Ухвала

від 05.11.2015 по справі 357/7485/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/7485/15-ц Головуючий у І інстанції Протасова О. М. Провадження № 22-ц/780/5663/15 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я. С. Категорія 47 05.11.2015

УХВАЛА

Іменем України

05 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Роговської Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про стягнення аліментів та надання дозволу на виїзд дитини за межі України без згоди батька,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищевказаним позовом, умотивовуючи його тим, що вона та відповідач ОСОБА_3 до 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який залишився проживати з матір'ю після розлучення батьків. Зазначає, що займається вихованням сина сама, натомість ОСОБА_3 не цікавиться життям ОСОБА_4 і не займається його утриманням. Крім того вказує, що її син займається спортом та хоче навчатися закордоном, через що у нього часто виникає потреба у виїзді за межі України, однак відповідач не дає на це своєї згоди. З огляду на ці обставини, просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі ? від його заробітної платні, а також надати дозвіл сину на виїзд дитини за межі України без згоди батька по досягненню ним 16 років.

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2015 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дитини у розмірі ? частини усіх видів його доходу, однак не менше ніж 30 % прожиткового мінімум для дитини відповідного віку, по досягненню дитиною повноліття та судові витрати, а також надано дозвіл ОСОБА_4 на тимчасовий виїзд за межі України на період вересня-жовтня 2015 року до Єгипту, Туреччини та Польщі без згоди та супроводу його батька, а у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із цим заочним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила його змінити та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування судом усіх обставин справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що оскільки позивачка одна займається вихованням та утриманням сина без участі та допомоги відповідача та враховуючи те, що її син потребує тимчасового виїзду за межі України, то позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача аліментів на утримання дитини та надання ОСОБА_4 тимчасового дозволу на виїзд за межі України до певного переліку країн, які були зазначені позивачкою.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 липня 2009 року по 18 квітня 2011 року (а. с. 8, 9). Від цього шлюбу сторони мають сина, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 10).

Матеріалами справи підтверджується також і те, що малолітній ОСОБА_4 проживає разом із позивачкою, яка і займається його утриманням та вихованням (а. с. 12, 16).

Частиною 2 статті 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно зі ст. 4 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" та постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України" виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, і без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі й рішення суду.

У ст. 141 Сімейного кодексу України визначена рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову у частині тимчасового надання дозволу ОСОБА_4 на виїзд за меж України на визначений судом строк та певні країни, оскільки позивач належним чином не обґрунтувала свої вимоги щодо надання дозволу на виїзд дитини за кордон у різні країни світу та на невизначений термін перебування, та не надав доказів неможливості отримання нотаріальної згоди батька в майутньому.

Доводи апелянта про те, що надання судом разового дозволу малолітньому ОСОБА_4 на виїзд за межі України неповною мірою захищає його права та інтереси, є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, а також не ґрунтується на вимогах закону.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного заочного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 309 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити та залишити заочне рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: