Постанова

від 14.03.2019 по справі 813/2653/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2019 року

Київ

справа №813/2653/15

адміністративне провадження №К/9901/27919/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС на постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 10.11.2015 (суддя: Кравців О.Р.) та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 (колегія у складі суддів: Т.В. Онишкевич, В.П. Дякович, Л.П. Іщук ) у справі №813/2653/15 (876/5945/16) за позовомДержавного підприємства Львіввугілля в особі відокремленого підрозділу управління Західвуглепостач Державного підприємства Львіввугілля доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС провизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Львіввугілля в особі відокремленого підрозділу Управління Західвуглепостач Державного підприємства Львіввугілля звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 22.01.2015 №0000044101/835 та № 0000034101/833.

Позов мотивований реальністю виконання господарських операцій зі спірними контрагентами, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами, підтверджується первинними документами.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а обставини, що мають значення для вирішення справи, судами з'ясовані неповно.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що СДПІ проведено документальну позапланову перевірку ДП Львіввугілля з питань дотримання податкового законодавства по порушеннях, вказаних у акті ДФІ від 02.04.2014 № 05-21/02 за період з 01.04.2010 по 30.11.2013, правомірності формування податкового кредиту та витрат по взаєморозрахунках з ТОВ Євро-Комерс , ТОВ ДОЛІ , ТОВ Технологія-КСП за липень 2014 року по взаєморозрахунках з ТОВ Укр-вуглепром за період з 01.01.2013 по 28.02.2014, про що складено акт № 559/28-06-41-01/32323256 від 31.12.2014.

У вказаному акті зафіксовано порушення:

- пп.138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме: завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток в ІІІ кварталі 2014 року на суму 727565,40 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за липень 2014 року на загальну суму 831838,97 грн. /Т.І, а.с.138/

22.01.2015 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- форми П № 0000044101/835 за платежем податок на прибуток: зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 772565,00 грн., а також розрахунок штрафних санкцій;

- форми Р № 0000034101/833 за платежем: податок на додану вартість на суму 1247758,50 грн. (в т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 415919,00 грн.) з відповідним розрахунком штрафних санкцій.

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, їх залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ ДОЛІ при виконанні договору поставки №90 від 18.04.2014 та з ТОВ Технологія-КСП при виконанні договору поставки №86 від 18.04.2014, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України (прибутковими ордерами; накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, видатковими накладними, картками складського обліку матеріалів, витягами з розрахунків та авізо про проведені операції; журналом-ордером).

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та від'ємного значення з податку на прибуток, внаслідок проведення операцій зі спірними контрагентами.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на податковій інформації з баз даних та на акті перевірки ТОВ Травелко-Груп (який взагалі не є учасником операцій з позивачем), а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, також не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

.........................

В.П.Юрченко І.А.Васильєва С.С.Пасічник Судді Верховного Суду