Рішення

від 17.11.2015 по справі 2-1174/09

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2180/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Куковенков С.В.

Доповідач Чорнобривець О. С.

РІШЕННЯ

Іменем України

17.11.2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Чорнобривець О.С.

суддів - Потапенка В.І.

Черненко В.В.

за участю секретаря - Гончар В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою арбітражного керуючого, виконуючого обов'язки керівника приватного підприємства „Арбалет" на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 5 травня 2009 року у справі за позовом приватного підприємства „Арбалет" до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зустрічним позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства „Арбалет" про визнання дійсним договору купівлі-продажу,-

встановила:

У березні 2009 року ПП „Арбалет" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

В обґрунтування зазначено, що ПП „Арбалет" на підставі свідоцтва про право власності, виданого 25 січня 2007 року виконкомом Олександрійської міської ради, належало нерухоме майно - не житлові будівлі та споруди виробничої бази: навіс, позначений на плані літерою „А" та АБК, позначений літерою „Б", розташованих на земельній ділянці площею 1846,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в м. Олександрія Кіровоградської області.

02 лютого 2009 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу відповідно до якого ПП „Арбалет" продав, а ОСОБА_3 придбав зазначене нерухоме майно.

Договір від імені позивача був підписаний директором ПП „Арбалет" Швиданенко В.М., який відповідно до п.6.2.Статуту підприємства має право розпоряджатися майном підприємства в розмірах, встановлених власником.

Вказуючи про те, що власник підприємства ОСОБА_5 не надавала директору повноважень щодо продажу цього майна, з підстав ч.2 ст.207 ЦК України, просили визнати недійсним укладений договір. Нотаріального посвідчення договору здійснено не було.

Відповідач ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом про визнання дійсним вищевказаного договору купівлі-продажу. Свої вимоги мотивував тим, що як покупець виконав всі умови договору купівлі-продажу в повному обсязі, а саме сплатив обумовлену договором суму грошових коштів та прийняв будівлі(виробничу базу) у володіння. Власник підприємства ПП „Арбалет" ухиляється від нотаріального посвідчення договору, просив задовольнити позов з підстав, передбачених ч.2 ст.220 ЦК України.

Заперечуючи проти вимог первісного позову зазначав, що договір укладений на підставі прийнятого власником ПП „Арбалет" рішення №7 від 30 січня 2009 року ОСОБА_5, яким також були надані повноваження директору підприємства Швиданенку В.М виконати дії щодо укладення та підписання договору купівлі-продажу не житлових будівель та споруд.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 5 травня 2009 року в задоволенні первісного позову ПП „Арбалет" до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 до приватного підприємства „Арбалет" задоволено. Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02.02.2009 року, укладений між ПП „Арбалет" і ОСОБА_3 визнано дійсним.

З матеріалів справи убачається, що ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 05 травня 2014року порушено провадження у справі про банкрутство ПП „Арбалет" та введено процедуру розпорядження майном боржника ПП „Арбалет". Розпорядником майна призначений арбітражний керуючий Назаренко С.А.(а.с.48-49).

В апеляційній скарзі арбітражний керуючий Назаренко С.А., виконуючий обов'язкі керівника приватного підприємства „Арбалет", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог первинного та зустрічного позовах.

Зокрема зазначає, що власник ПП „Арбалет" ОСОБА_5 та покупець ОСОБА_5 є подружжям, що підтверджується матеріалами справи. За своїм змістом укладений договір спрямований на незаконне виведення майна з господарського обігу ПП „Арбалет", оскільки підприємство є податковим боржником.

Справа розглядалась неодноразово.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники сторін підтримали свої доводи та заперечення.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права з ухваленням нового рішення /п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України/.

Відмовляючи у задоволенні вимог первісного позову, суд виходив з того, що доводи позивача спростовуються наявним у матеріалах справи рішенням власника підприємства позивача від 30 січня 2009 року за №7 про надання повноважень директорові підприємства на продаж нерухомого майна, та саме з цих підстав відмовив у задоволенні вимог щодо недійсності правочину.

Вирішуючи вимоги зустрічного позову, суд погодився з доводами позивача ОСОБА_3 та керуючись ч.2 ст.220 ЦК України, задовольнив позов.

Проте висновки суду не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Встановлено, що матеріали справи містять договір купівлі-продажу від 02 лютого 2009 року, відповідно до якого ПП „Арбалет" продав належне йому нерухоме майно - не житлові будівлі та споруди виробничої бази, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в м. Олександрія Кіровоградської області, а ОСОБА_3 придбав зазначене нерухоме майно.

Нотаріального посвідчення договору здійснено не було, проте суд належної правової оцінки цім обставинам не надав.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, зокрема, недодержання форми правочину, встановленої законом( ч.4).

Правочини підлягають нотаріальному посвідченню та державної реєстрації лише у випадках встановлених законом ( ч.1 ст.209, ч.1 ст.210 ЦК України).

Відповідно до ст. 657 ЦК України (в редакції, що діяла на момент вчинення правочину) договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державної реєстрації.

Відповідно до вимог ч.1ст.220 ЦК України, правовим наслідком недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору є нікчемність договору.

Отже, правочин, недійсність якого визначена законом, є нікчемним правочином. Договір, що оскаржується є нікчемним в силу закону, оскільки сторони недотрималися вимог закону щодо його нотаріального посвідчення, що є обов'язковим при укладенні договорів щодо нерухомості.

За таких підстав він не може бути визнаний недійсним.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, суд керувався положеннями ч.2 ст.220 ЦК України, відповідно до якої суд може визнати нотаріально не посвідчений договір дійсним, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.

Проте суд не враховував, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Висновки суду не узгоджуються з роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 лютого 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог первісного та зустрічного позовів.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст.213, 214 ЦПК України щодо його законності і обґрунтованості, з підстав п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 309, ст.ст..313, 314,.316 ЦПК України, колегія суддів,-

Вирішила:

Апеляційну скаргу приватного підприємства „Арбалет" задовольнити.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 5 травня 2009року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог приватного підприємства „Арбалет" до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, відмовити.

В задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_3 до приватного підприємства „Арбалет" про визнання дійсним договору купівлі-продажу, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя:

Судді: