Ухвала

від 21.10.2015 по справі 820/18481/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/800/14456/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є.,

за участю секретаря судового засідання - Бруя О.Д.,

представника позивача - Капусти Т.Л.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року у справі № 820/18481/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравеліт-21" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гравеліт-21" (далі - ТОВ "Гравеліт-21") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ДПІ) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 листопада 2014 року №0004642203.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Гравеліт-21" з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Сібол", за період з 01 січня 2014 року по 31 січня 2014 року, а також по взаємовідносинах з ТОВ "Софія ЛТД" з 01 березня 2014 року по 31 березня 2014 року та подальшого ланцюга постачання, за результатами якої складено акт від 17 вересня 2014 року № 4288/20-32-22-03-07/34013604.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого платником занижено податок на додану вартість до сплати в бюджет у загальній сумі 1 098 087,00 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 05 листопада 2014 року №0004642203, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 372 608,75 грн., з яких за основним платежем 1 098 087,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 274 521,75 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.2 цієї ж статті Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахунку) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ "Сібол" (Підрядник) 02 січня 2014 рок укладено ряд договорів підряду, а саме: № 1/01-3 за умовами якого, замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання виконати комплекс робіт по відновленню пропускної здатності трубопроводів ДN 114 мм та ДN 89 мм на амбарі для аварійного спалення газу УПГ Денисівського з використанням матеріалів підрядника; № 1/01-2 за умовами якого, замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати комплекс робіт по розчищенню під'їзного автошляху до майданчика УПГ Денисівського ГКР з використанням матеріалів підрядчика.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій із вищезазначеним контрагентом, позивачем надано копії первинних бухгалтерських документів, зокрема, податкових накладних, довідок щодо договірної ціни, довідок про вартість будівельних робіт та затрат, зведених кошторисних розрахунків об'єктів будівництва, актів прийому-передачі будівельних робіт, сумарних відомостей ресурсів, локальних кошторисів на будівельні роботи, квитанцій.

Крім того, 03 березня 2014 року між позивачем (Замовник) та ТОВ "Софія ЛТД" (Підрядник) укладено договори підряду № 9/3, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання виконати комплекс робіт з ліквідації размоїн на вихідному газопроводі ДN 150 на ділянці ПК 41 + 54 - ПК43+16 Денисівського ГКР з використанням власних матеріалів, а також договір підряду № 10/3, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання виконати комплекс робіт з термічної обробки вхідних та вихідних трубопроводів, ємностей ЕК-1, ЕК-2, ЕК-3 УПГ Денисівського ГКР з використанням власних матеріалів.

На підтвердження реальності здійснення вищенаведених спірних господарських операцій з ТОВ "Софія ЛТД" позивачем надано копії документів первинного бухгалтерського обліку, а саме: податкових накладних, зведених кошторисних розрахунків об'єкту будівництва, довідок щодо договірної ціни, довідок про вартість будівельних робіт та затрат, актів прийому-передачі будівельних робіт, локальних кошторисів на будівельні роботи.

Водночас, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що первинні документи по господарським операціям ТОВ "Гравеліт-21" з ТОВ "Сібол" та ТОВ "Софія ЛТД" містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій, мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють встановити факт реальності здійснення господарських операцій.

При цьому, відповідачем не надано судам жодних доказів, які б підтверджували, що господарські операції позивача з контрагентом мали безтоварний характер, а посилання останнього на висновки актів перевірок, які складені іншими податковими органами, правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг і не можуть вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

Відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку що господарські операції позивача з "Сібол" та ТОВ "Софія ЛТД" у перевіряємому періоді мали реальний характер, були пов'язані з господарською діяльністю позивача, спричиняючи зміни в структурі його активів, підтверджені належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, а відтак позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість по досліджених господарських операціях.

Згідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року у справі № 820/18481/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.П. Зайцев

О.А. Веденяпін

Н.Є. Маринчак