Постанова

від 15.09.2015 по справі 826/7420/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15 вересня 2015 року 11 год. 45 хв. № 826/7420/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діджитал Реклама Сервіс» до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Діджитал Реклама Сервіс» (далі - позивач) до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 грудня 2014 року №0012982202 (далі - оскаржуване рішення) .

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Відповідною ухвалою відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю, а представники відповідача не визнали позов та просили відмовити у його задоволенні повністю.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 03 по 07 листопада 2014 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ «Компанія Лакшері Стайл» за період із 01 по 31 липня 2014 року, за результатами якої складено акт від 14 листопада 2014 року №1251/26-54-22-01/36507612 (далі - акт перевірки), згідно з висновками якого, позивачем порушено п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) , у результаті чого занижено ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, всього на суму 1432282,00 грн.; встановлено неможливість віднесення позивачем до складу витрат, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, у податкову декларацію з податку на прибуток за 2014 рік, суму у розмірі 7161410,49 грн.

На підставі ату перевірки, 18 грудня 2014 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1432282,00 грн. за основним платежем та у розмірі 716141,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного (досудового) оскарження вказане рішення залишено без змін.

В контексті викладеного суд зазначає наступне.

У перевіряємий період між позивачем та його контрагентами укладені договори про надання рекламних послуг, в яких позивач виступав як у якості замовника, так і у якості виконавця.

Так, 01 вересня 2009 року між позивачем, як виконавцем, та ТОВ «Оптімум Медія Україна», як замовником, укладено договір №1, відповідно до умов якого, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання проводити рекламі компанії в мережі Інтернет, а також надавати інші обумовлені послуги в інтересах замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги.

Місце та адреса розміщення реклами сторонами погоджувалися у додатках до договору.

На підтвердження виконання вимог договору позивачем надано суду копії рахунків на оплату, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки на оплату, податкові накладні, платіжні доручення на підтвердження здійснення оплати, фото-звіти.

09 квітня 2014 року між позивачем, як замовником, та ТОВ «Компанія Лакшері Стайл», як виконавцем, укладено договір №09/04/2014 про надання послуг щодо проведення рекламної компанії, відповідно до умов якого, виконавець за дорученням замовника зобов'язується проводити рекламні кампанії замовника на території України на зарезервованих останнім робочих поверхнях рекламних щитів, а саме розміщувати та обслуговувати рекламний матеріал, а замовник зобов'язується виконувати свої договірні зобов'язання, у т.ч. і з оплати.

Місто та адресу площини рекламоносія сторони погоджували у додатках до договору.

На підтвердження виконання вимог договору позивачем надано суду копії рахунків на оплату, акти надання послуг, рахунки на оплату, податкові накладні, платіжні доручення на підтвердження здійснення оплати, фото-звіти.

Судом встановлено, що рекламні площини надавалися ТОВ «Компанія «Лакшері Стайл» наступними суб'єктами господарювання: ТОВ «Трістан Плюс», ТОВ «Дніпровіжн», ТОВ «Мегаполіс Інвест Плюс», ТОВ «Луверс».

Отже, матеріалами справи спростовуються висновки відповідача, викладені в акті перевірки, щодо відсутності у позивача детальних звітів виконавця рекламних послуг із зазначенням, що саме рекламується та хто є замовником, а також спростовуються висновки відповідача щодо відсутності руху активів у позивача.

Суд не приймає до уваги зауваження відповідача щодо господарської недоцільності замовлення рекламних послуг позивачем, який має в штаті 50 працівників.

Слід зазначити, що платник податків здійснює фінансово-господарську діяльність на власний ризик, а тому вправі самостійно оцінювати її ефективність та доцільність. А відтак платник самостійно вирішує, які саме витрати йому необхідно здійснити для забезпечення своєї діяльності, та вправі самостійно обирати виконавців послуг.

ПК України не містить положень, що дозволяють контролюючому органу оцінювати витрати з точку зору їх доцільності, раціональності та ефективності, та не передбачає можливості врахування при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток та ПДВ витрат в залежності від суб'єкта надання відповідних послуг.

Стосовно правомірності визначення сум ПДВ та формування податкового кредиту суд зазначає наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено ст. 198 ПК України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді, в у межах своєї господарської діяльності укладено правочини зі своїм контрагентом.

У матеріалах справи в повному обсязі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом, а саме: договори з контрагентами, акти виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення, виписки з банку, рахунки на оплату, детальні фото-звіти.

Перевіривши всі документи, які подані позивачем на підтвердження реальності та товарності господарських операцій, суд встановив, що вони дійсно складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704) та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Так, згідно податкових накладних, позивачем включено відповідні суми ПДВ до складу податкового кредиту та податкових зобов'язань за відповідні періоди та відображено у податкових деклараціях з ПДВ.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник ПДВ, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Також суд звертає увагу на те, що відповідачем під час здійснення перевірки не зроблено жодного зауваження щодо правильності складання позивачем первинних документів, які мають вплив на формування податкового кредиту та повноти відображення в них інформації.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

З аналізу норм ПК України, вбачається, що право на формування податкового кредиту з ПДВ виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Тобто, господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання позивачем послуг документально підтверджено.

Отже, виходячи за межі заявлених позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем безпідставно, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю «Діджитал Реклама Сервіс» до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 18 грудня 2014 року №0012982202.

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджитал Реклама Сервіс» (код ЄДРПОУ 36507612) здійснений ним судовий збір у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімсот сім гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (код ЄДРПОУ 39468697).

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови . Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин