Постанова

від 05.11.2015 по справі 916/2024/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2015 р.Справа № 916/2024/15 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Петрова М.С.

при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С.

за участю представників сторін:

від позивача:

- ОСОБА_1 (довіреність № б/н від 04.10.2015)

- ОСОБА_2 (довіреність № б/н від 04.10.2015)

від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність № 286 від 04.06.2015)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Одеський завод будівельних матеріалів» Міністерства оборони України

на рішення господарського суду Одеської області від В« 15В» липня 2015 року, повний текст якого складено та підписано В« 17В» липня 2015 року

по справі № 916/2024/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Охоронно-детективне агентство фірма В«ЛЕГІОНВ»

до Державного підприємства «Одеський завод будівельних матеріалів» Міністерства оборони України

про стягнення 304 243,32 грн.

В С Т А Н О В И В :

15.05.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Охоронно-детективне агентство фірма В«ЛЕГІОНВ» (далі по тексту - позивач) звернулось господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства «Одеський завод будівельних матеріалів» Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 304 243,32 грн., з якої 160 000 грн. - основний борг, 130 341,53 грн. - індекс інфляції, 13 901,79 грн. - 3 % річних та витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення норм чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору від 01.08.2011 року про надання охоронних послуг № 24, свої зобов'язання, які передбачені п.3.1 укладеного Договору не виконував неналежним чином, а саме не оплачував за надані/отримані послуги охорони об'єкту, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 01.04.2013 року складає 160 000, 00 грн., на яку позивачем нараховані штрафні санкції.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.07.2015 року по справі № 916/2024/15 (суддя Д'яченко Т.Г.) позовні вимоги задоволені. Стягнуто з Державного підприємства «Одеський завод будівельних матеріалів» Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Охоронно-детективне агентство фірма В«ЛЕГІОНВ» 160 000 грн. - основного боргу, 130 341,53 грн. - індекс інфляції, 13 901,79 грн. - 3 % річних та 6 084,86 грн. - судового збору.

28.07.2015 року господарським судом Одеської області був виданий наказ № 916/2024/15 на виконання рішення господарського суду Одеської області від 15.07.2015 року по даній справі (а.с.109).

Такий висновок суду мотивований тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за серпень 2011 року по березень 2013 року сумі 160 000 грн. з урахуванням суми інфляційних нарахувань та 3 % річних.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, Державне підприємство «Одеський завод будівельних матеріалів» Міністерства оборони України звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення скасувати та постановити нове по суті позовних вимог. Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

В апеляційній скарзі апелянт звертає увагу суду на те, що місцевим господарським судом були порушені вимоги ст.27 ЦПК України, а саме обмеження прав відповідача в участі у судовому засіданні.

Також скаржник зазначає, що у зв'язку з частковою сплатою відповідачем наданих позивачем послуг, дійсний борг відповідача перед позивачем складає 70 000,00 грн., у зв'язку з чим за твердженням апелянта сума боргу з урахуванням індексу інфляції за період з червня 2012 року по квітень 2013 року складає 69 650 грн. та 1 754,79 грн. - 3 % річних.

Крім того апелянт зазначає, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального права та безпідставно відмовлено у застосуванні строків позовної давності, який на думку суду позивачем не пропущений.

Позивач відзив на апеляційну скаргу до суду не надав, але його представники в судовому засіданні просили апеляційну скаргу ДП «Одеський завод будівельних матеріалів» Міністерства оборони України залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін, вважаючи його правомірним, обґрунтованим, відповідаючим матеріалам справи та нормам чинного законодавства.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Статтею 101 ГПК України передбачено, що апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 01 серпня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Охоронно-детективне агентство фірма "ЛЕГІОН" (Агентство) та Державним підприємством "Одеський завод будівельних матеріалів" Міністерства оборони України (Замовник) було укладено Договір про надання охоронних послуг №24 від 01.08.2011 року, відповідно до п. 1.1 якого Замовник доручає, а Агентство забезпечує охорону товарно-матеріальних цінностей, складських, службових приміщень (далі об'єкт), які розташовані за адресою: м. Одеса, 4-й Басейний провулок,7 (а.с.09-12).

Відповідно до п. 7.1., 7.2. договору Замовник зобов'язується здійснювати оплату за наданні охоронні послуги Агентством, що визначені у п. 1.1. Договору щомісячно у розмірі 18000 грн., у т.ч. 20% ПДВ у сумі 3000 грн. шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Агентства щомісячно не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітним.

У відповідності до п. 8.1 договору його дія поширювалась на період з 01.08.2011р. по 01.08.2012р. включно. На підставі п.1 Додаткової угоди №1 до Договору про надання охоронних послуг №24 від 01.08.2011р. за згодою сторін строк дії договору було продовжено до 01.08.2013р. включно.

На підставі п. 1. Додаткової угоди №2 до Договору про надання охоронних послуг №24 від 01.08.2011р. сторонами договору було погоджено, Договір про надання охоронних послуг вважається розірваним з 01.04.2013р.

Так, на виконання умов договору про надання охоронних послуг № 24 від 01 серпня 2011 року та додаткових угод до нього, у період з серпня 2011 по березень 2013 позивачем були надані, а відповідачем прийняті послуги на загальну суму 360000 грн., що підтверджується складеними та підписаними актів здачі-приймання виконаних робіт за період з 31.08.2011 по 31.03.2013 (а.с.19-29).

З наявних в матеріалах справи доказів, а саме копій виписок по особовому рахунку вбачається, що замовником було частково сплачено грошові кошти у сумі 200 000 грн. за отримані/надані охоронні послуги, проте сума у розмірі 160 000 грн. (360 000 - 200 000) державним підприємством залишена несплаченою, що і стало підставою для звернення ТОВ Охоронно-детективне агентство фірма В«ЛЕГІОНВ» до суду з відповідним позовом.

Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ТОВ Охоронно-детективне агентство фірма В«ЛЕГІОНВ» та вважає, що доводи, заперечення і вимоги ДП «Одеський завод будівельних матеріалів» Міністерства оборони України, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своєю правовою природою укладений сторонами спору договір є договором про надання послуг (охорони).

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 905 ЦК України, строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Отже, як встановлено під час розгляду даної справи у суді першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, між сторонами - ТОВ Охоронно-детективне агентство фірма В«ЛЕГІОНВ» (агентство) та ДП «Одеський завод будівельних матеріалів» Міністерства оборони України (замовник) склалися правовідносини пов'язані з наданням замовнику охоронних послуг, про що 01.08.2011 року був укладений відповідний Договір № 24.

Так, предметом розгляду справи є вимога про стягнення з ДП «Одеський завод будівельних матеріалів» Міністерства оборони України на користь позивача 160 000 грн. коштів за надання охоронних послуг на об'єктах відповідача, за серпень 2011 року по березень 2013, з урахуванням інфляційних нарахувань та 3 % річних.

Враховуючи умови договору та надані сторонами докази, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що п. 7.1 договору передбачені зобов'язання з щомісячної оплати за охорону, яка здійснюється замовником за поточний місяць не пізніше 5-го числа наступного за звітним.

Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення своїх договірних зобов'язань, за надані послуги позивачем не розрахувався за спірний період, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість у розмірі 160 000,00 грн.

Крім того, 01.04.2013 сторонами було складено та підписано без зауважень Акт звірки взаєморозрахунків за № 210, відповідно до якого станом на 01.04.2013 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 170 000,00 грн. (а.с.17).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 160 000,00 грн. Крім того, доводи скаржника відносно того, що залишок боргу перед позивачем складає 70 000,00 грн. спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а саме складеними та підписаними обома сторонами без зауважень Актами здачі-приймання послуг на суму 170 000 грн. та здійсненою відповідачем часткову сплату коштів у сумі 10 000 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (частин 1 та 2).

Крім того, слід зазначити і те, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням зазначеного індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Розрахунок 3 % річних та інфляційних витрат здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України, Листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року з рекомендаціями відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ та Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права.

Враховуючи наведене, судова колегія перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних нарахувань погоджується з їх розміром та вважає його правомірним та із дотриманням вимог чинного законодавства та погоджується з позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю Охоронно-детективне агентство фірма В«ЛЕГІОНВ» та висновком місцевого господарського суду про нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача 130 341,53 грн. суму інфляційних нарахувань та 3 % річних у розмірі 13 901,79 грн.

Відносно посилань скаржника на неправильне застосуванні місцевим господарським судом норм матеріального права в частині відмови у застосуванні строків позовної давності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, дійсно в процесі позовного провадження, відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності з посиланням на норми ст.223, ч.5 ст.203 ГК України. Відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання, місцевий господарський суд послався на переривання строку позовної давності, з чим і погоджується суд апеляційної інстанції.

Так, згідно із ст. ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до п.4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарським спорів», у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу) то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Як було встановлено вище, спірний період по стягненню основної заборгованості становить з 01.08.2013 по 31.03.2013 року, та заборгованість станом на 01.04.2013 року складає 170 000,00 грн., що підтверджується Актом звірки, у зв'язку з чим саме з 01.04.2013 року, коли боржник визнав основний борг, строк позовної давності перервався.

ДП «Одеський завод будівельних матеріалів» Міністерства оборони України ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів до суду апеляційної інстанції не надало, а тому зазначені вище факти скаржником під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були, а відповідно, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу і не були доведені ті обставини, на які скаржник посилався як на підставу своїх вимог, доводів і заперечень.

Вищезазначене повністю спростовує доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, на підставі чого судова колегія дійшла до висновку про правомірність та обґрунтованість винесеного місцевим господарським судом рішення про задоволення позовних вимог.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Одеської області від 15.07.2015 року по справі № 916/2024/15 відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, підстави для його скасування або зміни відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ДП «Одеський завод будівельних матеріалів» Міністерства оборони України - без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу ДП «Одеський завод будівельних матеріалів» Міністерства оборони України залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Одеської області від „15В» липня 2015 року по справі № 916/2024/15 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови

складено „06В» листопада 2015 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя М.С. Петров