Ухвала

від 12.10.2016 по справі 813/2653/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року Справа № 876/5945/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Дяковича В.П., Іщук Л.П.,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року у справі за позовом державного підприємства Львіввугілля в особі відокремленого підрозділу управління Західвуглепостач до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

У травні 2015 року державне підприємство Львіввугілля в особі відокремленого підрозділу управління Західвуглепостач (далі - ДП Львіввугілля ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинними і скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - СДПІ) від 22.01.2015 року

№ 0000044101/835 про зменшення суми від'ємного значення оподаткування податком на прибуток (далі - ПНП) у розмірі 727565 грн.;

№ 0000034101/833 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 1247758,50 грн., з яких 831839,00 грн. за основним платежем та 415919,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2015 року позов було задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ від 22.01.2015 року № 0000044101/835 та № 0000034101/833.

У апеляційній скарзі відповідач СДПІ просить скасувати зазначене судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову ДП Львіввугілля . Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що СДПІ було проведено перевірку ДП Львіввугілля , за результатами якої складено акт № 559/28-06-41-01/32323256 від 31.12.2014 року. Під час перевірки податковим органом встановлено порушення ДП Львіввугілля :

1. пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.6 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого було завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з ПНП у III кварталі 2014 року на 727565,40 грн.;

2. п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 ПК України, що призвело до заниження ПДВ, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за липень 2014 року, на загальну суму 831838,97 грн.

При цьому апелянт посилається на те, що згідно із службовим дописом Оперативного управління СДПІ № 1640/07-40 від 16.10.2014 року його працівниками з метою руйнування схем ухилення від сплати податків службовими особами ДП Львіввугілля було проведено аналіз ризикових підприємств-контрагентів за період 2011-2014 років, у ході якого встановлено зв'язки із підприємствами з ознаками сумнівності , а саме TOB Технологія-КСП та TOB Долі .

Згідно з отриманою оперативною інформацією TOB Технологія-КСП є транзитним , зареєстрована 1 особа, відсутні основні фонди, виробничі потужності. Стан платника: 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Податковий кредит з ПДВ даного підприємства сформований за рахунок проведення операцій з TOB Інформаційна транспортна агенція та TOB Тревелко-Груп , які перебувають у розшуку та мають ознаки сумнівності.

Окрім того, за тією ж інформацією TOB Долі є також транзитним , зареєстрована 1 особа, відсутні основні фонди, виробничі потужності. Податковий кредит з ПДВ підприємства в основному сформовано за рахунок проведення операцій з TOB Іверон , податковий кредит з ПДВ якого сформовано за рахунок імпорту фруктів (банани, апельсини, яблука).

За даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено за періоди, що підлягали перевірці, розбіжність по сумах, які виникли згідно з актами перевірок інших податкових органів контрагентів позивача за відповідні періоди. Також у акті перевірки не підтверджено факт сплати ПДВ контрагентами позивача до бюджету.

Таким чином, на переконання апелянта, у ході перевірки не підтверджено реальність поставок товарів, що свідчить про те, що правочини між TOB Технологія-КСП , TOB Долі та підприємствами покупцями та постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків та в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Водночас, за відсутності факту придбання товарів у контрагентів, що вказані в первинних документах, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування ПНП або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

Представник відповідача у ході апеляційного розгляду підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позов ДП Львіввугілля залишити без задоволення.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду заперечила обґрунтованість доводів апелянта. Просила залишити оскаржувану постанову суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що скаргу слід залишити без задоволення з таких міркувань.

Задовольняючи позов ДП Львіввугілля суд першої інстанції виходив із того, що СДПІ не обґрунтувала невизнання господарських операцій з отримання товарів, висновки про нереальність господарських операцій ґрунтуються на припущеннях. Станом на дату складання відповідачем акту перевірки податкові органи не були наділені повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам ст.ст. 202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Позивач не може нести відповідальність ані за несплату податків своїми контрагентами та ведення ними податкового обліку, ані за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї, як і не може нести відповідальність за інші дії контрагента, а тим більше за дії контрагентів контрагента.

Відповідність господарських операцій з вказаними контрагентами меті діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх оформлення законодавству.

Даючи правову оцінку постанові суду першої інстанції та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із таких міркувань.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, СДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП Львіввугілля , за результатами якої складено акт № 559/28-06-41-01/32323256 від 31.12.2014 року Про результати позапланової документальної виїзної перевірки ДП Львіввугілля .

За наслідками проведеної перевірки відповідачем винесені оспорювані податкові повідомлення-рішення від 22.01.2015 року № 0000044101/835 та № 0000034101/833.

На переконання апеляційного суду, суть вказаного публічно-правового спору зводиться до обґрунтованості висновків податкового органу про безтоварність господарських операцій між відокремленим підрозділом Управління Західвуглепостач Державного підприємства Львіввугілля (далі - ВП Управління Західвуглепостач ) з ТОВ Долі та ТОВ Технологія-КСП , за результатами яких позивачем сформовано об'єкт оподаткування ПНП та податковий кредит з ПДВ.

При цьому судом першої інстанції було безспірно встановлено, що як ТОВ Технологія-КСП , так і ТОВ Долі були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами та вимоги до таких документів передбачено приписами п.1.2 ст.1, п.2.1, 2.4, 2.15, 2.16 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, ст. 2, п. 3.2 ст.3, ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до матеріалів справи між ВП Управління Західвуглепостач (покупець) та ТОВ Технологія-КСП (постачальник) було укладено договір поставки товару № 86 від 18.04.2014 року, на підтвердження реальності виконання якого позивачем надано копії специфікації № 1 до договору від 18.04.2014 року, копії прибуткових ордерів; накладних; товарно-транспортних накладних; податкових накладних; карток складського обліку матеріалів; витягів з розрахунків та авізо про проведені операції; журналу-ордеру № 6 складу 72 за липень 2014 року. Додатково позивачем було представлено довідку про отримання та відпуск ВП Управління Західвуглепостач товарів від ТОВ Технологія-КСП .

Окрім того, між ВП Управління Західвуглепостач (покупець) та ТОВ Долі (постачальник) було укладено договір поставки товару № 90 від 18.04.2014 року, на підтвердження реальності виконання якого позивачем було надано копії специфікацій № 1 та № 2 до вказаного договору; прибуткових ордерів; видаткових та податкових накладних; витягів з рахунків та авізо; платіжних доручень № 422 від 01.07.2014 року, № 707 від 22.07.2014 року, № 693 від 18.07.2015 року; журналу ордеру № 6 складу 72 за липень 2014 року. Додатково позивачем було представлено довідку про отримання та відпуск ВП Управління Західвуглепостач товарів від ТОВ Долі .

Відповідно до приписів п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За правилами п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно із пп. 138.8.1. п. 138.8. ст. 138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Приписами пп. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Окрім того, відповідно до п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (п. 188.1. ст. 188 ПК України ).

Згідно з п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 198.2. ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до матеріалів справи одними із аргументів податкового органу щодо нереального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами є акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Травелко-Груп за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року № 2109/26-59-22-08/37728527 від 12.09.2014 року.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази наявності господарських відносин між позивачем та ТОВ Травелко-Груп , а у самому акті не відображено дослідження взаємовідносини вказаного суб'єкту господарської діяльності з ТОВ Технологія-КСП .

Одночасно апеляційний суд погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що наявні у системі Податковий блок відомості самі по собі не можуть слугувати доказами сумнівності контрагентів позивача.

Оперативна інформація, зазначена у службовому дописі Оперативного управління СДПІ №1640/07-40 від 16.10.2014 року, не може вважатися належним доказом, оскільки підлягає перевірці у ході відповідного кримінального провадження.

При цьому відповідно до пп. 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів. Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі Інтерсплав проти України від 09.01.2007 року Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Отже, платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що припускаючи, що певні матеріали могли бути передані іншими контрагентами позивача за спірний період, придбані в необлікованому порядку, відповідач не вказав якими саме суб'єктами господарювання здійснено таке постачання товарів, якими ідентичними по кількості, сумі і характеристиці бухгалтерськими документами із іншими постачальниками і контрагентами сформовано податковий облік позивача на спірну суму податкового кредиту з ПДВ і обліковано витрати.

Одночасно слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарських операцій, вчинених між останнім у ланцюгу постачань платником податків, і за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, він не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин.

Отже, встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкових зобов'язань з ПНП та ПДВ відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин, а доводи податкового органу побудовані на припущеннях і не заслуговують на увагу.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року у справі № 813/2653/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.П.Дякович

ОСОБА_4

Ухвала у повному обсязі складена 13 жовтня 2016 року.