Постанова

від 12.11.2015 по справі 813/7402/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2015 року Справа № 876/5117/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Макарика В.Я.

суддів - Большакової О.О. Глушка І.В.

за участю секретаря судового засідання - Кудєрової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі ГУ ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2015 р. у справі № 813/7402/14 за позовом фізичної особи-підприємцяОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у Львівській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.07.2013 р. № 00004421720 та № 00004411720.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що висновок податкового органу не підтверджений належними документами. Висновок податкового органу щодо заниження ФОП ОСОБА_1 у 2012 податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 1088152,77 грн. за рахунок не включення до об'єкту оподаткування операцій з безоплатної поставки товарів невстановленим юридичним чи фізичним особам, спростовується самим актом перевірки, де зазначено, що ФОП ОСОБА_1 у декларації з податку на додану вартість за липень-грудень 2012 року задекларовано суму податкового зобов'язання в розмірі 1088152,77 грн. по операціях з поставки товару оптовим покупцям, тобто відповідачем встановлено, що за поставлену продукцію платником податку було отримано кошти, які згідно прибуткових ордерів були внесені на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 у період що перевірявся. Позивач зазначає, що твердження податкового органу про відсутність у позивача права на податковий кредит, який виник в результаті проведення господарських операцій у зовнішньоекономічних відносинах, суперечить міжнародним договорам, ратифікованим Верховною Радою України в частині спливу терміну позовної давності. Відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015року позов задоволено частково. Визнано частково протиправним та частково скасовано податкове повідомлення-рішення № 0004411720/НОМЕР_1 від 25 липня 2013 року, видане ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області на суму 19344 грн. в тому числі: 12896 грн. основного платежу та 6448 грн. штрафних санкцій. Визнано частково протиправним та частково скасовано податкове повідомлення-рішення № 0004421720/НОМЕР_1 від 25 липня 2013 року,видане ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області на суму 24757,58 грн., в тому числі: 19806,06 грн. основного платежу та 4951,52 грн. штрафних санкцій. Стягнено з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в сумі 34,41 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції,Державна податкова інспекція у Жовківському районі ГУ ДФС у Львівській області оскаржила її, подавши до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржувана постанова є незаконна та необґрунтована, прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, при невідповідності висновків суду обставинам справи і підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідач вважає, що при частковому задоволенні позову, судом першої інстанції не вірно застосовано положення Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р. При цьому наголошує, що оскільки сторонами даної Конвенції держави контрагенти Україна та Франція не є, тому відсутні підстави для застосування приписів ч. 1 ст. 8 Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, а саме застосування чотирирічного строку позовної давності.

Також за твердженням відповідача, оскільки податкові накладні виписані у січні 2012 року, а позивач подав декларацію (разом з додаванням заяви із скаргою на постачальника про порушення продавцем порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) у травні, то такі дії не дають йому права на формування податкового кредиту у звітному періоді. Тому на думку відповідача суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку щодо необхідності часткового скасування податкового повідомлення-рішення.

Також, не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку, подавши відповідну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в котрій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, існує невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року у справі № 813/7402/14 та прийняти нове рішення про задоволення вимог позивача в повному обсязі. При цьому позивач вказує, що не здійснював поставок м'ясопродукції покупцям, а тому не здійснював транспортування такої продукції до покупців тобто вказує на відсутність правовідносин поставки чи перевезення між ним і покупцями. Також позивач зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про необхідність наявності документів, які, на думку позивача, не повинні складатися при існуючих правовідносинах.На думку позивача, суд першої інстанції дійшов також до неправильного висновку стосовно порушення позивачем п. 185.5 ст. 185 ПК України і заниження у 2012 податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 1088152,77 грн. Також позивач вважає, що суд помилково застосував до нього п.п. 14.1.159. п. 14.1 ст. 14 ПК України та вважає його та його брата - ОСОБА_3 пов'язаними особами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Жовківському районі ГУ ДФС у Львівській областіне підлягає до задоволення, а скарга ФОП ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено у судовому засіданні та стверджується матеріалами справи, що у період з 14.06.2013 року по 05.07.2013 року державною податковою інспекцією у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, про що складено акт перевірки від 12.07.2013 року за № 636/17-00/НОМЕР_1 про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 р. по 31.12.2012 р.

Перевіркою податкового органу встановлено порушення позивачем вимог п.177.2, п.177.4 ст. 177 ПК України, п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.185.5 ст.185 ПК України.

За наслідками акту перевірки від 12.07.2013 року відповідачемприйнято податкове повідомлення рішення від 25 липня 2013 року за № 00004421720, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 968394,26 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 242098,57 грн., всього на загальну суму 1210492,83 грн.; податкове повідомлення-рішення від 25 липня 2013 року за № 00004411720, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1101048,27 грн., та 550524,14 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, всього на загальну суму 1651572,41 грн.

Переглядаючи дану справу за апеляційними скаргами колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно необхідності скасування податкового повідомлення-рішення № 0004421720/НОМЕР_1 від 25 липня 2013 року, виданого ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області на суму 24757,58 грн., в тому числі:19806,06 грн. основного платежу та 4951,52 грн. штрафних санкцій. При нарахуванні даного платежу та суми штрафних санкційДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області не було враховано положень Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від14.07.74 р., згідно якої позовна давність визначається чотирирічним терміном. Таким чином відповідач помилково вважав,що перевіркою виявлена безнадійна кредиторська заборгованість за отриманий, але не оплачений товар в період закінчення строку позовної давності і покупець-позивач має нарахувати доходи. Тому помилковий висновок ДПІ про те, що підприємцем за 2012 рік занижено загальний оподатковуваний дохід у розмірі 119031,76 грн. та необхідно сплатити штрафні санкції в сумі 4951,52 грн.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до положень листа Міністерства закордонних справ України від 21.07.2005 р. N 72/14-612-2490, Конвенція ООНпро позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року була підписана Україною 14.06.1974 р. та ратифікована шляхом прийняття Постанови Верховної Ради України "Про ратифікацію Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року" N 3382-XII від 14 липня 1993 року, після чого вона набула для України чинності 1 квітня 1994 року (після здачі ратифікаційної грамоти депозитарію у порядку, встановленому частиною другою статті 44 Конвенції). Судовою колегією встановлено, що 11 грудня 2008 позивачем укладено Контракт купівлі-продажу № U-11/12-1 з компанією "MORAINEGROUPINC". У п.3.1.2 Контракту зазначено, що датою постачаннявважається дата оформлення експортного митного документу. Як вбачається із матеріалів справи, продукцію було отримано на митній території України 24.04.2009р. У п.5 Контракту вказано, що оплата на рахунок продавця відбувається на протязі 90 календарних днів з дня постачання товару. Відповідно до умов даного контракту та з врахуванням положень ст. 8 Конвенції ООНпро позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, термін позовної давності сплив лише 24.04.2013 року, отже лише 24.07.2013 року заборгованість позивача по сплаті за товар, поставлений на підставі зовнішньоекономічного контракту буде вважатися безнадійною кредиторською заборгованістю. Зважаючи на те, що перевірка проводилася у період з 14.06.2013 року по 05.07.2013 року підстав для віднесення заборгованості позивача за Контрактом купівлі-продажу № U-11/12-1 від 11 грудня 2008 року до безнадійної кредиторської заборгованості не було, а отже були відсутні підстави для включення позивачем суми валових витрат у розмірі 119031,76 грн. до валового доходу станом на 05.07.2013 року. Застосування судом першої інстанції до даних правовідносин положень ст. 8 Конвенції ООНпро позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року узгоджується також з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі від 16 вересня 2014 року у справі № К/800/14628/14, де зазначено, що «колегія суддів визнає обґрунтованим посилання судів на Конвенцію при визначенні строку позовної давності за контрактом купівлі-продажу №U-11/12-1 від 11 грудня 2008 року, укладеним з компанією «MORAINE GROUP INC», з огляду на те, що на цьому наполягала одна із сторін господарського зобов'язання».

Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що, оскільки при реалізації товару «м'ясопродукти» на суму більше 150000 грн., вага зазначеного товару може складати від 5000 кг до 10000 кг,дана кількість, на думку суду, не призначена для реалізації кінцевому споживачу і придбавається суб'єктами господарювання (юридичними або фізичними особами підприємницької діяльності) для подальшого перепродажу,переробки, а отже, відповідно до бухгалтерського обліку повинні бути оформлені належним чином документи, а саме товарно-транспортні накладні та акти передачі товару. Львівський окружний адміністративний суд погодився з позицією відповідача про те, щовраховуючи велику вагу продукції, мали оформлятися акт прийому-передачі продукції і транспортна накладна. При цьому судом першої інстанції зазначено, що СПД-ФО ОСОБА_1 суду не надано документів: актів приймання-передачі товарів, товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання ТМЦ, довіреностей від покупців на отримання продукції. Також суд першої інстанції погодився з позицією відповідача про те, що долучені до матеріалів справи касові чекине можуть бути беззаперечним доказом реальності здійснених позивачем господарських операцій і вважає, що ДПІ вірно проведено нарахування позивачу податкового зобов'язання з даного податку в сумі 1138305,85 грн., в тому числі 9010644,68 грн. основного платежу та 227661,17 грн. штрафної санкції, і в цій вимозі позивача про скасування даного нарахування позивачу слід відмовити.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Виключно законами України відповідно до п.1 ч.2 ст.91 Конституції України встановлюються державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Згідно пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються зокрема з витрат операційної діяльності. Витрати операційної діяльності включають в себе також собівартість реалізованих товарів.

Згідно п. 138.8 ст.138 України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема прямих матеріальних витрат. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (пп. 138.8.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України).

До складу витрат згідно з п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом ІІ цього Кодексу.

Для цілей оподаткування відповідно до п.44.1. ст.44 ПК України платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Як встановлено у судовому засіданні позивачем отримано торговий патент НОМЕР_2 від 05.07.12р. на право здійснення підприємницької діяльності у сфері оптової торгівлі. Торгівля здійснюється із застосуванням реєстратора розрахункових операцій. За період з 01.01.2012р. до 31.12.2012 року через РРО реалізовано товарно - матеріальних цінностей на загальну суму 6528918,99 грн. згідно касових чеків, які долучені до матеріалів справи.

Матеріалами справи підтверджено, що сума отриманих коштів згідно касових чеків, які згідно прибуткових ордерів були внесені на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 р. до 31.12.2012 р. становить 6528918,99 грн.

Факт придбання позивачем товару на загальну суму 6528918,99 грн. підтверджується договорами на придбання товару, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, заявками на перевезення вантажів, актами здачі-прийняття робіт за договором перевезення, актами приймання-передачі робіт по забою, зовнішньоекономічним контрактом з додатками, вантажно-митними деклараціями на придбання товару згідно зовнішньоекономічного контракту, ветеринарними документами на м'ясопродукти, експертним висновком, які долучені до матеріалів справи (Т.2. а.с. 119-148).

Як видно з матеріалів справи ФОП ОСОБА_1 передавав контрагентам товар в межах правових відносин, які ґрунтувалися на господарському зобов'язанні купівлі-продажу. Підтвердженням здійснення господарських операцій купівлі-продажу є наявні в матеріалах справи касові чеки, що є первинними документами, відповідно дост.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». За таких обставинконтролюючий орган при здійсненні перевірки вимагаву позивача додаткові документи про здійснені позивачем поставки, оскільки вважав, що такі поставки були і повинні оформлятися у відповідності до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтранспорту України від 14.10.97р. №363, зареєстрованих в Мін'юсті України 20.02.1998 р. №128/2568, а позивач таких документів при перевірці не надав.Суд першої інстанції погодився з позицією ДПІ, однак ним не було враховано характер правовідносин, які виникали при здійсненні господарських операцій, відсутність договорів поставки при реалізації позивачем товарів через РРО, а тому і необхідність подачі позивачем додаткових документів при перевірці. Тому суд першої інстанції при визначенні характеру спірних правовідносин обмежився лише констатацією факту ненадання позивачем при перевірці додаткових документів, які, на думку ДПІ, мали би бути наявними у позивача.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженогонаказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Посилання відповідача на необхідність оформлення позивачем інших первинних документів, передбачених Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, а також необхідність оформлення актів приймання-передачі продукції (товару) за кількістю та якістю не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників. Обов'язковою ознакою існування господарських відносин, до яких застосовуються дані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні передбачають існування договору про перевезення вантажів, яким є двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання. Відповідно до ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Оскільки позивач передавав контрагентам товар в межах правових відносин, які ґрунтувалися на господарському зобов'язанні, тому неправомірним є застосування до даних правовідносин Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні. Відсутність у підприємця акта приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю не може бути доказом безтоварності господарської операції, оскільки відсутні законодавчі підстави покладення на продавця обов'язку складання актів приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції про те, що «ДПІ вірно проведено нарахування позивачу податкового зобов'язання з даного податку в сумі 1138305,85 грн., в тому числі 9010644,68грн. основного платежу та 227661,17 грн. штрафної санкції, і в цій вимозі позивача про скасування даного нарахування позивачу слід відмовити».

За таких обставин судова колегія приходить до висновку правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат вартість товарів на суму 5369344,00 грн.

Стосовно висновків суду першої інстанції про те, що позивач та його брат - ОСОБА_3 є пов'язаними особами, і саме у зв'язку із цим ДПІ вірно було донараховано позивачу 47429,40 грн., то колегія суддів погоджується з такими з огляду на наступне.Згідно п.п. 14.1.159. п. 14.1 ст.14 ПК України «пов'язані особи -юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв:

б) для фізичної особи та юридичної особи:

фізична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб) володіє корпоративними правами юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків;

фізична особа має право призначати (обирати) одноособовий виконавчий орган такої юридичної особи або призначати (обирати) не менш як 50 відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради;

фізична особа здійснює повноваження одноособового виконавчого органу в такій юридичній особі;

фізична особа має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого органу такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради;

сума всіх кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від фізичної особи, наданих юридичній особі, та/або будь-яких кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від інших фізичних осіб, наданих юридичній особі, які надаються під гарантії цієї фізичної особи, перевищують суму власного капіталу більше ніж у 3,5 рази (для фінансових установ та компаній, що провадять виключно лізингову діяльність, - більше ніж у 10 разів). При цьому сума таких кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги та власного капіталу визначається як середнє арифметичне значення (на початок та кінець звітного періоду)».

Підпунктом 14.1.263 п.14.1 ст.14 ПКУ визначено, що членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, чоловік або дружина, діти, в тому числі і усиновлені.Інші члени сім'ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.Відтак рідний брат ОСОБА_1 - ОСОБА_3 є членом його сім'ї другого ступеня споріднення.Судом першої інстанціївитребувано і оглянуто Статут ТзОВ «ЛЕМБЕРГМІТ», з якого вбачається,що учасником товариства є фізична особа - громадянинУкраїниОСОБА_3, який є рідним братом позивача. ОСОБА_1 володієчасткою в статутному капіталітовариства в розмірі 26%. Також судом першої інстанції вірновстановлено, що при здійсненні перевірки та встановлення факту перевищення зазначених витрат позивачем у своїй господарській діяльності у відносинах з ТзОВ «ЛЕМБЕРГМІТ»,позивачем не було надано доказів, які би вказували на підтвердження використання перевищення зазначених витрат позивачем у своїй господарській діяльності в розмірі 115620 грн.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не є пов'язаними особами, оскільки, на думку позивача, податкове законодавство не відносило рідних братів до членів сім'ї є необґрунтованими зважаючи на те, щонорми ПК України, а саме підпункт14.1.263 п.14.1 ст.14 ПКУкраїни визначає поняття членів сім'ї фізичної особи першого та другого ступеня споріднення, а тому норми ПК України і норми СК України по-різному трактують поняття «члени сім'ї». У зв'язку із цим колегія суддів зазначає, що у відповідності до п. 1.1. ст. 1 ПК України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно п. 5.2. ст. 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

У зв'язку із наведеним вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність відмовити позивачеві у скасуванні нарахування у сумі 47429,40 грн.

По господарських відносинах з ФГ "Стрілківське".

Колегія суду погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не занижено ПДВ на загальну суму 12896 грн., а саме за травень 2012р., і ним не порушено п.201.10 ст.201 , п.200.1, п.200.2 ст.200. Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI, зважаючи на наступне.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку-продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Відтак системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що платник податку може включити до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних протягом 365 днів з дати їх виписки. На підставі вищевикладеного видаються необґрунтованими доводи апеляційної скарги ДПІ у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області стосовно того, що позивач не мав права на податковий кредит, оскільки податкові накладні були виписані у січні 2012 року, а позивач звернувся із заявою із скаргою на постачальника при поданні декларації за травень 2012 року, оскільки такі доводи суперечать положенням чинного законодавства України.

Тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення № 0004411720/НОМЕР_1 від 25 липня 2013 року,виданого ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області на суму 19344 грн. в тому числі: 12896 грн. основного платежу та 6448 грн. штрафних санкцій.

Стосовно позиції суду першої інстанції щодо порушення п.185.5 ст.185 Податкового Кодексу України № 56-VI від 02.12.2010 року (із змінами та доповненнями) СПД-ФО ОСОБА_1 у 2012 року занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1088152,77 грн. за рахунок не включення до об'єкту оподаткування операцій з безоплатної поставки товарів невстановленим юридичним фізичним особам,то судова колегія не може погодитися із такими висновками суду з огляду на наступне.

Роблячи даний висновок, суд першої інстанції виходив з того, що згідно п. 3.1. Довідки, у зв'язку з непредставленням до перевірки відповідних документів можна стверджувати, що операції з реалізації мали не реальний товарний характер. Однак як встановлено колегією суду за період з 01.01.2012р. до 31.12.2012 р. через РРО реалізовано товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 6528918,99 грн.Посилання відповідача на необхідність оформлення позивачем інших первинних документів, передбачених Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, а також необхідність оформлення актів приймання-передачі продукції (товару) за кількістю та якістю не відповідає вимогам чинного законодавства України.Суму ПДВ у розмірі 1088152,77 грн. за товар, проданий протягом липня-грудня 2012 року віднесено позивачем до складу податкових зобов'язань, що відображено у декларації з податку на додану вартість.

У даному випадку, нарахування додаткового зобов'язання Позивачеві сплатити податок на додану вартість, яке вже було віднесено Позивачем до складу податкових зобов'язань, порушує не лише вимоги ПК України, а й вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, Європейський суд з прав людини у справі «Щокін проти України» зазначив про недопустимість накладення на платника податку додаткових зобов'язань зі сплати податку. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Висновок суду першої інстанції стосовно порушення п.185.5 ст.185 Податкового Кодексу України, не відповідає ПК України, оскільки такого пункту даної статті у ПК України не існує, а тому такий висновок суперечить також ст. 159 КАС України. Таким чином суд першої інстанції погодився з позицією відповідача, відповідно до якої ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області визначила додаткове нарахування позивачеві, яке не ґрунтується на вимозі національного закону України, що є втручанням контролюючого органу у мирне володіння майном позивача згідно практики Європейського суду з прав людини (справа «Щокін проти України»).

З огляду на вищевикладене, вбачається, що доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновки суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Водночас судова колегія вважає частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача, якими спростовуються висновки суду першої інстанції та які свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відтак колегія суддів дійшла висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення №0004421720/НОМЕР_1 від 25 липня 2013 року, виданого ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області та його скасування, а також про часткову протиправність податкового повідомлення-рішення № 0004411720/НОМЕР_1 від 25 липня 2013 року, виданого ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області на загальну суму 1604143,01 грн., з яких 1063104,75 грн. основний платіж та 541038,26 грн. штрафні (фінансові) санкції.

У задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити, так як колегією суду встановлено завищення вартості послуг за вересень-листопад 2012 року по договорах № 15/12 від 25.09.2012 р. та № 16/12 від 25.09.2012 р. з ТзОВ «ЛембергМіт» на суму 210586,76 грн., яка безпідставно була віднесена до складу витрат за 2012 рік.

У зв'язку із цим контролюючим органом було правомірно нараховано позивачу 47429,40 грн. (з яких 37943,52 грн. - основний платіж та 9485,88 грн. - штрафна санкція).

Відповідно до ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача понесені позивачем судові витрати у виді судового збору відповідно до частини задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року у справі 813/7402/14- скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати частково протиправним та частково скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004411720/НОМЕР_1 від 25 липня 2013 року,видане ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області на суму 1063104,75 грн. основного платежу та 541038,26 грн. штрафних (фінансових) санкцій, всього на загальну суму 1604143,01 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004421720/НОМЕР_1 від 25 липня 2013 року, видане ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів у Львівській області.

Стягнути з державного бюджету на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1)судовий збір відповідно до задоволених вимог, в сумі 3154,26 грн. (три тисячі сто п'ятдесят чотири грн. 26 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В.Я. Макарик

Судді: О.О. Большакова

І.В. Глушко

Повний текст постанови складений 17 листопада 2015 року.