Ухвала

від 17.11.2015 по справі 227/5037/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 227/5037/14-ц Номер провадження 22-ц/775/815/2015

Головуючий у 1 інстанції Корнєєва В.В. Єдиний унікальний номер 227/ 5037/14-ц

Доповідач Жданова В.С. номер провадження 22-ц/775/815/15ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2015р м. Артемівськ

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Жданової В.С.

суддів Маширо О.П., Санікової О.С.,

при секретарі Масловському Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Артемівську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду від 14 вересня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське експлуатаційне підприємство №2» , треті особи : Приватне підприємство «Добропільське експлуатаційне підприємство», ОСОБА_2 про визнання наказів і записів у трудовій книжці недійсними, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплату премії та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Добропільського міськрайонного суду від 14 вересня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське експлуатаційне підприємство №2» , треті особи : Приватне підприємство «Добропільське експлуатаційне підприємство», ОСОБА_2 про визнання наказів і записів у трудовій книжці недійсними, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплату премії та моральної шкоди.

Позивач, посилаючись на неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги висловлювала свої заперечення проти ухвали Добропільського міськрайонного суду від 25.12.2014 року про закриття провадження по дані справі з підстав п.2.ч.1 ст. 205 ЦПК України, яка скасована ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12.03.2015 року з направленням справи для продовження розгляду. Висловлює свої заперечення стосовно рішення Добропільського місьрайонного суду від 10.07.2012 року, яким їй було відмовлено в задоволенні позову в поновленні на роботі та стягненні заробітної плати за час вимушеного прогулу, та стосовно ухвали апеляційного суду Донецької області від 17.09.2012 року, якою зазначене рішення залишено без змін. Висловлює свої критичні зауваження стосовно рішення Добропільського міськрайонного суду від 25.10.2013 року, яким їй відмовлено в позові про визнання недійсним наказу №43-к від 11.04.2012 року про її звільнення, а також висловлює свої заперечення стосовно ухвали Добропільського міськрайонного суду від 29.10.2014 року. Вважає, що всі вищеозначені справи з приводу трудового спору між нею та ТОВ «ДЕП №2» були розглянуті судом за обставин, що її / позивачку/ було прийнято по переводу з ПП «ДЕП» до ТОв «ДЕП №2» 02.11.2011 року на місце основного працівника - головного бухгалтера ТОВ «ДЕП №2» ОСОБА_3, яка у той час знаходилась у відпустці по догляду за дитиною та звільнена у зв»язку з виходом ОСОБА_3 на роботу. Проте, підставою звернення до суду з даним позовом стало те, що 03.10.2014 року вона ознайомилась з книгою реєстрації трудових книжок і нею було виявлено, що ОСОБА_3 прийнято на посаду головного бухгалтера 22.02.2012 року . Саме ця дата зазначена в звітних та бухгалтерських документах щодо прийняття ОСОБА_3 на роботу, тому є обгрунтовані підстави для висновку, що вона / позивачка/ була прийнята на роботу 2.11.2011 року безстроково, а не на час відпустки ОСОБА_3 Позивачка наполягає на тому , що перебуваючи у відпустці ОСОБА_3.01.11.2011 року з ПП « ДЕП» не звільнялась і 02.11.2011 року до ТОВ «ДЕП №2» на роботу не приймалась, тому по виходу із відпустки по догляду за дитиною вона повинна стати до роботи в ПП «ДЕП», а прийом на роботу 22.02.2012 року у ТОВ «ДЕМ№2» відбувся на загальних підставах. Крім того, наказ від 22.02.20132 року про прийом ОСОБА_3 на роботу містить відомості про посаду «головний бухгалтер, заступник директора з фінансових питань». Вказані посади не є тотожніми, тому вона / позивачка/ повинна продовжувати роботу на посаді головного бухгалтера. Суд першої інстанції відхилив заявлені нею клопотання про витребування банківських документів та документів податкової звітності, з яких вбачається, що ОСОБА_3 була вперше прийнята на посаду бухгалтера ТОВ «ДЕП №2» саме 22.02.2012 року, а не переведена 02.11.2011 року з ПП «ДЕП» . Всі викладені нею обставини є підставою для визнання наказів про прийом-звільнення недійсними, їх скасування, визнання недійсними записів у трудовій книжці, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди. Строк звернення до суду вважає не пропущеним, оскільки про накази щодо прийому ОСОБА_3 на роботу їй стало відомо 03.10.2014р.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1наказом №18-к від 09.12.2008 року прийнято головним бухгалтером ПП «ДЕП» на час відпустки ОСОБА_3 по вагітності і пологам , про що в її трудові книжці зроблено відповідний запис. Після звільнення працівників 01.11.2011 року з ПП «ДЕП» вони 2.11.2011 за наказом № 26 були прийняті на роботу у ТОВ «ДЕП №2». При цьому ОСОБА_1 була прийнята на посаду головного бухгалтера на час безоплатної відпустки по догляду за дитиною до 3-х років до 20.02.2012 року ОСОБА_3 З 20.02.2012 року по 10.04.2012 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному , 11.04.2012 року звільнена з «ДЕП №2» на підставі п.2.ст.36 КЗпП України за закінченням строку договору. Рішенням Добропільського міськрайонного суду від 10.07.2012 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 17.09.2012 року, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову про поновлення на роботі. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалою Добропільського міськрайонного суду від 09.08.2013 року відмовлено в перегляді рішення від 10.07.2012 року за нововиявленими обставинами. Рішенням Добропільського міськрайонного суду від 29.04.2014 року задоволені позовні вимоги щодо приведення записів в трудовій книжці у відповідності до наказів, змінено зміст наказу №26 від 02.11.2011 р. Відповідний запис про зміну формулювання про прийом на роботу був внесений до трудової книжки позивачки лише 03.07.2015 р., т.б. спір вирішено після звернення до суду з даним позовом. Рішенням Добропільсього міськорайонного суду від 25.10 2013 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову щодо скасування №43 від 11.04.2012 року, яким її звільнено з роботи, рішення нею не оскаржено. Ухвалою Добропільського міжрайонного суду від 17,10.2014 року відмовлено в перегляді рішення за нововиявленими обставинами. Підстави для скасування наказів та поновлення на роботі, на які посилається позивачка в обґрунтування даного позову 04.11.2014 р. , не є такими, що свідчать про її незаконне звільнення у зв»язку з закінченням строку трудового договору.

В судовому засіданні апеляційного суду позивачка підтримала доводи апеляційної скарги у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, пояснення позивача, дослідивши матеріали цивільної справи , перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав .

Відповідно до ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що питання про скасування наказів №26 -к від 02.11.2011 року та №43-к від 11.04.2012 року щодо прийому та звільнення позивачки з роботи, а також щодо її поновлення на роботі - головним бухгалтером ТОВ «ДЕП №2» були предметом розгляду судовими інстанціями.

Зівертаючись з даним позовом до суду, позивачка посилається на нові підстави для задоволення її позовних вимог. Попередні судові рішення ґрунтувались на тому, що ОСОБА_3 працювала головним бухгалтером ПП «ДЕП» і з цього підприємства пішла у відпустку, 01.2011 року була звільнена з ПП « ДЕП» , а 02.11.2011 року прийнята головним бухгалтером ТОВ «ДЕП №2» з наданням відпустки по догляду за дитиною по 20.02.2012 року. Проте, при ознайомленнями з записами в у книзі реєстрації трудових книжок їй стало відомо, що ОСОБА_3 01.11.2011 року із ПП «ДЕП» не звільнялась, у ТОВ «ДЕП №2» 2.11.2011 року головним бухгалтером не приймалась. Наказ про прийом ОСОБА_3 на роботу датований 22.02.2012 року , тому підстав для її /позивачки/ звільнення з посади головного бухгалтера не було, оскільки трудовий договір з 02.11.2011 року вже не був строковим. Вважає, що ОСОБА_3 повинна була стати до роботи у ПП «ДЕП» , а не у ТОВ « ДЕП №2».

Розглядаючи позов, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність вимог позивачки. Доводи позивачки про те, що ОСОБА_3 не залишала роботу у ПП «ДЕП» та не приймалась у ТОВ «ДЕП№2» не відповідають фактичним обставинам справи. Попередніми судовими рішеннями і при розгляді даного позову встановлено, що 02.11.2011 року ОСОБА_3 була прийнята головним бухгалтером ТОВ «ДЕП №2» таб. 8355 за переводом з ПП «ДЕП» з 02.11.2011 р. Надано соціальну відпустку по догляду за дитиною до 3-х років з 02.11.2011 року по 20.02.2012 року. Підстава : особиста заява ОСОБА_3 Та обставина, що по виходу із відпустки 22.02.2012 року був виданий ще один наказ стосовно ОСОБА_3, на який посилається позивачка, не є доказом того, що ОСОБА_3 після реорганізації ПП «ДЕП» припинила свої трудові відносини і вперше була прийнята на роботу 22.02.2012 року.

Доводи позивачки в тій частині, що саме наказ від 22.02.2012 року щодо ОСОБА_3 як головного бухгалтера підприємства був направлений до банківської установи та податкової у підтвердження її повноважень як головного бухгалтера та підтвердження оригінальності підпису, також не дає підстав до висновку відсутність трудового договору з ТОВ «ДЕП №», оскільки саме цією датою ОСОБА_3 стала до безпосереднього виконання своїх професійних обов»язкв. Вбачається, що 02.11.2011 року одночасно з прийомом на роботу за переводом у ТОВ «ДЕП3»» ОСОБА_3 була надана відпустка по догляду за дитиною.

В матеріалах справи міститься два накази стосовно ОСОБА_3 від 22.02.2012 рок №26-к / а.с 69, 74 т. 1 / , в одному із яких зазначено посаду ОСОБА_3 як головний бухгалтер, в іншому - як замісник директора з фінансових питань. Встановлено, що ОСОБА_3 фактично приступила до виконання своїх обов»язків головного бухгалтера, про що свідчать повідомлення до банківських та податкових установ. Має місце неналежне виконання роботи з діловодства, але це не є підставою для визнання за ОСОБА_1 права на посаду головного бухгалтера підприємства за безстроковим договором.

Значна частина доводів апеляційної скарги зводиться до оспорювання попередніх судових рішень, а саме : ухвали Добропільського міська районного суду від 25.12.2014 року ; рішення Добропільського місьрайонного суду від 10.07.2012 року, яким їй було відмовлено в задоволенні позову в поновленні на роботі та стягненні заробітної плати за час вимушеного прогулу; ухвали апеляційного суду Донецької області від 17.09.2012 року, якою зазначене рішення залишено без змін; рішення Добропільського міськрайонного суду від 25.10.2013 року, яким їй відмовлено в позові про визнання недійсним наказу №43-к від 11.04.2012 року про її звільнення; ухвали Добропільського міськрайонного суду від 29.10.2014 року.

Проте, відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтваність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суду першої інстанції. Оскільки судом першої інстанції розглядався позов від 04.11.2014 року, то підстав для перевірки інших доводів апеляційної скарги, які цього рішення не стосуються, у суду апеляційної інстанції не має повноважень.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції в своєму рішенні навів мотиви, з яких відмовив в задоволенні позову через його необґрунтованість та безпідставність. При цьому одночасно послався на пропуск позивачкою позовної давності для звернення до суду, що є зайвим, суперечить приписам п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року « Про судове рішення у справі», в якому зазначено: встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, але це порушення не призвело до неправильного рішення.

На підставі викладеного апеляційний суд прийшов до висновку до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін, яке ухвалено з дотриманням вимог ст.. 213 ЦПК України.

Керуючись ст.. ст.. 307, 308, 314- 315 ЦПК України апеляційний суд ,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду від 14 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Судді :