Ухвала

від 05.02.2019 по справі 357/7485/15-ц

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/7485/15-ц

2-п/357/2/19

Категорія 47

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., при секретарі - Бондаренко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1, про перегляд заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.08.2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про стягнення аліментів та про надання дозволу на виїзд дитини за межі України, -

В С Т А Н О В И В :

07.12.2018 року представник відповідача, за довіреністю у справі, ОСОБА_3, подав до суду заяву ОСОБА_1, про перегляд заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.08.2015 року, в якій просив: скасувати заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.08.2015 року по цивільній справі № 357/7485/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про стягнення аліментів та про надання дозволу на виїзд дитини за межі України, та призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Заява обґрунтована тим, що відповідач у справі - ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про розгляд справи та жодних викликів до суду не отримував, а про наявність судової справи дізнався у листопаді 2018 року з офіційного веб-сайту Судової влади України (https://court.gov.ua/fair/). 20.11.2018 року уповноважений представник ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами цивільної справи №357/7485/15-ц та вперше отримав копію заочного рішення. В судове засідання відповідач не з'явився (і не зміг з'явитись), а також не подав відзив (заперечення) на позовну заяву в зв'язку з тим, що взагалі не знав про наявність такого спору в суді, а судові повістки він не отримував, бо вони направлялися судом не за місцем реєстрації його місця проживання. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем зазначено адресу відповідача: 03058, м. Київ, вул. Ніжинська, 29-6. Однак, вказана адреса не відповідала (і не відповідає) зареєстрованому місцю проживання ОСОБА_1 як станом на момент подання позовної заяви та розгляду справи у суді, так і на сьогоднішній день. Так, згідно з даними паспорта ОСОБА_1 (серія та номер НВ 339141, виданий Кам'янець-Подільським МВ УМВСУ в Хмельницькій обл.), станом на момент розгляду справи у суді зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 було: 32300, АДРЕСА_1. При цьому, ОСОБА_1 був знятий з реєстрації у гуртожитку в м. Київ, вул. Ніжинська. 29-б 02.11.2010 року. ОСОБА_4 того, в матеріалах цивільної справи №357/7485/15-ц міститься відповідь адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України УДМС України в Київській області згідно з якою гр. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_2 та знятий з реєстрації 02.11.2010 Хмельницька обл., м. Кам'янець-Подільський. Позивачу у справі повинно було бути відомо про зміну місця реєстрації відповідача у 2010 році, адже сторони у цей час перебували у шлюбних відносинах (про що зазначає позивач у позовній заяві). Незважаючи на це, судові повістки та усі процесуальні документи по справі направлялися на адресу, за якою ОСОБА_1 фактично не зареєстрований та не проживає з 2010 року. У зв'язку з цим, ОСОБА_1 не отримував (і не міг отримати) судових повісток про виклик до суду, а тому був позбавлений можливості взяти участь у змагальному процесі, підготувати обґрунтований відзив (заперечення) на позовну заяву, надати суду докази в обґрунтування заперечень заявленим позовним вимогам, а також реалізувати інші процесуальні права, передбачені процесуальним законодавством. В позовній заяві позивач стверджує, що на момент подання позовної заяви син ОСОБА_5 фактично проживає із нею та перебуває на її матеріальному утриманню. Також, позивач вказує, що відповідач - ОСОБА_1 з власної ініціативи на зв'язок не виходить, матеріальної допомоги (кошти) в добровільному порядку на утримання сина не надає, тому всі матеріальні проблеми по утриманню дитини повністю лежать на ній. Однак, твердження позивача про перебування сина ОСОБА_5 на її повному матеріальному утриманні не відповідають дійсності, з огляду на те, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу перебуває за кордоном у Польщі (у тому числі протягом року, в якому подавалася позовна заява), а докази даної обставини можуть бути отримані лише на письмову вимогу суду у встановленому ЦПК України порядку, які також підтверджують неможливість останньою здійснювати повне матеріальне утримання сина ОСОБА_5 та проживати разом з ним. Не відповідають дійсності й твердження позивача про те, що відповідач з власної ініціативи на зв'язок не виходить, матеріальної допомоги (кошти) в добровільному порядку на утримання сина не надає, тому всі матеріальні проблеми по утриманню дитини повністю лежать на ній.З часу народження сина ОСОБА_5, відповідач - ОСОБА_1 підтримує гарні стосунки зі своїм сином, самостійно та добровільно надає матеріальну допомогу (кошти) на утримання дитини, забезпечує необхідним спортивним інвентарем, фінансово підтримує поїздки сина ОСОБА_5 за кордон з України для участі у міжнародних змаганнях. Грошові кошти ОСОБА_1 надавав позивачу ОСОБА_2 та матері позивача - ОСОБА_6 готівкою, що може підтвердити у судовому засіданні свідок - ОСОБА_7, який є батьком позивача та дідусем сина ОСОБА_5 (адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3). ОСОБА_7 може підтвердити факт неодноразового передання відповідачем коштів на утримання сина ОСОБА_5, факт придбання відповідачем для сина ОСОБА_5 одягу, речей повсякденного вжитку, іграшок тощо.Також, судом у заочному рішенні не зазначено на підставі яких доказів було визначено, що відповідач не ніс обов'язку по матеріальному забезпеченню свого сина, оскільки відповідач добровільно та регулярно надавав матеріальну допомогу на утримання дитини, що на думку відповідача має істотне значення для вирішення справи.Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини певного віку, починаючи з дня звернення з цим позовом до суду і до настання повноліття дитини, жодні належні та допустимі докази не надала щодо стягнення аліментів саме в такому розмірі та не надала докази щодо свого матеріального стану. Відповідно до відомостей з Державно реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року - інформації про доходи ф/о в ЦБД ДРФО немає. Тобто, станом на момент подання позовної заяви ОСОБА_1 офіційно не був працевлаштований та не отримував жодного доходу, а тому відсутні будь-які правові підстави для визначення ОСОБА_1 величини аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача. При ухвалені заочного рішення суд обмежився лише доказами позивача та матеріалами справи, а відповідач був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права та надати суду докази в обґрунтування заперечень заявленим позовним вимогам. Підтвердженням того, що ОСОБА_1 надавав та надає матеріальну допомогу на утримання свого сина ОСОБА_5 є також те, що виконавчий лист по справі №357/7485/15-ц був отриманий матір'ю позивача - ОСОБА_6 лише 20.12.2017 року, в той час як рішення про стягнення аліментів набрало законної сили 05.11.2015 року. Твердження позивача про неможливість отримання від відповідача дозволу на виїзд дитини за кордон є необґрунтованими та не відповідають дійсності. ОСОБА_1 неодноразово надавав згоду на виїзд дитини - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 за кордон з України. Такі згоди, зокрема посвідчувалися приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_9 Олександрівною.Однак, станом на момент подання заяви про перегляд заочного рішення, відповіді від нотаріуса ще не отримано, а тому об'єктивно не має можливості подати суду докази на спростування викладеним у позовній заяві тверджень позивача ОСОБА_4 того, відомості, наведені позивачем у позовній заяві, та довідці Громадської організації ОСОБА_10 Карате-До №79 від 30 квітня 2015 року мають суперечливий характер. Так, відповідно до змісту позовної заяви позивач - ОСОБА_2 стверджує, що ОСОБА_1 на зв'язок не виходить, а згідно з довідкою №79 від 30.04.2015 року вказується, що ОСОБА_2 контактує засобами телефонного зв'язку з ОСОБА_1, що потребує належного обґрунтування з боку позивача (в тому числі шляхом надання пояснень у судовому засіданні).

Представник позивача, адвокат ОСОБА_11, 28.01.2019 року подала до суду заяву про розгляд заяви без позивача та без її участі, заяву не визнала та просила відмовити в перегляді заочного рішення. Також, 22.01.2019 року надала письмові пояснення по справі, в яких зазначила, що вимоги відповідача є незаконними, необґрунтованими та недоведеними, оскільки виклик відповідача ОСОБА_1 в судове засідання було здійснено через опублікування оголошення про його виклик у пресі, що відповідно до ч. 9 ст. 74 ЦПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) вважається належним повідомленням, тому твердження, що Відповідач у справі - ОСОБА_1 - не був належним чином повідомлений про розгляд справи не ґрунтується на нормах законодавства України. Також, згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань по ТОВ Агро-БАР , ТОВ ФГ Кочубіївське ЄДРПОУ 41298177, Обслуговуючому кооперативі Дендропарк ЄДРПОУ 40263447, ТОВ ФГ Петрівське ЄДРПОУ 39819846, ФГ Скіпченське ЄДРПОУ 39809670, ФГ Сирватинецьке ЄДРПОУ 39808263, ФГ Скіпченське 2015 ЄДРПОУ 39807998, ПП Екоальянс ЄДРПОУ 38662242 ОСОБА_1 є керівником у зазначених юридичних особах, у тому числі в ПП Екоальянс з 18.03.2014 року, в ТОВ ФГ Петрівське з 27.05.2015 року. Отже, твердження, що на момент подання позовної заяви ОСОБА_1 офіційно не був працевлаштований та не отримував жодного доходу, а тому відсутні будь-які правові підстави для визначення ОСОБА_1 величини аліментів у розмірі 1/4частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача спростовуються вище зазначеними доказами. Мати дитини - ОСОБА_2, займається вихованням, навчанням, підготовкою до самостійного життя сина ОСОБА_5, забезпечує його харчуванням, лікуванням, створює умови для отримання ним освіти, піклується про його фізичний розвиток, створила всі належні умови для виховання, навчання та розвитку, що стверджується копією акту обстеження умов проживання від 31.08.2018 року.Згідно з медичною документацією, ОСОБА_8 є дитиною, яка часто хворіє, перебував багато разів на госпіталізації, потребує санаторно-курортного лікування і матері необхідно оплачувати лікування сина, додаткові заняття шкільної програми, що підтверджується копією медичної документації Державним виконавцем Найденко В.О. 18.05.2018 року винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та направлено до ФГ Скіпченське , що стверджується копією листа від 21.12.2018 року №122613 Солом'янського РВ ДВС міста ОСОБА_12 територіального управління юстиції у місті Києві, а отже відповідачем пропущені процесуальні строки на оскарження заочного рішення. Надання матеріальної допомоги (коштів) на утримання дитини ОСОБА_8 зі сторони батька ОСОБА_1 жодним доказом по справі не підтверджується. Крім того, ОСОБА_2 зі своїм батьком - ОСОБА_7 знаходиться у неприязних стосунках, що підтверджується копією заяви ОСОБА_2 від 02.09.2016 року до відділення поліції, копією талона-повідомлення № 45 від 02.09.2016 року, копією довідки про нанесені тілесні ушкодження від 03.09.2016 року, копією довідки про виклик бригади швидкої допомоги від 02.09.2016 року, копією висновку по зверненню ОСОБА_6 та ОСОБА_2 від 04.09.2016 року. Отже, до показів свідка ОСОБА_7, на підтвердження надання матеріальної допомоги (коштів) на утримання дитини ОСОБА_8 зі сторони батька ОСОБА_1, необхідно ставитися критично, оскільки він знаходиться у неприязних стосунках зі своєю дочкою. Тому, просила залишити заяву про перегляд заочного рішення від 03.08.2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про стягнення аліментів та надання дозволу на виїзд за межі України без дозволу батька, без задоволення, а заочне рішення від 03.08.2015 року без змін.

Представник відповідача, за довіреністю у справі, ОСОБА_3, та відповідач ОСОБА_1, в судове засідання 05.02.2019 року, яке мало відбутися в режимі відеоконференції з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, не з'явився, про день, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, відповідач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку з тим, що він та його представник не мають можливості з'явитися до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області для участі у справі, у зв'язку з відрядженням до міста Чернівці та можливістю примирення у позасудовому порядку, при цьому ОСОБА_1 здійснюється пошук шляхів примирення зі ОСОБА_2 та готуються пропозиції для мирного врегулювання спору.

Також, згідно повідомлення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, в судове засідання в режимі відеоконференції призначене на 05.02.2019 року о 14:00 год. представник відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_3, не з'явився, і в залі, який технічно забезпечений для проведення відео конференції, відбувався розгляд кримінальної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.1 ст. 287 ЦПК України, неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Суд, оглянувши матеріали додані до заяви та матеріали цивільної справи №357/7485/15-ц, при вирішенні заяви про перегляд заочного рішення виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини, так у справі Круз проти Польщі від 19.06.2001 року, в якому зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Тому, враховуючи зазначене, підстави для відкладення засідання щодо розгляду заяви про перегляд заочного рішення, враховуючи, що неявка учасників справи повідомлених належним чином не перешкоджає розгляду даної заяви, не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до правосуддя.

Крім того, питання мирного врегулювання спору може бути вирішено сторонами на стадії виконання рішення суду, а саме відповідно до вимог ст. 434 ЦПК України, в якій зазначено, що мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

Відповідно до ч.1 ст. 224 ЦПК України (в редакції чинній на дату ухвалення заочного рішення) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Так, заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.08.2015 року, було частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про стягнення аліментів та надання дозволу на виїзд дитини за межі України без згоди батька та стягнуто з ОСОБА_1, що народився 12.01.1989 року у м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області, останнє відоме місце реєстрації м. Київ, вул. Ніжинська, 29-б, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, аліменти на утримання сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), однак не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28.05.2015 року і до досягнення дитиною повноліття та надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, на період вересня-жовтня 2015 року до Єгипту, Туреччини та Польщі, без згоди та супроводу батька. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05.11.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.08.2015 року залишено без змін.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

В п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції № 2 від 12.06.2009 року роз'яснено, що суд скасовує заочне рішення, якщо визнає, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Отже, з наведеного вбачається, що лише за наявності двох умов можливе скасування заочного рішення.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом розміщення оголошення у пресі, оскільки за відомостями адресно-довідкового відділу територіального органу ДМС України УДМС України в Київській області, відповідач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, знятий з реєстрації за адресою: м. Київ, вул. Ніжинська, 29 б, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 23).

Відповідно до ч. 9 ст. 74 ЦПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

Отже, з наведеного вбачається, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскільки з опублікуванням оголошення в пресі про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

На підставі положень ч. 4 ст. 169, ч.ч.1,2 ст. 224 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи), суд вирішив справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалив заочне рішення, проти чого позивач не заперечувала.

Також, відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та в підтвердження заперечень проти позову.

Так, відповідач посилається на те, що судом у заочному рішенні не зазначено на підставі яких доказів було визначено, що відповідач не ніс обов'язку по матеріальному забезпеченню свого сина, оскільки він добровільно та регулярно надавав матеріальну допомогу на утримання дитини, що на думку відповідача має істотне значення для вирішення справи, а позивач жодними належними і допустимими доказами не обґрунтувала заявлений розмір аліментів.

Однак, в матеріалах справи наявні докази (а.с. 11-13,15,16), які було досліджено під час розгляду справи, зокрема, про стягнення аліментів, про що зазначено в рішенні суду, щодо перебування дитини на утриманні матері, що також узгоджується з доказами (а.с. 127-131,161), наданими представником позивача під час розгляду даної заяви, які підтверджують, що станом на час розгляду справи № 357/7485/15-ц та ухвалення рішення у справі син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, проживав разом із матір'ю та перебував на її утриманні, як того передбачає ч.1 ст. 160 СК України, і тому вибір способу стягнення аліментів належить ОСОБА_2, яка скористалась своїми правами, визначеним СК України, та звернулась до суду з позовом, зокрема, про стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) ОСОБА_1.

У відповідності до ч.3 ст.181 СК України аліменти присуджуються судом у частці від доходу одного з батьків або у твердій грошовій сумі за вимогою того з батьків, разом з яким безпосередньо проживає дитина.

Згідно з ч.1 ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За правилами ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Твердження відповідача, що на момент подання позовної заяви ОСОБА_1 офіційно не був працевлаштований та не отримував жодного доходу, а тому відсутні будь-які правові підстави для визначення йому величини аліментів у розмірі 1/4частини з усіх видів заробітку (доходу), не знайшло свого підтвердження, оскільки згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є керівником зокрема у ПП Екоальянс з 18.03.2014 року, в ТОВ ФГ Петрівське з 27.05.2015 року, що підтверджується матеріалами заяви (а.с. 133-156).

Крім того, відповідно до акту обстеження умов проживання від 31.08.2018 року (а.с.161) мати дитини, ОСОБА_2, займається вихованням, навчанням дитини, повністю його матеріально утримує, створила всі належні умови для розвитку сина.

Таким чином, підстави для відмови у задоволенні позову про стягнення аліментів, як на час ухвалення заочного рішення Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 03.08.2015 року так і на час перегляду заочного рішення, відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного Кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Однак, доказів надання добровільної матеріальної допомоги на утримання сина ОСОБА_8, відповідач до суду не надав, крім того, згідно із положеннями СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у витратах на дитину.

Відповідно до ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч.2 ст.6 цієї Конвенції).

Також, частинами 1 та 2 ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також, у п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Відповідно до ст.5 Рівноправність подружжя Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВРвід 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

У відповідності до ст. 8 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Також, згідно з медичною документацією (а.с. 13,14,127-131), ОСОБА_8 є дитиною, яка часто хворіє, перебував багато разів на госпіталізації та потребує санаторно-курортного лікування.

Тому,саме з цією метою позивач другим пунктом позовних вимог просила надати дозвіл сину на тимчасові виїзди за межі України без згоди батька до досягнення дитиною 16 років, однак рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.08.2015 року було відмовлено у наданні загального дозволу на виїзд дитини за межі України до досягнення нею 16 років без зазначення держав перебування та часових проміжків перебування у них та надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, на період вересня-жовтня саме 2015 року до Єгипту, Туреччини та Польщі, без згоди та супроводу батька ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6.

Відповідач не надав до суду жодних доказів в підтвердження заперечень проти позову, а саме щодо наявності на час розгляду справи та ухвалення рішення у справі істотних обставин, які мали значення для правильного вирішення справи, крім того рішення в частині надання дозволу на виїзд за межі України, вже виконано, оскільки дозвіл надавався лише на певний період 2015 року.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не надано до суду докази на спростування вимог позивача та які мають істотне значення для правильного вирішення справи, та докази, що він не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин, суд приходить до висновку, що заява про перегляд заочного рішення суду, не підлягає до задоволення.

Слід також зазначити, що згідно із ч. 2 ст. 228 ЦПК України (в редакції чинній станом на час ухвалення рішення суду), заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Так, з матеріалів справи вбачається, що заочне рішення було отримано представником відповідача 20.11.2018 року ( а.с. 78), а заява про перегляд заочного рішення подана 03.12.2018 року, шляхом направлення засобами поштового зв'язку, тобто відповідач звернувся з даною заявою з порушенням 10 денного строку.

Керуючись ст. ст. 280-289, 353 ЦПК України, п. 13 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Заяву ОСОБА_1, про перегляд заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.08.2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про стягнення аліментів та про надання дозволу на виїзд дитини за межі України, залишити без задоволення.

Ухвала окремо від рішення оскарженню не підлягає, заперечення на ухвалу включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали складено 11.02.2019 року.

СуддяОСОБА_13