Постанова

від 28.10.2015 по справі 910/20527/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2015 р. Справа№ 910/20527/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання - Філімоновій І.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2015

у справі №910/20527/15 (суддя Балац С.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ"

до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві

про стягнення безпідставно набутих грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві про стягнення безпідставно набутих коштів.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.08.2015 р. було відмовлено Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» у прийнятті позовної заяви.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що заява позивача не підлягає розгляду господарськими судами. Крім того в ухвалі місцевого господарського суду наголошено, що позовна заява за своєю суттю являється скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду м. Києва суду від 13.08.2015 р., позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.08.2015 року у справі № 910/20527/15 та передати справу на розгляд місцевого господарського суду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала Господарського суду м. Києва прийнята з порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 року, на підставі поданої апеляційної скарги, скаржнику було відновлено строк для подачі апеляційної скарги, порушено по ній провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Іоннікова І.А., Тарасенко К.В. та призначено розгляд скарги на 28.10.2015 року.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.08.2015 р. у справі № 910/20527/15 скасувати та направити справи до місцевого господарського суду на розгляд.

Представник відповідача у судове засідання 28.10.2015 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Відповідно до ч.5 ст.106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13 серпня 2015 року позивачу було відмовлено у прийнятті позовної заяви на підставі ч. 1 ст. 62 ГПК України.

Господарський суд міста Києва при прийнятті спірної ухвали виходив з того, що даний спір не підлягає розгляду судам господарської юрисдикції з огляду на суб'єктивний склад сторін.

Щодо правової позиції місцевого господарського суду про необхідність відмови позивачу у прийнятті позовної заяви на підставі ч.1 ст. 62 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною третьою статті 3 Закону України " Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України " Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті восьмої ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Приписами ст. 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003у справі № 1-12/2003за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 ст. 120, ч. 6 ст. 234, ч. 3 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002у справі № 1-2/2002за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Субєкти правовідносин, у т.ч. юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх субєктів правовідносин, в т.ч. у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення позовного провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень вказаних норм, суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Рішенням суду має вирішуватись питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які вже виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права, а не ті, які можуть виникнути у майбутньому.

Отже, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушеного або оспорюваного права і охоронюваного законом інтересу (ст. 1 ГПК України), право на позов в особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто, захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 14.12.2010 №11/112/10 .

Статтею 62 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо:

1) заява не підлягає розгляду в господарських судах України;

2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав або є рішення цих органів з такого спору;

3) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва

Цей перелік підстав є вичерпним і розширенню не підлягає, тобто суд не має права відмовити у прийнятті позовної заяви з підстав, інших, ніж викладені у коментованій статті.

Зокрема, заява не підлягає розгляду в господарських судах України, якщо її подано з порушенням правил підвідомчості справ господарським судам, установленої у ст. 12 ГПК. Суд має право відмовити у прийнятті позовної заяви з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК, якщо з позовної заяви вбачається, що спір за суб'єктивним складом та предметом позову не може бути прийнятий до розгляду господарським судом, і такого висновку суд дійшов без дослідження обставин справи і оцінки доказів.

Тобто вирішуючи питання щодо підсудності спору даного спору тій чи іншій юрисдикції необхідно проаналізувати подану позовну заяву як на предмет позову так і на суб'єктивний склад сторін в їх сукупності.

Натомість місцевий господарський суд відмовляючи у прийнятті позовної заяви до свого провадження обмежився лише аналізом суб'єктивного складу сторін та залишив поза увагою предмет спору.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову є стягнення безпідставно набутих грошових коштів, правове регулювання якого передбачено положеннями ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Якщо співставити даний предмет спору з публічно-правовими спорами, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів у відповідності до положень ст.ст. 17, 105 Кодексу адміністративного судочинства України, то можна чітко констатувати факт, що даний предмет спору не підпадає під адміністративну юрисдикцію, а відноситься за своїм суб'єктивним складом та правовим предметом регулювання до компетенції господарських судів.

Щодо належності поданої позивачем позовної заяви за своїми ознаками до скарги на дії/бездіяльність виконавчої служби, то колегія суддів зазначає, що по перше ідентифікація даної заяви з віднесенням його то того чи іншого типу процесуального документа не можлива на стадії вирішення питання щодо прийняття позовної заяви та потребує ретельного дослідження у судовому порядку з встановленням необхідних обставин справи, а по друге не вірне оформлення заяви позивачем не являється правовою підставою для застосування положень ч. 1 ст. 62 ГПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що Господарським судом м. Києва без достатніх правових підстав було застосовано п. 1 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України та відмовлено позивачу у прийнятті позовної заяви.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3)невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 106 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 80, 101, 103 - 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» задовольнити, ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.08.2015 року у справі № 910/20527/15 скасувати.

Матеріали справи № 910/20527/15 направити до Господарського суду м. Києва для подальшого розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко