Ухвала

від 15.10.2015 по справі 813/9504/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року м. Київ К/800/37819/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Чайки О.С.

представника позивача Кравченко Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2014

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2014

у справі № 813/9504/13-а

за позовом Приватного підприємства «Аптека Аронія»

до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області

про скасування податкових повідомлень-рішень , -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Аптека Аронія» (далі по тексту - позивач, ПП «Аптека Аронія») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Пустомитівському районі ГУ Міндоходів у Львівській області) про скасування податкових повідомлень-рішень №0001022200 та №0001012200 від 06.12.2013.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2014, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2014, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.12.2013 № 0001012200. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.12.2013 № 0001022200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 389977,50 грн., в тому числі: основний платіж - 259985,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 129992,50 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі ГУ Міндоходів у Львівській області проведено виїзну планову документальну перевірку ПП «Аптека Аронія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, про що складено акт від 15.11.2013 № 317/2210/36450032, яким зафіксовано порушення позивачем пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.141.1 ст.141, пп.138.10.5 п.138.10 ст.138, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України.

06.12.2013 на підставі акта перевірки ДПІ у Пустомитівському районі ГУ Міндоходів у Львівській області прийняла податкове повідомлення-рішення №0001012200, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 1351113,00 грн., в тому числі основний платіж - 900742,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 450371,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0001022200, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 390207,00 грн., в тому числі: основний платіж - 260138,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 130069,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21.01.2011 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27.03.2012 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, податкові накладні, платіжні доручення та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно необґрунтованості висновку відповідача про завищення позивачем витрат на збут, та необхідність коригування витрат в залежності від прибутковості окремої аптеки, враховуючи, що як вбачається з податкової декларації з податку на прибуток підприємства у 2012 році господарська діяльність позивача є прибутковою і ним задекларовано суми податку на прибуток до сплати.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, в рядку 06.3 Декларації «Фінансові витрати» за період 01.01.2012 по 31.12.2012 позивачем відображено 4185644,00 грн. процентів нарахованих на основну суму позики 42800000,00 грн., яка була отримана від ПЗНВІФ «І.С.Капітал» на підставі договору позики від 06.07.2011.

Як вбачається з платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи, позика, була надана у липні-вересні 2011 року в сумі 42800400,00 грн., а отримані у позику кошти позивачем використано у 2011 році на купівлю цінних паперів відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів №Б-2608-2/11 від 26.08.2011 та купівлю товарів (лікарських засобів), які реалізовуються в аптеках позивача, що спростовує висновок відповідача про нарахування процентів за борговими зобов'язаннями, використання яких не пов'язане з провадженням господарської діяльності платника.

Судами враховано висновки відповідача при проведенні планової документальної перевірки за 2011 рік (в періоді, в якому були отримані кошти в позику та відбулося використання цих коштів), результати якої відображені в акті №85/22-20/36450032 від 22.05.2012. Відповідачем встановлено, що по коду рядка 06.4 «Фінансові витрати» Декларації за період з 01.01.2011 по 31.01.2011 ПП «Аптека Аронія» задекларовано 2136384,00 грн. - це проценти, нараховані на основну суму позики. Перевіркою відображеного показника за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 у сумі 2136384,00 грн. проведено на підставі таких документів: головна книга, обороти по рахунках 684 «Розрахунки за нарахованими відсотками», 952 «Інші фінансові витрати» та не встановлено завищення або заниження задекларованих ПП «Аптека Аронія» показників у рядку 06.4 Декларації «Фінансові витрати».

Судами також враховано, що кошти, які позивач ним використані у господарській діяльності ПП «Аптека Аронія», а тому висновки відповідача про порушення позивачем, серед іншого, пп.14.1.36, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.141.1 ст.141 Податкового кодексу України є безпідставними.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2014 у справі №813/9504/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис) М.О. Федоров