Ухвала

від 10.11.2015 по справі 826/12310/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2015 року м. Київ К/800/4929/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря : Іванова Д.О.

представників:

позивача: Савельїчева О.В.

відповідача : Чарковської Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 року

у справі № 826/12310/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НІК-ЕЛЕКТРОНІКА»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НІК-ЕЛЕКТРОНІКА» (далі по тексту - позивач, ТОВ «НІК-ЕЛЕКТРОНІКА») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2014 року. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «НІК-ЕЛЕКТРОНІКА», посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НІК-ЕЛЕКТРОНІКА» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Торктранспроект» за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 01.04.2014 року № 322/26-54-22-01-10/33401202.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо заниження податку на прибуток на суму 637 034,00 грн.; пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 606 699,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 17.04.2014 року № 0005302201, яким ТОВ «НІК-ЕЛЕКТРОНІКА» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 637 034,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 318 517,00 грн., № 0005312201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 606 699,00 грн., за штрафними санкціями - 303 349,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження, зазначені податкові повідомлення-рішення податковим органом залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими висновки ДПІ, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України вбачається, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «НІК-ЕЛЕКТРОНІКА» (покупець) та ПП «Торктранспроект» (постачальник) укладено договір поставки від 01.11.2011 року № 56 Н-11, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і оплатити його. Поставка та передача товару здійснюється на умовах EXW (Інкотермс, 2000).

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними документами, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Крім того, що судом апеляційної інстанції встановлено, що ПП «Торктранспроект» було зареєстровано як платник податку на додану вартість (відповідно до вимог чинного законодавства).

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог чинного на час спірних правовідносин законодавства.

Колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 року - залишенню без змін.

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун