Ухвала

від 03.11.2015 по справі 826/18577/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2015 року м. Київ К/800/29419/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Бутенка В.І., Заїки М.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року

у справі № 826/18577/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвента Лоу»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

ТОВ «Едвента Лоу» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 травня 2014 року № 0007462213, № 0007472213.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28 травня 2014 року: № 0007462213 в частині застосування до ТОВ «Едвента ЛОУ» суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 293 532 грн. та № 0007472213 в частині застосування до ТОВ «Едвента ЛОУ» суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 262 315 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подало касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі акта від 07 травня 2014 року № 1042/22-13/34356549, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 28 травня 2014 року:

- № 0007462213, яким за порушення пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 1 761 187,00 грн. (з яких 1 174 123,00 грн. - за основним платежем та 587 064,00 грн. - за штрафними санкціями);

- № 0007472213, яким за порушення пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1 573 890,00 грн. (з яких 1 049 260,00 грн. - за основним платежем та 524 630,00 грн. - за штрафними санкціями).

Зазначене порушення обґрунтовано неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість та податку на прибуток по відносинами із ТОВ «Старксервіс».

Згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з метою підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем були надані копії: договору про надання послуг з проведення рекламних компаній від 07 травня 2013 року № 0705АЛ, актів прийому-передачі рекламного відеоматеріалу, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), медіа-планів проведення рекламної компанії на відео-бордах України та платіжних доручень.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій було досліджено, що на підтвердження наявності у позивача прав на розміщення свого рекламного ролика на відповідних відео-бордах у зазначений в додатках до договору №0705АЛ період, позивачем не було надано жодного дозволу або згоди контролюючого органу та власників готелів, торгівельних центрів, як і не надано будь-яких доказів укладення договорів оренди або інших договорів безпосередньо із власниками таких відео-бордів, які б підтверджували право їх використання для розміщення реклами. Також, в матеріалах справи відсутні докази прийому-передачі вказаних та обов'язкових для розміщення дозвільних документів від позивача до ТОВ «Старксервіс».

Крім того, позивачем не залучено жодного передбаченого договором №0705АЛ рахунку виконавця та доказів фактичного розміщення ТОВ «Старксервіс» рекламного ролика позивача на відео-бордах у тій кількості та типах, що вказано у медіа-планах.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено відсутність ТОВ «Старксервіс» за податковою адресою, непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності директора контрагента, відсутність виробничих потужностей, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

При цьому, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року у справі №761/22932/13-к (набрав законної сили 30 жовтня 2013 року) встановлено здійснення реєстрації ТОВ «Старксервіс» в органах державної влади з метою прикриття незаконної діяльності невстановленими слідством особами, без наміру зайняття підприємницькою діяльністю.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про недоведеність з боку позивача реальності здійснених ним господарських операцій з ТОВ Старксервіс», а також використання придбаних послуг в межах господарської діяльності або їх придбання з такою метою.

Отже, окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Формальні недоліки первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

Водночас, у разі встановлення відсутності факту господарської операції навіть формально належні документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту, сум бюджетного відшкодування або витрат для цілей податку на прибуток.

Суди першої та апеляційної інстанцій, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах з контрагентом, дійшли обґрунтованого висновку про те, що первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій, оскільки за вказаних обставин самі по собі податкові накладні не є достатнім свідченням дійсного вчинення господарських операцій, і відповідно, оспорювані податкові повідомлення - рішення від 28 травня 2014 року № 0007462213, № 0007472213 в частині грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток за основним платежем, є правомірними.

Також, з огляду на відсутність доказів щодо повторності вчинення ТОВ «Едвента ЛОУ» протиправних діянь за обставин, передбачених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 Податкового кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо протиправності оспорюваних податкових повідомлень рішень в частині застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50%.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді В.І. Бутенко

М.М. Заїка