Постанова

від 10.11.2015 по справі 813/2653/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2015 року Справа № 813/2653/15

15 год. 19 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Небесна М.В.,

від позивача Савка О.В.,

від відповідача Гладій О.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу Управління «Західвуглепостач» Державного підприємства «Львіввугілля» про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Державне підприємство «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу Управління «Західвуглепостач» Державного підприємства «Львіввугілля» (далі - позивач) з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ), в якому просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000044101/835 та № 0000034101/833 від 22.01.2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки викладені в акті перевірки позивача від 31.12.2014 року є формальними, упередженими необгрунтованими та такими що не відповідають фактичним обставинам справи. Таким чином, прийняті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення на підставі вказаного акту є протиправними та слід скасувати.

Позивач зазначив, що господарські операції між позивачем та його контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОЛІ», Товариством з обмеженою відповідальністю «Технологія-КСП», (далі - контрагенти, ТОВ «ДОЛІ», ТОВ «Технологія-КСП»), відповідають вимогам Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; є реальними, спричинили реальні зміни майнового стану позивача, а товарно-матеріальні цінності, придбані у результаті вчинення таких господарських операцій, придбані з метою їх використання в господарській діяльності позивача, відповідають меті діяльності позивача, задекларованій у Статуті; належним чином відображені у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності підприємства, підтверджуються усіма необхідними первинними та додатковими бухгалтерськими документами, до яких контролюючим органом не висловлено жодних застережень ні у процесі проведення перевірки, ні у судових засіданнях. Зазначив, що висновки про нереальний характер господарських операцій між позивачем та його контрагентами фактично побудовані на висновках, зафіксованих в актах контролюючих органів про неможливість проведення зустрічних звірок вказаних контрагентів. Крім того, звернув увагу, що на момент виникнення спірних правовідносин контрагенти позиваа були зареєстровані належним чином та були платниками ПДВ. Акцентував увагу на тому факті, що як вітчизняним податковим законодавством, так і практикою Європейського суду з прав людини чітко передбачають правило індивідуальної відповідальності платника податків, тобто, добросовісний платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві та нормативно-правовому обґрунтуванні до позовної заяви /Т.2, а.с.2-9/, просив позов задовольнити.

Відповідач явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином /Т.2, а.с.55/, клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав.

В попередньому судовому засіданні 23.06.2015 року до матеріалів справи долучено письмові заперечення на позовну заяву /Т.1, а.с.148-152/. Зазначено, що в ході проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, розрахунки з якими вплинули на формування податкового кредиту з ПДВ ДП «Львіввугілля» встановлено підприємства з ознаками сумнівності, а саме: ТОВ «Технологія-КСП» та ТОВ «ДОЛІ». Акцентовано, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Технологія-КСП» та ТОВ «ДОЛІ» та підприємством покупця та постачальника здійснено без мети настання реальних правових наслідків. Отже такі правочини, в силу ст. 276 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Таким чином, за відсутності факту придбання товару чи послуг в контрагентів, що вказані в первинних документах, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість на за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті в межах компетенції, відповідно до норм чинного податкового законодавства, а відтак такі належить залишити в силі.

Суд, з врахуванням строків розгляду справи, визначених ст. 122 КАС України, відповідно до ч. 4 ст. 128 та ч. 6 ст. 71 КАС України, продовжив розгляд справи за відсутності відповідача на основі наявних доказів.

Суд з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

ДП «Львіввугілля» зареєстроване як юридична особа 17.01.2003 року з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи 32323256 /а.с.66, 67, 68/, діє на підставі статуту /Т.І, а.с.48-65/.

ВП «Управління «Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля» зареєстроване як відокремлений структурний підрозділ 27.12.2007 року з присвоєнням ідентифікаційного коду 26360693, без права юридичної особи, діє на підставі положення /а.с.70-77, 78, 79/

СДПІ проведено документальну позапланову перевірку ДП «Львіввугілля» з питань дотримання податкового законодавства по порушеннях, вказаних у акті ДФІ від 02.04.2014 року № 05-21/02 за період з 01.04.2010 року по 30.11.2013 року, правомірності формування податкового кредиту та витрат по взаєморозрахунках з ТОВ «Євро-Комерс», ТОВ «ДОЛІ», ТОВ «Технологія-КСП» за липень 2014 року по взаєморозрахунках з ТОВ «Укр-вуглепром» за період з 01.01.2013 року по 28.02.2014 року, про що складено акт № 559/28-06-41-01/32323256 від 31.12.2014 року /Т.І, а.с.80-138/.

У вказаному акті зафіксовано порушення:

- пп.138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 податкового кодексу України, а саме: завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток в ІІІ кварталі 2014 року на суму 727565,40 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за липень 2014 року на загальну суму 831838,97 грн. /Т.І, а.с.138/

Відповідач не погодився із вказаними висновками та подав контролюючому органу заперечення № 6.4/46 від 16.01.2015 року /Т.І, а.с.12-13/.

За результатами вказаних заперечень контролюючим органом надано відповідь про розгляд заперечення № 720/28-06-41-01/145 від 21.01.2015 року /Т.І, а.с.14-20/ та вказаний акт залишено без змін.

22.01.2015 року позивачу направлено податкові повідомлення-рішення:

- форми «П» № 0000044101/835 від 22.01.2015 року за платежем податок на прибуток: зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 772565,00 грн. /Т.1, а.с.22/, а також розрахунок штрафних санкцій /Т.І, а.с.23/;

- форми «Р» № 0000034101/833 від 22.01.2015 року за платежем: податок на додану вартість на суму 1247758,50 грн. (в т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 415919,00 грн.) з відповідним розрахунком штрафних санкцій /Т.1, а.с.24, 25/.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями контролюючого органу, позивач 04.02.2015 року звернувся із скаргами на такі рішення до Міжрегіонального головного управління мін доходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників /Т.1 а.с.26-29, 30-33/.

Відповідно до рішення № 71145/10/28-10-10-4-33 від 23.03.2015 року вказані скарги позивача залишено без розгляду /Т.1, а.с.35-36/.

Позивач, користуючись правом повторного оскарження вказаних рішень контролюючого органу, звернувся із відповідними скаргами від 03.04.2015 року до Державної фіскальної служби України /Т.1, а.с.37-40, 41-45/.

Державною фіскальною службою України відповідно до листа «Про залишення скарг без розгляду № 8367/6/99-99-10-01-04-25 від 21.04.2015 року /Т.1, а.с.46-47/ рішення Центрального офісу від 23.03.2015 року залишене без змін; а скарги - без задоволення.

Оскільки позивач не погоджується із рішеннями контролюючого органу, вважає такі безпідставними та протиправними, вичерпавши усі заходи адміністративного оскарження таких, звернувся із позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи підстави позову та заперечень, спір виник щодо реальності ведення господарських операцій між відокремленим підрозділом «Управління «Західвуглепостач» Державного підприємства «Львіввугілля» (далі - ВП «Управління «Західвуглепостач») з ТОВ «ДОЛІ» та з ТВ «Технологія-КСП» , за результатами яких позивачем сформовано об'єкт оподаткування податком на прибуток та податковий кредит з податку на додану вартість.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України (далі - ПК України) № 2755-VI від 02.12.2010 року платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 138.8.1. п. 138.8. ст. 138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно з п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно з п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704.

Відповідно до п.п. 1.2 п. 1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2 ст. 9 цього Закону).

Відтак, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до від'ємного значення з цього податку та формування податкового кредиту з податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За таких обставин, сплачені в ціні товару (послуг) суми податку на додану вартість для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відтак, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Разом з тим, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Суд вважає обґрунтованими покликання позивача на те, що ним не порушено норми ст. 2, 30 Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 10.04.2014 року № 1197-VII в частині заборони укладення договорів без порушення процедури закупівель, оскільки такий набрав чинності лише 20.04.2014 року (http://zakon1.rada.gov.ua/laws/card/1197-18).

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Щодо операцій між ВП «Управління «Західвуглепостач» та ТОВ «ДОЛІ», ТОВ «Технологія-КСП» встановлено наступне.

ТОВ «Технологія-КСП» зареєстроване як юридична особа 28.05.2009 року з присвоєнням коду ЄДРПОУ 36495183 /Т.1, а.с.160-163, 165-166/, взяте на податковий облік 29.05.2009 року за № 17518 /Т.1, а.с.167/, зареєстроване платником податку з 15.06.2009 року /Т.1, а.с.166/, діє на підставі статуту /Т.1, а.с.168-171/.

Між ТОВ «Технологія-КСП» (постачальник) та ВП «Управління «Західвуглепостач» (покупець) (за дорученням ДП «Львіввугілля») уклали договір № 86 поставки товару від 18.04.2014 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю продукцію у строк, кількості, асортименті та за цінами згідно специфікацій, які складають невід'ємну частину договору. Специфікація містить найменування продукції, ціну за одиницю товару здійснюється сторонами шляхом підписання нової специфікації. Загальна вартість товару за договором орієнтовно складає 9000000,00 грн. Відшкодування вартості витрат із доставки товару до пункту призначення проводиться за рахунок постачальника.

Поставка товару здійснюється на умовах, які погоджуються шляхом переговорів або листування окремо на кожну партію товару. Вантажоодержувачем є покупець. Постачальник надає покупцю наступні товарносупровідні документи: податкову накладну, товарно-транспортну накладну, товарну накладну на відпуск товару зі складу постачальника. Постачання товару здійснюється автотранспортом на умовах правил ІНКОТЕРМС-2010. Право на товар переходить від постачальника до покупця у момент прийняття товару. При поставці товару транспортом постачальника момент переходу права власності та виконання зобов'язань за договором є склад покупця.

Перехід права власності на товар відбувається у момент приймання.

Розрахунки за товар проводить ДП «Львіввугілля», ВП «Управління «Західвуглепостач», ВП «Вуглезбут» ДП «Львіввугілля» зі своїх поточних рахунків.

Крім того , постачальник зобов'язаний, зокрема, своєчасно поставити й передати у власність покупцю товар за товар супроводжуючими документами, за умови доставки до складу покупця надання ТТН є обов'язковим /Т.1, а.с.156-158/.

На підтвердження реальності операцій за договором представником позивача до матеріалів справи долучено: копію специфікації № 1 до договору від 18.04.2014 року /Т.1, а.с.159/; копії прибуткових ордерів, накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, карток складського обліку матеріалів; витягів з розрахунків та авізо про проведені операції; журналу-ордеру № 6 склад 72 за липень 2014 року /Т.1, а.с.173-200/.

Крім того, на підтвердження факту використання одержаних від ТОВ «Технологія-КСП» ТМЦ в своїй господарській діяльності до матеріалів справи долучено довідку про отримання та відпуск ВП «Управління «Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля» товарів від ТОВ «Технологія-КСП» /Т.1, а.с.172/.

ТОВ «ДОЛІ» зареєстроване як юридична особа 17.09.2013 року з присвоєнням коду ЄДРПОУ 38857482 /Т.1, а.с.207-208, 209/, діє на підставі статуту /Т.1, а.с.214-233/, зареєстроване платником податку на додану вартість з 08.11.2013 року /Т.1, а.с.206/.

Між ВП «Управління «Західвуглепостач» (покупець) та ТОВ «ДОЛІ» (постачальник) укладено договір № 90 поставки товару від 18.04.2014 року з аналогічними істотнимми умовами як у договорі між ВП «Управління «Західвуглепостач» та ТОВ «Технологія-КСП».

На підтвердження реальності операцій за вказаним договором до матеріалів справи долучено копії: специфікацій № 1 та № 2 /Т.1, а.с.204, 205/; прибуткових ордерів, видаткових та податкових накладних; витягів з рахунків та авізо, платіжного доручення № 422 від 01.07.2014 року /Т1, а.с.249, 250/, журналу ордеру № 6 склад 72 за липень 2014 року. Також до матеріалів справи долучено платіжне доручення № 707 від 22.07.2014 року та № 693 від 18.07.2015 року.

На підтвердження факту використання одержаних від ТОВ «ДОЛІ» ТМЦ в своїй господарській діяльності до матеріалів справи долучено довідку про отримання та відпуск ВП «Управління «Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля» товарів від ТОВ «ДОЛІ» /Т.1, а.с.234-235/.

Представник відповідача пояснив та актом перевірки зафіксовано, що в ході проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, розрахунки з якими вплинули на формування податкового кредиту з ПДВ ДП «Львіввугілля» встановлено підприємства з ознаками сумнівності, а саме: ТОВ «Технологія-КСП» та ТОВ «ДОЛІ» /Т.1, а.с.106/. Констатовано, що реальність здійснення господарських відносин ДП «Львіввугілля» по взаємовідносинах із вказаними контрагентами не підтверджено, отже відсутній факт придбання ТМЦ від вказаних постачальників.

Особливу увагу контролюючим органом акцентовано на факті відсутності сертифікатів відповідності та сертифікатів походження.

Однак суд вважає зазначити щодо вказаного наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про підтвердження відповідності» № 2406-III від 17 травня 2001 року (далі - Закон № 2406) сертифікат відповідності - документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи екологічного управління, персонал відповідає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

Таким чином, сертифікат відповідності не відповідає поняттю первинний документ, отже не може бути підставою для формування показників бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» № 3164-IV від 01 грудня 2005 року, підтвердження відповідності - видача документа (декларація про відповідність або сертифікат відповідності) на основі рішення, яке приймається після проведення відповідних (необхідних) процедур оцінки відповідності, що довели виконання встановлених вимог.

Статтею 17 Закону № 2406 визначено сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері провадиться на добровільних засадах у порядку, визначеному договором між заявником (виробником, постачальником) та органом із сертифікації. При цьому підтверджується відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу будь-яким заявленим вимогам.

Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики № 28 від 01 лютого 2005 року затверджено «Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні».

Суд зважає на істотні умови договорів поставки товару від контрагентів, однак, в той же час, представником відповідача не надано жодних доказів необхідності сертифікації одержаних від контрагентів ТМЦ.

Представник позивача пояснив, що контролюючому органу повідомлено про вказаний факт, однак, контролюючим органом при перевірці господарських операцій позивача з його контрагентами не досліджувалися відповідні дані, тобто вказані висновки нічим не підтверджені, а є лише суб'єктивним твердженням відповідача. Щодо вищевказаного контролюючим органом не надано жодних пояснень.

Також, судом з матеріалів адміністративної справи встановлено, що одними із аргументів, на які покликається представник відповідача щодо нереального характеру господарських операцій, що відбулися між позивачем та його контрагентами, є: акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Травелко-Груп» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року № 2109/26-59-22-08/37728527 від 12.09.2014 року /Т.ІІ, а.с.10-19/. Зазначено, що ТОВ «Технологія-КСП» сформовано податковий кредит за липень 2014 року в сумі 648800,00 грн. за рахунок ТОВ «Травелко-Груп». Згідно проведеного аналізу податкових накладних в системі «Архів податкової звітності» виписаних ТОВ «Травелко-Груп» за липень 2014 року, встановлено, що вказане підприємство є постачальником запасних частин комбайна 1ГПКС.

Відповідно до такого встановлено відсутність умов для здійснення господарських операцій, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо.

На переконання суду, СДПІ не обґрунтувала невизнання господарських операцій з отримання товарів, висновки про нереальність господарських операцій ґрунтуються лише на наявності акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 12.09.2014 року, складеного ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києва відносно ТОВ «Тревелко - Груп». Актом про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Тревелко - Груп» не досліджувались взаємовідносини з ТОВ «Технологія-КСП», висновки щодо безтоварності господарських відносин відсутні.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За загальним визначенням, компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій контролюючих органів під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин визначений Податковим кодексом України.

Суд також зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки, податкові органи не наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст. 202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано об'єкт оподаткування податком на прибуток чи податковий кредит з ПДВ, належать до виключної прерогативи судових органів.

Крім того, відомості наявні у системі «Податковий блок», на переконання суду, не є неспростовними доказами «сумнівності» контрагентів позивача, з огляду на те, що згідно витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо контрагентів позивача станом на момент ведення господарської діяльності позивача з його контрагентами, та, зокрема, під час розгляду справи судом, відсутні записи про державну реєстрацію відсутності за місцезнаходженням чи припинення ТОВ «ДОЛІ» та ТОВ «Технологія-КСП».

Варто зазначити, що припускаючи, що певні товарно-матеріальні цінності могли бути передані іншими контрагентами позивача за спірний період чи придбані в необлікованому порядку, представник відповідача не вказав якими саме суб'єктами господарювання здійснено таке постачання товарів, якими ідентичними по кількості, сумі і характеристиці бухгалтерськими документами із іншими постачальниками і контрагентами сформовано податковий облік позивача на спірну суму податкового кредиту з ПДВ і обліковано валові витрати.

Суд відхиляє покликання відповідача на порушення контрагентами позивача податкового законодавства, оскільки платник податків не несе і не може нести відповідальності за іншого платника, навіть, якщо вони перебували між собою у господарських взаємовідносинах. Висновки контролюючого органу прямо суперечать практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.

У п. 38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 року Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Таким чином, позивач не може нести відповідальність ані за несплату податків своїми контрагентами та ведення ними податкового обліку, ані за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї, як і не може нести відповідальність за інші дії контрагента, а тим більше за дії контрагентів контрагента.

При цьому суд вважає, що позивачем вжито належних заходів при укладенні договорів щодо обізнаності з відомостями про контрагентів - ТОВ «ДОЛІ», ТОВ «Технологія-КСП».

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Представник позивача зазначив, що наслідки яких бажали досягти позивач та його контрагенти за договорами поставок настали.

Відповідність господарських операцій з вказаними контрагентами меті діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: договорами, специфікаціями, видатковими та податковими накладними, копіями платіжних доручень з відміткою банківської установи, товарно-транспортними накладними, які складені за результатами проведених операцій та не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Видані контрагентом позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд вважає, що позивач належними та допустимими доказами довів реальність господарських операцій з купівлі-продажу товарів з його контрагентами ТОВ «Технологія-КСП» та ТОВ «ДОЛІ». На думку суду, вищевказані первинні документи в повній мірі відображають зміст, обсяги та вартісні показники господарських операцій позивача.

Натомість відповідач не довів суду обґрунтованості висновку про не підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами позивача, як це зазначено в акті перевірки від 31.12.2014 року. Висновки ж контролюючого органу переважно ґрунтуються на відомостях КП «Податковий блок» та акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Травелко-Груп» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню, а саме визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ з обслуговування великих платників у м. Львова Головного управління Міндоходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України (чинний на момент звернення до суду із позовною заявою) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

До матеріалів адміністративної справи долучено платіжне доручення № 1691 від 18.05.2015 року, відповідно до якого ВП «Управління «Західвуглебуд» сплачено судовий збір за подання вказаного позову до Львівського окружного адміністративного суду в сумі 487,20 грн., що з врахуванням вищевикладеного підлягає поверненню позивачу /Т.І, а.с.14/.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94,138, 158-163, 167 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові міжрегіонального управління Міндоходів № 0000044101/835 від 22.01.2015 року.

3. Визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові міжрегіонального управління Міндоходів № 0000034101/833 від 22.01.2015 року.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відокремленого підрозділу «Управління «Західвуглепостач» Державного підприємства «Львіввугілля» (Львівська область, Сокальський район, с. Острів; ЄДРПОУ 26360693) судовий збір у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 16.11.2015 року.

Суддя Кравців О.Р.