Рішення

від 12.11.2015 по справі 922/3963/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2015 р.Справа № 922/3963/15

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Макаренко О.В.

судді: Кухар Н.М. , Светлічний Ю.В.

при секретарі судового засідання Нагірна М.Т.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет", м. Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфуд Інтернешнл", м. Харків Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - АТ "БМ Банк", м. Київ про визнання недійсним правочину за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №22/11/14 від 22.11.2014 р.

відповідача - не з'явився

третьої особи - ОСОБА_2, довіреність №05-5/47 від 22.07.2015 р.

фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу (серійний № диска СІСХ-09030)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет" (позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфуд Інтернешнл" (відповідача) про визнання недійсним інформаційного повідомлення про зміну реквізитів до контракту №29091/1 від 01.01.2013 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що інформаційне повідомлення про зміну реквізитів до контракту №29091/1 від 01.01.2013 р. позивачем не укладалося, підписано не генеральним директором ТОВ "АТБ-маркет" ОСОБА_3, скріплено печаткою не TOB "АТБ-маркет", а також не містить істотної умови договору - дати складення. На підставі викладеного позивач вважає, що існування даного інформаційного повідомлення порушує законні інтереси позивача, є таким, що суперечить чинному законодавству, у зв'язку з чим просить суд визнати інформаційне повідомлення недійсним. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на приписи ст. ст. 15, 203, 215, 234, 235, 241, 512-518 ЦК України та надає висновок експерта № 369 від 01.10.2015 р. за результатами судової комплексної почеркознавчої експертизи і технічної експертизи документів, проведеної у кримінальному провадженні за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015220480000715 від 06.02.2015 року.

Водночас позивач подав до суду клопотання (вх.№41204 від 12.10.2015 р.) про вихід за межі позовних вимог відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України та визнання оспорюваного правочину (інформаційного повідомлення) неукладеним.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просить позов задовольнити та визнати оспорюване інформаційне повідомлення недійсним, а також підтримав клопотання позивача (вх.№41204 від 12.10.2015 р.) про вихід за межі позовних вимог відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України та визнання інформаційного повідомлення неукладеним.

Відповідач про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, в судові засідання свого повноважного представника жодного разу не направив, про причини неявки суду не повідомив, витребуваних документів до суду не подав.

Представник 3-ї особи (АТ "БМ Банк") у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву (вх.№ 35748 від 09.08.2015 р., т. 1 а.с. 208-210) просить суд у позові відмовити. Наполягає на тому, що оспорюване інформаційне повідомлення за змістом та формою є лише додатком до договору про факторингове обслуговування №2013-04/DC-F від 21.08.2013 р., укладеного між БМ "Банк" та TOB "Юніфуд Інтернешнл". При цьому вважає оспорюване інформаційне повідомлення правочином про зміну умов договору поставки поставки №29091/1 від 01.01.2013 р., укладеного між позивачем (покупцем) та відповідачем (постачальником), в частині зміни реквізитів постачальника (номеру банківського рахунку). Наполягає на тому, що оспорюване інформаційне повідомлення підписано уповноваженими особами сторін, підписи яких посвідчено оригінальними печатками сторін, а також стверджує, що інформаційне повідомлення було отримано уповноваженою особою позивача.

Водночас представник 3-ї особи (АТ "БМ Банк") у судовому засіданні та у запереченні (вх.№45601 від 12.11.2015 р., т. 2 а.с. 146-147) заперечує проти клопотання позивача про долучення до матеріалів справи висновку експерта №369 від 01.10.2015 р., оскільки даний висновок експерта не є належним і допустимим доказом у даній справі, так як він є не висновком судової експертизи, призначеної господарським судом для роз'яснення питань, що виникли під час розгляду даного господарського спору. Окрім того, 3-я особа у своїх запереченнях (т. 2 а.с. 146-147) заперечує проти клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України та визнання оспорюваного інформаційного повідомлення неукладеним.

Враховуючи те, що судом вжито всіх необхідних заходів щодо повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

22.09.2015 року для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суду: головуючий суддя Макаренко О.В., судді: Кухар Н.М., Светлічний Ю.В.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та 3-ї особи, всебічно та повно дослідивши надані ними докази в їх сукупності, суд встановив таке.

01.01.2013 р. між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір поставки №29091/1 (надалі - договір поставки) (т. 1 а.с. 212-222), за умовами якого постачальник зобов'язався в порядку та строки, встановлені договором, передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором.

На виконання умов договору поставки відповідач поставив позивачеві товар. Позивач, в свою чергу, виконав свої договірні зобов'язання з оплати товару, про що свідчать підписані між сторонами акти звірки взаєморозрахунків за період з 01.03.2014 р. по 31.03.2014 р. (т. 1 а.с. 107) та станом на 30.04.2015 р. (т. 1 а.с. 108) Позивач повністю припинив поставку товару після 31.03.2014 р. та у листі від 01.06.2014 р. (т. 1 а.с. 109) повідомив позивача про відсутність претензій та про припинення співробітництва.

В матеріалах справи також міститься оспорюване інформаційне повідомлення про зміну реквізитів до контракту №29091/1 від 01.01.2013 р. (надалі - інформаційне повідомлення) (т. 1 а.с. 14), яке підписано директором TOB "Юніфуд Інтернешнл" ОСОБА_4 з одного боку та генеральним директором TOB "АТБ-маркет" ОСОБА_3 з іншого боку та скріплено печатками цих товариств.

Даним повідомленням TOB "Юніфуд Інтернешнл" інформує TOB "АТБ-маркет" про існування договору на факторингове обслуговування №2013-04/DC-F від 21.08.2013 р., укладеного між відповідачем та АТ "БМ Банк", відповідно до якого буде відбуватися відступлення права вимоги грошових коштів за Контрактом №29091/1 від 01.01.2013 р. (включаючи усі види неустойок), право одержання яких належить TOB "Юніфуд Інтернешнл" відповідно до Контракту №29091/1 від 01.01.2013 р. по всіх поставках, що відбувалися на адресу TOB "АТБ-маркет" з 01.09.2013 р.

У інформаційному повідомленні TOB "Юніфуд Інтернешнл" також просить TOB "АТБ-маркет" перерахувати грошові кошти за товар поставлений TOB "Юніфуд Інтернешнл" відповідно до умов контракту №29091/1 від 01.01.2013 р. за наступними реквізитами: рахунок 2909101307576, банк АТ "БМ Банк", код банку 380913, код ЄДРПОУ 36986246, отримувач ТОВ "Юніфуд", а TOB "АТБ-маркет" зобов'язується здійснювати оплату усіх поставок в рамках договору поставки №29091/1 від 01.01.2013 р. на адресу AT "БМ Банк" за зазначеним реквізитами.

У тексті інформаційного повідомлення, окрім іншого, зазначено: "Керівник Генеральний директор ОСОБА_3 ознайомлений і констатує наступне:

- визнає АТ "АМ "БМ Банк" кредитором за Контрактом № 44265 від 30.04.2013 р. і кожної з поставок зроблених у рамках зазначеного Контракту;

- зобов'язується без вимоги від АТ "БМ Банк" яких-небудь інших, крім цього Повідомлення додаткових доказів переходу до АТ "БМ Банк" прав кредитора за Контрактом № 29091/1 від 01.01.2013 р. і кожної з поставок зроблених у рамках зазначеного Контракту, виконувати свої платіжні зобов'язання за Контрактом № 29091/1 від 01.01.2013 р. на користь АТ "АМ Банк" і перераховувати грошові кошти по реквізитах, зазначеним у даному повідомленні;

- на момент підписання даного Повідомлення не існує будь-яких взаємних однорідних вимог до ТОВ "АТБ-маркет", термін виконання яких наступив до або в день підписання даного повідомлення".

Позивач стверджує, що на момент виконання сторонами зобов'язань за договором поставки №29091/1 від 01.01.2013 р. позивачеві не було відомо ані про існування оспорюваного інформаційного повідомлення, ані про існування договору на факторингове обслуговування №2013-04/DC-F від 21.08.2013 р. Позивач наполягає на тому, що інформаційне повідомлення позивачем не укладалося, підписано не генеральним директором ТОВ "АТБ-маркет" ОСОБА_3, скріплено печаткою не TOB "АТБ-маркет", а також не містить істотної умови правочину - дати складення. На підставі викладеного позивач вважає, що існування даного інформаційного повідомлення порушує законні інтереси позивача, є таким, що суперечить чинному законодавству, у зв'язку з чим просить суд визнати інформаційне повідомлення недійсним. Окрім того, позивач зазначив про те, що директор TOB "АТБ-маркет" ОСОБА_3 не мав повноважень на укладання від імені ТОВ "АТБ-маркет" даного правочину без відповідного уповноваження від вищого органу управління товариством, оскільки за Статутом товариства генеральний директор укладає правочини, сума яких не перевищує 50 000,00 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на приписи ст. ст. 15, 203, 215, 234, 235, 241, 512-518 ЦК України. На підтвердження своєї позиції у справі надав висновок експерта № 369 від 01.10.2015 р. за результатами судової комплексної почеркознавчої експертизи і технічної експертизи документів, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром у кримінальному провадженні по матеріалам досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015220480000715 від 06.02.2015 р.

Представник 3-ї особи (АТ "БМ Банк") наполягає на тому, що оспорюване інформаційне повідомлення за змістом та формою є додатком до договору про факторингове обслуговування №2013-04/DC-F від 21.08.2013 р., укладеного між БМ "Банк" та TOB "Юніфуд Інтернешнл". При цьому вважає оспорюване інформаційне повідомлення правочином про зміну умов договору поставки поставки №29091/1 від 01.01.2013 р., укладеного між позивачем (покупцем) та відповідачем (постачальником), в частині зміни реквізитів постачальника (номеру банківського рахунку). Наполягає на тому, що оспорюване інформаційне повідомлення підписано уповноваженими особами сторін, підписи яких посвідчено оригінальними печатками сторін, а також стверджує, що інформаційне повідомлення було отримано уповноваженою особою позивача.

Дослідивши надані матеріали справи та проаналізувавши наведені доводи позивача та третьої особи (АТ "БМ Банк"), суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Предметом розгляду даної справи є спір про визнання недійсним правочину - інформаційного повідомлення про зміну реквізитів до Контракту №29091/1 від 01.01.2013 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За умовами ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У тексті інформаційного повідомлення Генеральний директор ТОВ "АТБ-маркет" від імені товариства визнає АТ "АМ "БМ Банк" кредитором за Контрактом № 44265 від 30.04.2013 р. і кожної з поставок зроблених у рамках зазначеного Контракту, а також приймає на себе зобов'язання без вимоги від АТ "БМ Банк" яких-небудь інших, крім цього Повідомлення додаткових доказів переходу до АТ "БМ Банк" прав кредитора за контрактом № 29091/1 від 01.01.2013 р. і кожної з поставок зроблених у рамках зазначеного Контракту, виконувати свої платіжні зобов'язання за Контрактом № 29091/1 від 01.01.2013 р. на користь АТ "АМ Банк" і перераховувати грошові кошти по реквізитах, зазначеним у даному повідомленні.

Зміст даного інформаційного повідомлення надає суду підстави для висновку про те, що воно за своєю правовою природою є правочином, тобто юридичним фактом, спрямованим на зміну цивільних правовідносин, які виникли на підставі контракту №29091/1 від 01.01.2013 р.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що у силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 184 ГК України при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

У п. 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з п. 5.14. Статуту TOB "АТБ-маркет" виконавчим органом Товариства є генеральний директор.

Відповідно до п.п. г, л п. 5.16. Статуту TOB "АТБ-маркет" генеральний директор представляє інтереси товариства у стосунках з юридичними та фізичними особами в межах компетенції, визначеної чинним статутом. Приймає рішення про укладання правочинів і укладає правочини, сума яких не перевищує 50 000 грн.

Згідно даних, що містяться у ЄДРПОУ, генеральним директором TOB "АТБ-маркет" є ОСОБА_3

Отже, єдиним представником та особою, уповноваженою на здійснення правочинів від TOB "АТБ-маркет" на суму, що не перевищує 50 000 грн., є генеральний директор товариства ОСОБА_3

Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовились укласти договір у визначеній формі, то він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагається.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що саме підпис сторони (сторін) в тексті договору та наявність її печатки підтверджує згоду сторони на укладення даного правочину.

Зі змісту наданої позивачем копії оспорюваного інформаційного повідомлення вбачається, що інформаційне повідомлення вчинено у письмовій формі, підписано з боку позивача генеральним директором ТОВ "АТБ-маркет" ОСОБА_3, підпис якого скріплено печаткою ТОВ "АТБ-маркет" (т. 1 а.с. 14).

Проте, як встановлено судом під час розгляду справи, старшим слідчим СВ Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області майором міліції ОСОБА_5 разом із супровідним листом від 02.10.2015 р. вих.№ 60/0715 (т. 2 а.с. 111) надано позивачеві висновок експерта № 369 від 01.10.2015 р. за результатами судової комплексної почеркознавчої експертизи і технічної експертизи документів, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром у кримінальному провадженні по матеріалам досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220480000715 від 06.02.2015 р. (т. 2 а.с. 112-132).

В пункті 3 висновку експерта зазначено таке: "У наданих на дослідження: інформаційному повідомленні про зміну платіжних реквізитів (на виконання умов контракту №2909/1 від 01.01.2013), і в інформаційному повідомленні про заміну платіжних реквізитів (на виконання контракту № 44265 від 30.04.2013), - відтиск круглої печатки з текстом "Україна * Дніпропетровська область * Дніпропетровський район * Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" * 30487219 * АТБ- ДЛЯ УГОД маркет", нанесені не печаткою "ДЛЯ УГОД" TOB "АТБ-маркет" Дніпропетровського району Дніпропетровської області, зразки відтисків якої надані на дослідження, а іншою печаткою". Окрім того, у пункті 4 експертного висновку зазначено: "Підпис від імені ОСОБА_6 в рядку "Генеральний директор ОСОБА_7" в інформаційному повідомленні про заміну платіжних реквізитів на виконання умов Контракту № 29091/1 від 01.01.2013 виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою."

Отже, згідно з висновком експерта № 369 від 01.10.2015 р. оспорюване інформаційне повідомлення генеральним директором TOB "АТБ-маркет" ОСОБА_3 не підписано, оригінальна (дійсна) печатка TOB "АТБ-маркет" на інформаційному повідомленні відсутня.

У п. 21 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" роз'яснено, що висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Суд відхиляє доводи 3-ї особи про неналежність та недопустимість даного доказу та необхідність призначення почеркознавчої та технічної експертизи саме у даній справі як необґрунтовані. При цьому суд керується вищенаведеними приписами п. 21 постанови Пленуму ВГСУ №4 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", а також п. 2 цієї ж постанови, в якому зазначено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

У даному випадку висновок експерта № 369 від 01.10.2015 р. засвідчено печаткою експертної установи, подано до господарського суду в належним чином засвідченій копії та містить відповіді на питання, які входять до предмету доказування у даній справі та мають значення для повного, всебічного та об'єктивного вирішення даного спору.

Таким чином суд вважає, що висновки судової експертизи № 369 від 01.10.2015 р. підтверджують доводи позивача про те, що оспорюване інформаційне повідомлення генеральним директором ОСОБА_3 від імені TOB "АТБ-маркет" не підписувалося, оригінальна (дійсна) печатка TOB "АТБ-маркет" на інформаційному повідомленні не ставилася.

Частиною 8 ст. 181 ГК України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Як свідчать матеріали справи, оспорюване інформаційне повідомлення сторонами даного спору не виконувалося. Таким чином, суд вважає, що оспорюване інформаційне повідомлення як правочин, яким змінено правовідносини сторін за Контрактом № 29091/1 від 01.01.2013 року, є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, тому правові підстави для задоволення позовних вимог та визнання інформаційного повідомлення недійсним відсутні.

Слід також зазначити про те, що позивач подав до суду клопотання (вх.№41204 від 12.10.2015 р.) про вихід за межі позовних вимог відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України та визнання інформаційного повідомлення про заміну платіжних реквізитів на виконання умов Контракту № 29091/1 від 01.01.2013 р. неукладеним.

В обґрунтування даного клопотання позивач зазначив, що вище вказаним висновком експерта №369 від 01.10.2015 р. (т. 2 а.с. 114-132) підтверджено позицію позивача про те, що оспорюване інформаційне повідомлення генеральним директором ТОВ "АТБ-маркет" ОСОБА_3 не підписувалося, відтиск оригінальної печатки ТОВ "АТБ-маркет" на інформаційному повідомленні не ставився. Тобто, оспорюване інформаційне повідомлення не укладалося сторонами. На підставі викладеного, позивач просить визнати оспорюване інформаційне повідомлення неукладеним.

Проаналізувавши зміст клопотання позивача (вх.№41204 від 12.10.2015 р.) про вихід за межі позовних вимог відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України та визнання оспорюваного інформаційного повідомлення неукладеним, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з таких підстав.

По-перше, у даному випадку суд не має можливості вийти за межі позовних вимог в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, оскільки вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог відмовити.

По-друге, за умовами п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Вихід за межі позовних вимог означає лише збільшення кількісного показника розміру заявленої позивачем вимоги. Однак, суд не вправі змінювати предмет позову, розглядати позовні вимоги, які не були заявлені позивачем.

У п. 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" зазначено, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача. Пунктом 2 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Проаналізувавши вимогу позивача про визнання оспорюваного інформаційного повідомлення неукладеним, суд дійшов висновку про те, що дана вимога за своєю правовою природою є заявою про зміну предмету позову. При цьому дана вимога не була заявлена позивачем до початку розгляду господарським судом справи по суті.

При цьому за умовами п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України суд не вправі змінювати предмет позову, розглядати позовні вимоги, які не були заявлені позивачем до початку.

По-третє, відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено.

По-четверте, про визнання правочину неукладеним може зазначатися виключно у мотивувальній частині рішення як про обставину справи, встановлену господарським судом (п. 15 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в І півріччі 2006 року" від 20.10.2006 р. № 01-8/2351).

У даному випадку про визнання оспорюваного інформаційного повідомлення неукладеним зазначено у мотивувальній частині судового рішення як про обставину справи, встановлену господарським судом.

З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача щодо виходу за межі позовних вимог та визнання оспорюваного інформаційного повідомлення неукладеним.

Відповідно до ст. 49 ГПК України при відмові в позові судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 180, 181, 184 Господарського кодексу України, ст. ст. 6, 11, 92, 204, 205, 207, 627, 629, 203, 215, 638, 639, 640 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 3, 4-3, 32-34, 36, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 17.11.2015 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10