів Хобор Р.Б., Попка Я.С., Сеника Р.П.,

у справі № 2а-2398/11/0970

за позовом Приватного підприємства "Перламутр"

до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

У С Т А Н О В И В :

22 липня 2011 року Приватне підприємство Перламутр (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 15 липня 2011 року за №0000822301, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 621 515 гривень, в тому числі штрафні санкції в сумі 207172 гривень та №0000812301, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 497 211 гривень, з мотивів безпідставності їх прийняття.

Розгляд справи здійснювався судами неодноразово, ухвала суду апеляційної інстанції, яка є предметом цього касаційного перегляду прийнята в порядку нового розгляду відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України.

07 жовтня 2011 року постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, повністю задоволений позов Підприємства, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення податкового органу від 15 липня 2011 року №0000812301 про визначення зобов'язань зі сплати податку на додану вартість в розмірі 497 211 гривень та №0000822301 про визначення зобов'язань з сплати податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 621 515 гривень, з мотивів правомірності формування витрат (валових витрат), податкового кредиту та помилкових висновків податкового органу щодо порушення позивачам вимог Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , Закону України Про податок на додану вартість , які діяли на момент виникнення спірних правовідносин та висновку про нікчемність угод укладених з Товариствами з обмеженою відповідальністю Фарексвей та Техстайл , внаслідок чого відсутні підстави для прийняття податкових повідомлень - рішень.

07 жовтня 2016 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Підприємства відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи шляхом відтворення частини акта перевірки, доводить, що суд апеляційної інстанції здійснюючи перегляд справи в процесі нового розгляду, виконуючи вказівки Вищого адміністративного суду України щодо дослідження договорів та всіх первинних документів, пов'язаних з їх виконанням, зобов'язав відновити втрачені документи, не зважаючи на законодавчу норму, яка покладає на платника податків такий обов'язок.

11 жовтня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу № 2а-2398/11/0970 з Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

07 листопада 2016 року Підприємством надане заперечення на касаційну скаргу податкового органу до Вищого адміністративного суду України, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

08 листопада 2016 року справа №2а-2398/11/0970 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

20 лютого 2018 року справа №2а-2398/11/0970 разом із матеріалами касаційної скарги К/9901/26013/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Підприємство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 23799460, перебуває на податковому обліку з 10 вересня 1996 року, є платником податку на додану вартість з 12 січня 2004 року.

Податковим органом у червні 2011 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань взаємовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю Фарексвей , Товариством з обмеженою відповідальністю Техстайл та Товариством з обмеженою відповідальністю Фоджа за період з 01 квітня 2008 року по 31 березня 2011 року, результати якої викладені в акті перевірки від 29 червня 2011 року №5100/23-1/23799460 (далі - акт перевірки).

Висновками акта перевірки не підтверджено наявність поставок позивачу товарів (послуг) від Товариств з обмеженою відповідальністю Фарексвей , Фоджа , Техстайл у у період з 01 липня 2009 року до 31 грудня 2009 року, чим обґрунтовано висновок про те, що правочини між позивачем та підприємствами постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків, а отже такі правовідносини є нікчемними, відповідно до пунктів 1, 2 статті 215, пунктів 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України.

Визновками акта перевірки податковим органом визначено порушення позивачем пункту 1.19, 1.21 статті 1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в сумі 547676, 33 гривень, а також порушення пункту 1.4 статті 1, підпунктів а , б , в пункту 6.4 статті 6, підпунктів а , в пункту 6.5 статті 6 Закону України Про податок на додану вартість , в результаті чого визначено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 438141 гривень.

15 липня 2011 року керівником податкового органу прийняті податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки за порушення вищеозначених норм. Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій наведені положенні пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Податковим повідомленням-рішенням №0000822301 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 414343 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 207172 грн.

Податковим повідомленням-рішенням №0000812301 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 331474 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 165737 грн.

Судами попередніх інстанцій здійснений буквальний та системний аналіз норм покладених податковим органом в основу збільшення податку на прибуток, податку на додану вартість, наведене визначення первинного документа, господарської операції в розумінні статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що в сукупності зумовило висновок про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відтак, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ненадання позивачем первинних документів на запит податкового органу обумовлене знищенням таких документів внаслідок пошкодження системи опалення, що підтверджується матеріалами справи.

Також встановлено те, що первинні документи та реальність операції з Товариствами з обмеженою відповідальністю "Фарексвей", "Фоджа" і "Техстайл" у період з 01 липня 2009 року до 31 грудня 2009 року досліджувались відповідачем під час здійснення планових перевірок позивача 09 грудня 2009 року та 4 березня 2011 року, якими встановлено те, що показники господарської діяльності позивача сформовані на підставі первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, що відображені в податкових деклараціях позивача за вказаний період, відповідають їх змісту.

Судами попередніх інстанцій встановлено наявність загальної та спеціальної право дієздатності у позивача та його контрагентів на час укладення спірних правочинів.

Оцінюючи спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій встановили те, що відповідачем суду не надано доказів недостовірності відомостей відображених у актах планових перевірок позивача від 09 грудня 2009 року та від 04 березня 2011 року, не надано доказів притягнення до юридичної відповідальності посадових осіб податкової інспекції за внесення до актів перевірок неправдивих відомостей, і як наслідок є доведеним факт формування позивачем податкових показників валових витрат та податкового кредиту за 2008-2009 роки на підставі первинних бухгалтерських документів та документів податкового обліку.

Оцінюючи доводи податкового органу щодо нікчемності правочинів, що укладені між Підприємством та його контрагентами, суди попередніх інстанцій здійснили системний аналіз положень частини першої статті 204, положень частини першої та частини другої статті 215, статті 216, статті 234, статей 626, 629 Цивільного кодексу України, пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", суди дійшли до висновку про відсутність доказів недійсності правочинів у межах спірних правовідносин.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що тільки суд визнає правочин недійсним, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Відповідачем не доведено факту нікчемності договорів, які укладалися між ПП "Перламутр" та його контрагентами, оскільки їх недійсність не встановлена законом, як і не доведено фіктивності таких правочинів.

Відсутність належних доказів, а саме рішень суду про недійсність правочинів унеможливлює прийняття позиції податкового органу про те, що правочини між Підприємством та його контрагентами Товариствами з обмеженою відповідальністю "Фарексвей", "Фоджа" і "Техстайл" укладені без мети настання реальних наслідків.

Суд визнає, що визнання актом податковим органом, як суб'єктом владних повноважень, порушення позивачем вимог статей 203, 215, 228 ЦК України, здійснене за межами компетенції податкового органу та у спосіб не передбачений законом.

Суд апеляційної інстанції, виконуючи вказівки Вищого адміністративного суду України викладені в ухвалі від 14 квітня 2015 року, висновувався на тому, що первинні документи, у яких відображені господарські операції між позивачем та ТОВ "Фарексвей", ТОВ "Техстайл" та ТОВ "Фоджа" знищенні внаслідок пошкодження системи опалення, що підтверджується матеріалами справи, однак реальність операції з ТзОВ "Фарексвей", ТзОВ "Фоджа" і ТзОВ "Техстайл" у період з 01 липня 2009 року до 31 грудня 2009 року досліджувались відповідачем під час здійснення планових перевірок позивача 09 грудня 2009 року та 4 березня 2011 року, якими встановлено те, що показники господарської діяльності позивача сформовані на підставі первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, що відображені в податкових деклараціях позивача за вказаний період, відповідають їх змісту.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що результатами попередніх актів перевірок підтверджена наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Здійснення позивачем господарських операцій, їх реальний характер, встановлено судами попередніх інстанцій, що доводить правомірність формування позивачем, як витрат, так і податкового кредиту по факту придбання товару (продукції), послуг та спростовує висновки податкового органу про податкові правопорушення покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень.

Відсутність підстав збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Неприйнятним є довід податкового органу про неможливість проведення звірки податковим органом з його контрагентом, з огляду на те, що зафіксований актом районної податкової інспекції факт неможливості проведення звірки посвідчує виключно цю обставино і жодним чином не впливає на склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що відповідачем касаційною скаргою не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, внаслідок чого у цій частині касаційна скарга є невмотивованою.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентами позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд вважає, що відсутність складу податкових правопорушень, покладених податковим органом в основу прийняття спірних податкових повідомлень - рішень доводить протиправність визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток, податку на додану вартість, застосування штрафних (фінансових) санкцій з цих податків і, як наслідок, унеможливлює прийняття позиції податкового органу про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року у справі № 2а-2398/11/0970 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер