Рішення

від 17.11.2015 по справі 755/6892/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Мазурик О.Ф., Левенця Б.Б.

при секретарях: Хилюк І.О., Бугаю О.О., Троц В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис», третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» ОСОБА_2 про скасування наказів про оголошення дисциплінарного стягнення, визнання недійсним записів у трудовій книжці про оголошення догани, скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

Справа № 755/6892/15-ц Апеляційне провадження № 22-ц-796/12855/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Савлук Т.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д. у квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Тесис», в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив скасувати накази ТОВ «ТЕСИС» № 28-К від 24.02.2015 року та № 29-К від 02.03.2015 про оголошення йому догани; визнати недійсним запис у його трудовій книжці в розділі «відомості про заохочення» за № 25 від 24.02.2015 року про оголошення догани від 24.02.2015 року; визнати недійсним запис у його трудовій книжці в розділі «відомості про заохочення» за № 26 від 02.03.2015 року про оголошення догани від 02.03.2015 року; скасувати наказ № 30-К від 02.03.2015 року про його звільнення за прогул; визнати недійсним запис в його трудовій книжці в розділі «відомості про роботу» за № 33 від 02.03.2015 року про звільнення за прогул; змінити формулювання причини звільнення на «звільнений з ініціативи працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю»; стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України в розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме 23 194, 08 грн.; заборгованість із заробітної плати (з врахуванням індексу інфляції), а саме: заборгованість з оплати праці в вихідні - 3 062, 67 грн., заборгованість з оплати надбавки до посадового окладу - 36 795, 76 грн., заборгованість з оплати праці в нічний час - 2 626, 65 грн., разом - 42 485, 08 грн.; компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 7 151, 36 грн. з урахуванням індексу інфляції; компенсацію за затримку розрахунку при звільненні згідно ст. 117 КЗпП України в розмірі 31 321, 92 грн.; компенсацію згідно індексу інфляції за несвоєчасно виплачену заробітну плату згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» в розмірі 24 352, 09 грн.; 50 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 5 000 грн. судових витрат на правову допомогу адвоката.

В обґрунтування позову зазначав, що з 13.01.2005 року працював на підприємстві відповідача на посаді інженера-конструктора. На підставі його заяви було укладено строковий трудовий договір, який оформлявся шляхом видання відповідних наказів, строк трудового договору згідно останнього Наказу № 90-К від 14.08.2013 року спливав 28.02.2015 року. З кінця 2011 року йому було встановлено посадовий оклад 7 000 грн. Починаючи з 2012 року на підприємстві почалося грубе порушення законодавства про працю, що полягало у невчасній виплаті заробітної плати з затримкою на декілька місяців, ненадання відпусток повної тривалості та у зручний для нього час, на що він має право як ветеран праці. Станом на грудень 2014 року заборгованість з заробітної плати складала більш ніж 30 000 грн., а кількість днів невикористаної відпустки перевищила 40 днів. Протягом 2014-2015 років він неодноразово подавав до адміністрації підприємства, безпосередньо директору підприємства ОСОБА_2 заяви про звільнення до закінчення строку строкового трудового договору відповідно до ст. 39 КЗпП України у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про працю. Остання така заява була подана 19.02.2015 року особисто директору ОСОБА_2, який відмовився офіційно її реєструвати та попередив, що внаслідок таких вимог його буде звільнено «за статтею». З цього моменту адміністрація відповідача почала пошук «підстав» для його звільнення. 24.02.2015 року було винесено незаконний Наказ № 28-К про оголошення йому догани, при цьому копію наказу він не отримав. 28.02.2015 року в суботу він працював з 08-00 до 20-00. Листом по електронній пошті він повідомив директора про те, що строк його трудового договору встановлено до 28.02.2015 року і продовжувати працювати на підприємстві він не має бажання. 02.03.2015 року в понеділок він з'явився на підприємство з метою отримати трудову книжку та повний розрахунок в зв'язку зі звільненням, однак як з'ясувалось, керівником підприємства видано наказ № 29-К від 02.03.2015 року про оголошення йому догани за систематичне порушення трудової дисципліни та наказ № 30-К від 02.03.2015 року про звільнення його за прогули. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки підстави для його звільнення за прогули відсутні, процедура притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення проведена з порушенням норм трудового законодавства, наказ про звільнення йому вручено не було. Також у день звільнення не проведено повний розрахунок по виплаті заробітної плати на день звільнення, неповністю сплачена заробітна плата та компенсація за більш ніж 40 днів невикористаної відпустки, не сплачено компенсацію за затримку виплати заробітної плати, яка відбувалась у 2012 -2015 роках.

Ухвалою суду від 13.07.2015 року до участі у справі як третю особу залучено директора ТОВ «Тесис» ОСОБА_2

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04.08.2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд безпідставно відхилив клопотання про витребування доказів та про виклик свідків, проте прийняв до розгляду докази подані відповідачем після початку розгляду справи по суті, що є порушенням положень ч. 1 ст. 131 ЦПК України. Суд не взяв до уваги дані пропускного буро про перетин прохідної робітника та табель обліку робочого часу, які доводять, що він перебував на робочому місці повний робочий день та не врахував, що оголошення догани та звільнення відповідач застосував за одне й те ж саме правопорушення. Крім того, суд не розглянув вимогу про незаконність внесення у трудову книжку записів про оголошення йому догани.

У судовому засіданні апелянт та його представник ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник відповідача Зінченко І.М. та третя особа ОСОБА_2 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 13.01.2005 року ОСОБА_1 працював на посаді інженера-конструктора КБ електронних виробів в ТОВ «Тесис».

Відповідно до наказу ТОВ «Тесис» від 14.08.2013 року за № 90-к «Про строковий договір», на підставі заяви інженера-конструктора ОСОБА_1 продовжено йому термін роботи на посаді інженера-конструктора по строковому трудовому договору з 26.08.2013 року по 28.02.2015 року.

Наказом ТОВ «Тесис» від 15.11.2012 року за № 58 «Внутрішній трудовий розпорядок роботи ТОВ «Тесис» встановлено режим роботи структурних підрозділів ТОВ «Тесис» - КБ електронних виробів: початок робочого дня - 9.00 годин; закінчення робочого дня - 18 год.00 хв.; обідня перерва - з 13.00 год. до 14 год.00 хв..

Наказом ТОВ «Тесис» від № 26-к від 24.02.2015 року із змінами, внесеними наказом № 28-к 24.02.2015 року у зв'язку з систематичним порушенням трудової дисципліни, а саме графіку роботи КБ електронних виробів відповідно до наказу № 58 від 15.11.2012 року ОСОБА_1 оголошено йому догану.

24.02.2015 року ОСОБА_1 подав на ім'я директора ТОВ «Тесис» ОСОБА_2 пояснювальну записку, в якій повідомив, що з 2007 року він звертався до керівництва підприємства із заявою надати дозвіл працювати за графіком, відмінним від встановленого внутрішнім трудовим розпорядком, а саме: початок роботи о 08.00 год., закінчення о 17.00 год. та отримав згоду, а тому продовжує працювати за цим графіком та зазначив, що в наказі № 58 від 15.11.2012 року не передбачено скасування раніше отриманої ним згоди на встановлення індивідуального графіку роботи.

У цей же день ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом, залишивши на наказі запис, що свої пояснення з цього приводу надав у пояснювальній записці від 24.02.2015 року, при ознайомлені з наказом № 28-к від 24.02.2015 року.

Згідно з наказом № 29-к від 02.03.2015 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» у зв'язку з систематичним порушенням трудової дисципліни, а саме графіку роботи КБ електронних виробів відповідно до наказу № 58 від 15.11.2012 pоку ОСОБА_1 оголошено догану.

02.03.2015 року видано наказ за № 30-к про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера-конструктора з 02.03.2015 року за прогули без поважних причин за п.4 ст.40. КЗпП України, з виплатою йому компенсації за 41 календарний день невикористаної щорічної відпустки за період роботи 13.01.2013 року - 02.03.2015 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення позивача з роботи проведено у відповідності з вимогами трудового законодавства.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до ст. 149 цього ж Кодексу до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відповідно до наказу № 26-к від 24.02.2015 року із змінами, внесеними наказом № 28-к від 24.02.2015 року ОСОБА_8 оголошено догану за систематичне порушення графіку роботи КБ електронних виробів.

Графік роботи встановлено наказом № 58 від 15.11.2012 року, згідно з яким для працівників структурних підрозділів ТОВ «Тесис» встановлено початок робочого дня - 9.00 годин; закінчення робочого дня - 18 год.00 хв.; обідня перерва - з 13.00 год. до 14 год.00 хв.. Суд не звернув уваги на те, що у цьому ж наказі зазначено: «Як виключення, окремим працівникам можлива зміна графіку роботи на підставі письмової заяви із зазначенням причин, погодження з керівництвом підрозділу і затвердженням директора».

У поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що він отримав згоду керівництва на зміну графіку його роботи, а саме з 08.00 до 17.00 та не порушує цей графік, а видачею наказу № 58 від 15.11.2012 року не скасовано попередню згоду керівництва на зміну графіку роботи.

Відповідно до даних пропускного бюро позивач 24.02.2015 року зайшов на територію товариства о 7 год. 46 хв. та залишив територію товариства о 18 год. 13 хв. Згідно табелю обліку використання робочого часу ОСОБА_1 протягом лютого 2015 року працював по 8 годин.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що наявними у справі доказами підтверджено відсутність позивача на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 24.02.2015 року. А висновки суду про те, позивач визнав факт його відсутності на робочому місці 24.02.2015 року та ці обставини, викладені у письмових поясненнях ОСОБА_1 від 24.02.2015 року суперечать матеріалам справи.

Відповідно до наказу № 29-к від 02.03.2015 року ОСОБА_1 оголошено догану у зв`язку із систематичним порушенням графіку роботи КБ електронних виробів. У самому наказі не вказано, у які саме дні відбувся дисциплінарний проступок, проте із повідомлення про надання письмового пояснення від 02.03.2015 року вбачається, що таким порушенням є залишення робочого місця раніше встановленого графіку на 28.02.2015 року, оскільки позивач покинув територію підприємства о 19 год. 50 хв.

Із самого наказу вбачається, що письмові пояснення від позивача до накладення дисциплінарного стягнення не відбиралися. Такі пояснення останнім зазначені уже при ознайомленні з наказом на копії наказу. Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини та на положення ст. 149 КЗпП України, згідно з якою письмові пояснення мають відбиратися до застосування дисциплінарного стягнення, а не після притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, вирішуючи питання про те, чи відбулося порушення трудової дисципліни позивачем 28.02.2015 року, який був вихідним днем, суд першої інстанції не перевірив наявність наказу по підприємству про роботу у вихідний день, не встановив, який графік роботи був встановлений у цей день.

Відповідно до даних пропускного бюро позивач 28.02.2015 року зайшов на територію товариства о 7 год. 56 хв. та залишив територію товариства о 19 год. 50 хв. Згідно табелю обліку використання робочого часу ОСОБА_1 28.02.2015 року відпрацьовано 11,5 годин.

За викладених обставин суд першої інстанції помилково вважав доведеним факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку та правомірність притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності на підставі наказу № 29-к від 02.03.2015 року.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Судом встановлено, що позивач працював у відповідача за контрактом строк дії якого встановлено з 28 серпня 2013 року по 28 лютого 2015 року.

Звільнений з роботи позивач за прогули без поважних причин з 2 березня 2015 року. При цьому з акту № 1 від 02.03.2015 року вбачається, що позивач був відсутній на роботі без поважних причин більше трьох годин, а саме з 9 год. до 12 год. 15 хв. 02.03.2015 року та саме ця обставина стала підставою для звільнення.

Відхиляючи доводи позивача про те, що його звільнено з роботи за невихід на роботу уже після закінчення строку контракту, та що він попередив керівництво товариства про своє небажання проводжувати контракт, суд виходив з того, що оскільки останній день строку дії контракту припадає на вихідних день, то відповідно до положень ст. 241-1 КЗпП України останнім робочим днем слід рахувати найближчий робочий день, яким є 02.03.2015 року.

Проте, такі висновки суперечать як встановленим обставинам справи так і нормам трудового законодавства.

Як зазначалося вище 28.02.2015 року на підприємстві був робочим днем. Саме 28.02.2015 року сплив строк дії контракту, а відтак за відсутності наказу про продовження дії контракту на інший термін чи укладення нового контракту висновки суду про те, що позивач мав вийти на роботу 02.03.2015 року колегія суддів вважає помилковими.

Контракт є особливою формою трудового договору, у якому строк його дії та інші умови можуть встановлюватися угодою сторін (ч. 3 ст. 21 КЗпП України). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України закінчення строку дії договору, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Оскільки строк дії договору закінчився і сторони не дійшли згоди щодо продовження дії контракту позивач не мав перед відповідачем обов'язку виходити на роботу. Навпаки після закінчення строку договору відповідач зобов`язаний був оформити належним чином звільнення позивача з роботи та провести відповідний розрахунок. Оскільки останній день дії контракту припав хоч і на вихідний день, але на підприємстві це був робочий день і позивач був на роботі цього дня відповідач зобов`язаний був провести його звільнення 28.02.2015 року. Відтак невихід на роботу позивача 02.03.2015 року не є прогулом, а відповідно наказ № 30-к від 02.03.2015 року про звільнення позивача з роботи за прогул є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 КЗпП України до трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації, відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідач вніс до трудової книжки позивача у графу «відомості про заохочення» за № 25 та № 26 записи про оголошення позивачу догани .

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсними таких записів будь - яких мотивів відмови не навів.

Оскільки внесення записів про дисциплінарні стягнення прямо заборонено положеннями ч. 4 ст. 48 КЗпП України позов в цій частині підлягав задоволенню навіть незалежно від висновків суду щодо правомірності накладення дисциплінарних стягнень.

Згідно ст. 237 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Безпідставне притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, звільнення за прогул, якого позивач не вчиняв, внесення записів у трудову книжку про стягнення внесло зміни в життєві стосунки позивача, призвело до душевних страждань та витрати часу на поновлення порушених прав. Враховуючи характер, тяжкість та тривалість моральних страждань колегія суддів вважає, що 5 000 грн. є достатнім та справедливим покриттям в рахунок відшкодування моральної шкоди.

За вказаних обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в частині скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, про звільнення, визнання недійсними записів у трудовій книжці про оголошення доган та відшкодування моральної шкоди з урахуванням визначеного колегією суддів розміру такого відшкодування.

Решта позовних вимог на думку колегії суддів не підлягає задоволенню.

Так, позивач просив змінити формулювання причини звільнення не на звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору), а на звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (розірвання трудового договору за власним бажанням у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю).

Колегія суддів вважає такі вимоги безпідставними виходячи з наступного.

Позивач не надав належних та допустимих доказів про звернення до відповідача із заявою про звільнення його з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, позивач вказує, що неодноразово подавав заяви про звільнення з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, проте директор товариства повертав йому ці заяви, а книги для реєстрації таких заяв підприємство не має.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Позивач у судовому засіданні зазначив, що заяви про звільнення з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 28.02.2015 року не подавав.

Вимоги позивача про стягнення вихідної допомоги є похідними від вимог про зміну формулювання причини звільнення, а відтак задоволенню не підлягають, оскільки у зміні формулювання причини звільнення на звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України колегією суддів відмовлено.

Колегія суддів не може визнати обґрунтованими також вимоги позивача про стягнення заробітної плати за роботу у нічний час у період з березня 2013 року по червень 2014 року, за роботу у вихідні дні 27.12.2014 року та 15.03.2015 року, заборгованість з виплати надбавки до посадового окладу за період з 01.10.2013 року по 31.12.2013 року з урахуванням індексації цих виплат та компенсації за невикористану відпустку, оскільки такі вимоги будь - якими доказами не підтверджені.

При розгляді справи сторонам роз'яснювалися положення ст. 10 ЦПК України щодо необхідності доведення тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем надано копію наказу від 27.02.2015 року згідно з яким у зв`язку з виробничою необхідністю ОСОБА_1 мав вийти на роботу у суботу 28.02.2015 року Відповідно до п. 4 цього наказу за відпрацьований час у вихідний день кожному співробітнику надається відпустка.

Такий пункт наказу суперечить положенням ст. 107 КЗпП України, згідно з яким робота у святковий та неробочий день оплачується у подвійному розмірі, а інший день відпочинку замість подвійної оплати може бути надано лише на бажання працівника. Доказів про те, що позивач просив надати замість подвійної оплати день відпочинку відповідачем не надано та робота за цей день оплачена у одинарному розмірі. Проте, позивач у позовній заяві не просив стягнути недоплачену заробітну плату за 28.02.2015 року.

Вимоги про компенсацію та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач пов`язує з невиплатою відповідачем тих сум, у стягненні яких колегією суддів відмовлено, а відтак вони також не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір таких витрат не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до журналів судового засідання загальний час участі особи, що надавала правову допомогу позивачу складає 9 год. 30 хв.

Мінімальна заробітна плата на час ухвалення рішення складала 1218 грн.

Таким чином граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу складає 4 628,40 грн. З матеріалів справи також вбачається, що представник позивача 9 та 30 червня знайомився із матеріалами справи.

Відповідно до квитанції від 16.03.2015 року позивач за надання правової допомоги сплатив 5 000 грн.

За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у повному розмірі.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави відповідно до положень ст. 88 ЦПК України пропорційно до задоволеної частини вимог.

Оскільки позивачем заявлено ряд самостійних позвоних вимог, з яких задовлено чотири вимоги немайнового характеру, а саме: 1) про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності; 2) по визнання недійсними записів у трудовій книжці про оголошення доган; 3)про скасування наказу про звільнення; 4) про відшкодування моральної шкоди розмір судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції складає 974,40 грн. (243,60 *4) та за розгляд справи у апеляційній інстанції 487,20 ( 121,80*4) та разом становить 1 461,60 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати наказ № 26-к від 24 лютого 2015 року із змінами, внесеними наказом № 28-к від 24 лютого 2015 року та наказ № 29 - к від 2 березня 2015 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Визнати недійсними записи у трудовій книжці ОСОБА_1 в розділі «відомості про заохочення» за № 25 від 24 лютого 2015 року та за № 26 від 02 березня 2015 року про оголошення доган.

Скасувати наказ № 30-к від 22 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32960748 місцезнаходження м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3) на користь ОСОБА_1 5 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди та 5 000 грн. витрат на правову допомогу.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь держави судовий збір у розмірі 1 461,60 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді