Постанова

від 29.09.2015 по справі 2а-291/10/2670

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКоротких О.А., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Гриціва М.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника відповідача - Павлович Д.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (далі - Товариство) до державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (далі - ДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У січні 2010 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 20 липня 2009 року № 0000482200/05513, 12 серпня 2009 року № 0000482200/1/6025, 16 жовтня 2009 року № 0000482200/2/8163, 23 грудня 2009 року № 0000482200/3/10117.

На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що Хмельницька філія Товариства (далі - Філія) не може бути суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності та сплачувати перестрахувальні премії безпосередньо нерезидентам, тому головний офіс Товариства обрав існуючий порядок перерахування коштів за перестрахування на адресу перестраховиків-нерезидентів, коли сплату перестрахувальної премії здійснює головний офіс, а структурний підрозділ компенсує йому ці кошти за окремим розпорядженням шляхом перерахування вказаної суми на рахунок головного офісу в межах внутрішніх розрахунків.

Вважає, що зменшення Філією валових доходів від страхової діяльності на суми коштів, перерахованих головному офісу Товариства на перестрахування, здійснено відповідно до вимог Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР).

Нормативні витрати на ведення справ, суми яких визначенні в акті перевірки, відносяться до страхового платежу і є його частиною, а отже, є доходом. Повернення страхувальнику страхових платежів за період, що залишився до закінчення дії договору, не змінює правової та економічної суті такої частини страхових платежів.

Суди встановили, що ДПІ провела виїзну планову перевірку Філії з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2006 року по 31 березня 2009 року, про що складено акт від 6 липня 2009 року № 6070/22-0/25803941, згідно з яким встановлено порушення Товариством:

- підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток від страхової діяльності на суму 1708 грн;

- підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова, на суму у розмірі 392 грн.

На підставі зазначеного акта ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 20 липня 2009 року № 0000482200/0/5513, яким Товариству визначено суму зобов'язання з податку на прибуток страхових організацій у розмірі 3150 грн, а саме: 2100 грн - основний платіж та 1050 грн - штрафні (фінансові) санкції.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 21 травня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року, позов задовольнив виходячи із того, що оскільки Філія здійснює свою діяльність від імені юридичної особи та в межах повноважень, встановлених Товариством, вона має право здійснювати перестрахування як структурний підрозділ і у зв'язку з цим має право зменшувати свій валовий доход від страхової діяльності, Товариство як юридична особа свій валовий дохід від страхової діяльності не зменшувало.

Встановлені законом для філій юридичної особи-страховика обмеження щодо можливості безпосереднього перерахування ними платежів перестраховикам нерезидентам не може бути перешкодою для зменшення суми валових доходів, якщо страховиком проведено перестрахування за укладеними філіями договорами за рахунок отриманих ними за цими договорами страхових платежів.

Суди попередніх інстанцій також дійшли висновку, що витрати на ведення справ, суми яких визначені в акті перевірки, відносяться до страхового платежу і є його частиною, а отже, є доходом від страхової діяльності, оскільки припинення дії договору страхування та повернення страхувальнику страхових платежів за період, що залишився до закінчення дії договору, не змінює правової та економічної суті такої частини страхових платежів, як відрахування нормативних витрат на ведення справи.

Вищий адміністративний суд України постановою від 29 січня 2015 року рішення суду апеляційної інстанції скасував, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про скасування зазначених податкових повідомлень-рішень в частині визначення Філії суми податкового зобов'язання з податку на прибуток страхових організацій у розмірі 1708 грн за основними платежами та 854 грн за штрафними (фінансовими) санкціями скасував та прийняв у цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовив, в іншій частині постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, Товариство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме підпунктів 7.2.1 та 7.2.3 пункту 7.2 Закону № 334/94-ВР . На обґрунтування заяви додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 1 листопада та 10 травня 2006 року, 5 квітня 2007 року, 27 лютого 2008 року, 16 вересня 2009 року, 22 червня 2010 року, 29 березня, 13 вересня та 25 жовтня 2011 року, 30 жовтня 2012 року, 11 квітня 2013 року, 14 січня, 4 березня, 11 червня 2014 року, а також постанов Вищого господарського суду України від 18 серпня 2003 року та 31 травня 2005 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Просить скасувати рішення Вищого адміністративного суду України та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду міста Києва та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява Товариства не підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, у рішеннях Вищого адміністративного суду України та Вищого господарського суду України , копії яких надано Товариством на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, ці суди дійшли висновку про правомірність зменшення страховою компанією валових доходів на суму страхових внесків, які передані юридичній особі у перестрахування, а встановлені законом для філій юридичної особи-страховика обмеження щодо можливості безпосереднього перерахування ними платежів перестраховикам-нерезидентам не можуть бути перешкодою для такого зменшення, оскільки страховиком проведено перестрахування за укладеними філіями договорами за рахунок отриманих ними за цими договорами страхових платежів.

У цих рішеннях також ідеться про те, що сума коштів у вигляді компенсації нормативних витрат на ведення справи, яка утримується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування, є страховим платежем, який сплачує страхувальник при укладанні договору страхування, а тому не може змінювати своє призначення та включатись до складу доходу від іншої діяльності, ніж страхова.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, скасувавши рішення суду апеляційної інстанції та частково скасувавши рішення суду першої інстанції, відмовив у задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень стосовно визначення Філії суми податкового зобов'язання з податку на прибуток страхових організацій у розмірі 1708 грн за основними платежами та 854 грн за штрафними (фінансовими) санкціями виходячи із того, що Філія неправомірно зменшувала свій валовий дохід від страхової діяльності внаслідок перерахування платежів головному офісу страхової компанії для здійснення останньою перестрахування за укладеними у Філії договорами з нерезидентами.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цих норм матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Питання оподаткування страхової діяльності врегульовано пунктом 7.2 статті 7 Закону № 334/94-ВР.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 334/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що дохід від страхової діяльності юридичних осіб-резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується: за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону; за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

Для цілей оподаткування страхової діяльності як оподатковуваний дохід слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Зазначена норма не передбачає можливості зменшення оподатковуваного доходу на суму страхових платежів, сплачених страховиком за договорами перестрахування з нерезидентом.

Така редакція зазначеної статті чинна з 30 липня 2004 року. У редакції, чинній до 30 липня 2004 року, оподатковуваним доходом для цілей оподаткування страхової діяльності вважалася сума валових внесків, одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами (крім договорів страхування життя), зменшених на суму сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентом та сплачених за договорами перестрахування з нерезидентом у тому ж податковому періоді.

Оскільки у справі, що розглядається, Філія зменшувала свій валовий дохід від страхової діяльності внаслідок перерахування платежів головному офісу Товариства для здійснення останньою перестрахування за укладеними у Філії договорами з нерезидентами протягом періоду з 1 липня 2006 року по 31 березня 2009 року, то висновок суду касаційної інстанції про безпідставність такого зменшення є правильним.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначеної норми матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 3 жовтня 2011 року (справа № 21-188а11).

Вирішуючи питання щодо усунення розбіжностей у застосуванні касаційними судами норм права, що регулюють питання оподаткування нормативних витрат на ведення справи, які відраховуються у разі дострокового припинення дії договору страхування, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 334/94-ВР якщо страховик одержує доходи із джерел інших, ніж ті, що визначені у підпункті 7.2.1 цього пункту, такі доходи оподатковуються за ставкою, встановленою пунктом 10.1 статті 10 зазначеного Закону.

Підпунктом 10.1 статті 10 Закону № 334/94-ВР встановлено ставку податку у розмірі 25 відсотків для оподаткування прибутку платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи.

Статтею 28 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР) передбачено підстави та наслідки припинення дії договору страхування.

Так, у разі припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

Згідно зі статтею 10 Закону № 85/96-ВР страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - це плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сума коштів, яка відраховується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування на компенсацію нормативних витрат на ведення справи, є складовою страхового платежу, який сплачує страхувальник при укладанні договору страхування, а отже, відноситься до доходу, одержаного від страхової діяльності, який оподатковується за ставками, встановленими підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 334/94-ВР.

Отже, у цій частині висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах та Судової палати господарських справах Верховного Суду України у постанові від 2 грудня 2014 року (№ 21-508а14).

За таких обставин, оскільки у справі, що розглядається, касаційний суд правильно застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин, у задоволенні заяви Товариства слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.А. Коротких Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік М.І. Гриців А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.В. Кривенда В.В. Кривенко В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.І. Потильчак О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький І.Б. Шицький