Ухвала

від 28.10.2015 по справі 826/7885/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року м. Київ К/800/58199/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Калініна О.С.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014

у справі № 826/7885/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Арте-Трейд ФДС" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень .

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Хоменко Л.Д.,

відповідача - Диби Ю.Д.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.05.2014 № 67426552208, № 67626552208 та № 67526552208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2014 у позові відмовлено з тих мотивів, що реальність виконання операцій з поставки послуг позивачеві у рамках правовідносин із заявленими контрагентами не підтверджується належними засобами доказування та спростовується представленими Інспекцією доказами.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що подані Інспекцією акти про неможливість проведення зустрічних перевірок постачальників позивача та матеріали досудового слідства не спростовують факти господарської діяльності, засвідчені представленими платником первинними документами, та не підтверджують недобросовісність Товариства як платника податків.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору, яке, за посиланням скаржника, відповідає правильному нормозастосуванню та ґрунтується на наявних у справі доказах.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду та просить залишити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерком компані», товариством з обмеженою відповідальністю «Промтрейд Корпорейшн», товариством з обмеженою відповідальністю «Піщана», товариством з обмеженою відповідальністю «Тасаір» за період з 01.01.2011 по 20.08.2013, оформлену актом від 07.05.2014 № 390/26-55-22-08/35917826.

Під час цієї перевірки Інспекцією зроблено висновок про відсутність реальних фінансово-господарських операцій між Товариством та цими контрагентами, що виключає правомірність формування позивачем у податковому обліку витрат та податкового кредиту за операціями з придбання у названих постачальників послуг (послуг з виготовлення поліграфічної продукції, послуг з кур'єрської доставки, маркетингових послуг тощо).

На обґрунтування цього висновку Інспекція послалася на обставини, установлені у рамках проведення заходів з податкового контролю та у межах кримінального провадження відносно цих контрагентів, щодо: неперебування останніх за місцезнаходженням; відсутності у названих постачальників об'єктивної можливості надати відповідні послуги в силу відсутності майна, основних фондів та трудового персоналу; участі названих осіб разом з іншими суб'єктами господарювання у конвертаційній діяльності та у податкових схемах, що передбачали виведення грошових коштів з ділового обороту для їх переведення у готівку та одержання необґрунтованої податкової вигоди.

Наведений висновок слугував підставою для прийняття Інспекцією:

податкового повідомлення-рішення від 21.05.2014 № 67426552208, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 162 430 грн. із застосуванням 26 030 грн. штрафних санкцій;

податкового повідомлення-рішення від 21.05.2014 № 67526552208 про визначення Товариству суми завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 192 000 грн.;

податкового повідомлення-рішення від 21.05.2014 № 67626552208, за яким платникові збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 188 264 грн. за основним платежем та на 47 066 грн. за штрафними санкціями.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів належать до витрат на збут (підпункт «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК), які враховуються у податковому обліку у періоді їх здійснення (пункт 138.5 статті 138) та мають відповідати критерію документальної підтвердженості (пункт 138.2).

Таким чином, аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

А відтак за умови дотримання наведених вимог податкового законодавства платник вправі претендувати на одержання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту та витрат при обчисленні сум ПДВ та податку на прибуток, що підлягають сплаті до бюджету. Подання платником усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, є підставою для отримання податкової вигоди, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у таких документах, є неповними, недостовірними та (або) суперечливими; податкова вигода не може бути визнана добросовісною, якщо одержана платником не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, застосовуючи наведені правила оподаткування при дослідженні порядку виконання та документування операцій платника з кожним із заявлених контрагентів, дійшли різних висновків щодо добросовісності оспорюваної податкової вигоди платника.

Так, суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, визнав недостатнім підтвердженням реального виконання операцій з поставки Товариства послуг з виготовлення поліграфічної продукції та послуг з кур'єрської доставки інформаційної продукції у рамках правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Тасаір», товариством з обмеженою відповідальністю «Промтрейд Корпорейшн», товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерком компані» подані позивачем договори, видаткові накладні, акти приймання-передачі поліграфічної продукції, акти приймання-передачі послуг, податкові накладні, платіжні доручення про оплату Товариством придбаних послуг в безготівковому порядку, а також копії виготовлених листівок, банерів.

При цьому суд першої інстанції послався на відсутність доказів транспортування зазначених матеріалів у процесі їх доставки замовникові (позивачу у справі), доказів наявності у контрагентів складських приміщень для виготовлення та зберігання поліграфічної продукції, штату працівників для виконання послуг з дизайн-маркування та з доставки продукції.

Втім наведені обставини стосуються діяльності контрагентів та не можуть слугувати свідченням зловживання Товариства у сфері оподаткування. Відомості про наявне у контрагентів на праві власності або оренди майно не знаходяться у вільному доступі, у зв'язку з чим у позивача була відсутня реальна можливість перевірити такі дані відносно його постачальників. Платник не може бути відповідальним за обставини та факти господарської діяльності, що перебувають поза межами його контролю та впливу. Враховуючи, що звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо), власне відсутність у постачальника зареєстрованого штату працівників та об'єктів основних фондів не є доказом безтоварності господарської операції.

Не можна погодитися й з обґрунтованістю посилань суду першої інстанції на протиправний характер діяльності спірних постачальників. Адже вказаний факт ґрунтується на матеріалах досудового слідства, а тому не є таким, що підтверджений належними засобами доказування.

З аналогічним мотивів слід погодитися й з правовою оцінкою, наданою апеляційним судом по епізоду, пов'язаному з формуванням позивачем даних податкового обліку за операціями з придбання маркетингових (мерчендайзингових) послуг у товариства з обмеженою відповідальністю «Піщана», згідно з якою апеляційний суд визнав належним свідченням дотримання позивачем умов формування податкового кредиту та витрат за цими операціями представлені Товариством акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні, платіжні доручення, копії фотоматеріалів про розміщення товарів позивача на полицях у торговельних об'єктах.

Проведення постачальником інструктажу продавців, здійснення контролю за належною викладкою продукції на стелажах у торговельних об'єктах у даному разі помилково було визнано судом першої інстанції необхідними доказами поставки розглядуваних послуг позивачеві, позаяк стосуються порядку виконання послуг самим виконавцем, а не власне руху активу між учасниками розглядуваної операції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції на підставі обґрунтованого висновку про недоведеність податковим органом недобросовісності платника в силу оформлення фіктивних операцій правомірно задовольнив позов.

Норми права при вирішенні спору застосовані судом апеляційної інстанції правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014 у справі № 826/7885/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько