Ухвала

від 21.10.2015 по справі 825/1056/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/800/62897/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Загородньому А.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - Інспекція)

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.04.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014

у справі № 825/1056/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Спорттехніка" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Вєтрова В.М.,

відповідача - Качанка О.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Товариство звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.12.2013 № 0005932200 та від 06.03.2014 № 0000782200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.04.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014, позов задоволено.

Судові акти мотивовані тим, що за наявності документального підтвердження реальності виконання операцій з поставки позивачеві товарів у рамках правовідносин зі спірними контрагентами та доказів використання придбаних товарів у господарській діяльності Товариства допущені контрагентами платника правопорушення не можуть слугувати підставою для висновку про недобросовісність податкової вигоди такого платника.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові рішення та відмовити у позові.

На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про недобросовісний характер дій платника, що були спрямовані на ухилення від виконання обов'язку зі сплати податків до бюджету та полягали у формуванні даних податкового обліку за фіктивними операціями з суб'єктами господарювання, які не виконують своїх податкових обов'язків.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність і обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності, повноти нарахування ПДВ по податковій декларації з ПДВ за серпень-грудень 2010 року, січень, березень, травень, липень, вересень-грудень 2011 року, лютий-серпень, жовтень-грудень 2012 року, лютий-травень 2013 року та в деклараціях з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди, оформлену актом від 26.11.2013 № 807/22/31597759.

Під час цієї перевірки Інспекцією виявлено формування платником у перевірених періодах податкового кредиту з ПДВ та витрат, що зменшують оподатковуваний доход, за операціями із суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності, як-от - не перебувають за місцезнаходженням, не мають майна, основних фондів, виробничих ресурсів та трудового персоналу для провадження фактичної господарської діяльності, не звітують до контролюючого органу в установленому порядку.

Вказані обставини були розцінені Інспекцією як доказ того, що взаємовідносини позивача зі спірними постачальниками мали фіктивний характер, а подані платником первинні документи спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами і формальне дотримання податкового законодавства.

Наведений висновок слугував підставою для прийняття Інспекцією (з урахуванням результатів процедури адміністративного оскарження) податкових повідомлень-рішень:

від 16.12.2013 № 0005932200, за яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 285 844 грн. за основним платежем та на 63612 грн. за штрафними санкціями;

від 06.03.2014 № 0000782200, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ у загальній сумі 254 110 грн.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, суди обох попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Інспекцією не представлено належних доказів вчинення Товариством дій, спрямованих на необґрунтоване одержання податкової вигоди.

Судова колегія вважає, що такий висновок відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Аналізовані законодавчі положення (які відповідають положенням підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що регулював порядок формування податкового кредиту до 01.01.2011, та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким до 01.04.2011 визначалися критерії документальної підтвердженості валових витрат у податковому обліку) пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

А відтак за умови дотримання наведених вимог податкового законодавства платник вправі претендувати на одержання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту та витрат при обчисленні сум ПДВ та податку на прибуток, що підлягають сплаті до бюджету. Подання платником усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, є підставою для отримання податкової вигоди, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у таких документах, є неповними, недостовірними та (або) суперечливими; податкова вигода не може бути визнана добросовісною, якщо одержана платником не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Керуючись наведеними правилами оподаткування, суди попередніх інстанцій встановили, що для провадження своєї основної діяльності з виробництва спортивних товарів у перевіреному періоді позивачем придбавалися матеріали та комплектуючі у товариства з обмеженою відповідальністю «Сіопт», приватного підприємства «Промспецтех», товариства з обмеженою відповідальністю «Фан-Трейд», товариства з обмеженою відповідальністю «ВНП-Металобуд», приватного підприємства «Кейторг», приватного підприємства «Промкомплект», товариства з обмеженою відповідальністю «Основа Дніпро», приватного підприємства «Євроспектр», товариства з обмеженою відповідальністю «Магмастіл», товариства з обмеженою відповідальністю «Екіо ЛТД», товариства з обмеженою відповідальністю «Такт», товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Атлетіка», товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажстройсервіс».

Виконання цих операцій оформлено складенням податкових накладних, видаткових накладних; оплата позивачем придбаних товарів у безготівковому порядку засвідчена виписками з банківського рахунку Товариства.

Судами також встановлено, що перевезення товару здійснювалося позивачем на умовах самовивозу з використанням орендованих транспортних засобів та з оформленням подорожніх листів вантажного автомобіля. Придбана продукція була використана позивачем для виробництва спортивного обладнання, що підтверджується даними внутрішнього бухгалтерського обліку на підприємстві (накладними-вимогами, калькуляцією витрат, відомостей обліку матеріалів тощо).

Наведені докази та обставини були цілком об'єктивно розцінені судами як належне документальне підтвердження реального руху активів у процесі виконання операцій з придбання позивачем товару та його подальшого використання у господарській діяльності.

Слід зазначити, що відмовляючи платникові у реалізації права на податкову вигоду з мотивів недобросовісності такого платника, податковий орган повинен довести недобросовісність у діях останнього, а не обмежуватися формальним наведенням будь-яких фактів.

У даному разі доводи Інспекції, якими вона мотивує законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, стосуються виключно діяльності контрагентів Товариства та не є ознаками зловживань самого платника (позивача у справі) у сфері оподаткування та не можуть розглядатися як свідчення безтоварності розглядуваних господарських операцій.

Суди об'єктивно не погодилися з твердженнями податкового органу про те, що платник не мав фактичної (реальної) господарської діяльності з названими контрагентами з огляду на відсутність у них трудових ресурсів, виробничих активів, основних фондів, складських приміщень, оскільки податковим органом не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати цими постачальниками договірних зобов'язань перед позивачем, у тому числі й з використанням залучених ресурсів.

Посилання Інспекції на відсутність контрагента за місцезнаходженням також не є доказом недобросовісності платника податку - покупця, позаяк дана обставина свідчить лише про недотримання контрагентом порядку державної реєстрації або внесення змін до установчих документів, втім не доводить того, що даний постачальник не поставляв товар платникові та не спростовує можливості провадження постачальником господарської діяльності за іншою адресою.

Не можна визнати слушними і посилання відповідача на виявлені розбіжності у податковій звітності Товариства та його постачальників за відсутності будь-яких доказів, що свідчили б про узгодженість дій позивача та задекларованих контрагентів, спрямованих на ухилення від оподаткування та збагачення за рахунок бюджетних коштів.

Податкове законодавство не пов'язує податкову вигоду платника з діями його контрагентів по виконанню своїх податкових обов'язків, з наявністю у платника інформації про взаємовідносини його постачальників з податковими органами. Чинне законодавство не надає покупцеві товару (робіт, послуг) необхідних повноважень по контролю за відображенням його контрагентами у податковій звітності операцій по реалізації товарів (виконанню робіт, послуг) та їх оплаті, а також за сплатою ними податку до бюджету і поданням до податкового органу будь-яких документів. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків за дії інших осіб, що перебувають поза межами його контролю та впливу.

За таких обставин суди попередніх інстанцій з урахуванням сукупності встановлених у справі фактичних даних дійшли цілком обґрунтованого висновку про недоведеність Інспекцією порушення платником правил оподаткування при відображенні у податковому обліку наслідків розглядуваних операцій та правомірно задовольнили позов.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть зміну або скасування судових актів, не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 у справі № 825/1056/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько