Постанова

від 16.11.2015 по справі 911/3077/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2015 р. Справа№ 911/3077/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Сухового В.Г.

секретар судового засідання Барболіна І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу б/н від 25.09.2015 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» на рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2015 року

у справі №911/3077/15 (суддя - Кошик А.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест»

до 1.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс»

про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити приміщення

за участю представників сторін:

від позивача: Скляренко О.П., довіреність б/н від 03.08.2015 року

від відповідача-1: ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області 08.05.2007 року

від відповідача-2: Назаренко Є.О., довіреність б/н від 30.07.2015 року

Жога М.О., директор Наказ №К-01 від 09.11.1995 року

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» (позивач у справі) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідач-1 у справі) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» (відповідач-2 у справі) про визнання недійсним договору оренди №КА-005, укладений 01.12.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, та про зобов'язання ОСОБА_2 звільнити приміщення площею 150 кв.м. в будівлі торгівельно-побутового комплексу по АДРЕСА_1 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову вх. №18935/15 від 14.08.2015 року а.с. 6-10, 146-150).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» визначеного ст. 358 ЦК України порядку здійснення права спільної часткової власності, а саме, як стверджує позивач, відповідач безпідставно уклав договір оренди з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 без згоди Товариства з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест», як співвласника приміщення у будівлі торгівельно-побутового комплексу по АДРЕСА_1. Наведені обставини, позивач вважає підставою для визнання договору оренди №КА-005, укладеного 01.12.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, недійсним та відповідно підставою для звільнення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 займаного (орендованого) приміщення.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.09.2015 року у справі №911/3077/15 позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди №КА-005, укладений 01.12.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 в частині умови п. 6.1. договору про встановлення терміну дії договору на строк з 01.05.2015 року по 30.11.2015 року та в частині п. 6.2. договору щодо можливості пролонгації договору на наступний термін. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили, звільнити оздоблене нежитлове приміщення площею 150 кв.м. в будівлі торгівельно-побутового комплексу по АДРЕСА_1, що належить на праві спільної часткової власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» в доход Державного бюджету України 609 грн. судового збору. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в доход Державного бюджету України 609 грн. судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» 609 грн. витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» 609 грн. витрат по сплаті судового збору (а.с. 178-188).

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач-2, Товариство з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс», подав апеляційну скаргу (вх. № 1395/15 від 25.09.2015 року), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2015 року у справі №911/3077/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий господарський суд дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» права на передачу приміщення площею 150 кв.м. в будівлі торгівельно-побутового комплексу по АДРЕСА_1 в оренду відповідачу-1, оскільки іншим співвласником будівлі - позивачем у справі, була надана згода на передачу спірного приміщення в оренду третім особам. Також апелянт стверджує, що Господарський суд Київської області необґрунтовано прийняв заяву позивача про зміну предмета позову, якою фактично позивач змінив і предмет, і підставу позову, так як Товариство з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» при поданні заяви про зміну предмету позову не сплатило у визначеному законом порядку та розмірі судовий збір та не надало доказів відправки такої заяви відповідачам у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 року апеляційну скаргу (вх. № 1395/15 від 25.09.2015 року) Товариства з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» на рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2015 року у справі №911/3077/15 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., суддів Мальченко А.О., Сухового В.Г. та призначено розгляд справи на 26.10.2015 року.

У зв'язку з перебуванням судді Мальченко А.О. на лікарняному, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Агрикова О.В., Суховий В.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 року апеляційну скаргу (вх. № 1395/15 від 25.09.2015 року) Товариства з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» на рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2015 року у справі №911/3077/15 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів.

У зв'язку з неявкою у судове засідання 26.10.2015 року представників відповідача-1, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 року розгляд справи було відкладено на 16.11.2015 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 року, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» на рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2015 року у справі №911/3077/15 прийнято до провадження визначеною, згідно з розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 року, колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді: Суховий В.Г., Мальченко А.О.

У судовому засіданні 16.11.2015 року представник апелянта та відповідача-1 підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення Господарського суду Київської області у справі №911/3077/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» відмовити у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні 16.11.2015 року заперечив проти доводів апеляційної скарги відповідача, вважає рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2015 року законним та таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Нежитлове приміщення торгівельно-побутового центру, загальною площею 1717,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» (позивач у справі) та Товариству з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» (відповідач-2 у справі) на праві приватної спільної часткової власності, що підтверджується наявними в матеріалах справи Свідоцтвами про право власності серії НОМЕР_2 від 08.10.2009 року (а.с. 35) та серії НОМЕР_3 від 08.10.2009 року (а.с. 94). Зазначене приміщення належить позивачу та відповідачу-2 на праві приватної спільної часткової власності у рівних частках, а саме по Ѕ частки будівлі.

Судом встановлено, що сторонами не було досягнуто домовленості щодо виділу в натурі частки кожного з співвласників з нерухомого спільного майна, так само як і не встановлено порядку володіння та користування спільним майном відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що 01.10.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» було укладено договір №09-10-01/1 оренди нежитлового приміщення (а.с. 16-17), згідно з п. 1.1. якого ТОВ «Віо Інвест» передав, а орендар - ТОВ «Астат Плюс» прийняв в тимчасове платне користування частину торгівельно-побутового центру, площею 688,25 кв.м. та допоміжну площу 170,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктами 3.1. договору №09-10-01/1 сторони визначили, що він укладений строком на п'ять років з моменту прийняття орендарем приміщення, що орендується за актом приймання-передачі.

Орендоване майно було передано в користування відповідачу-2 за відповідним актом приймання-передачі (а.с. 19).

Таким чином, після укладення договору оренди нежитлового приміщення за №09-10-01/1 від 01.10.2009 року все приміщення торгівельно-побутового центру знаходилось в користуванні у Товариства з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс».

Під час дії вищезазначеного договору оренди, 30.05.2010 року між ТОВ «Астат Плюс» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір оренди №КА-030, відповідно до якого ТОВ «Астат Плюс» передало, а ФОП ОСОБА_2 прийняла у платне користування нерухоме майно - оздоблене нежитлове приміщення площею 100 кв.м. в будівлі торгівельно-побутового комплексу по АДРЕСА_1 для здійснення підприємницької діяльності - організації роздрібної торгівлі продовольчими та промисловими товарами, надання побутових послуг населенню згідно з асортиментним переліком. Межі об'єкту оренди визначені планом проекту №173/0б-АР.

Додатковою Угодою від01.01.2012 року до договору оренди №КА-030 від 30.05.2010 року (а.с.21) збільшено площу орендованого приміщення до 150 кв.м., встановленого розмір орендної плати із розрахунку орендованої площі приміщення в розмірі 5 000,00 грн (в тому числі ПДВ).

Оскільки, Товариство з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» уклало договори суборенди, в тому числі і з ФОП ОСОБА_2, без згоди наймодавця - Товариства з обмеженою відповідальністю «Віо Плюс», рішенням Господарського суду Київської області від 14.08.2014 року у справі №911/2216/14 (а.с. 22-24), яке залишене без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 року (а.с. 25-27) договір оренди №09-10-01/1, укладений 01.10.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» було розірвано.

У зв'язку з тим, що договірні відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» припинили свою дію та приміщення - об'єкт договору оренди №09-10-01/1 від 01.10.2009 року, були передані згідно акту приймання-передачі назад Товариству з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест», останній, як співвласник майна, направив Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 лист-повідомлення від 25.11.2014 року за №14-11-25/1 (а.с. 28), в якому запропонував укласти договір оренди нежитлового приміщення за погодженням з обома співвласниками приміщення або звільнити займану площу.

Однак, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 договорів оренди з обома співвласниками спірного приміщення не укладала, доказів звільнення займаного майна сторони суду не надала.

Окрім того, матеріалами справи підтверджується, що 01.11.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» надало Товариству з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» згоду на укладання договорів оренди нежитлового приміщення строком дії до 30.04.2015 року на Ѕ частку будівлі торгівельно-побутового центру по АДРЕСА_1, яка належить ТОВ «Віо Інвест» та ТОВ «Астат Плюс» на праві спільної часткової приватної власності (а.с. 85).

На підставі отриманої згоди, 01.12.2014 року відповідач-2, ТОВ «Астат Плюс», уклав з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, відповідачем -1, договір оренди №КА-005 (а.с. 95-97), відповідно до п. 1.1. якого, відповідач-2 передав, а відповідач-1 прийняв у строкове господарське відання та платне користування нерухоме майно - оздоблене нежитлове приміщення площею 150 кв.м. в будівлі торгівельно-побутового комплексу по АДРЕСА_1 (об'єкт оренди) для здійснення підприємницької діяльності - організації роздрібної торгівлі продовольчими та промисловими товарами, надання побутових послуг населенню згідно з асортиментним переліком (Додаток №1). Межі об'єкту оренди визначені планом проекту №173/06-АР (Додаток №2).

Відповідно до п. 6.1. вказаного договору термін дії його погоджено сторонами протягом 365 днів, тобто до 01.12.2015 року, з можливістю подальшого пролонгування договору на термін 365 днів з оформленням Додаткової угоди.

Вважаючи, що вищезазначений договір оренди №КА-005 від 01.12.2014 року, укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки укладений на строк, що перевищує строк, на який надавалася згода Товариством з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест», як співвласником спірного майна, останній звернувся з вимогою (з врахуванням заяви про зміну предмету позову від 14.08.2015 року) про визнання недійсним договору оренди №КА-005, укладеного 01.12.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 звільнити оздоблене нежитлове приміщення площею 150 (сто п'ятдесят) кв.м. (межі якого визначені планом проекту №173/06-АР) в будівлі торгівельно-побутового комплексу по АДРЕСА_1, що належить на праві спільної часткової власності товариству з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс».

Апелянт в апеляційній скарзі, посилаючись на особливості негаторного позову, з яким, на його думку, звернувся позивач до суду, стверджує, що оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» є власником половини спірного приміщення і частки співвласників не виділялись в натурі та не встановлювався порядок спільного користування майном, визначити кому належить спірна частина переданого в оренду ФОП ОСОБА_2 приміщення неможливо. Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс», заперечуючи проти позову, наполягає на неможливості достовірного встановлення, що майно, щодо якого подано позов входить до належної позивачу частини в спільній власності, і що передача його в користування ФОП ОСОБА_2 не порушує права Товариства з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» як співвласника даного майна, оскільки в оренду передано лише 150 кв.м. приміщення, а кожному із співвласників належить Ѕ частина майна, що складає 858,55 кв.м від 1 717,1 кв.м. (загальна площа нежитлового приміщення), відтак ТОВ «Астат Плюс», уклавши договір оренди з ФОП ОСОБА_2, розпорядився майном, що належить йому на праві власності. Дані твердження апелянт підтвердив у судовому засіданні.

Проте, колегія суддів вважає безпідставними вищенаведені твердження апелянта з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном тобто має право на пред'явлення негаторного позову. Метою негаторного позову є усунення чи припинення неправомірних дій, не пов'язаних з порушенням правомочності володіння особи щодо певного майна. Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення його прав і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Разом з цим, апеляційний господарський суд звертає увагу, що нежитлове приміщення торгівельно-побутового центру, загальною площею 1717,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» (позивачу) та Товариству з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» (відповідачу-2) на праві спільної часткової власності без виділення часток кожного із співвласників в натурі і без узгодженого порядку спільного користування майном.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Частиною 1 ст. 356 ЦК України унормовано, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Аналізуючи поняття права спільної часткової власності, слід зазначити, що йдеться про виокремлення та належність співвласнику лише частки в праві власності, а не частки в майні. Тобто співвласнику належить не конкретно визначена частина майна (певна площа приміщення, чи кімната тощо), а лише визначена арифметично частина в праві власності на це майно. Саме ж право власності кожного зі співвласників поширюється на весь об'єкт в цілому, а не лише на його частину.

Отже, твердження відповідача-2 що для звернення позивача з негаторним позовом необхідним є підтвердження, що частина приміщення, яка була передана ФОП ОСОБА_2, належала саме позивачу у справі і щодо якого було порушені його права як співвласника спростовуються правовою суттю права спільної часткової власності, оскільки права ТОВ «Віо Інвест» як співвласника, так само як і права ТОВ «Астат Плюс» поширюються на все приміщення, яке перебуває у їхній спільній власності, а тому кожен із співвласників маючи підстави стверджувати про порушення його прав співвласника на це майно може звернутись до суду з відповідним позовом для захисту своїх прав.

Співвласники майна, що належить їм на праві спільної часткової власності, як і інші власники, наділяються правомочностями володіння, користування та розпорядження майном.

При цьому, згідно з ч. 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів звертає увагу, що оскільки право кожного із співвласника не обмежується частиною спільного майна, то основною особливістю реалізації права спільної часткової власності є його здійснення за згодою співвласників. З огляду на це жоден із співвласників не має права укладати правочини щодо спільного майна без згоди інших, за винятком правочину з відчуження належної йому частки у праві власності згідно зі ст. 361 ЦК України.

Тобто, чинне законодавство надає право кожному із співвласників на виділення в натурі частини майна, відповідно до частки у спільній частковій власності, і в подальшому можливості самостійної реалізації права власності на виділену частку; право узгодження між співвласниками порядку володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Однак, якщо жодне із цих прав співвласниками не реалізоване, в тому числі і в судовому порядку, то здійснення права спільної часткової власності може відбуватись виключно за взаємною згодою співвласників майна.

Як вже зазначалось вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» надавало Товариству з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» згоду на укладення договорів оренди на строк до 30.04.2015 року. В подальшому, позивач не надавав відповідачу-2 згоди на укладення договорів оренди.

Тобто, враховуючи наявність згоди позивача як співвласника на укладення договорів оренди строком до 30.04.2015 року, відповідач-2 мав право укласти договір оренди з відповідачем-1 на строк, що не перевищує погоджений позивачем.

Однак, ТОВ «Астат Плюс» уклало з ФОП ОСОБА_2 спірний договір оренди нежитлового приміщення №КА-005 строком на 365 днів (п. 6.1. Договору), тобто на рік - до 30.11.2015 року, що перевищує термін оренди, погоджений позивачем, як співвласником майна.

Крім того, п. 6.2. договору сторони передбачили можливість його пролонгування на наступний термін за відсутності заперечень сторін. При цьому, можливість пролонгування позивачем також не погоджувалась.

З огляду на приписи ст. 355-358 ЦК України щодо здійснення права власності на засадах спільної згоди співвласників, апеляційний господарський суд вважає правомірним висновок Господарського суду Київської області, що умова п. 6.1. договору оренди в частині терміну його дії є правомірною лише до 30.04.2015 року. Відповідно, укладення договору на строк з 01.05.2015 року по 01.12.2015 року та можливість його пролонгації (п. 6.2 договору) є неправомірним і порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, як співвласника переданого в оренду майна.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до пункту 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Крім того, згідно зі ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що договір оренди №КА-005 від 01.12.2014 року підлягає визнанню недійсним в частині умови п. 6.1. договору про встановлення терміну дії договору на строк з 01.05.2015 року по 01.12.2015 року та в частині п. 6.2. договору щодо можливості пролонгації договору на наступний термін.

Враховуючи неправомірність встановлення строку дії договору з 01.05.2015 року по 01.12.2015 року, що відбулось без погодження з позивачем у справі, як співвласником майна, і як наслідок, визнання договору недійсним у відповідній частині, слід вважати, що договір оренди №КА-005 від 01.12.2014 року закінчився 30.04.2015 року.

Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Статтею 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи те, що Фізична особа-підприємця ОСОБА_2 не має правових підстав для подальшого перебування у спірному приміщенні, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги про зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 звільнити оздоблене нежитлове приміщення площею 150 (сто п'ятдесят) кв.м. (межі якого визначені планом проекту №173/06-АР) в будівлі торгівельно-побутового комплексу по АДРЕСА_1, що належить на праві спільної часткової власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс».

В апеляційній скарзі, Товариство з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» також посилається на те, що Господарський суд Київської області необґрунтовано прийняв заяву позивача про зміну предмета позову, якою фактично позивач змінив і предмет, і підставу позову, так як Товариство з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» при поданні заяви про зміну предмету позову не сплатило у визначеному законом порядку та розмірі судовий збір та не надало доказів відправки такої заяви відповідачам у справі.

Як передбачено ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна предмету позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмету, і підстав позову не допускається. Колегія суддів вважає помилковими твердження відповідача-2 щодо зміни позивачем одночасно і підстави, і предмету позову, оскільки при зверненні до суду з позовом ТОВ «Віо Інвест» просив суд зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 звільнити оздоблене нежитлове приміщення площею 150 (сто п'ятдесят) кв.м. (межі якого визначені планом проекту №173/06-АР) в будівлі торгівельно-побутового комплексу по АДРЕСА_1, у зв'язку з незаконним його користуванням та порушенням права ТОВ «Віо Інвест» як співвласника спірного майна. Подавши заяву про зміну предмета позову, ТОВ «Віо Інвест» просило суд додатково визнати недійсним договір оренди, на підставі якого відповідач-1 займав спірне приміщення, при цьому підстава цієї вимоги залишилась незмінною, а саме порушення прав ТОВ «Віо Інвест» як співвласника спірного майна, що згідно норм чинного законодавства є підставою для визнання такого договору недійсним. Тобто, доповнивши предмет позову ще однією вимогою, яка є взаємопов'язана із первісною вимогою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Віо Інвест» підстав позову не змінював.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що зміна предмета або підстав позову за заявою позивача допустима лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених ст. 22, 23 ГПК України, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета або підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні (п. 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду №6 від 23.03.2012 року «Про судове рішення»).

Як вбачається з матеріалів справи заява про зміну предмета позову була подана позивачем 14.08.2015 року (а.с. 146), 27.08.2015 року відбулось судове засідання, на якому згідно протоколу судового засідання від 27.08.2015 року були присутні представники всіх сторін та на якому було оголошено про надходження від позивача даної заяви та, як вбачається з ухвали Господарського суду Київської області від 27.08.2015 року, за результатами розгляду матеріалів зустрічної позовної заяви відмовлено у прийнятті зустрічного позову ТОВ «Астат Плюс» до ТОВ «Віо Інвест» про встановлення порядку користування нежитловим приміщенням.

14.09.2015 року від відповідача-2 надійшли до місцевого господарського суду відзив на заяву про зміну предмета позову та клопотання про відмову у задоволенні заяви ТОВ «Віо Інвест» про зміну предмету позову (а.с. 165-174), в яких відповідач зазначає, що ознайомився з поданою позивачем заявою. Отже, колегія суддів вважає, що, прийнявши заяву про зміну предмету позову до розгляду, місцевий господарський суд не порушив права відповідачів у справі щодо ознайомлення із поданою заявою, надання своїх заперечень, подання інших клопотань.

Щодо судового збору, то відповідно до п. 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» з урахуванням конкретних обставин справи суд вправі розглянути й змінені вимоги позивача без доплати останнім суми судового збору з подальшим розподілом останнього між сторонами за правилами ст. 49 ГПК України.

Оскільки за результатами розгляду справи, Господарським судом Київської області була достягнута несплачена сума судового збору з урахуванням ст. 49 ГПК України, апеляційний господарський суд зазначає, що прийняття заяви про зміну предмета позову без сплати судового збору, яка в подальшому була стягнута рішенням суду, не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, прийнятого при доведеності обставин, які суд визнав встановленими, та у відповідності до норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Київської області від17.09.2015 року у справі №911/3077/15 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Враховуючи вимоги ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на апелянта (Товариства з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс»).

Керуючись ст. 49, 99, 101, 102, п.1 ч. 1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу б/н від 25.09.2015 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Астат Плюс» на рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2015 року у справі №911/3077/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2015 року у справі №911/3077/15 залишити без змін.

3. Справу №911/3077/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

В.Г. Суховий