Ухвала

від 03.11.2015 по справі 813/8191/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 р. № 876/1784/15 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участю секретаря судових засідань: Андрушківа І.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Новосілко-Опарської сільської ради Миколаївського району Львівської області, Державної реєстраційної служби України, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Комісія з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій Львівської обласної ради про скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій,-

встановив:

31.10.2013 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися в суд із адміністративним позовом до Новосілко-Опарської сільської ради Миколаївського району Львівської області, Державної реєстраційної служби України, ОСОБА_5, третя особа: Комісія з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій Львівської обласної ради у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог від 21.05.2014, просять: скасувати рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно ДРС України від 12.06.2013 № 1575979 про державну реєстрацію права власності за територіальною громадою Новосілко-Опарської сільської ради на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати ДРС України внести до державного реєстру прав на нерухоме майно запис про скасування вказаної вище реєстрації права власності.

В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що реєстрація права власності на спірний об'єкт за територіальною громадою Новосілко-Опарської сільської ради є безпідставною, оскільки рішення Миколаївського районного суду від 19.10.2009 по справі № 2о-29/09, на підставі якого таке право зареєстроване, скасоване ухвалою апеляційного суду Львівської області 16.03.2010. Тому вважають, що Новосілко-Опарська сільська рада не є власником спірного нерухомого майна, а відтак державний реєстратор зареєстрував право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 без належних на це підстав.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.12.2014 у задоволенні позову відмовлено.

Із цією постановою не погодився представник позивачів ОСОБА_2 та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що під час розгляду справи по суті Новосілко-Опарською сільською радою не було надано жодних пояснень щодо навмисного чи необережного подання рішення Миколаївського районного суду від 19.10.2009 для реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, яке належить жертвам політичних репресій ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Судом першої інстанції лише на користь відповідачів трактується рішення комісії Львівської обласної ради з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій, оскільки не враховано, що п. 2 рішення від 03.06.2013 № 10 вказана Комісія звернулася до Новосілко-Опарської сільської ради з клопотанням щодо передачі ОСОБА_6 на пільгових умовах спірного житлового будинку. Також апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги заяву позивача про уточнення позовних вимог, щодо дати та номеру рішення про реєстрацію права власності.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про його дату, час та місце, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 КАС України, апеляційний розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним записом.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 65), 12.06.2013 державним реєстратором ОСОБА_5 внесено запис № 1575979 про право комунальної власності за територіальною громадою Новосілко-Опарської сільської ради Миколаївського району Львівської області на об'єкт нерухомого майна 100163846230 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1.

Позивачі зазначають, що вказане рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно порушує їхні права, оскільки рішенням Комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 29.07.2008 № 2 було вирішено повернути законним спадкоємцям першої черги реабілітованого ОСОБА_7 конфісковане майно, а саме стайню, що знаходиться в с. Новосілки - Опарські Миколаївського району Львівської області і розташована на подвір'ї біля спірного будинку, там же розташований колодязь з бетонних кілець, споруджений їхнім батьком.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов задоволеним бути не може, оскільки згідно із свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 31.03.1992, житловий будинок АДРЕСА_1 з приналежними до нього будівлями та спорудами належить колгоспному двору ОСОБА_8, а відповідно до ст. 186 ЦК України, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Право власності на господарські будівлі окремій реєстрації не підлягає. Позивачами не подано доказів прийняття Комісією з питань поновлення прав реабілітованих Миколаївської районної ради Львівської області рішення про повернення у власність їм об'єкта нерухомого майна житловий будинок АДРЕСА_1 з приналежними до нього будівлями та спорудами. Отже, позивачі, посилаючись на порушення оскарженим рішенням їх прав, не надали до суду доказів порушень їх права власності чи користування з об'єкта нерухомого майна житловий будинок АДРЕСА_1. Таким чином, рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України про державну реєстрацію права власності за Новосілко - Опарською сільською радою, на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, об'єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 не впливає на права позивача, оскільки в останніх не виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, а відтак і не змінюють та не припиняють ці права та інтереси.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Водночас суб'єктивна оцінка порушення права чи інтересу не є абсолютною.

Як передбачено ч. 1 ст. 2 цього ж Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Захист прав - це застосування правових засобів з метою забезпечення права у сфері публічно-правових відносин.

Право на захист - самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам законодавства.

Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, в адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову.

Обов'язковою ознакою рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки (права чи обов'язки) для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий (обтяжуючий) характер.

Належні способи захисту - це способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.

У деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Зі змісту регулювання, яке міститься у КАС України, також убачається, що і право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.

Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2015 року № 21-34а15 (ЄДРСР № 43075090).

Позивачі, звернувшись із розглядуваним адміністративним позовом, зазначають, що державний реєстратор, зареєструвавши право власності на спірний об'єкт нерухомого майна за Новосілко-Опарською сільською радою, порушив їхні права, оскільки рішенням Комісії Миколаївської районної ради з питань поновлення прав реабілітованих від 29.07.2008 № 2 вирішено повернути законним спадкоємцям першої черги реабілітованого ОСОБА_7 конфісковане майно, а саме стайню, що знаходиться в с. Новосілки-Опарські Миколаївського району Львівської області. Вказують, що така стайня розташована на подвір'ї біля спірного будинку, там же розташований колодязь бетонних кілець, споруджений їхнім батьком.

Однак, такі посилання є необґрунтованими, оскільки позивачами не надано доказів того, що вони є спадкоємцями першої черги за померлим ОСОБА_7, а у вказаному рішенні Комісії не зазначено прізвищ та ініціалів спадкоємців першої черги реабілітованого ОСОБА_7, яким підлягає поверненню стайня, як і не зазначено, що ця стайня належить до будинку АДРЕСА_1. При цьому, на ці обставини звернув і суд першої інстанції, однак під час апеляційного розгляду позивачами відповідних доказів також не надано.

Разом з тим, як встановлено рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23.08.2012 по цивільній справі № 22-1078 за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_4 до виконкому Новосілко-Опарської сільської ради про визнання незаконним рішення та зобов'язання до вчинення дій (а.с. 16-17 Т.1), яке набрало законної сили, та це вбачається з наявного у справі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 31.03.1992 (а.с. 76 Т.1), житловий АДРЕСА_1 належав ОСОБА_8

Згідно технічного паспорта (а.с. 77-78 Т.1), вказаний житловий будинок збудований у 1974 році, поряд з яким, на одній земельній ділянці розташовані, зокрема, сарай та колодязь. Будинок, що належав репресованій сім'ї ОСОБА_7, не зберігся, так як був знесений колгоспом, а на його місці побудовано новий житловий будинок, у який переселено сім'ю ОСОБА_8, що проживала на хуторі. При цьому, цей будинок збудовано із матеріалів знесеного на хуторі будинку сім'ї ОСОБА_8

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, вказаним вище судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено та це підтверджується матеріалами розглядуваної справи, що житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1, належав померлому ОСОБА_8, а будинок сім'ї ОСОБА_7 не зберігся, так як був знесений.

Враховуючи норми статей 186, 380, 381 ЦК України, господарсько-побутові будівлі до яких відносяться, зокрема, стайні та колодязі, що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв'язку з чим право власності на такі будівлі та споруди як на окремі об'єкти визнаватися (реєструватися) не може.

З огляду на те, що у позивача не виникли права на житловий будинок по АДРЕСА_1, то відповідно у нього відсутні і права на господарські будівлі (сарай, колодязь), які розташовані з цим житловим будинком на одній земельній ділянці та призначені для його обслуговування.

Відповідно до ст. 9 Закону ВР УРСР від 17.04.1991 № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» із змінами і доповненнями, вирішення питань, пов'язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладено на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З цією метою Радам народних депутатів утворюють штатні комісії, положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п. 10, 12 Постанови КМ УРСР від 24.06.1991 № 48 «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», комісії визначають склад майна, яке підлягає поверненню реабілітованому, і встановлюють його вартість на підставі документів про вилучення і реалізацію майна, одержуваних з архівів та інших установ. Спадкоємцям реабілітованих повертається майно або відшкодовується його вартість при поданні свідоцтв про право на спадщину. Вилучені будівлі та інше майно (якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель і майна.

Відповідно до п. 29 вказаної Постанови, рішення комісії з питань виплати компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості можуть бути оскаржені реабілітованими (або їхніми спадкоємцями) та іншими заінтересованими громадянами відповідно до комісії Верховної Ради Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських комісій. В разі незадоволення прийнятими рішеннями ці громадяни можуть звернутися за розв'язанням спору до суду.

Отже, позивачами, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції не подано доказів прийняття Комісією з питань поновлення прав реабілітованих рішення про повернення у власність їм об'єкта нерухомого майна саме житлового будинку АДРЕСА_1 з приналежними до нього будівлями та спорудами.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано, не вирішуючи питання щодо правомірності реєстрації спірного об'єкта нерухомого майна за Новосілко-Опарською сільською радою, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відсутність у позивачів прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останніх і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Щодо посилання апелянта на наявність кримінального провадження щодо вчинення сільським головою кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, то ці обставини можуть досліджуватись судом під час вирішення спору щодо правомірності реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості за позовом особи, права якої порушує така реєстрація. Оскільки, у процесі судового розгляду не встановлено порушень прав позивачів, відповідно правомірність реєстрації права власності судом не перевіряється.

Інші доводи наведені у апеляційній скарзі, зокрема, щодо неприйняття до уваги уточнень до позовної заяви від 08.12.2014, то такі не спростовують вказаних вище висновків суду про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року у справі № 813/8191/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 09.11.2015.