Рішення

від 26.10.2015 по справі 910/19566/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2015Справа №910/19566/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телец"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд"

Треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору,

на стороні відповідача - 1) Державна служба інтелектуальної власності України

2) ОСОБА_1

про визнання недійсним договору

Суддя Гумега О.В.

Представник:

від позивача: Бірюкова О.М. за довіреністю б/н від 05.10.2015, ОСОБА_3 - директор

від відповідача: не з'явився

від третьої особи-1: Запорожець Л. Г. за довіреністю № 1-8/8566 від 21.11.2014

від третьої особи-2: не з'явився

Обставини справи:

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Телец" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" (відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна служба інтелектуальної власності України, про визнання недійсним договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності від 13.09.2011; застосування наслідків двосторонньої реституції; відновлення права власності позивача на знаки для товарів і послуг за свідоцтвами № 27524 та № 56110, шляхом внесення змін до державного реєстру.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2015 у справі № 910/19566/14 (колегія суддів у складі: Бондарчук В.В. (головуючий), Марченко О.В., Картавцева Ю.В.) у позові Товариству з обмеженою відповідальністю "Телец" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 (головуючий суддя: Остапенко О.М., судді: Шипко В.В., Верховець А.А.), рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2015 у справі № 910/19566/14 залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телец" - без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телец" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, відповідно до якої просило суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 у справі № 910/19566/14 і передати справу на новий розгляд.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2015 у справі 910/19566/14 (колегія суддів: головуючий суддя Селіваненко В.П., судді Палій В.В., Харченко В.М.) касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телец" задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.215 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 у справі № 910/19566/14 скасовано та передано справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва № 04-23/755 від 22.06.2015 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/19566/14.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/19566/14 передано на розгляд судді Гумезі О.В.

Згідно ч. 1 ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2015 справу № 910/19566/14 прийнято до провадження судді Гумеги О.В. та призначено розгляд справи на 13.07.2015 о 12:30 год.

В судове засідання, призначене на 13.07.2015, представники позивача з'явилися.

Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання 13.07.2015 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 25.06.2015 не виконали, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 13.07.2015 судом перевірено виконання сторонами та третіми особами вимог ухвали суду від 25.06.2015 та встановлено, що сторони та треті особи вимоги зазначеної ухвали не виконали.

Враховуючи нез'явлення представників відповідачів, третіх осіб в судове засідання, невиконання сторонами, третіми особами вимог ухвали суду та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 13.07.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2015 відкладено розгляд справи на 27.07.2015 о 15:20 год.

27.07.2015 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява, відповідно до якої позивач повідомив суд про те, що в Печерському РУГУ МВС України в м. Києві проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12014100060005477 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 189 КК України.

27.07.2015 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів, відповідно до якого позивач просив суд надати запит про витребування у СВ Печерського РУГУ МВС України в м. Києві відомостей про стан здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12014100060005477, про оголошення підозри винним у вимаганні передачі знака для товарів і послуг "Геркулес" з погрозою насильства над потерпілим чи/та близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб. В якості додатків до клопотання позивач надав суду копію заяви (повідомлення про кримінальне правопорушення); витяг з кримінального провадження № 12014100060005477; копію постанови про зміну кваліфікації від 09.02.2015 та копію протоколу допиту свідка ОСОБА_8

27.07.2015 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про виклик директора ТОВ "Телец" ОСОБА_3 та засновників ТОВ "Телец" ОСОБА_8, ОСОБА_9 для дачі пояснень в судовому засіданні.

27.07.2015 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про призначення судово-психологічної експертизи. В якості додатків до клопотання позивач надав суду копію медичної довідки від 01.11.2011; копію адвокатського запиту до Центру психологічної експертизи та психодіагностики Міжнародного інституту глибинної психології та копію відповіді на нього.

В судове засідання, призначене на 27.07.2015, представники позивача та третьої особи-1 з'явилися.

Представники відповідача та третьої особи-2 в судове засідання 27.07.2015 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвал суду від 25.06.2015 та від 13.07.2015 не виконали, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Представники позивача в судовому засіданні, призначеному на 27.07.2015, подали клопотання про долучення копій витягів з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно позивача та відповідача до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 25.06.2015. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

В судовому засіданні 27.07.2015 здійснювався розгляд клопотання позивача, поданого 27.07.2015 через відділ діловодства суду, про виклик директора ТОВ "Телец" ОСОБА_3 та засновників ТОВ "Телец" ОСОБА_8, ОСОБА_9 для дачі пояснень в судовому засіданні.

Представники позивача в судовому засіданні 27.07.2015 зазначене клопотання підтримали та зазначили про необхідність виклику згаданих осіб в судове засідання для дачі пояснень щодо обставин справи.

Заслухавши пояснення представників позивача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виклику в судове засідання директора ТОВ "Телец" ОСОБА_3 та засновників ТОВ "Телец" ОСОБА_8, ОСОБА_9 та відхилив зазначене клопотання позивача з огляду на те, що відповідно до положень ст. 32 ГПК України представники сторін не позбавлені права надавати суду відповідні пояснення.

В судовому засіданні 27.07.2015 здійснювався розгляд клопотання позивача, поданого 27.07.2015 через відділ діловодства суду, про витребування у СВ Печерського РУГУ МВС України в м. Києві відомостей про стан здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12014100060005477, про оголошення підозри винним в вимаганні передачі знака для товарів і послуг "Геркулес" з погрозою насильства над потерпілим чи/та близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб.

Представники позивача в судовому засіданні 27.07.2015 вищезазначене клопотання підтримали та просили суд його задовольнити.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, керуючись положеннями ст. 38 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність задоволення зазначеного клопотання та витребування у СВ Печерського РУГУ МВС України в м. Києві відомостей про стан здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12014100060005477, про оголошення підозри винним в вимаганні передачі знака для товарів і послуг "Геркулес" з погрозою насильства над потерпілим чи/та близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб.

Відповідно до положень ст. 38 ГПК України суд уповноважив представника позивача ОСОБА_10, як заінтересовану особу, на отримання відомостей у Печерського РУГУ МВС України в м. Києві про стан здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12014100060005477, про оголошення підозри винним в вимаганні передачі знака для товарів і послуг "Геркулес" з погрозою насильства над потерпілим чи/та близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб.

В судовому засіданні 27.07.2015 здійснювався розгляд клопотання позивача, поданого 27.07.2015 через відділ діловодства суду, про призначення судової психологічної експертизи.

Представники позивача в судовому засіданні 27.07.2015 вищезазначене клопотання підтримали та просили суд призначити судову психологічну експертизу, проведення якої доручити Центру психологічної експертизи та психодіагностики Міжнародного інституту глибинної психології.

Директор ТОВ "Телец" ОСОБА_3 в судовому засіданні 27.07.2015 надала суду пояснення, відповідно до яких наполягала на проведенні у справі судової психологічної експертизи.

Відповідно до ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність призначення у справі судової психологічної експертизи та забезпечити сторонам, третім особам можливість надати суду питання, які, на їх думку, необхідно поставити на вирішення судового експерта.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 відкладено розгляд справи на 03.08.15 о 15:10 год., зобов'язано сторони та треті особи надати суду перелік питань, які, на їх думку, необхідно поставити на вирішення судового експерта, витребувано докази в Печерському РУ ГУ МВС України в м. Києві та уповноважено представника позивача на їх отримання.

В судове засідання 03.08.2015 з'явилися представники позивача та третьої особи -1.

Представники відповідача та третьої особи-2 в судове засідання 03.08.2015 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвал суду від 25.06.2015 та від 13.07.2015, 27.07.2015 не виконали, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 03.08.2015, представник позивача позовні вимоги підтримав в редакції позовної заяви з урахуванням зменшення позовних вимог від 13.10.2014, поданої суду 14.10.2014, а саме: просив суд визнати недійсним договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, укладений 13.09.2011 між ТОВ «Телец» та ТОВ «Хліб Інвестбуд».

Позовні вимоги позивач обґрунтовує, зокрема, тим, що оспорюваний правочин вчинено внаслідок застосування до директора та засновників позивача психічного тиску зі сторони керівництва відповідача та інших невідомих осіб, які представлялися представниками відповідача. З огляду на зазначене, позивач просить визнати оспорюваний правочин недійсним з урахуванням положень ст. 231 ЦК України. Позивач також вважає, що оспорюваний правочин повинен бути визнаний недійсним на підставі ст. 233 ЦК України як такий, що вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

В судовому засіданні, призначеному на 03.08.2015, представник третьої особи-1 надав суду пояснення по суті спору.

В судовому засіданні, призначеному на 03.08.2015, представник позивача підтримав перелік питань, які, на його думку, необхідно поставити на вирішення судового експерта, що були зазначені позивачем в клопотанні про призначення судової психологічної експертизи, поданому 27.07.2015 через відділ діловодства суду. В цьому клопотанні позивач також вказав судового експерта, якому, на думку позивача, доцільно призначити проведення судової експертизи.

Представники відповідача, третьої особи-1, третьої особи-2 не надали суду перелік питань, які, на їх думку, необхідно поставити на вирішення судового експерта.

Остаточне коло питань, які повинні бути роз'яснені судовим експертом, визначається судом відповідно до ст. 41 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 41 ГПК України, проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Судові експерти повинні бути внесені до Реєстру атестованих судових експертів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2015 призначено судову психологічну експертизу, проведення якої доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, провадження у справі № 910/19566/14 зупинено до закінчення проведення судової експертизи у справі.

10.08.2015 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій чотирьох протоколів опитування. Клопотання судом задоволене.

14.08.2015 матеріали справи № 910/19566/14 скеровані до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України для проведення судової психологічної експертизи.

13.08.2015 через відділ діловодства суду від слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві надійшла інформація на запит суду щодо стану здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12014100060005477.

02.10.2015 через відділ діловодства суду одержано Висновок експерта № 8-100п від 25.09.2015. Разом з наведеним висновком до суду були повернуті матеріали господарської справи № 910/19566/14 в чотирьох томах.

Відповідно до ч. 3 ст. 79 ГПК України господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 поновлено провадження у справі № 910/19566/14, розгляд справи призначено на 26.10.2015 о 15:20 год.

21.10.2015 через відділ діловодства суду позивач звернувся з заявою про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

В судове засідання, призначене на 26.10.2015, з'явилися представники позивача, третьої особи -1.

Представники відповідача та третьої особи-2 в судове засідання, призначене на 26.10.2015 не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 07.10.2015, рівно як і всіх попередніх ухвал суду, не виконали, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Наразі, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом не встановлено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в даному судовому засіданні.

Водночас, судом також враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 26.10.2015 без участі представників відповідача та третьої особи-2, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та відповідно до вимог ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні, призначеному на 26.10.2015, позивач позовні вимоги підтримав повністю.

В судовому засіданні, призначеному на 26.10.2015, третя особа-1 надала пояснення по суті заявлених позовних вимог.

В судовому засіданні, призначеному на 26.10.2015, позивач звернувся до суду з клопотанням про долучення доказів до матеріалів справи. Клопотання позивача судом задоволено та передано до відділу діловодства суду для реєстрації.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяві і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 26.10.2015 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи-1, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

13.09.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телец" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" укладено договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності (далі - Договір), умовами якого передбачено, що позивач передає відповідачеві, а відповідач приймає право власності (всі права) на знаки для товарів і послуг, зазначені у свідоцтвах України, для наступних товарів і послуг МКТП:

- на комбінований знак "ГЕРКУЛЕС" для товарів і послуг 29, 30, 31, 39, 42 класів МКТП, зазначених свідоцтвом №27524;

- на знак "ГЕРКУЛЕС" для товарів і послуг 29, 30, 39 класів МКТП, зазначених свідоцтвом №56110.

Відповідно до пункту 1.3. договору, власник після передачі права власності на знаки для товарів і послуг, що вказані у п.1.1. договору, не має права використовувати такі знаки без дозволу відповідача на території України.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що загальна вартість відчужуваних знаків для товарів і послуг становить 2,00 грн., у т. ч. ПДВ 20%.

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До об'єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

Відповідно до ст. 492 Цивільного кодексу України, торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Згідно ст. 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", знак - це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом (ч. 1 ст. 157 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 494 Цивільного кодексу України, набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом, умови та порядок видачі якого встановлюються законом.

Як передбачено ст. 495 Цивільного кодексу України та відображається в ст. 16 Закону України від 15.12.1993 № 3689-ХІІ "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - Закон України), майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку, зокрема, є право на її використання, виключне право дозволяти використання торговельної марки, виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання, інші майнові права інтелектуальної власності.

Наведене свідчить, що відповідно до чинного законодавства України, власник знаку для товарів та послуг не позбавлений можливості укладати відповідні договори про передачу права власності на знаки для товарів та послуг.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що спірний договір був укладений внаслідок застосування до директора та засновників позивача психічного тиску з боку керівництва відповідача та інших невідомих осіб, які представлялися представниками інтересів відповідача, та на вкрай невигідних умовах, а тому спірний договір має бути визнано недійсним на підставі ст.ст. 231, 233 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК України) України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання правочину недійсним.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінюючи подані сторонами суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої - статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною третьою статті 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; вчинення правочину у формі, встановленій законом; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 (далі - постанова Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9), правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами), (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (абз. 5 п.п. 2.10 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11).

Предметом спору в даній справі є вимога про визнання недійсним договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності від 13.09.2011.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України, ст. 180 ГК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 ЦК України).

Судом встановлено, що Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності від 13.09.2011 вчинено в письмовій формі, скріплено печатками обох контрагентів та підписано представниками обох сторін, також судом встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Як стверджує позивач, спірний договір був укладений внаслідок застосування до директора та засновників ТОВ "Телец" психічного тиску з боку керівництва ТОВ "Хліб Інвестбуд" та інших невідомих осіб, які представлялися представниками інтересів відповідача та на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до ч.1 ст. 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Частиною 1 статті 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Як роз'яснено пунктом 3.10 Постанови пленуму ВГСУ N 11 від 29.05.2013, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під насильством розуміється фізичний або психологічний вплив на особу, представника сторони правочину або його близьких з метою спонукання його до вчинення правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.

В процесі розгляду справи суд дійшов висновку, що для вирішення справи по суті необхідно визначити, чи було укладено оспорюваний договір зі сторони директора позивача, яка діяла від імені позивача, проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи.

З метою об'єктивного вирішення спору у справі № 910/19566/14, оскільки вказані питання належать до предмету доказування у справі, а для встановлення чи спростування цих фактів необхідні спеціальні знання, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2015 призначено судову психологічну експертизу у справі № 910/19566/14, проведення якої доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

Здійснюючи судову експертизу у справі, судовий експерт, зокрема, дійшов таких висновків.

Момент вчинення правочину (підписання договору від 13.09.2011 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знаки «Геркулес» за свідоцтвами України № 27524 та № 56110) ОСОБА_3 (директор позивача) містить ознаки лонгованого (подовженого у часі, тривалого) психологічного тиску.

Загроза (насильство, примус) у процесі прийняття ОСОБА_3 (директор позивача) рішення про вчинення правочину (підписання договору від 13.09.2011 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знаки «Геркулес» за свідоцтвами України № 27524 та № 56110) суттєво знизила резистентну здатність особистості підекспертної до ефективної протидії стресогенним чинникам оточуючого соціального середовища, викликала пригнічення індивідуалізованих проявів реальних інтересів та поглядів, спричинила зміщення акцентів пріоритетності у ціннісно-мотиваційній сфері в сторону ситуативних цілей та істотно вплинула на процес прийняття підекспертною рішення про вчинення означеного правочину.

Здатність ОСОБА_3 (директор позивача) вільно виявляти свої справжні бажання і наміри при вчиненні правочину (підписання договору від 13.09.2011 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знаки «Геркулес» за свідоцтвами України № 27524 та № 56110) була обмежена.

В п. 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 року № 4 (далі - постанова Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 р. № 4) зазначено, що оцінюючи висновок експерта, господарський суд повинен виходити з того, що цей висновок не має заздалегідь встановленої сили і переваг щодо інших доказів (частина п'ята статті 42 та частина друга статті 43 ГПК). При цьому, відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Зібрані в матеріалах справи докази свідчать, що судова експертиза проведена судовим експертом Семенець А. В., який має повну вищу психологічну освіту за спеціальністю психологія, кваліфікацію судового експерта з правом проведення судової психологічної експертизи за експертною спеціальністю 14.1 «Психологічні дослідження» (свідоцтво НОМЕР_1), стаж експертної роботи з 2011 року.

Судового експерта про кримінальну відповідальність згідно із статтями 384 та 385 Кримінального кодексу України попереджено.

Відповідно до ч. 5 ст. 31 ГПК України судовий експерт має право відмовитися від дачі висновку, якщо він не має необхідних знань для виконання покладеного на нього обов'язку.

Оцінюючи висновок експерта № 8-100п від 25.09.2015, суд вважає, що зазначений висновок містить відповіді на порушені питання, які є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з іншими матеріалами справи.

Судом також з'ясовано, що при призначенні та проведенні судової експертизи було додержано вимоги законодавства, судовий експерт був компетентним, обставин, які виключали участь експерта у справі, судом встановлено не було.

Таким чином, суд вважає, що висновок експерта № 8-100п від 25.09.2015 складений кваліфікованим судовим експертом, відповідно до вимог Закону України "Про судову експертизу", а тому приймається судом в якості належного та допустимого доказу.

Виходячи з вищевикладеного, висновок експерта № 8-100п від 25.09.2015 додатково підтвердив укладення оспорюваного договору зі сторони позивача під впливом психологічного тиску.

Як стверджує позивач, спірний договір був укладений внаслідок застосування до директора та засновників ТОВ «Телец» психічного тиску з боку керівництва ТОВ «Хліб Інвестбуд» та інших невідомих осіб, які представлялися представниками інтересів відповідача, та на вкрай невигідних умовах.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що в провадженні Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві знаходяться матеріали кримінального провадження № 12014100060005477 від 06.10.2014 за ознаками ч. 1 ст. 189 КК України, тобто вимагання. Станом на 23.10.2015 у вказаному кримінальному провадженні триває досудове розслідування.

Відповідно до ч.1 ст. 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Згідно з п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9 , відповідно до статей 229- 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму ВГСУ N 11 від 29.05.2013, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Так, під насильством розуміється фізичний або психологічний вплив на особу, представника сторони правочину або його близьких з метою спонукання його до вчинення правочину.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9, при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях.

Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна.

Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи).

Характерною рисою насильства є його незаконність, а також те, що воно є результатом активної поведінки винного. Найчастіше акт насильства становить собою кримінально карне діяння. Однак ст. 231 ЦК України безпосередньо не пов'язує недійсність правочину з вчиненням лише кримінально-карних дій. Факт насильства для визнання правочину недійсним може встановлюватися також у цивільному процесі. Отже насильство може і не підпадати під дію КК України, але воно завжди з позицій цивільного права є неправомірним.

Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов'язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину.

Оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позивач належними засобами доказування довів, що оспорюваний правочин було укладено позивачем проти його справжньої волі, внаслідок застосування психічного тиску з боку іншої сторони та з боку інших осіб.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання недійсним договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, укладеного 13 вересня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телец" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд", є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас, суд критично оцінює твердження позивача щодо укладення оспорюваного договору під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, що, на думку позивача, також є підставою для визнання правочину недійсним на підставі ст. 233 ЦК України.

Частиною 1 статті 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України України від 06.11.2009 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013 ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

Тобто, для кваліфікації правочину за ст.233 Цивільного кодексу України необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов у сукупності: вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладення саме з метою усунення).

Таким чином, з урахуванням вищенаведених роз'яснень Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України , є вчинення особою правочину саме добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки.

Як було встановлено в ході розгляду справи по суті, оспорюваний правочин було вчинено саме під впливом насильства (через психічний тиск з боку керівництва ТОВ «Хліб Інвестбуд» та інших невідомих осіб), а не добровільно. З огляду на встановлене, відсутні правові підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом тяжкої для неї обставини на вкрай невигідних умовах, відповідно до положень ст. 233 ЦК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зібрані у справі докази свідчать, що позивачем було здійснено оплату за проведення судової експертизи в розмірі 5076,20 грн.

За таких обставин, на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору в розмірі 1218,00 та витрати на проведення судової експертизи в розмірі 5076,20 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 4-3, 22, 24, 32, 33, 34, 41, 42, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, укладений 13 вересня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телец" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, б. 9; ідентифікаційний код 23523918) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, б. 12; ідентифікаційний код 33307354).

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, б. 12; ідентифікаційний код 33307354) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Телец" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, б. 9; ідентифікаційний код 23523918) 1218,00 грн. (одну тисячу двісті вісімнадцять гривень 00 коп.) судового збору, 5076,20 грн. (п'ять тисяч сімдесят шість гривень 20 коп.) витрат на проведення судової експертизи.

3. Після набрання рішенням господарського суду законної сили видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.11.2015

Суддя Гумега О.В.