Ухвала

від 28.10.2015 по справі 826/1603/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року м. Київ К/800/49742/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року

у справі № 826/1603/14

за позовом Приватного підприємства «Хімтон»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Приватне підприємства «Хімтон» (далі - ПП «Хімтон») звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ в Оболонському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 січня 2014 року №0000722201, №000712201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року апеляційну скаргу ПП «Хімтон» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2014 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов ПП «Хімтон» задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі від 27 січня 2014 року № 0000722201, № 000712201.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Хімтон» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «В.Л.В.» за період грудень 2011 року, ПП «Калос» за період березень 2013 року, ТОВ «Венера Трейд» за період квітень 2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 31 грудня 2013 року № 890/26-54-22-01-10/30223111 (далі - акт перевірки), згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пунктів 138.1 , 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 99 917,00 грн. за IV квартал 2011 року;

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, на суму 383 450,00 грн., а саме: за грудень 2011 року на суму 166 500,00 грн., за березень 2013 року на суму 86 374,00 грн., за квітень 2013 року на суму 130 576,00 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ в Оболонському районі прийняті податкові-повідомлення рішення від 27 січня 2014 року:

- №0000722201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 575 175,00 грн.;

- №000712201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 99 917,00 грн.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем був встановлений в ході перевірки факт безпідставного відображення ПП «Хімтон» у податковому обліку вартості господарських операцій з ТОВ «В.Л.В.», ТОВ «Біквест» та ТОВ «Венера Трейд», оскільки господарські операції із зазначеними суб'єктами господарювання не були реальними. Роблячи такі висновки, відповідач послався на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив із того, що позивачем на підставі належних та допустимих доказів не підтверджено реальності господарських операцій із наведеними вище суб'єктами господарювання. Підставою для такого висновку стали встановленні судом першої інстанції обставини відсутності доказів направлення заявок, копій сертифікатів та висновків щодо певного асортименту товару, а також встановлені в актах про неможливість проведення зустрічних звірок обставини незнаходження контрагентів позивача за адресою, яка зазначена в оформлених товарно-транспортних накладних.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами доказами, які надані під час судового розгляду, що свідчить про законність формування позивачем витрат та податкового кредиту за результатами відображення у податковому обліку господарських операцій з ТОВ «В.Л.В.», ТОВ «Біквест» та ТОВ «Венера Трейд».

Судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Порядок формування податкового кредиту та витрат на час виникнення спірних правовідносин визначений положеннями Податкового кодексу України

Так, згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Перелік витрат, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування, визначений пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу передбачено, що не відносяться до витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм слідує, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

При цьому, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач мав фінансового-господарські відносини з ТОВ «В.Л.В.», ТОВ «Біквест» та ТОВ «Венера Трейд» на підставі договорів поставки.

На підтвердження реальності здійснення поставки товарів позивачем надано належні первинні документи: договори поставки, відповідні видаткові та податкові накладні, акти звірки взаєморозрахунків, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортні накладні та банківські виписки, які дають можливість встановити зміст і обсяг поставленого товару (виконаних робіт), характеристики кількісних показників, та ціновий вираз.

На підтвердження наявності приміщення для зберігання отриманого товару, позивачем надано копію договору оренди офісного та складського приміщення.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судом апеляційної інстанції, та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, задовольняючи позовні вимоги, зробив правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами з метою провадження господарської діяльності.

При цьому ненадання доказів направлення заявок, копій сертифікатів та висновків щодо певного асортименту товару саме по собі не свідчить про допущення позивачем порушень податкового законодавства, оскільки надані позивачем первинні документи повною мірою підтверджують фактичний рух активів та наявність змін у власному капіталі у зв'язку з його господарською діяльністю.

Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про помилковість висновку щодо відсутності реального здійснення господарських операцій з підстав відсутності контрагентів позивача за місцем їх реєстрації, дійшов правильного висновку про те, що вказана обставина може мати значення для вирішення питання припинення юридичної особи, однак вона не стосується належного виконання господарських зобов'язань постачальником товарів (виконавцем робіт) за укладеними договорами.

Висновки відповідача, які ґрунтуються на актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій. При цьому зроблені у зазначених актах висновки щодо неможливості контрагентами позивача вести господарську діяльність у зв'язку з відсутністю у них належних ресурсів не підтверджені належними доказами. Доводи відповідача про відсутність у спірних постачальників задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цього постачальника; ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність.

Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); до того ж податковою інспекцією не доведено неможливості виконання спірним постачальником наявними у нього силами та засобами з урахуванням видів та обсягів поставлених товарів.

При цьому, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на витрати та податковий кредит.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту чи про відсутність у них ділової мети, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Враховуючи вищенаведене, та з огляду на те, що відповідачем під час судового розгляду не доведено факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод та/або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

Н.Є.Маринчак