Ухвала

від 03.11.2015 по справі 826/1087/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" листопада 2015 р. м. Київ К/800/28423/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Бутенка В.І., Заїки М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року

у справі № 826/1087/15

за позовом Приватного акціонерного товариства «Плодоовоч»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

третя особа: Селянське (фермерське) господарство «Адоніс»

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

ПАТ «Плодоовоч» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві, третя особа: СФГ «Адоніс», в якому просило визнати про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 січня 2015 року № 0000012203, № 000002203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено повністю.

ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, подало касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі акта від 15 грудня 2014 року № 52/26-57-22-03-10/01564526, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 січня 2015 року:

- № 0000012203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 188 768 грн. за основним платежем та на 47 192 грн. за штрафними санкціями;

- № 000002203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 118 709 грн. за основним платежем та на 29 677,25 грн. за штрафними санкціями.

Зазначене порушення обґрунтовано неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість та податку на прибуток по відносинами із СФГ «Адоніс», виходячи з нереальності здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, у тому числі, з посиланням на інформацію інших податкових органів щодо контрагенту позивача.

Згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з метою підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем були надані копії: договору поставки сільськогосподарської продукції від 15 серпня 2011 року № 5, податкових та видаткових накладних, платіжних доручень.

Разом з тим, судом першої інстанції досліджено, що відповідно до декларацій з ПДВ СКФ «Адоніс» за період оформлення спірних операцій, контрагентом проведення діяльності з придбання та продажу продукції, не декларувалось.

Крім того, за період з 01 січня 2010 року по 31 липня 2012 року СФГ «Адоніс» декларує відсутність основних виробничих фондів, рухомого та нерухомого майна при обсязі оподатковуваних операцій у сумі 9184224 грн. та відсутності працюючих для здійснення господарської діяльності взагалі.

Більш того, як встановлено податковим органом та підтверджено судом першої інстанції, з 2009 року на СФГ «Адоніс» відсутні наймані працівники, і відповідно, заробітна плата не нараховувалась, ПДФО до бюджету не перераховувалось, місцезнаходження керівника СФГ не встановлено, сільськогосподарська техніка, основні засоби та складські приміщення відсутні.

Зазначене не було спростовано ані позивачем, ані третьої особою під час розгляду справи судом першої інстанції.

Судом першої інстанції досліджено, що наведені у видаткових/прибуткових накладних відомості щодо реквізитів договору не кореспондуються з даними, наведеними у податкових накладних, що свідчить про відсутність підтверджуючих первинних документів на підставі яких складено податкові накладні. Також, прийняття продукції було оформлено раніше ніж її відпуск продавцем. А оформлення відпуску продукції здійснювалось у штуках, а оприбуткування - у кілограмах.

Крім того, згідно договору, укладеному між позивачем та СФГ «Адоніс» виконання операцій щодо поставки продукції супроводжується перевезенням продукції.

Однак, на підтвердження фактичного здійснення перевезення продукції позивачем не було надано ані товарно-транспортних накладних, ані доказів наявності у контрагента транспортних засобів або замовлення транспортних послуг контрагентом у інших осіб, також як і доказів щодо придбання контрагентом продукції у інших осіб.

Також, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що сам по собі факт оплати не є підтвердженням фактичного виконання операцій та самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Наведене свідчить про недоведеність з боку позивача реального характеру здійснених ним господарських операцій з СФГ «Адоніс», а також використання придбаних товарів в межах господарської діяльності або їх придбання з такою метою.

Отже, окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Формальні недоліки первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

Водночас, у разі встановлення відсутності факту господарської операції навіть формально належні документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту, сум бюджетного відшкодування або витрат для цілей податку на прибуток.

Суд першої інстанції, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах з контрагентом, дійшов обґрунтованого висновку про те, що первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій, оскільки за вказаних обставин самі по собі податкові накладні не є достатнім свідченням дійсного вчинення господарських операцій, і відповідно, оспорювані податкові повідомлення - рішення від 06 січня 2015 року № 0000012203, № 000002203, є правомірним.

Враховуючи приписи статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції рахує за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді В.І. Бутенко

М.М. Заїка