Постанова

від 18.11.2015 по справі 910/17053/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2015 р. Справа№ 910/17053/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Чорногуза М.Г.

секретар судового засідання: Білецький Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Шпортило Я.І. (дов. №б/н від 10.06.2015 року);

від відповідача-1 - не з`явились;

від відповідача-2 - не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

на рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2015 року

у справі №910/17053/15 (суддя А.І. Привалов)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівельна компанія "Кремель", м. Київ

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Фест-Лайн", м. Київ

про стягнення 214 320, 21 грн. -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівельна компанія "Кремель", 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Фест-Лайн" про стягнення 214 320,21 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівельна компанія "Кремель" та товариства з обмеженою відповідальністю "Фест-Лайн" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованості в сумі 68 721 грн. 86 коп., збитки в сумі 14 462 грн. 64 коп., пеню - 6239 грн. 51 коп., штрафу - 194 грн. 10 коп., 3% річних у розмірі 1871 грн. 86 коп. та інфляційних втрат в сумі 38 013 грн. 80 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачами не спростовано неналежне виконання умов договору фінансового лізингу в частині своєчасного внесення платежів. Судом частково задоволено позовні вимоги про стягнення збитків враховуючи відсутність причинного зв'язку між неправомірними діями і завданими збитками.

Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 року по справі №910/17053/15 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача збитків в розмірі 62 011, 05 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в скасованій частині задовольнити.

Доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що при винесенні рішення неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи; порушені та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Також, до апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" додано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2015 року у справі №910/17053/15.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду 26.10.2015 року клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2015 року у справі №910/17053/15 задоволено; відновлено строк для подання апеляційної скарги; прийнято апеляційну скаргу до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г. та Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 18.11.2015 року.

В судове засідання, призначене на 18.11.2015 року, з'явився представник позивача, надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду. Не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідача-1 та відповідача-2.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 у судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомили.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що сторони були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників відповідача-1 та відповідача-2.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 11.03.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (за договором - лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівельна компанія "Кремель" (за договором - лізингоодержувач) було укладено Договір про фінансовий лізинг №00002749 (т.1, а.с. 26).

У відповідності до п.п. 3.2, 3.3. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі за текстом - умови лізингу) (т.1, а.с. 33-44) лізингодавець купує об'єкт лізингу та передає його лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу, згідно з положеннями українського законодавства та договору, а лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу у відповідності до цього Контракту.

Об'єктом лізингу за договором визначено транспортний засіб Mercedes Benz E-class E 250 CDI, 2011 року виробництва, шасі №WDD2120031А376464 (далі - об'єкт лізингу).

Вартість об'єкту лізингу становить еквівалент 75 642,32 доларів США.

Згідно з п. 4.4 умов лізингу, лізингоодержувач покриває всі витрати, понесені в результаті експлуатації об'єкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог лізингодавця щодо експлуатації та/або передачі об'єкта лізингу.

Пунктом 6.1. умов лізингу передбачено, що для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач виплачуватиме лізингодавцю лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, що являє собою невід'ємну частину договору, та інших положень договору. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу; проценти; комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають сплаті (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт об'єкта лізингу, реєстраційні платежі, які передбачені або прямо пов'язані з договором).

У відповідності до п. 6.3 договору, лізингові платежі, сторони погоджуються, що підлягають виплаті за договором на користь лізингодавця, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого Національним Банком України або українським комерційним банком (Райффайзен Банк Аваль або іншого банку), яке буде обрано за рішенням лізингодавця станом на дату, коли кожен платіж підлягає сплаті. З цією метою лізингові платежі, страхові премії, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені договором, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку.

Пунктом 12.2 умов лізингу, визначено, що строк лізингу починається з дати підписання акту приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу.

Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів сторони погодили графік та суму сплати лізингових платежів ТОВ Торгівельно-будівельна компанія "Кремель", останнім днем внесення яких є 15.02.2016 року.

З матеріалів справи вбачається, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу між товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець), товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-будівельна компанія "Кремель" (лізингоодержувач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фест-Лайн" (поручитель) було укладено Договір поруки від 08.02.2013 року (далі за текстом - договір поруки) (т.1, а.с. 111-112).

У відповідності до п.3 договору поруки, поручитель несе солідарну відповідальність з лізингоодержувачем за невиконання зобов'язань лізингоодержувача за контрактом.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що на виконання умов договору фінансового лізингу позивач передав відповідачу-1 об'єкт лізингу, а саме - автомобіль Mercedes Benz E-class E 250 CDI, 2011 року виробництва, шасі №WDD2120031А376464 згідно акту прийому-передачі від 16.03.2011 року (т.1, а.с. 45), внаслідок чого у відповідача-1 виник обов'язок сплачувати лізингові платежі.

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-1 своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу, в частині своєчасного внесення грошових платежів, внаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Колегією суддів встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець зобов'язаний, зокрема, у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

У ст. 11 вказаного Закону передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу та користуватись ним відповідно до його призначення та умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 6.5 умов лізингу, щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений лізингодавцем, не пізніше дати, вказаної у плані відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач-1 не сплатив лізингові платежі за період з березня 2014 року по листопад 2014 року у загальній сумі 68721,86 грн., про що свідчать рахунки-фактури №00184557 від 03.03.2014 року (т.1, а.с. 65), №00192008 від 01.04.2014 року (т.1, а.с. 66), №00198683 від 05.05.2014 року (т.1, а.с. 67), №00204516 від 03.06.2014 року (т.1, а.с. 68), №00211381 від 02.07.2014 року (т.1, а.с. 69), №00217815 від 04.08.2014 року (т.1, а.с. 70), №00223884 від 04.09.2014 року (т.1, а.с. 71), №00229998 від 01.10.2014 року (т.1, а.с. 72), №00238530 від 03.11.2014 року (т.1, а.с. 73).

Внаслідок порушення відповідачем-1 взятих на себе зобов'язань щодо повної та своєчасної сплати лізингових платежів за період з березня 2014 року по листопад 2014 року, за останнім виникла заборгованість у загальній сумі 68 721,86 грн.

Як вбачається з умов договору лізингу, лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути об'єкт лізингу у разі, якщо лізингоодержувач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів (п. 12.6.1).

Пунктом 12.8 умов договору лізингу узгоджено, що після розірвання договору лізингодавець має право негайно скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів незалежно від дати їхньої сплати.

Відповідно до п. 12.9 умов договору лізингу, у разі дострокового припинення договору з боку лізингодавця, лізингоодержувач зобов'язувався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу лізингодавця впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги лізингодавця про таке повернення.

У випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 умов лізингу, договір припиняється на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (п. 12.13 умов лізингу).

03.10.2014 року позивач звернувся до відповідача-1 з вимогами про сплату заборгованості та нарахованих на цю суму штрафних санкцій (т.1, а.с. 62-63). У цій же вимозі позивач повідомив відповідача-1 про припинення договору фінансового лізингу та повернення йому об'єкта лізингу.

Однак, вказана вимога залишена без задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що 18.12.2014 року на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса №1857 від 20.11.2014 року (т.1, а.с. 104-108) об'єкт лізингу був примусово вилучений, згідно акту опису й арешту майна, складеного відділом державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що договір фінансового лізингу припинив свою дію, а відповідач-1 не виконав свого зобов'язання по сплаті лізингових платежів за період з березня 2014 року по листопад 2014 року, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлені вимоги про стягнення основної заборгованості за Договором фінансового лізингу №00002749 від 11.03.2011 року у сумі 68 721,86 грн. є обґрунтованими та таткими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Враховуючи встановлений факт порушення відповідачем-1 умов договору фінансового лізингу в частині внесення платежів, позивач обґрунтовано звернувся з вимогою про стягнення штрафних санкцій.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене, враховуючи наявність заборгованості у відповідача-1 перед позивачем, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1 871,86 грн. та втрат від інфляції в сумі 38 013,80 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пп. 8.2.1 договору, у випадку прострочення сплати платежу, лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день прострочення до моменту повної виплати.

У відповідності до пп. 8.2.1. договору, сторони встановили, що пеня нараховується до повної виплати платежу, що свідчить про визначення сторонами більшого, ніж шість місяців, строку нарахування пені.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок суми пені, визнала його обґрунтованим. Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 6239,51 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення штрафу у сумі 10350,97 грн., нарахованого на підставі пп. 8.2.2 умов договору, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 8.2.2 договору передбачено, що у випадку прострочення сплати лізингових платежів лізингоодержувач сплачує штрафи за вимоги щодо сплати, надіслані лізингоодержувачем (нагадування про несплату): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, 20 доларів США за другу вимогу та 25 доларів США за третю вимогу.

За твердженнями позивача, ним було направлено на адресу лізингоодержувача - відповідача-1, п'ятнадцять нагадувань про несплату лізингових платежів, у зв'язку з чим позивачем було нараховано штраф у сумі 10350,97 грн.

В матеріалах справи наявна вимога від 03.10.2014 року вих.№00002749 від 03.10.2014 року про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору.

Вказану вимога залишена відповідачем-1 без відповіді та задоволення.

Інші докази звернення позивача до відповідача-1 з вимогами в матеріалах справи відсутні.

Посилання позивача на те, що ним було направлено на адресу відповідача-1 15 нагадувань про несплату лізингових платежів не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджені належними доказами в розумінні ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, з аналізу п.8.2.2. договору слідує, що нарахування штрафу передбачено тільки за три направлені вимоги, а не за кожну, як невірно трактує позивач.

З урахуванням положень пп. 8.2.2. договору, колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в частині нарахування штрафних санкцій у сумі 15 доларів США за невиконання однієї вимоги про сплату заборгованості, що становить 194,10 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ до долара США на день пред'явлення вимоги.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами у сумі 11 648,52 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.07.2013 року у справі №3-11гс13.

Місцевий суд обґрунтовано зауважив, що договір фінансового лізингу, на якому ґрунтуються позовні вимоги, та договір позики, до якого застосовуються положення ст. 1048 Цивільного кодексу України, є різними за своєю правовою природою договорами та регулюють різні види цивільних правовідносин.

Таким чином, місцевий суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 11 648,52 грн. процентів за користування чужими коштами.

Також, позивач просив стягнути з відповідача збитки у вигляді: упущеної вигоди - 9082,75 грн., вартості послуг, спрямованих на виконання договору - 48 728,30 грн., вартості послуг автостоянки - 1200,00 грн., вартості послуг автосервісу - 8262,64 грн., вартості юридичних послуг - 10200,00 грн.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків (п.4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачено застосування у сфері господарювання наступних видів господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України).

У відповідності до п. 2 ч. 1 с. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Отже, при вирішенні спорів про відшкодування збитків господарському суду слід встановлювати факт заподіяння збитків відповідачем, наявність його вини та причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача та заподіяними збитками, а також доведеність розміру збитків.

Разом з цим, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.

В цій частині, необхідною умовою для стягнення збитків, є доведення того факту, що саме відповідач в порушення норм чинного законодавства своїми незаконними діями перешкоджає реалізації законних прав позивача.

Щодо упущено вигоди, то необхідно зазначити наступне.

Особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б нею одержані, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті особою для їх одержання. У вигляді втраченої вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Проте, позивачем доказів наявності збитків у вигляді упущеної вигоди на суму 9 082,75 грн. до суду не надано та не доведено, що ці збитки пов'язані саме з незаконними діями відповідача-1.

Позивачем не доведено наявності елементів визначених наведеними нормами матеріального права для застосування відповідальності у вигляді стягнення з відповідача-1 збитків у вигляді упущеної вигоди, про що дійшов обґрунтованого висновку суд першої інстанції.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача-1 вартості послуг автостоянки у сумі 1 200,00 грн. та вартості послуг автосервісу у сумі 8 262,64 грн.

Однак, з таким висновком колегія суддів не погоджується, враховуючи наступне.

В підтвердження надання послуг автостоянки позивачем надано платіжне доручення №50021734 від 27.03.2015 року (т.1, а.с. 90) та видаткову накладну №В000001015 від 21.03.2015 року.

У відповідності до вказаних документів, позивачу надано послуги зі стоянки автомобіля за період з 18.12.2014 року по 04.03.2015 року.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до постанови про закінчення виконавчого провадження №45684128, предмет договору фінансового лізингу було вилучено у відповідача-1 18.12.2014 року.

Колегія суддів наголошує на тому, що важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню. Опосередковані збитки підпадають під поняття комерційного ризику, визначеного ст. 44 Господарського кодексу України та не підлягають відшкодуванню, оскільки є складовою підприємницької діяльності.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено, що протиправна поведінка відповідача-1 стала наслідком завдання збитків позивачу у вигляді оплати послуг автостоянки, оскільки починаючи з 18.12.2014 року предмет договору фінансового лізингу не знаходився у користуванні відповідача-1.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків за послуги стоянки у сумі 1 200,00 грн.

В підтвердження надання послуг автосервісу, позивачем надано платіжне доручення №50021166 від 10.02.2015 року (т.1, а.с. 93), платіжне доручення №50020951 від 22.01.2015 року (т.1, а.с. 94) та відповідні рахунки-фактур.

В свою чергу, позивачем не доведено внаслідок якої протиправної поведінки відповідача-1 позивачем понесені такі збитки.

Не доведеність обставин справи та відсутність причинно-наслідкового зв'язку виключає можливість у задоволенні позову в цій частині.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення місцевого суду в частині стягнення збитків за надані послуги автосервісу та відмові в позові в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача-1 48 729,30 грн. вартості послуг, наданих ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" на підставі Договору про надання послуг з повернення майна (об'єктів лізингу) від 03.02.2011 року та акту №21 приймання-передачі наданих послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині з огляду на наступне.

Позивач зазначає, що надання послуг ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" було пов'язано з примусовим вилученням у відповідача-1 об'єкту лізингу.

З акту опису й арешту майна, складеного 18.12.2014 року (т.1, а.с 105-108) відділом державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві вбачається, що при вилученні об'єкту лізингу був присутній представник ТОВ "Порше Лізинг України".

Докази, що вказана в акті особа є співробітником ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" в матеріалах справи відсутні.

Отже, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено причинного зв'язку та вину відповідача у виникненні збитків у сумі 48729,30 грн. та про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Місцевим судом правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 4 200,00 грн. (з урахуванням 20% ПДВ) збитків, понесених, у зв'язку з отриманням юридично-консультаційних послуг, наданих ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" на підставі Договору про надання юридично консультаційних послуг від 21.06.2012 року та акту наданих послуг № 478 від 20.11.2014 року, оскільки позивачем належними і допустимими доказами не доведено причинного зв'язку та вину відповідача у виникненні збитків на вказану суму.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача-1 6 000,00 грн. витрат, понесених на оплату юридичних послуг, наданих ТОВ "Магнуссон", колегія суддів зазначає наступне.

Заявлена позивачем до стягнення грошова сума у розмірі 6 000,00, витрачена ним у зв'язку з отриманням юридичних послуг від іншої особи безпосередньо, не може розглядатись як завдані йому (позивачу) відповідачем збитки, оскільки такі витрати не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому зв'язку з фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за іншим договором.

Витрати позивача не мають обов'язкового характеру, не знаходяться у причинному зв'язку із збитками за основним позовом.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Послуги адвоката, заявлені позивачем до стягнення, не підлягають задоволенню, оскільки вказана виплата не є судовими витратами у розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, якою до судових витрат віднесено оплату послуг адвоката, і не збитками, бо факт сплати цієї суми не знаходиться у необхідному зв'язку з фактом невиконання боржником зобов'язання.

Щодо вимог позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за договором колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалось, статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ст. 554 Цивільного кодексу України).

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч.1 ст.543 Цивільного кодексу України).

За умовами договору фінансового лізингу зобов'язання лізингоодержувача забезпечуються порукою товариства з обмеженою відповідальністю "Фест-Лайн" на підставі Договору поруки від 08.02.2013 року.

Згідно умов поруки за договором, між лізингодавцем та поручителем погоджено, що останній несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобов'язань лізингоодержувача, що виникають у нього на підставі та у зв'язку з договором. Зобов'язання поручителя включають, окрім іншого, лізингові платежі, інші платежі, штрафні санкції та відшкодування збитків, що підлягають сплаті лізингоодержувачем.

Враховуючи наведені вище умови договору, позивачем обгрунтовано заявлено позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості за договором з боржника і поручителя.

Крім того, місцевий суд обґрунтовано зазначив, що припинення договору не свідчить про припинення поруки відповідача-2, оскільки з припиненням правочину зобов'язання лізингоодержувача не є припиненими, що у даному випадку виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила під час апеляційного провадження у справі, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, зроблені з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції -підлягає частковому скасуванню відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення збитків за послуги стоянки, збитків за послуги автосервісу та вартості юридичних послуг.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2015 року у справі №910/17053/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2015 року у справі №910/17053/15 скасувати частково.

3. Резолютивну частину господарського суду міста Києва від 03.09.2015 року у справі №910/17053/15 викласти в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівельна компанія "Кремель" (02125, м. Київ, пр. Алішера Навої, 57, кв. 57; код ЄДРПОУ 32662776) та товариства з обмеженою відповідальністю "Фест-Лайн" (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, 26; код ЄДРПОУ 37270920) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, буд.1-В, код ЄДРПОУ 35571472) заборгованість в сумі 68 721 (шістдесят вісім тисяч сімсот двадцять одна гривня) 86 коп., пеню у сумі 6 239 (шість тисяч двісті тридцять дев'ять гривень) 51 коп., штраф у сумі 194 (сто дев'яносто чотири гривні) 10 коп., 3% річних у розмірі 1 871 (одна тисяча вісімсот сімдесят одна гривня) 86 коп., інфляційні втрати у сумі 38 013 (тридцять вісім тисяч тринадцять гривень) 80 коп. та витрати по сплаті судового збору - 2 300 (дві тисячі триста гривень) 82 коп. Видати наказ.

3. В задоволенні іншої частини позову - відмовити.».

4. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Справу №910/17053/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.Г. Рудченко

М.Г. Чорногуз