Ухвала

від 22.10.2015 по справі 809/2071/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року м. Київ К/800/16589/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Веденяпіна О.А.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Яремче Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.10.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014

у справі 809/2071/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера»

до Державної податкової інспекції в місті Яремче Головного управління

Міндоходів в Івано-Франківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера» звернулось до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в місті Яремче Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.10.2013 позов задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.10.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Скорзонера» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «Олекс» за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року; ПП «Симетрія» за період з 01.11.2011 року по 30.11.2011 року; МП у формі ТОВ «Лайтек» за період жовтень, грудень 2009 року, січень 2010 року та відображення в складі сум витрат в декларації з податку на прибуток по взаєморозрахунках з вищевказаними контрагентами за відповідні податкові періоди, за результатами якої складено акт №160/23-31067573 від 25.02.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з ТОВ «Олекс», ПП «Симетрія», МП у формі ТОВ «Лайтек»; п. 138.1.1, п. 138.2 ст. 138 ПК України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV із змінам та доповненнями, п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2, п. 2.15 та п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за №168/704, в результаті чого ТОВ «Скорзонера» встановлено завищення від»ємного значення податком на прибуток приватних підприємств в загальній сумі - 319723,00 грн., а саме за II-IV квартали 2011 року на суму 319723,00 грн.; п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.97 року із змінами та доповненнями та п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України

На підставі вищезазначеного акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.03.2013 року №0000072200, яким зменшено від»ємне значення податку на додану вартість в розмірі 198347,00 грн. та №0000052200, яким позивачу зменшено суму від»ємного значення об»єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 319723,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для винесення оскаржених податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про відсутність реального виконання договорів, укладених позивачем з ТОВ «Олекс», ПП «Симетрія», МП у формі ТОВ «Лайтек».

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Податкова накладна відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари, та складається із сум податків, нарахованих платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що якщо платник податку придбаває матеріальні та нематеріальні активи, які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням, не включається до складу податкового кредиту.

Згідно із підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6).

При цьому підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, дата виписки відповідного рахунку - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що податковий кредит позивача по господарських операціях з ТОВ «Олекс», ПП «Симетрія», МП у формі ТОВ «Лайтек» підтверджений податковими накладними які відповідають вимогам передбачених Законом України "Про податок на додану вартість" та Податковим кодексом України.

Крім того, у разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів заазначає наступне.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Судами встановлено, що факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Крім того, викладені в акті перевірки висновки про про нікчемність договорів, укладених позивачем з його контрагентами зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Зазначені нормативно-правові акти не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України. Повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті перевірки, належать виключно до компетенції суду.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера».

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Яремче Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.10.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 у справі 809/2071/13-а слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Яремче Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області відхилити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.10.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 у справі 809/2071/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п`ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді О.А. Веденяпін О.І. Степашко