Рішення

від 28.10.2015 по справі 910/21282/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2015Справа №910/21282/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Метрополія» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Трейдшуз» простягнення 7 007 108,49 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Докієн Д.Б. від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Метрополія» (надалі - ТОВ «Метрополія») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдшуз» (надалі - ТОВ «Трейдшуз») про стягнення 7 007 108,49 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору оренди №А76/Д-1 від 13.08.2014 р. орендодавець передав відповідачу у строкове платне користування приміщення, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по внесенню орендної плати та інших платежів не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 1 189 827,82 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 581 811,40 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання, штрафу у розмірі 2 624 841,59 грн. за порушення режиму роботи, а також суми гарантійного платежу у розмірі 610 627,68 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.08.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 07.09.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.09.2015 р. розгляд справи відкладено на 28.09.2015 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача.

28.09.2015 р. представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що договір оренди був розірваний, орендоване приміщення повернуто на користь позивача, а нараховані позивачем штрафні санкції є надмірно великими по відношенню до суми основного боргу.

В судовому засіданні 28.09.2015 р. судом оголошувалась перерва на 28.10.2015 р.

Представник позивача в судове засідання з'явився, через канцелярію суду подав заперечення на відзив на позовну заяву, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, а його пояснення по суті спору були заслухані в попередньому судовому засіданні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічними засобами згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.08.2014 р. між ТОВ «Метрополія» (орендодавець) та ТОВ «Трейдшуз» (орендар) був укладений договір оренди №А76/Д-1 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець обов'язується передати орендарю в тимчасове платне користування приміщення, яке знаходиться в будівлі торгово-розважального центру, розташованого за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпропетровський р-н, територія Ювілейної селищної ради, комплекс будівель та спору, перший пусковий комплекс №17 (торговий центр), а орендар зобов'язується прийняти, оплатити користування і повернути приміщення орендодавцю на умовах, визначених цим договором.

За змістом п. 2.3 Договору площа приміщення, яке передається в оренду, складає: 622,5 кв.м.

Згідно з п. 7.2 Договору орендодавець зобов'язується передати, а орендар - прийняти приміщення у користування 01.09.2014 р., що підтверджується шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення. Строк договору починає обчислюватися з дати підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення та закінчується 31.08.2015 р.

Пунктом 9.2 Договору визначено, що розмір орендної плати складає суму у гривнях, еквівалентну 22,00 дол. США за 1 кв.м на місяць, крім того податок на додану вартість у розмірі, встановленому чинним законодавством України.

Відповідно до п. 9.3 Договору якщо інше не передбачене цим договором, орендна плата сплачується орендарем щомісячно, авансом, не пізніше 25 числа місяця, який передує оплачуваному.

Згідно з п. 10.4 Договору орендар зобов'язаний компенсувати орендодавцеві вартість використаних комунальних послуг та витрат на утримання електромереж, не пізніше 10 числа місяця, наступного за оплачуваним.

За змістом п. 11.1 Договору орендар зобов'язаний щомісячно авансом не пізніше 25 числа місяця, що передує оплачуваному місяцю, сплачувати орендодавцю вартість витрат на експлуатацію торгового центру та утримання площ загального користування торгового центру.

Пунктом 12.1 Договору сторонами передбачено, що орендар зобов'язаний щомісячно авансом не пізніше 25 числа місяця, який передує оплачуваному місяцю, сплачувати орендодавцю вартість витрат на просування та популяризацію торгового центру.

На виконання умов Договору позивач передав, а орендар прийняв у користування приміщення загальною площею 622,5 кв.м, що підтверджується підписаним сторонами актом прийому-передачі приміщення по Договору від 01.09.2014 р.

Додатковою угодою від 14.08.2014 р. до Договору сторони погодилися, що незалежно від інших умов договору, щомісячний розмір орендної плати за період з 01.01.2015 р. по 31.08.2015 р. включно зменшується на 25 165, 48 грн., в тому числі ПДВ 20%.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості з орендної плати та інших платежів у розмірі 1 189 827,82 грн.

Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи (актом прийому-передачі приміщення по Договору від 01.09.2014 р.) підтверджується факт передачі позивачем в оренду, прийняття відповідачем та користування ним спірними приміщеннями за Договором у період з травня по липень 2015 року.

За вказаний період у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 1 189 827,82 грн., в тому числі: заборгованість з орендної плати у розмірі 872 705,50 грн., заборгованість з оплати експлуатаційних послуг у розмірі 238 819,10 грн., заборгованість з оплати витрат на популяризацію у розмірі 47 890,18 грн. та заборгованість з оплати комунальних послуг у розмірі 30 413,04 грн.

Твердження відповідача про те, що строк дії Договору закінчився 18.05.2015 р. внаслідок його розірвання судом не приймається до уваги з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно з п. 7.2 Договору строк договору починає обчислюватися з дати підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення та закінчується 31.08.2015 р.

Відповідач вказує, що листом №1399 від 17.02.2015 р. він звернувся до позивача із пропозицією внести зміни до Договору в частині розміру орендної плати та вказував, що у випадку відсутності відповіді позивача, вказаний лист буде вважатися повідомленням про розірвання Договору на 61 календарний день з моменту отримання такого листа.

На підтвердження факту направлення листа №1399 від 17.02.2015 р. відповідачем надано накладну кур'єрської служби №697685.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За змістом ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд відзначає, що вказана накладна кур'єрської служби №697685 не може бути належним доказом направлення відповідачу листа №1399 від 17.02.2015 р., оскільки у такій накладній не міститься жодної інформації щодо відправника.

Більш того, відповідно до п. 40.6 Договору орендар має право розірвати цей договір за умови письмового повідомлення орендодавця не менш ніж за 180 календарних днів до дати розірвання без зазначення причин.

Як вбачається із накладної кур'єрської служби №697685, відправлення за такою накладною було здійснено 07.05.2015 р., а отримано відповідачем 08.05.2015 р.

Відтак, навіть за умови, що лист відповідача №1399 від 17.02.2015 р. був відправлений 07.05.2015 р. та отриманий відповідачем 08.05.2015 р., Договір згідно п. 40.6 вважався би розірваним тільки через 180 календарних днів (тобто, пізніше, ніж закінчися строк його дії, визначений в п. 7.2).

Твердження відповідача про те, що 18.05.2015 р. ним було звільнено приміщення та передано ключі від такого приміщення судом не приймаються до уваги з огляду на те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту направлення Акту та ключів від орендованого приміщення на адресу орендодавця.

В листі позивача від 21.05.2015 р. №220 останній звертав увагу відповідача на те, що Договір є чинним та обов'язковим до виконання сторонами та те, що самовільне залишення орендованого приміщення до закінчення строку дії Договору (його дострокового розірвання або припинення) не припиняє орендних правовідносин сторін за Договором та не звільняє ТОВ «Трейдшуз» від виконання його обов'язків за Договором, в тому числі щодо оплати обов'язкових платежів, передбачених Договором.

Більш того, відповідно до п. 44.1 Договору, повідомлення та інші документи, які надсилаються Стороні на виконання цього Договору або у зв'язку з ним, повинні бути складені у письмовій формі і підписані представниками іншої Сторони, які мають на це повноваження.

При цьому, самовільне звільнення об'єкта оренди орендарем не визнається законом підставою припинення орендних відносин.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 08.08.2013 р. у справі №910/2975/13.

До того ж, за відсутності підписаного акту прийому-передачі орендованого приміщення відсутні будь-які правові підстави для самовільного звільнення приміщення та вивезення майна (постанова Вищого господарського суду України від 14.04.2011 р. у справі №2/73).

Таким чином, у випадку недосягнення згоди щодо розірвання Договору, ТОВ «Трейдшуз» у порядку ч. 4 ст.188 Господарського кодексу України мало звернутися до господарського суду із позовом про розірвання Договору, докази чого в матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене та за відсутності інших доказів розірвання Договору у визначеному чинним законодавством України порядку, суд вважає не доведеним факт дострокового розірвання Договору за ініціативою орендаря, а згідно п. 7.2 Договору строк його дії закінчився 31.08.2015 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п.п. 9.3, 10.4, 11.1 та 12.1 Договору відповідач повинен був сплачувати:

- орендну плату - не пізніше 25 числа місяця, який передує оплачуваному;

- вартість використаних комунальних послуг та витрат на утримання електромереж - не пізніше 10 числа місяця, наступного за оплачуваним;

- вартість витрат на експлуатацію торгового центру, утримання площ загального користування торгового центру та просування та популяризацію торгового центру - не пізніше 25 числа місяця, який передує оплачуваному місяцю.

Отже, заборгованість відповідача з орендної плати становить 872 705,50 грн., з оплати експлуатаційних послуг - 238 819,10 грн., з оплати витрат на популяризацію - 47 890,18 грн. та з оплати комунальних послуг - 30 413,04 грн. (всього на суму 1 189 827,82 грн.), а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 1 189 827,82 грн. на підставі Договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Метрополія» про стягнення з ТОВ «Трейдшуз» заборгованості з орендної плати у розмірі 1 189 827,82 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми гарантійного платежу у розмірі 610 627,68 грн. суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

За змістом п. 13.1 Договору протягом 10 календарних днів з дати укладення цього договору орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві гарантійний платіж. Під гарантійним платежем слід розуміти платіж по забезпеченню виконання зобов'язання орендаря за цим договором, який сплачується орендодавцеві в розмірі орендної плати, експлуатаційних витрат та витрат на популяризацію за два місяці строку договору, і повертається орендарю на умовах, визначених цим договором.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що передбачений статтею 13 Договору гарантійний платіж за своєю правовою природою є завдатком, тобто способом забезпечення виконання відповідачем основного зобов'язання за Договором.

Відповідно до п. 13.5 Договору орендодавець має право у будь-який час протягом строку цього договору, без направлення попереднього повідомлення орендарю, стягнути за гарантією будь-яку суму, яка належить до сплати та не була сплачена орендарем, включно із сумою збитків, яку він повинен сплатити. Орендар зобов'язаний поповнити гарантію/збільшити суму а гарантією, вказаної у п.п. 13.2 та 13.3 вище, протягом 3 робочих днів після одержання відповідної вимоги від орендодавця, в якій обов'язково вказується підстава стягнення за гарантією.

Таким чином, протягом дії Договору, гарантійний платіж як засіб забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором, мав бути внесений на рахунок позивача, та за рахунок такого гарантійного платежу позивач міг стягнути суми, що належали до сплати відповідачем.

В той же час суд відзначає, що на момент розгляду даної справи Договір припинився у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, а судом встановлено наявність підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості, яка утворилася внаслідок неналежного виконання зобов'язань зі сплати орендної плати та інших обов'язкові платежів за Договором.

За таких обставин суд приходить до висновку, що з припиненням дії Договору та наявністю підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості за Договором, підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення гарантійного платежу як засобу забезпечення виконання зобов'язань за Договором відсутні, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 581 811,40 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання, штрафу у розмірі 2 624 841,59 грн. за порушення режиму роботи.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 28.2 Договору у разі прострочення орендарем виконання зобов'язань по сплаті орендної плати, внесенню і поповненню гарантії, по сплаті експлуатаційних витрат, витрат на популяризацію, відшкодування витрат на комунальні послуги, сплаті інших платежів, передбачених цим договором, більш ніж на 5 робочих днів, орендар зобов'язаний у кожному такому випадку сплатити орендодавцеві штраф у розмірі 40% орендної плати за перший місяць строку договору.

Як вбачається із матеріалів справи, розмір орендної плати за перший місяць строку Договору становить 215 150,94 грн., а відтак сума штрафу згідно п. 28.2 Договору становить 86 060,38 грн. (215 150,94 грн.*40%).

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання зобов'язання з внесення передбачених умовами Договору платежів 30 разів, то правомірним є стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 581 811,40 грн.

Крім того, за змістом п. 20.2 Договору сторони погодилися, що орендар зобов'язується тримати приміщення відкритим для відвідувачів і здійснювати в ньому продаж товарів і послуг щодня, починаючи не пізніше 10:00 і закінчуючи не раніше 22:00. За кожен випадок порушення вказаного режиму роботи, орендар зобов'язаний сплатити штраф орендодавцеві у розмірі 20% орендної плати за перший місяць.

На підтвердження факту порушення відповідачем зобов'язання з дотримання режиму роботи, визначеного п. 20.2 Договору, позивачем надано суду акти порушення режиму роботи за період з 01.06.2015 р. по 31.07.2015 р.

Вказані акти хоча і складені в односторонньому порядку представниками позивача, проте з огляду на підтвердження у відзиві на позовну заяву обставин закриття приміщення та відсутності будь-якої діяльності в такому приміщенні, суд вважає доведеним факт наявності порушення зобов'язань, передбачених п. 20.2, а відтак правомірним є стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 624 841,59 грн. (215 150,94 грн.*20%*61 день).

При цьому, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. За приписами статті 230 цього ж Кодексу штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Дані норми кореспондують з пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якого, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Наявність обставин, що мають істотне значення, при застосуванні зазначених правових норм, вирішується на підставі аналізу судом усіх матеріалів справи. Істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов'язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов'язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо, при цьому, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру штрафу таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 р. у справі №6-100цс14.

Як вбачається із матеріалів справи, розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Договором становить 1 189 827,82 грн., а нарахована до стягнення неустойка у вигляді штрафу значно перевищує розмір заборгованості та становить 5 206 652,99 грн. (в тому числі 2 581 811,40 грн. штрафу за порушення зобов'язання зі сплати обов'язкових платежів та 2 624 841,59 грн. штрафу за порушення режиму роботи).

В той же час, як вказує Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2013 р. №7-рп/2013 у справі №1-12/2013, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на викладене, вимога про сплату відповідачем неустойки у вигляді штрафу у розмірі 2 581 811,40 грн. та 2 624 841,59 грн. є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ч.3, ч. 3 ст. 509 та ч.ч. 1, 2 ст. 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності та розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відтак, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та вдвічі зменшити розмір штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а саме: штрафу за порушення зобов'язання зі сплати обов'язкових платежів до 1 290 905,70 грн. та штрафу за порушення режиму роботи до 1 312 420,80 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Трейдшуз» на користь ТОВ «Метрополія» заборгованості у розмірі 1 189 827,82 грн., штрафу за порушення зобов'язання зі сплати обов'язкових платежів у розмірі 1 290 905,70 грн. та штрафу за порушення режиму роботи у розмірі 1 312 420,80 грн.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача гарантійного платежу у розмірі 610 627,68 грн., штрафу за порушення зобов'язання зі сплати обов'язкових платежів у розмірі 1 290 905,70 грн. та штрафу за порушення режиму роботи у розмірі 1 312 420,79 грн. необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Крім того, згідно з п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Метрополія» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдшуз» (01133, м. Київ, вул. Мечникова, 14/1, кім. 163; ідентифікаційний код 37318684) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метрополія» (04074, м. Київ, вул. Лугова, 12; ідентифікаційний код 32998698) заборгованість у розмірі 1 189 827 (один мільйон сто вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот двадцять сім) грн. 82 коп.,, штраф за порушення зобов'язання зі сплати обов'язкових платежів у розмірі 1 290 905 (один мільйон двісті дев'яносто тисяч дев'ятсот п'ять) грн. 70 коп., штраф за порушення режиму роботи у розмірі 1 312 420 (один мільйон триста дванадцять тисяч чотириста двадцять) грн. 80 коп. та судовий збір у розмірі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.11.2015 р.

Суддя В.П. Босий