Ухвала

від 03.11.2015 по справі 817/309/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" листопада 2015 р. м. Київ К/800/46555/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряТитенко М.П. та представників сторін: від позивача Сухомлин А.А. від відповідачаКузьмич Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Рівнеобленерго» на постановуРівненського окружного адміністративного суду від 04.03.2014 та ухвалуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2014 у справі № 817/309/14 за позовомПублічного акціонерного товариства «Рівнеобленерго» доДержавної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області проскасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Рівнеобленерго» звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 24.01.2014 №0000342202.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 04.03.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2014, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість за листопад 2013 року позивача, за результатами якої складено акт №1/17-16-22-02/05424874 від 11.01.2014;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за листопад 2013 року на 41 306,17 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000342202 від 24.010.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 61 959 грн. (з яких: 41 306,01 грн. - за основним платежем та 20 653 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем помилково включено до складу податкового кредиту за листопад 2013 року суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних у періодах, попередніх до звітного, без подання заяви зі скаргою на постачальника про відмову надати податкові накладні.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про безпідставність заявлених позивачем вимог, зазначивши про те, що декларація з податку на додану вартість за листопад 2013 подана позивачем 19.12.2013, а додаток № 8 до декларації подано 20.12.2013, тобто, за межами граничного строку подачі декларації.

Колегія суддів касаційної інстанції такі висновки судів попередніх інстанцій вважає передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного встановлення всіх обставин справи, у зв'язку з чим зазначає наступне.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України у разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Таким чином, платник податку може реалізувати право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за отриманою від постачальника товарів (послуг) податковою накладною, складеною в період, який передував звітному, в межах 365 календарних днів з дати складання такої податкової накладної.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відображені позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2013 податкові накладні, виписані контрагентами Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця», Єдиний технологічний центр з обробки перевізних документів, КП «Міське будинкоуправління», ТДВ «Рівнефармація» аптека №122, КП «Міськводоканал», РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал», ПП «Про Авто», Березнівський комбінат громадського харчування районного споживчого товариства, ТОВ «Техноторг-ДОН», ТОВ «Маріо», ТОВ «С.П.А.С», ПП «Стела 1», ВАТ «Завод «Ситал», ПрАт «Єврошпон-Смига», філія «ВОГАП» ПАТ «Волиньгаз», ФОП ОСОБА_7, ТОВ «Український папір», ПрАТ «Київстар», Львівська філія ПрАТ «Київстар», Підприємство «Клевань «Комунсервіс», ДП «Зовнішторгвидав України» в період з лютого по жовтень 2013 року.

Крім того, судами встановлено, що згідно додатку №8 до податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2013 року позивачем заявлено про порушення Державним територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця», Єдиним технологічним центром з обробки перевізних документів, КП «Міське будинкоуправління», ТДВ «Рівнефармація» аптекою №122, КП «Міськводоканал», РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал», ПП «Про Авто», Березнівським комбінатом громадського харчування районного споживчого товариства, ТОВ «Техноторг-ДОН», ТОВ «Маріо», ТОВ «С.П.А.С», ПП «Стела 1», ВАТ «Завод «Ситал», ПрАт «Єврошпон-Смига», філія «ВОГАП» ПАТ «Волиньгаз», ФОП ОСОБА_7, ТОВ «Український папір», ПрАТ «Київстар», Львівською філією ПрАТ «Київстар», Підприємством «Клевань «Комунсервіс», ДП «Зовнішторгвидав України» порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому заяву про відмову вказаних контрагентів надати податкові накладні ні за звітні податкові періоди лютий - жовтень 2013 року, ні за звітній - листопад 2013 року позивачем не подано.

За змістом п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що право платника податку на формування податкового кредиту на підставі податкових накладних упродовж 365 днів з моменту їх складання виникає лише за умови дотримання платником податків вимог п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України щодо подання заяви зі скаргою на постачальника, який відмовляється надати податкову накладну, до податкової декларації за той звітний податковий період, у якому виник обов'язок виписати та надати податкову накладну.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що подання платником податку до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на постачальника, який відмовився надати податкову накладну, є підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту в цьому звітному періоді.

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та з огляду на зміст вищенаведених положень податкового законодавства, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає, що положення п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України встановлюють додаткові умови та/або коло обмежень щодо реалізації платником податку права на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту наступних періодів за отриманими від постачальників товарів (послуг) податковими накладними протягом 365 календарних днів з дати складання податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій не встановлено обставин справи щодо дотримання позивачем строку, визначеного п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на включення до складу податкового кредиту за листопад 2013 суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними в попередніх періодах. При цьому, колегія суддів касаційної інстанції наголошує, що такі строки слід відраховувати з дати складання податкової накладної до дати подання податкової декларації.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням вимог, встановлених ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області.

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Рівнеобленерго» задовольнити частково.

3. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04.03.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2014 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний