Постанова

від 22.10.2015 по справі 911/1825/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2015 р. Справа№ 911/1825/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Мартиновський О.В. , дов. №01/09/2015-2 від 01.09.2015р.

від відповідача: не з'явились

третя особа-1: не з'явився, від третьої особи -1: не з'явились

третя особа-2: не з'явився, від третьої особи -2: ОСОБА_3, дов. №1387 від 25.09.2015р.

третя особа-3: не з'явився, від третьої особи -3: не з'явились

третя особа-4: не з'явився, від третьої особи -4: не з'явились

третя особа-5: не з'явився, від третьої особи -5: не з'явились

третя особа-6: не з'явився, від третьої особи -6: не з'явились

третя особа-7: не з'явився, від третьої особи -7: ОСОБА_4, дов. №2-1708 від 03.07.2015р.

третя особа-8: не з'явився, від третьої особи -8: не з'явились

третя особа-9: не з'явився, від третьої особи -9: не з'явились

від третьої особи -10: не з'явились

від третьої особи-11: ОСОБА_5, дов. б/н від 10.06.2015р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРУНА АГРО» на рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2015р.

у справі № 911/1825/15 (суддя Заєць Д.Г.)

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма

«Світанок»

до Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської

області в особі Реєстраційної служби Васильківського

міськрайонного управління юстиції Київської області

треті особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору

ОСОБА_6 (третя особа-1), ОСОБА_7 (третя особа-2),ОСОБА_8 (третя особа-3), ОСОБА_9 (третя особа-4),ОСОБА_10 (третя особа-5), ОСОБА_11 (третя особа-6), ОСОБА_12 (третя особа-7), ОСОБА_13 (третя особа-8), ОСОБА_14(третя особа-9), Управління Держземагентства у Васильківському районі (третя особа-10), Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРУНА АГРО» (третя особа-11)

про визнання права оренди земельних ділянок та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

ВСТАНОВИВ:

Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Світанок» звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області в особі - Реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області, за участю третіх осіб: 1) ОСОБА_6; 2) ОСОБА_7; 3) ОСОБА_8; 4) ОСОБА_9; 5) ОСОБА_10; 6) ОСОБА_11; 7) ОСОБА_12; 8) ОСОБА_13; 9) ОСОБА_14; 10) Управління Держземагентства у Васильківському районі; 11) Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРУНА АГРО» про визнання права оренди земельних ділянок та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.05.2015р. у справі № 911/1825/15 позов задоволено (у редакції викладеній у вступній та резолютивній частині рішення від 27.05.2015 в п.2-21).

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРУНА АГРО" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Скаржник зазначає, що договори оренди землі припиняють свою дію після закінчення строку, який розпочався з моменту їх укладення, а не з моменту їх державної реєстрації, оскільки державна реєстрація вказує на чинність договорів (набрання юридичної сили) і не може змінювати момент їх укладення.

На думку апелянта договори оренди землі не пройшли державну реєстрацію у порядку встановленому законом, таким чином усі 10 договорів оренди землі, які були зареєстровані в період з червня 2012р. по грудень 2012р. включно в управлінні Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області не набрали чинності.

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРУНА-АГРО" звертає увагу на порушення норм процесуального права місцевим господарським судом, а саме підвідомчість справи, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Скаржник не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що моментом укладання договорів оренди земельних ділянок є дата їхньої державної реєстрації, оскільки відповідно до положень договорів оренди землі та Закону України «Про оренду землі» в момент державної реєстрації набирає чинності договір, укладення якого вже відбулося і така реєстрація не може змінювати момент укладання договору.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРУНА АГРО" 18.06.2015р. передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Самсін Р.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався, розгляд справи у відповідності до ст.77 ГПК України відкладався, останній раз на 22.10.2015р.

Позивач, згідно з поданими до суду 15.09.2015 року додатковими поясненнями, проти доводів апеляційної скарги заперечує та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач у поясненнях на апеляційну скаргу, поданих до суду 03.07.2015 року, підтримав апеляційну скаргу ТОВ «МАРУНА АГРО», просив її задовольнити, скасувати рішення суду та прийняти нове про відмову в позові.

Від третьої особи ОСОБА_12 надійшли пояснення до суду 14.07.2015р. та 15.07.2015р., в яких остання просить рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

13.08.2015р. від третьої особи -10 Управління Держземагенства у Васильківському районі надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність його представника, а при розгляді справи покладаються на розсуд суду.

30.09.2015р. та 22.10.2015р. від представника третьої особи ОСОБА_7 - ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення, в яких останній просить оскаржуване рішення скасувати, а в позові відмовити.

22.10.2015 року від представника апелянта надійшли пояснення у справі, в яких останній зазначає, що у відповідача не було перешкод для здійснення державної реєстрації права оренди земельної ділянки за ТОВ «Маруна Агро», а тому відповідач не порушив і не міг порушити права позивача на оренду земельних ділянок.

Від представника третьої особи ОСОБА_4 15.09.2015 року, представника третьої особи ОСОБА_3 30.09.2015 року та 22.10.2015 року, від апелянта 22.10.2015 року надійшли клопотання про припинення провадження у справі.

У задоволенні зазначених клопотань про припинення провадження у справі колегією суддів було відмовлено з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

Представник третьої особи-11 в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.10.2015р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.10.2015р. заперечував проти доводів третьої особи-11, викладених в апеляційній скарзі, просив її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представники третьої особи-2 та 7 в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.10.2015р. підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове про відмову в позові.

Представник відповідача, третьої особи 10, треті особи -1,2,3,4,5,6,7,8,9, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду, в судове засідання апеляційної інстанції 22.10.2015р. не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, від третіх осіб-2 та 7 присутні представники, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянуту справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Як вбачається та підтверджується матеріалами справи, між Приватним сільськогосподарським підприємством «Лосятинське», правонаступником якого є Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Світанок" було укладено договори оренди земельних ділянок з орендодавцями (треті особи 1-9) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Лосятинської сільської ради Васильківського району Київської області, а саме:

- Договір оренди землі №235 від 4 березня 2010 року (далі - Договір оренди землі1), який укладено між ПCП «Лосятинське» та ОСОБА_6 строком на 5 років, за яким орендарю передана в оренду земельна ділянка загальною площею 2,85 га, кадастровий номер НОМЕР_1, та який зареєстровано Управлінням Держкомзему у Васильківському районі 29 серпня 2012 року, реєстраційний номер договору оренди 322140004002961;

- Договір оренди землі №024 від 19 січня 2010 року (далі - Договір оренди землі 2), який укладено між ПCП «Лосятинське» та ОСОБА_7 строком на 5 років, за яким орендарю передана в оренду строком на 5 років земельна ділянка загальною площею 2,45 га, кадастровий номер НОМЕР_2, та який зареєстровано Управлінням Держкомзему у Васильківському районі 17 липня 2012 року, реєстраційний номер договору оренди 322140004002798;

- Договір оренди землі №135 від 9 лютого 2010 року (далі - Договір оренди землі 3), який укладено між ПCП «Лосятинське» та ОСОБА_8 строком на 5 років, за яким орендарю передана в оренду земельна ділянка загальною площею 2,45 га, кадастровий номер НОМЕР_3, та який зареєстровано Управлінням Держкомзему у Васильківському районі 4 жовтня 2012 року, реєстраційний номер договору оренди 322140004003186;

- Договір оренди землі №081 від 1 лютого 2010 року (далі - Договір оренди землі 4), який укладено між ПCП «Лосятинське» та ОСОБА_9 строком на 5 років, за яким орендарю передана в оренду земельна ділянка загальною площею 2,45 га, кадастровий номер НОМЕР_4, та який зареєстровано Управлінням Держкомзему у Васильківському районі 13 червня 2012 року, реєстраційний номер договору оренди 322140004002510;

- Договір оренди землі №081/1 від 1 лютого 2010 року (далі - Договір оренди землі 5), який укладено між ПCП «Лосятинське» та ОСОБА_9 строком на 5 років, за яким орендарю передана в оренду земельна ділянка загальною площею 2,45 га, кадастровий номер НОМЕР_5, та який зареєстровано Управлінням Держкомзему у Васильківському районі 28 грудня 2012 року, реєстраційний номер договору оренди 322140004004590;

- Договір оренди землі №423 від 30 липня 2010 року (далі - Договір оренди землі 6), який укладено між ПCП «Лосятинське» та ОСОБА_10 строком на 5 років, за яким орендарю передана в оренду земельна ділянка загальною площею 2,45 га, кадастровий номер 3221484600:06:005:0015, та який зареєстровано Управлінням Держкомзему у Васильківському районі 27 червня 2012 року, реєстраційний номер договору оренди 322140004002670;

- Договір оренди землі №234 від 4 березня 2010 року (далі - Договір оренди землі 7), який укладено між ПCП «Лосятинське» та ОСОБА_11 строком на 5 років, за яким орендарю передана в оренду земельна ділянка загальною площею 2,4400 га, кадастровий номер НОМЕР_6, який зареєстровано Управлінням Держкомзему у Васильківському районі 29 серпня 2012 року, реєстраційний номер договору оренди 322140004002954;

- Договір оренди землі №297 від 19 березня 2010 року (далі - Договір оренди землі 8), який укладено між ПCП «Лосятинське» та ОСОБА_12 строком на 5 років, за яким орендарю передана в оренду земельна ділянка загальною площею 4,91 га, кадастровий номер НОМЕР_7, та який зареєстровано Управлінням Держкомзему у Васильківському районі 28 грудня 2012 року, реєстраційний номер договору оренди 322140004004597;

- Договір оренди землі №229/1 від 13 серпня 2010 року (далі - Договір оренди землі 9), який укладено між ПCП «Лосятинське» та ОСОБА_13 строком на 5 років, за яким орендарю передана в оренду земельна ділянка загальною площею 2,45 га, кадастровий номер НОМЕР_8, та який зареєстровано Управлінням Держкомзему у Васильківському районі 29 серпня 2012 року, реєстраційний номер договору оренди 322140004002993;

- Договір оренди землі №010 від 5 січня 2010 року (далі - Договір оренди землі 10), який укладено між ПCП «Лосятинське» та ОСОБА_14 строком на п'ять років, за яким орендарю передана в оренду земельна ділянка загальною площею 2,45 га, кадастровий номер НОМЕР_9, та який зареєстровано Управлінням Держкомзему у Васильківському районі 17 липня 2012 року, реєстраційний номер договору оренди 322140004002805.

04.02.2013р. було проведено Загальні збори Учасників Приватного сільськогосподарського товариства "Лосятинське", оформлені Протоколом № 04/02/13 та на яких було прийнято рішення про припинення Приватного сільськогосподарського товариства "Лосятинське" шляхом приєднання до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок".

Державним реєстратором внесено запис про припинення юридичної особи - Приватного сільськогосподарського товариства "Лосятинське" (запис № №13561120006002927 від 25.12.2013р.), у зв'язку з проведенням реорганізації шляхом приєднання до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок".

Таким чином до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок" перейшли права та обов'язки за договорами оренди землі згідно Передавального акту від 24.05.2013 року, затвердженого Протоколом № 24/05/13 Загальних зборів Учасників Приватного сільськогосподарського товариства "Лосятинське" від 24.05.2013 року та Рішенням власника Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок" № 24-05/13-3 від 24.05.2013 року та Додатку № 11 до вказаного Передавального акту.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Отже, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру та відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Світанок" є правонаступником Приватного сільськогосподарського товариства "Лосятинське" , яке припинилось у зв'язку з його реорганізацією шляхом приєднання.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2010 року Приватним сільськогосподарським товариством "Лосятинське" були укладені договори оренди земельних ділянок, внаслідок яких ПСП «Лосятинське» набуло право користування земельними ділянками з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14.

Відповідні договори оренди земельних ділянок були зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку після їх укладення.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з копій витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копій договорів оренди землі, укладених між ТОВ «Маруна Агро» та третіми особами 1-9, інформаційних довідок, Реєстраційною службою Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було здійснено державну реєстрацію іншого речового права (права оренди земельної ділянки) за ТОВ «Маруна Агро» на спірні земельні ділянки, які на момент прийняття рішень про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень перебували та на даний час продовжують перебувати в оренді позивача на підставі чинних Договорів оренди землі 1-10, укладених з третіми особами ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14.

Зазначені дії відповідача призвели до виникнення даного спору і спонукали позивача звернутися до господарського суду першої інстанції з позовом про визнання за ним право оренди за договорами оренди землі, укладеними з третіми особами: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, та скасувати здійснену державну реєстрацію речових прав на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРУНА АГРО" за вищенаведеними договорами.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є визнання права користування земельними ділянками.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач вчиняючи дії з державної реєстрації спірних договорів оренди, порушив право позивача на оренду спірних земельних ділянок.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 5 ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договорів оренди землі 1-10) визначено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно п. 8 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (ст.ст. 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України тощо). Згідно із ст.ст. 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Отже, на виконання приписів п. 8 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року, для об'єктивного вирішення даного спору по суті, суду необхідно правильно визначити момент вчинення спірних договорів оренди землі.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта стосовно того, що договори оренди землі припиняють свою дію після закінчення строку, який розпочався з моменту їх укладення, а не з моменту їх державної реєстрації, оскільки державна реєстрація вказує на чинність договорів (набрання юридичної сили) і не може змінювати момент їх укладення та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Для виникнення орендних правовідносин потрібен такий обов'язковий елемент як можливість користування орендарем земельною ділянкою відповідно до умов договору.

Якщо володіння річчю виникає після отримання земельної ділянки, то згідно з умовами договорів оренди землі користування земельною ділянкою орендарем наступає лише після державної реєстрації договору оренди землі та набрання ним чинності, відповідно до умов договорів оренди землі, орендар земельної ділянки зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку. Згідно умов договорів між ПСП «Лосятинське» та третіми особами, договори набирають чинності після їх державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України, договір набирає чинності з моменту його укладення.

Приписами ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України встановлено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Таким чином, ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України містить спеціальну норму щодо моменту укладення договору, яка розповсюджується на договори оренди землі, яка пов'язує юридичний факт укладення договору з вчиненням певної, визначеної законодавством дії.

Момент вчинення (укладення) договору оренди землі визначено ст. 18 Закону України "Про оренду землі"(в редакції на момент укладення договорів оренди), згідно з якою договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Нормами ст. 18 Закону України "Про оренду землі" та ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України для укладення договору оренди землі необхідне не лише підписання договору оренди землі з наступною передачею відповідної земельної ділянки по акту приймання-передачі орендареві, але вчинення державної реєстрації відповідного договору, лише після якої договір оренди набуває чинності.

При цьому колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта, в обґрунтування своїх доводів в даній справі, на позицію Верховного Суду України у справі №6-162ц13, оскільки предметом спору при розгляді справи №6-162ц13 було визначення моменту укладення договору, а не строку дії договору, тому постанова ВСУ у справі №6-162ц13 прийнята не у подібних правовідносинах.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до абз. 1 п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції Закону від 11 лютого 2010 року № 1878-VI, з урахуванням змін, внесеними згідно із Законом № 4152-VI від 9 грудня 2011 року), встановлено, що до 01.01.2013 року державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, в 2012 році у Білоцерківському районі Київської області територіальним органом земельних ресурсів було Управління Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області.

Таким чином, згідно абз. 1 п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції Закону від 11.02.2010 року № 1878-VI, з урахуванням змін, внесеними згідно із Законом № 4152-VI від 9 грудня 2011 року) до 01.01.2013 року до компетенції Управління Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області як територіального органу земельних ресурсів, було віднесено державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2011 року за № 974 "Про утворення територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів" утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів за переліком згідно з додатком 1, та реорганізовано територіальні органи Державного комітету із земельних ресурсів шляхом приєднання до новоутворених територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів за переліком згідно з додатком 2.

Переліком територіальних органів Держземагентства, які утворюються шляхом реорганізації (додаток 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.2011 року за № 974) передбачено реорганізацію Управління Держкомзему у Білоцерківському районі шляхом приєднання до утворюваного Управління Держземагенства у Білоцерківському районі.

Прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.2011 року за № 974 не має наслідком "автоматичне" припинення Управління Держкомзему у Білоцерківському районі, як суб'єкта права, а лише є правовою підставою для його реорганізації шляхом приєднання, яка (реорганізація) закінчується в день внесення державним реєстратором у ЄДР запису про його припинення як юридичної особи.

Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів

Факт продовження Управлінням Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області здійснення повноважень та функцій у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення Держземагенства та його територіального органу у Білоцерківському районі Київської області підтверджується здійсненою у 2012 році державною реєстрацією Договорів оренди землі між правопопердником позивача та третіми особами (орендодавцями), на яких проставлено відбиток та запис про їх державну реєстрацію, підписано реєстратором та скріплено печаткою Управління Держкомзему у Білоцерківському районі.

Судовою колегією встановлено, що Державна реєстрація вищезазначених договорів оренди землі не скасована, здійснена Управлінням Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області у відповідності до вимог законодавства, яке було чинним на дату відповідної реєстрації, чим підтверджується правомірність здійсненої зазначеним органом державної реєстрації договорів оренди землі.

Отже, Управління Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області, як територіальний орган земельних ресурсів, мало законні підстави, які визначені абз. 1 п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції Закону від 11 лютого 2010 року № 1878-VI, з урахуванням змін, внесених згідно із Законом № 4152-VI від 9 грудня 2011 року), для здійснення у 2012 році державної реєстрації договорів оренди землі між фізичними особами-власниками землі та ПСП «Лосятинське», правонаступником якого є позивач у справі - ПСП "Агрофірма "Світанок".

Також, колегія суддів зазначає, що відповідні договори оренди землі, станом на момент розгляду справи, у судовому порядку не визнані недійсними, не розірвані, строк їх дії не закінчився, реєстрація зазначених договорів не скасована у судовому порядку.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Також, апеляційний суд зазначає, що до 25.03.2015 року чинним законодавством України не було врегульовано особливості державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на які виникло та оформлено в установленому порядку до 01.01.2013 року.

Дане питання регламентується Законом № 247-VIII від 05.03.2015 року (набув чинності 25.03.2015 року, тобто, після здійсненої відповідачем оспорюваної державної реєстрації), яким Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" доповнено ст. 42, згідно зазначеної статті, державна реєстрація похідного речового права на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, право власності на яку виникло та оформлено в установленому порядку до 01.01.2013 року, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав) на підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поданої власником чи набувачем відповідного похідного права, або уповноваженою ними особою, з урахуванням положень ст. 16 цього Закону.

Оскільки, принцип юридичної визначеності є невід'ємною складовою частиною верховенства права, судова колегія констатує, що через відсутність закону, яким було врегульовано особливості державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення та механізм реалізації права, позивач не мав можливості, а тому і не був зобов'язаний, звертатися до реєстраційної служби для реєстрації його права на спірні земельні ділянки.

Що стосується моменту переходу майнових прав ПСП «Лосятинське» до позивача у справі - ПСП "Агрофірма "Світанок" на спірні земельні ділянки, які посвідчені зареєстрованими договорами оренди землі, то в даному аспекті колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 140 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік випадків припинення прав на землю і не передбачає припинення права на земельну ділянку внаслідок реорганізації юридичної особи, зокрема ПСП «Лосятинське» шляхом приєднання до ПСП "Агрофірма "Світанок".

В аспекті переходу майнових прав до правонаступника внаслідок реорганізації, не може бути застосовано положення ст. 182 Цивільного кодексу України, оскільки, дана норма не регулює питання переходу прав у випадку реорганізації юридичної особи.

Реорганізація є спеціальним випадком переходу прав від однієї юридичної особи до іншої, який врегульовано спеціальними нормами законодавства, що визначають момент переходу прав при реорганізації.

Тому, при вирішенні даного спору застосуванню підлягають спеціальні норми, які визначені ст. 108 Цивільного кодексу України та ст. 59 Господарського кодексу України.

Згідно до ч. 1 ст. 108 Цивільного кодексу України, перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.

Нормами ч. 2 ст. 108 Цивільного кодексу України, у разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Приписами ч. 5 ст. 59 Господарського кодексу України, у разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Таким чином судова колегія дійшла висновку, що у разі реорганізації право оренди на земельну ділянку переходить відповідно до спеціальних норм закону про реорганізацію згідно ч. 2 ст. 108 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 59 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 108 Цивільного кодексу України, після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 108 Цивільного кодексу України, передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Підписані головою і членами комісії з припинення юридичної особи та затверджені учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи, примірники передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, за місцем її державної реєстрації, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи - правонаступника, за місцем її державної реєстрації.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 108 Цивільного кодексу України комісією з припинення ПСП «Лосятинське» складено Передавальний акт, який затверджено відповідно до чинного законодавства України.

Отже, згідно ст. 108 Цивільного кодексу України до ПСП "Агрофірма "Світанок" перейшли права та обов'язки за договорами оренди землі, відповідно Передавального акту від 24.05.2013 року, затвердженого Протоколом № 24/05/13 Загальних зборів Учасників ПСП «Лосятинське» від 24.05.2013 року та Рішенням власника ПСП "Агрофірма "Світанок" № 24-05/13-3 від 24.05.2013 року та Додатку № 11 до вказаного Передавального акту.

Як вже зазначалось, від представника третьої особи ОСОБА_4 15.09.2015 року, представника третьої особи ОСОБА_3 30.09.2015 року та 22.10.2015 року, від апелянта 22.10.2015 року надійшли клопотання про припинення провадження у справі.

Колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотань про припинення провадження у справі з огляду на наступне.

Відповідно до п. 14 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 року "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або зазначено, що спір вирішується в судовому порядку, господарському суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру спірних правовідносин. Необхідно мати на увазі, що Господарським процесуальним кодексом не передбачено можливості об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу - відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно п. 4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Зокрема, провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що справа зі спору непідвідомча господарському суду (ст. 12 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з характеру спірних правовідносин, вони не є відносинами публічно-правового характеру, оскільки, в даному випадку позивач, звертаючись із даним позовом до суду має намір захистити своє порушене право (право оренди), тобто, відповідач, вчиняючи дії з державної реєстрації договорів оренди землі, порушив на думку позивача, право позивача на оренду спірних земельних ділянок.

Предметом спору у справі є право користування (право оренди) спірними земельними ділянками, відновлення порушеного права зі сторони третьої особи, яка, як і позивач, на підставі рішень владних органів претендує на користування землею. Тобто, між даними особами існує спір про право, що в свою чергу виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.12.2007 року № 21-2092во07, від 05.12.2006 року № 21-836во06 та від 15.04.2008 року № 21-395во07.

Щодо доводів скаржника про підвідомчість даного спору господарському суду, то зазначене питання має досліджуватися в аспекті способів захисту порушеного права позивача, на що колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

На відміну від порушення права, невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб'єктивного цивільного права, зокрема, на право оренди земельною ділянкою (узагальнення Верховного Суду України у листі від 01.04.2014 року "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України").

В позовній заяві позивач обґрунтовує позовні вимоги саме невизнанням відповідачем його прав оренди на спірні земельні ділянки, а не порушенням права володіння, що має принципове значення для вирішення справи.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що оспорювана державна реєстрація не скасовує здійснену Управлінням Держкомзему у Білоцерківському районі реєстрацію договорів оренди землі (укладених з третіми особами - орендодавцями), не призводить до вибуття спірних земельних ділянок із правомірного та законного володіння та користування позивача, жодним чином не припиняє дію договорів оренди землі, які зареєстровані відповідно до закону та які продовжують бути чинними і після оспорюваної державної реєстрації, яка здійснена відповідачем.

Аналізуючи дії відповідача, їх вплив на права та законні інтереси позивача, колегія суддів дійшла висновку, що вчиненими у Державному реєстрі речових прав оспорюваними реєстраційними діями відповідач пасивно заперечив наявність у позивача суб'єктивного права оренди спірних земельних ділянок, а також пасивно заперечив наявність правовідносин між позивачем та третіми особами (фізичними особами - власниками землі) щодо договірного користування спірними земельними ділянками на підставі договорів оренди землі.

Щодо питання захисту права оренди позивача на спірні земельні ділянки в контексті відновлення становища, яке існувало до порушення права, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до узагальнення судової практики, яке викладене у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 року "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України", відновлення становища, яке існувало до порушення, як спосіб захисту цивільного права та інтересу, застосовується у тому разі, якщо покладення обов'язку на особу, яка його порушила, припинення дії не відновлює повністю суб'єктивне право, а цього можна досягти вчиненням інших, передбачених законом, заходів.

Оскільки, Реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції здійснено державну реєстрацію, яка оспорюється позивачем у даній справі, то покладення на відповідача обов'язку припинити такі дії не відновлює повністю суб'єктивне право оренди позивача, а тому, враховуючи викладене вище узагальнення від 01.04.2014 року Верховного Суду України, слід застосовувати такий спосіб захисту права, як відновлення становища, яке існувало до порушення права.

У наведеному вище узагальненні від 01.04.2014 року Верховний Суд України в контексті способів захисту права щодо майна, яке підлягає державній реєстрації, зазначив, що у разі здійснення державної реєстрації права власності за набувачем неправомірно відчуженого майна права власника повинні захищатися із застосуванням способу захисту, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України за позовом про визнання права власності та скасування внесеного за заявою набувача запису до Державного реєстру (ч. 2 ст. 26 Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Аналогічна позиція міститься також у постанові Вищого господарського суду України від 28.08.2014 року у справі № 5015/4465/12 з посиланням на лист від 01.04.2014 року Верховного Суду України "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Нормами ст. 27 Закону України "Про оренду землі", орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Відповідно ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Приписами ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ч. 1 ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно п. "а" ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, способом захисту порушеного права є його визнання.

Визначеними ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, яким мають відповідати як цивільні права, так і цивільні інтереси, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно абз. 3 п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", суб'єкт господарювання має право на визнання за ним права на оренду земельної ділянки лише за умов дотримання вимог статей 124, 125 Земельного кодексу України і статті 16 Закону України "Про оренду землі".

Частиною 4 ст. 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Нормами ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

З матеріалів справи вбачається та колегію суддів встановлено, що позивачем дотримано вимоги ст.ст. 124, 125 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі", а тому, позивач має право на визнання за ним права оренди на спірні земельні ділянки.

Таким чином, у разі здійснення державної реєстрації права оренди за набувачем неправомірно переданого майна, права орендаря можуть захищатися із застосуванням способу захисту, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України за позовом про визнання права оренди та скасування здійсненої у Державному реєстрі речових прав державної реєстрації іншого речового права (ч. 2 ст. 26 Закону України від 01.07.2004 року за № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Що стосується здійсненої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації, то відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Нормами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.

Слід зазначити, що даний спір виник через те, що в порушення п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відповідачем не забезпечено виконання обов'язку встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

При цьому, відповідачем не враховано, що згідно ч. 5 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", саме на органи державної реєстрації покладено право забезпечення достовірності інформації.

Частиною 4 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України та ст. 6 цього ж Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Чинне законодавство України не передбачає права орендодавця в односторонньому порядку передати орендоване орендарем майно іншій особі, якщо це орендоване майно не повернуто від орендаря.

За таких обставин, судова колегія дослідила наявні у справі договори оренди землі з Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРУНА АГРО" та акти передачі спірних земельних ділянок по договорам оренди землі з Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРУНА АГРО", копії яких наявні в матеріалах справи, та розцінила їх як недостовірні, так як зазначені в цих недостовірних актах спірні земельні ділянки раніше вже були передані цими фізичними особами до ПСП «Лосятинське» по договорам оренди землі, не є і не були повернуті від ПСП «Лосятинське» чи від ПСП "Агрофірма "Світанок" цим третім особам (власникам спірних земельних ділянок).

Підписання актів приймання передачі спірних земельних ділянок за договорами оренди землі з Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРУНА АГРО" не означає фактичну та реальну передачу до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРУНА АГРО" зазначених спірних земельних ділянок, а такі земельні ділянки - не є правомірно переданим майном, оскільки, вони перебували в оренді ПСП «Лосятинське», а на даний час, відповідно до чинного законодавства України, перебувають в оренді у ПСП "Агрофірма "Світанок".

Підписання договорів оренди землі з Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРУНА АГРО" та актів по передачі спірних земельних ділянок в оренду Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРУНА АГРО" (які подавалися у складі документації для державної реєстрації) здійснено всупереч вимог ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, оскільки, це суперечить звичаям ділового обороту, вимогам розумності та справедливості, а також вимогам ст. 27 Закону України "Про оренду землі" (орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону) у сукупності зі ст. 321 Цивільного кодексу України (право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом).

Тому заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРУНА АГРО" інші речові права (права оренди земельної ділянки) на земельні ділянки, які орендуються ПСП "Агрофірма "Світанок", не підлягали державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, так як Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРУНА АГРО" не було дотримано визначених ч. 4 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" умов, за наявності яких здійснюється державна реєстрація іншого речового права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що подані Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРУНА АГРО" документи (договори, акти) не відповідають вимогам, встановленим ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст.ст. 321, 627 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про оренду землі", що є підставою для відмови у державній реєстрації (п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно ч. 2 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Отже, у відповідача не було підстав для державної реєстрації іншого речового права на спірні земельні ділянки за Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРУНА АГРО".

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що здійснена відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державна реєстрація інших речових прав за Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРУНА АГРО", яка оспорюється, є незаконною, суперечить ст.ст. 10, 15, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", порушує права та законні інтереси позивача щодо оренди спірних земельних ділянок відповідно до чинних договорів оренди землі, в зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Крім того, інтереси позивача полягають також у тому, що наслідком визнання права може бути визнання наявності або відсутності обов'язків у позивача та третіх осіб за договорами оренди земельних ділянок або їх припинення, визнання наявності таких правовідносин щодо користування спірними земельними ділянками.

При цьому, визнання права оренди за позивачем усуне невизначеність у взаємовідносинах з відповідачем та третіми особами (фізичними особами), створить необхідні умови для реалізації законного права позивача.

Такий інтерес позивача є законним, не суперечить Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідає критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року за № 18-рп/2004.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З урахуванням наведеного, способом захисту порушених прав та законних інтересів позивача є відновлення становища, яке існувало до оспорюваної державної реєстрації, шляхом визнання права оренди позивача на спірні земельні ділянки та скасування оспорюваної державної реєстрації іншого речового права.

Згідно з п. 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", у порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях ст. 319 Цивільного кодексу України, глав 27, 29, 33, 34 Цивільного кодексу України та глави 15 Господарського кодексу України, розділів III-V ЗК України: - пов'язані із захистом права на земельні ділянки (в тому числі відновлення порушеного права третьої особи, яка на підставі рішень державних органів або органів місцевого самоврядування претендує на спірну земельну ділянку); - що виникають з укладення, зміни, розірвання, виконання договору оренди земельних ділянок; - інші спори, пов'язані з правами і охоронюваними законом інтересами суб'єктів господарювання та інших юридичних осіб на земельні ділянки.

Даний спір пов'язаний із захистом права на спірні земельні ділянки, виник з укладення та виконання договорів оренди землі, а тому є спором про право.

Крім того, оскільки позивачем заявлено позовну вимогу про визнання його права оренди у взаємно пов'язаному зв'язку з вимогою скасування державної реєстрації, а відновити становище, яке існувало до здійснення відповідачем оспорюваної державної реєстрації, без її скасування не є можливим і не призведе до належного та ефективного захисту прав та законних інтересів позивача, беручи до уваги те, що позивач зможе ефективно захистити свої права та законні інтереси лише в разі спільного розгляду вимог про визнання права та про скасування державної реєстрації, судова колегія також і з цих підстав дійшла до висновку про підвідомчість цього спору господарському суду.

Зазначене в повній мірі відповідає вимогам ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з практикою застосування якої, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року).

Захист права оренди позивача шляхом визнання його права оренди є необхідним у зв'язку з тим, що наслідком визнання права може бути визнання наявності або відсутності обов'язків у позивача та третіх осіб по договорам оренди земельних ділянок або їх припинення, визнання наявності таких правовідносин щодо користування спірними земельними ділянками.

З огляду на викладене позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2015 року у справі № 911/1825/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРУНА АГРО", викладені в апеляційній скарзі та письмових поясненнях до неї, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРУНА АГРО" на рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2015 року у справі № 911/1825/15 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРУНА-АГРО" на рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2015 року у справі № 911/1825/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2015 року у справі № 911/1825/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/1825/15 повернути до Господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає чинності з моменту прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20 днів.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала